Для мене книжки — це інструмент натхнення у різних площинах. Десь це про лексику, десь про сюжет. Іноді я захоплююся змістом, але часто — формою: структурою тексту, поділом на розділи, нелінійною подачею. Книжки надихають мене також візуально, я можу годинами гуляти книжковими магазинами, розглядати палітурки, папір, друк. А в дитинстві обожнювала бібліотеки.
Та коли мене просять порадити книжки, я впадаю у ступор. Через високу зайнятість, тривожність і кепську концентрацію уваги читати стало складно. Для мене це — болючий мозоль. Якщо ви також помітили, що стали менше читати, це не означає, що ви стали неосвіченими людьми. Найімовірніше, це означає, що ви читаєте багато, але, на жаль, не книжок.
На прохання Bazilik Media письменниця, редакторка й копірайтерка Ірина Виговська підготувала добірку книжок, які вразили її у різному віці та залишили свій слід.
Тарас Прохасько, “Так, але…”
“Так, але…” — це збірка з 34 прозових творів Тараса Прохаська. Письменник, який серйозно ставиться до рутини щоденного написання коротких прозових історій, створив із них книжку.
“Тарас Прохасько для мене — абсолютно еталонний, приємний і прекрасний на рівні лексики. Мені дуже подобається читати Прохаська, саме щоб відчути мову і заглибитися в неї, — вона у нього дуже об’ємна й красива. За моїми відчуттями, ця збірка — дуже ‘літня’. Мабуть, тому що я читала її влітку. Збірку можна читати в потязі чи у дорозі. Це таке маленьке стиснуте натхнення буденністю”.
Тарас Прохасько, “Непрості”
Жителі Гуцульщини на початку XX століття називали людей “з паранормальними здібностями” терміном “непрості”. Ця книжка — осучаснена оповідь міфології Карпатських гір XX століття.
“Тут цікава не тільки лексика, а й подача. Для цієї книжки складно написати анотацію. Просто треба читати, щоб відчувати, як говорять автори сучасної української літератури”.
Ентоні Берджесс, “Механічний Апельсин”
Англійський письменник Ентоні Берджес неодноразово виражав публічно своє роздратування через те, що з-поміж понад 30 книжок, які він написав, у світі добре знають переважно “Механічний апельсин” — історію, за мотивами якої зняв фільм американський режисер Стенлі Кубрик. Ця книжка про “пропаганду вседозволеності” у суспільстві й те, до чого вона призводить.
“Свого часу ця книжка справила на мене неймовірне враження якраз таки через сюжет. Це антиутопія, я думаю, багато хто з нею знайомий. Я читала її, коли була підлітком, і це було щось абсолютно неймовірне. Нині ми часто говоримо про tone of voice брендів, які намагаються намацати щось незвичне. Ось якраз Берджес у ‘Механічному апельсині’ багато грався з tone of voice і тим, як він передавав думки й слова підлітків”.
Кадзуо Ішіґуро, “Не відпускай мене”
Як це — жити, коли ти створений, щоб віддавати свої органи іншій людині? Цей роман — антиутопія про безвихідь, надію, розмірковування над складними для людського сприйняття запитаннями.
“Кілька років тому я хотіла познайомитися з творчістю Ішіґуро і почала з цієї роботи. Ішіґуро настільки майстерно працює з текстом, що я досі пам’ятаю відчуття в тілі, які супроводжували мене, коли читала той чи інший розділ”.
Василь Барка, “Жовтий князь”
Ця книжка українського письменника Василя Барки стала першим великим прозовим твором про Голодомор 1932-1933 років. Жовтий князь тут — алегорія на голодомор, “демон зла, який ніс за собою лише спустошення і смерть”.
“Це книжка зі шкільної програми української літератури, яку ми читали у 10-му чи 11-му класі і яка свого часу справила на мене дивовижне враження. Тема голодомору, розкрита в цьому творі, є дуже складною, і вона мене завжди трохи тригерила. Пам’ятаю, багато рефлексувала над нею і завела свій друкований примірник”.
Олесь Гончар, “Собор”
У своєму філософському романі Олесь Гончар роздумував про проблеми духовності сучасного українця. Автора критикували за образ Собору як головного “персонажа” роману, а твір тривалий час був під забороною.
“Я не сильно пам’ятала цей твір зі шкільної програми, але коли перечитала минулого року, він здивував і вразив своєю простотою подачі, але при цьому неймовірною об’ємністю образів. У Гончара дуже багата й красива лексика. Я фанатію від його мови в ‘Соборі’, сміливості і сучасності говорити про внутрішній стан українців”.
Маржан Сатрапі, “Персеполіс”
Іранська письменниця Маржан Сатрапі у своєму автобіографічному романі-коміксі розповіла про Іранську революцію та реалії життя під час неї. Цей комікс — про життя дівчини з 6 до 14 років, коли в її країні відбувались кардинальні зміни та починалась війна.
“Мені подобається цей сторітелінг і простота. Подача історії дівчинки через дитячі малюнки і через її спостереження дуже жива і справжня, у ній багато деталей. ‘Персеполіс’ — це класна нагода зануритися в деталі й відчути, як говорить людина і як передає свої почуття прямою мовою. Мені здається, що подолати великий роман, коли він написаний коміксами і містить картинки, набагато простіше, ніж подолати такий само об’єм, але коли це класичний роман”.
Сергій Жадан, “Інтернат”
У 2017 році вийшов з друку роман Сергія Жадана. Події розвиваються в зоні проведення Антитерористичної операції в Україні, головний герой — учитель з Донбасу Паша, який за три дні пізнає на собі, що таке війна у твоєму місті. За основу взято Дебальцівську операцію, коли українська армія виходила з Дебальцевого.
“Мені дуже хотілося оминути в цій добірці книжки про війну. Я чомусь навмисно уникала будь-яких згадок, але розумію, що це, мабуть, було б нечесно. Для мене найкраща книжа про російсько-українську війну, яка триває з 2014 року, — це ‘Інтернат’ Жадана. Коли він писав її, я не знала про цю війну нічого. Тобто знала, але не відчувала її на собі. Ця книжка занурює в морок. І цей морок є нашою реальністю. Мені було дуже важко і боляче її читати. Все, що Жадан описує в ‘Інтернаті’, було для мене свого часу відкриттям, одкровенням. Чесно кажучи, я не усвідомлювала цю книжку так глибоко до початку повномасштабного вторгнення”.
Книжки Саллі Руні та Фредеріка Бакмана
“Хочеться зараз порадити почитати поетів доби Розстріляного відродження, але особисто мені хочеться простоти без надлишкових змістів. Бакман і Руні — це такий дуже сучасний реалізм, щось дуже просте й повсякденне, навіть побутове. Стосунки, ментальні розлади, ‘батьки і діти’. Мені здається, зараз воно може класно ‘заходити’ навіть у напружену голову, щоб подумати про щось, окрім болю й війни. Я люблю їх за жанр, щирість і вміння точно формулювати думки”.
Читай також: “Я написала й видала книжку”. Колонка Ірини Виговської
У школі практичних комунікацій Bazilik Ірина Виговська проводить інтенсив “Як писати тексти для брендів”. Протягом трьох лекцій Іра розповідає про те, навіщо брендам тексти, де вони трапляються і яку роль відіграють.
Записатися