Оксана Павленко — співзасновниця й головна редакторка незалежного онлайн-журналу DIVOCHE.MEDIA, авторка Telegram-каналу про книжки, а також співведуча подкасту “Чому їй не байдуже” — про жінок та жіночі організації.
Коли мене просять зібрати тексти про жінок чи то про силу жінок, то я впадаю у ступор, адже хочеться поділитись усім — надзвичайними біографіями, фантастичним нонфікшном, сучасною літературою та класичною. Хочеться так багато, що цей список навряд чи включить і половину, проте він складений з безперечною любов’ю.
“Сила” Наомі Альдерман
“Люблю антиутопії, особливо феміністичні, за надто правдиве відображення реальності. «Сила» Наомі Альдерман відрізняється від більшості подібних тим, що в цьому романі над жінками не знущаються — навпаки, вони отримують силу. Це жорстока антиутопія та у багатьох моментах моторошно-пророцька. Викликає багато думок щодо балансу сили у світі”.
В антиутопії британської письменниці розвивається сюжет помсти жінок за насилля і дискримінацію за гендерною ознакою. Тисячі з них по всьому світу отримують надзвичайну силу і використовують її проти тих, хто їх ображав. Звичний порядок руйнується, і світом котиться хвиля жорстокості й зла.
“Метелики на шпильках” Ірини Вільде
“На «Дівочому» ми нещодавно запустили книжковий клуб, де читаємо лише жінок, і трилогія Вільде стала для всіх великим відкриттям. Це історія дорослішання дівчини, яку хотілось би прочитати й раніше, та чомусь Вільде в нас була мало читана. Звикнувши до мови, занурюєшся в історії героїнь (і героїв, звичайно, але жіночі образи тут значно сильніші), переживаєш із ними «дівчачий бунт», пошуки себе та важкі вибори. Якщо ви вже чули фразу: «Я ще не бачила дурня, щоб не був антифеміністом», — то вона якраз з останньої частини трилогії”.
Трилогія лауреатки Шевченківської премії про дорослішання дівчини в обставинах початку ХХ століття. Повісті розкривають жіночий погляд на поняття норм та правил у тогочасному світі. Звідси метафора пришпиленого метелика, який тішить чиєсь око, а насправді не може розправити крил і полетіти.
“Шалені авторки” (упорядкували Віра Агеєва і Ростислав Семків)
“Надважливо відкривати для себе саме жіноче українське письмо — це не лише цікавенні історії, а й можливість побачити те, як жили українки минулого. Зручно починати шукати «своїх» з малої прози, наприклад, зі збірки «Шалені авторки», яку уклали літературознавці Віра Агеєва й Ростислав Семків. Раніше у видавництві «Комора» виходила збірка «З непокритою головою» — її теж варто не пропустити”.
Антологія прозових текстів українських письменниць ХХ-ХХІ століть — про розмаїтість жіночого досвіду. Книжка створена у співпраці видавництва “Віхола” та YouTube-каналу “Шалені авторки” і містить QR-коди на їхні відео про письменниць.
“Казки на ніч для дівчат-бунтарок” Елена Фавіллі, Франческа Кавалло
“Книжка зі 100 текстами про видатних жінок, ілюстрації для якої зробили 60 художниць з різних куточків планети. Це дуже крутий книжковий проєкт (від ідеї до втілення) та видання, яке хочеться мати вдома та читати з дітьми чи самій, по історії на ніч”. Історії життя, подані у формі казок, про шлях жінок до їхніх досягнень. Серед героїнь — Коко Шанель, Джейн Остін, Йоко Оно, Маргарет Тетчер, Марія Каллас, Марія Кюрі.
“Голодні ігри” Сюзанни Коллінз
“В одному з випусків подкасту “Чому їй не байдуже” ми говорили з госпітальєркою Катериною Галушкою, і мені було надзвичайно приємно почути, що вона теж захоплювалася Катнісс Евердін, головною героїнею “Голодних ігор”. Просто в мене є теорія, що в кожного і кожної з нас залишається одна підліткова книга, яку ти несеш через роки і яка напрочуд добре тебе характеризує. «Голодні ігри» — моя улюблена young adult книга. Це хороша історія про сильну героїню”.
Серія із чотирьох антиутопічних романів американської письменниці, де сюжет розвивається навколо жорстокого шоу. Його учасників щорічно вибирають серед підлітків через жеребкування, після чого вони змагаються одне з одним на виживання. Історія “Голодних ігор” розвивається навколо головної героїні — Катнісс Евердін, яка вирішує піти проти системи.
“Місто дівчат” Елізабет Ґілберт
“Елізабет Ґілберт дуже вміло розповідає історії, тому я майже завжди раджу її почитати на запит “хочеться чогось хорошого”. “Місто дівчат” — це ціле життя з усіма його радощами та страхіттями та, безперечно, історія про жіночу силу й підтримку”.
Назва роману описує стан Нью-Йорка в часи війни, коли чоловіки пішли на фронт, жінки стали виконувати їхню роботу, і звичний уклад та правила етикету змінилися. Розповідь починається з яскравого богемного життя Мангеттена через історію молодої дівчини. А завершується старістю головної героїні. Це роман про дружбу, пізнання сексуальності, відвагу бути собою і відповідати за свій вибір.
“Під скляним ковпаком” Сильвії Плат
“Якщо у такій приємній добірці й повинна бути ложка дьогтю, то ось вона. Багато хто може закинути, що єдиний роман поетеси Сильвії Плат узагалі не про жіночу силу, та я можу відповісти: він насамперед про боротьбу”.
У романі порушена тема сприйняття жінки через нав’язані їй ролі в суспільстві. Розповідь містить численні флешбеки, через які розказано про минуле головної героїні. Вона спостерігає за тим, як інші наслідують чийсь приклад, і намагається зрозуміти, чого хоче саме вона, а не інші — від неї.
“Музей покинутих секретів” Оксани Забужко
“Як велика прихильниця Оксани Забужко, в усі свої добірки я додаю одну з її книжок. «Музей покинутих секретів» — це великий український роман, що поєднує різні лінії та епохи, які сплітаються в одну, бо неможливо оминути зв’язок минулого та сучасного. Моя улюблена лінія про Київ «нульових» та сильну жінку в ньому. Цікаво досліджувати історію з погляду сучасниці”.
Через метафору дитячої гри в “секрети”, коли аплікацію закопують у землю й кажуть про місце лише найближчим, авторка доносить думку, що минуле невідворотно впливає на нас теперішніх. Герої двох поколінь (середини XX ст. та початку XXI ст.) поєднані багатогранною історією любові, зради й страшного вибору. Окрім художнього сюжету, в романі описано безліч реальних подій, які вплинули на українську історію, як-от от спалення архівів, нищення української незалежної журналістики.
“Про що вона мовчить”
“Ця збірка вийшла у 2021 році та за допомогою Creative Women Publishing зібрала у собі 48 есеїв українок. Відвертих, болючих, десь смішних історій про ті речі, що частіше замовчують. Певна, що такі збірки потрібно видавати раз на три роки, щоб звіритися, поділитися, підтримати. Такі тексти одразу й тригер, і терапевт”.
Есеї написали жінки різного віку, професій, місць проживання. Серед авторок — лікарка, літературознавиця, реперка, письменниця, орнітологиня, мінометниця, альпіністка. Наскрізною темою є досвіди, про які зазвичай не говорять. І вони теж різні: спроби завагітніти, виклики материнства, токсичні стосунки, важкі хвороби, проблеми ідентичності, тілесність.
“Країна жіночого роду” (упорядник Вахтанг Кіпіані)
“Із цієї збірки добре починати своє знайомство з видатними українськими жінками. Брати наліпки чи маркер, відмічати нові для себе імена чи факти, гуглити про них, шукати книжки, купляти й знову занурюватися. Відкривати для себе нове завжди цікаво, досліджувати жіночу українську історію — необхідно, просто треба почати”.
Книжка-збірка різноманітних матеріалів про українських жінок. Вона містить інтерв’ю, свідчення, архівні документи, зокрема інтерв’ю Квітки Цісик, розмову з дослідницею жіночого руху Мартою Богачевською-Хом’як, статті про докторку медицини Розалію Ліфшиць-Винниченко, підпільницю Ірину Тимочко, письменницю Олену Телігу, маму журналіста Георгія Гонгадзе.