Історії

“Із серпня 2015 року ми не пропустили жодного тижня чергувань”. Олена Балбек про проєкт “Агенти крові” і комунікації на тему донорства

Інтерв’ю із засновницею до дня народження проєкту
Коротенко Оля, 11.08.2021

“Агенти крові” — волонтерський проєкт, який пропагує добровільне, безоплатне й систематичне донорство крові в Україні. 12 серпня 2021 року “Агентам” виповниться шість років. За цей час завдяки проєкту з донорством крові познайомилися понад 5,5 тисяч людей.

Ми поспілкувалися із засновницею Оленою Балбек про історію проєкту, його функції, ребрендинг та комунікаційні кейси. Також Олена розповіла про особисту мотивацію, допомогу людей та переломні моменти, які допомогли проєкту вийти на новий рівень.


Початок проєкту

Проєкт “Середи в Охматдиті” почався з випадковості, приправленої бажанням допомогти, і завдяки наявності вільного часу. Шість років тому, в серпні 2015-го, я побачила пост на Facebook у засновниці фонду “Таблеточки” Олі Кудіненко. У ньому йшлося про те, що влітку традиційно спадає активність донорів крові. Цей пост став тригером і змусив мене написати свій — про те, що я готова супроводжувати й адмініструвати охочих здати кров. У мене був досвід у цій справі: я шукала кров для дитини і знаю, як це складно. Але досвіду донорства в мене немає, я ніколи не здавала кров.

На мій пост відгукнулося кілька людей, зокрема Ксюша Савченко (яка на багато років стала найактивнішою волонтеркою “Серед”). Так відбулося перше чергування в “Охматдиті”. Тоді ще не було жодної назви, та й проєкту як такого теж не було. Десь 4 тижні поспіль я організовувала такі чергування і вже думала із цим завершувати, як несподівано почали надходити запитання про наступні чергування. Тоді я зрозуміла, що запит є, і вирішила продовжити. Згодом до проєкту приєдналися люди. З 12 серпня 2015 року ми не пропустили жодного тижня чергувань.

 Проєкт “Середи в Охматдиті” почався з випадковості, приправленої бажанням допомогти


Сила — в людях

Я не просила людей про допомогу — вони відгукувалися самі. І це відбувається досі. Спочатку люди почали приєднуватися до чергувань, і ми вже разом супроводжували охочих на донації. Перші пів року приєднувалися тільки знайомі — мої та чоловіка. Але потім почали приєднуватися й незнайомі люди — як донори, так і волонтери.

Через шість років з нами здають кров тисячі донорів, а проєкт підтримують 50 волонтерів. Хтось тільки чергує раз на місяць, а хтось повністю закрив одну із зон відповідальності в команді. 99% наших волонтерів — це донори крові або ті, хто отримав відвід від донорства, але все одно хоче долучатися до цієї доброї справи.

Люди бачили, що я вкладаюся в проєкт, і мабуть, тому почали самі звертатися до мене з пропозиціями — знову ж таки, нічого не вимагаючи натомість. Наприклад, Даша Урвачова подала ідею зробити піни для донорів як подарунок після донації. Разом ми придумали серію значків у вигляді клітин крові й бактерій, усього в колекції їх 17. 

Тіна Бичкова помітила, що чергуванням бракує анонсів, і взагалі, що проєкту варто дібрати назву. Ось так ми стали “Середами в Охматдиті”, і проєкт потихеньку почав розширюватися. Зараз для мене зовсім не дивно, коли хтось приходить і каже: “Лєно, у мене є виробництво, і я хочу якось долучитися до «Агентів». Давай щось придумаємо!” У кожного свої мотиви для допомоги, але для мене і для проєкту це завжди цінно.

Не менш важливою є й фінансова допомога: проєкт підтримують не тільки донори крові, а й донори-благодійники. Ці 6 років на піни скидаються всім фейсбуком: минулого року зібрали 100 000 грн за рекордні 3 тижні, і цьогоріч плануємо повторити рекорд. Якщо хочете допомогти нам досягти мети й фінансово підтримати проєкт, це можна зробити за посиланням. Ми будемо вдячні за кожну гривню.

Коли я аналізую, як люди почали приєднуватися до проєкту, то в мені прокидається велика любов до соцмереж. Мені здається, я б ніколи не реалізувала цей проєкт офлайн. По-перше, я інтроверт. По-друге, коло мого спілкування на той момент було вузьким. Завдяки проєкту воно, звичайно, розширилося, але саме соцмережі стали платформою для створення, розвитку та розширення проєкту.


 Завжди є вибір — проходити шлях самостійно або з нами. І більшість донорів іде з нами, тому що так зрозуміліше, швидше й зручніше

Функції проєкту

Насамперед ми супроводжуємо донорів на всіх етапах: запрошуємо, знайомимо з правилами здачі крові, відповідаємо на запитання, супроводжуємо в центрах, даруємо подарунки, підтримуємо зв’язок і регулярно запрошуємо на повторні донації.

Люди можуть і самі знайти способи здати кров, можуть самі розібратися у всіх процесах. Завжди є вибір — проходити шлях самостійно або з нами. І більшість донорів іде з нами, тому що так зрозуміліше, швидше й зручніше.

Друге завдання — комунікаційне. Причому комунікуємо ми з обома сторонами процесу — і з донорами, і з центрами крові. А ще намагаємося налагодити комунікацію між ними. І врешті, “Агенти” об’єднують амбасадорів донорства, тому ми виступаємо своєрідною незалежною пресслужбою донорства крові.

Ми сполучна ланка між центрами крові та донорами. Наведу приклад: потреба у крові в центрах — це нестабільна історія. Попит залежить від ситуації в клініці та від кількості пацієнтів — іноді він дуже великий, а періодами його немає зовсім. Центрам може бути необхідна конкретна група крові або конкретний компонент. Ми володіємо цією інформацією і оперативно передаємо її донорам, щоб направити їх у ті центри, де на них чекають.

Крім того, “Агенти” допомагають організовувати корпоративні дні донора. Це коли середні й великі компанії запрошують виїзну бригаду Інституту Амосова до себе в офіс. На таких івентах ми виконуємо функцію артдирекшну, виділяємо операційну команду, виконуємо роль посередників між медичною бригадою і працівниками компанії-замовника.


Чергування в центрах

Проєкт розпочав роботу в “Охматдиті”, але потім ми почали чергувати ще у двох центрах Києва — Інституті серця та Інституті Амосова. Зараз чергування проводимо також в Одесі та Львові.

Персонал центру крові в “Охматдиті” ігнорував нас приблизно рік. Вони думали, що ми несерйозні — як прийшли, так і підемо. Ми почали з ними комунікувати, говорити, що хочемо працювати у зв’язці, що в такій справі конкуренції бути не може, що ми є посередниками між центрами й донорами. Ми були акуратні і з донорами, і з “Охматдитом”, запитували думку всіх, питали порад у медперсоналу. На початку я думала, що вийде заплющити очі на те, що ми працюємо на чужому майданчику. Але це виявилося нереально — ми справді працювали на чужому майданчику і потрібно було вчитися спілкуватися й домовлятися.

В “Охматдиті” цілий рік відносно достатній запас донорів. По-перше, дітям простіше знайти допомогу. По-друге, там є Гематологічне відділення, де потрібні донори тромбоцитів на тривалий термін. Це багатомісячна співпраця донора й реципієнта, як правило, прив’язаних одне до одного. Тому “Охматдит” ставиться до донорів як до чогось постійного — вони розглядають їх на тривалу співпрацю. У лікарні навіть є спеціальний рекрутер донорів — людина, яка комунікує з донорами і запрошує їх на донації.

В Інституті Амосова ситуація з донорами складніша, тому що немає обов’язку їх залучати до донацій. Немає спеціальних людей, які б комунікували з донорами. Обов’язки співробітників Інституту Амосова — прийняти кров, розділити на компоненти і здати реципієнту. А для залучення донорів потрібно створювати комунікаційний департамент. Але якщо всі кроки “Охматдиту” застосувати в Амосова та інших подібних центрах, я впевнена, це покаже непоганий результат.


 Нам не потрібно було нічого пояснювати — люди знали день і місце донацій

Середи в Охматдиті

Назва “Середи в Охматдиті” утворилася з мети й місця та довгий час виконувала свою роль. Нам не потрібно було нічого пояснювати — люди знали день і місце донацій. Але коли наш проєкт розбирали на курсі SMM в Bazilik School, мене як засновницю проєкту обступили студенти — усі вони запитували про цілі, плани та амбіції. І вислухавши мої відповіді, поставили одне логічне й важливе запитання: “Вам не здається, що назва «Середи в Охматдиті» заважає в реалізації всіх ваших планів?”.

І правда, на певному етапі розвитку назва почала нас дуже сильно обмежувати. Хоча спочатку вона була своєрідним маяком і навіть захистом від зайвих амбіцій. Довгий час мені не хотілося розширюватися, я боялася не потягнути й зламатися.

На початку я все робила сама — писала пости, ходила на чергування. А потім моя діяльність плавно переросла в організацію, яку потрібно було реєструвати, у якій потрібно формувати команду, доносити їй цілі й думки. А в мене не було ні цілей, ні думок — я не могла сформулювати їх насамперед для себе. І тому я довго не наважувалася масштабувати проєкт.

Ми зважилися взяти додаткові чергування по четвергах і вівторках в інших центрах, ще коли називалися “Середи в Охматдиті”. Ці чергування ми позиціонували як окремі підпроєкти в межах одного великого. Зокрема, саме через назву й логотип. Ми зробили “Вівторки в Інституті серця” і “Четверги в Амосова”. Недовгий час навіть існував адаптивний логотип — сітка календаря, на якій відзначені різні дні тижня залежно від місця чергувань.


Агенти крові

У 2020 році ми все-таки провели повний ребрендинг. Представили новий бренд на День донора, 14 червня. До ребрендингу в проєкту був критичний рік. Я вигоріла, мене ніщо не цікавило, ми насилу витримували чергування. Крім чергувань, не робили нічого, і здавалося — не могли. Але щойно ми зважилися провести ребрендинг, енергія відновилась. Із цієї історії я винесла такий висновок: коли боїшся зважитися на вчинок, тягнеш час, стане ще гірше — накопичений страх сто відсотків виллється проти тебе. Потрібно наважуватися “різати” одразу.

Зважившись на ребрендинг, ми змінили абсолютно все — від назви до організаційної структури. За повчанням студентів Bazilik, ми припинили бути “Середами в Охматдиті” — так народилися “Агенти крові”. Цю назву ми придумали ще за рік до ребрендингу. Часто використовували її усередині команди.

Оновлена ​​організаційна структура теж почала зароджуватися раніше, ще в лютому. Ми з командою провели стратегічну сесію з Ірою Немирович, де обговорили багато моментів — позначили “точку нуль”, сформулювали місію та цілі організації тощо.

Після цієї сесії ми впорядкували організаційну структуру: я ввела обов’язкові щотижневі зідзвони, розподілила ролі в команді. Раніше серед чітких ролей у нас були тільки чергові, в іншому — повна анархія. Якось само собою трималося. Зараз у нас є комунікаційний менеджер, SMM, фандрейзинг, проєктний менеджер і керівник чергових.

Команда почала працювати значно злагодженіше. Проджект контролює всі процеси, ми намагаємося дотримуватися плану й працювати організовано. Трапляється, звичайно, що люди перегорають і йдуть. Усе-таки це повністю волонтерська робота, і ніхто нікому, по суті, не винен. Моє завдання — ретельно стежити за тим, скільки у волонтерів відповідальності, щоб її не було забагато. Відсутність перекосів у відповідальності знижує рівень ротації у команді. 

Після ребрендингу ми стали сміливіше будувати партнерства з іншими компаніями — зробили інста-маску з FFFACE.ME, проєкт з Megogo #дивисьділись, фотопроєкт з відомими фотографами України #кровчарівна. Організували всеукраїнський конкурс постерів Artdonation, співпрацюємо з блогерами — наприклад, з Аліною Френдій. Почали систематично публікувати цікавий контент у соцмережах.

Далі в планах відкрити острівці “Агентів крові” в усіх обласних центрах України. Формат проєкту можна масштабувати, для нього не потрібно великої кількості людей. Я вірю, що саме завдяки волонтерам цей проєкт може триматися довго. Достатньо невеликого ядра, яке буде реалізовувати креативні ініціативи, шукати фінансову підтримку й розв’язувати адміністративні питання. Але глобально — це простір волонтерів.


Комунікації

Фотопроєкт “Кров чарівна”

Мені важливо, щоб проєкт розповідав про донорство захопливо й на тривалий час. Не хочеться постійно говорити про те саме в ті самі способи: “Донорів бракує. Прийдіть здайте кров. Ви можете врятувати три життя”. Це вже набридло.

Узимку 2021 року народилася ініціатива, яка залучала донорів здавати кров в Інституті Амосова. У зимовий період завжди бракує донорів, а в Інституті Амосова починається зовсім катастрофа. Так ми за два тижні придумали креативний фотопроєкт “Кров не червона — кров чарівна”.

Ми давно хотіли зробити серію фотосесій. Вирішили щочетверга запрошувати в Інститут Амосова відомого фотографа, який робив би портрети донорів одразу після донації. Щоб об’єднати різні стилі фотографів, ми винайшли реквізит-атрибут, який транслював цілісну ідею. Таким реквізитом став гемокон із фіолетовим глітером замість крові — його видно на фото в руках донорів. Слоган прийшов після кількох діб обговорень: “Кров не червона — кров чарівна”. Ми були впевнені, що ця ідея вистрілить.

Попри зиму, свята й карантин, на зйомки погодилися всі фотографи. Охочих серед донорів теж було багато, у певні дні нам навіть доводилося заздалегідь закривати реєстрацію на чергування. Більше половини учасників проєкту прийшли на донацію вперше. Ці люди тепер є в базі Інституту Амосова, що дає змогу вибудовувати комунікацію і запрошувати їх на донації.

Люди приходили здавати кров, бо почули про проєкт, він їх умотивував. Співробітники Інституту Амосова теж радісно сприйняли нашу ініціативу. Вони погодилися взяти участь, готувалися до виступів перед пресою, давали коментарі, тому що розуміли важливість проєкту.

Зібрані завдяки акції 90 літрів крові забезпечили Інституту Амосова проведення 70% ургентних операцій за зимовий період. Попри практичну користь акції, вона мала ще й просвітницьку ціль. На станції метро “Театральна” в Києві ми відкрили виставку портретів донорів, яка тривала місяць. Так, 30 днів люди могли знайомитись із донорством крові через портретну зйомку майстрів-фотографів.


Конкурс постерів Artdonation

Про Всесвітній день донора знає дуже мало людей і згадують про нього тільки цього дня, 14 червня. Я ж хотіла, щоб тему донорства обговорювали принаймні 4-5 місяців. Саме із цією метою ми запустили Всеукраїнський конкурс постерів Artdonation. Я запросила відомих креативників у журі, порадилася з організаторами подібних конкурсів, щоб зрозуміти, як будувати модель. Ми вирішили, що оскільки це конкурс для ілюстраторів, він повинен мати гарний вигляд. Так, завдяки ANGRY agency у конкурсу з’явилась айдентика.

Популяризація конкурсу стала “задачкою із зірочкою”: як ком’юніті донорів вийти на креативну аудиторію? Ми написали більше 200 особистих листів ілюстраторам по всій країні, публікували конкурс в обласних пабліках, про нього писали медіа. У підсумку ми зібрали понад 300 робіт учасників з усієї України.

Це було настільки красиво, що наша SMM-менеджерка надихнулася створити окрему сторінку в Instagram з архівом 100 найкращих робіт. Ба більше, проєкт виграв грант від Zagoriy Foundation на тему креативних прийомів у комунікації благодійних проєктів, на який ми плануємо створити каталог усіх робіт.

Із 33 робіт, які потрапили у shortlist, ми зробили виставку в двох магазинах мережі “Сільпо” у Києві та в центрах крові, де чергують агенти.


Плани на майбутнє

Надалі ми плануємо поступово масштабуватися на інші центри крові та створити цілу мережу чергувань по Україні. Така ініціатива дасть змогу порушити на національному рівні проблему нестачі донорської крові. Крім того, ми хочемо глобально змінити підхід до комунікації теми донорства, щоб спростувати міфи та упередження і зробити культуру донорства звичним елементом життя молодої людини. Для цього маємо на меті співпрацювати з міжнародними організаціями і зараз поступово рухаємось у цьому напрямі. Бо разом ми завжди можемо більше.

Фото: Дан Балашов

Місце проведення зустрічі: dyletant cafe



Підтримай нас на Patreon!

 Donate

Читайте також у рубриці Історії
/ “Шрифт — річ доволі абстрактна”. Розмова з Дмитром Растворцевим
Про особливості роботи шрифтового дизайнера і комунікацію брендів за допомогою шрифту
“Емпатія, уважність та наполегливість зіграли вирішальну роль у моїй кар’єрі”. Ніна Коробко про роботу в Oh My Look!, The Village та Gres Todorchuk
Як влаштуватися на роботу до компанії мрії та побудувати кар’єру в комунікаціях
“Карантин показав: якщо тебе немає в соцмережах — тебе, найімовірніше, немає ніде”. Інтерв’ю з таргетологинею Сашею Мелешко
Як таргетинг став одним із двигунів, що підштовхують нас до розвитку бізнесу
“У зоні комфорту завершується наш професіональний розвиток у межах проєкту.” Інтерв’ю з Анною Давиденко
Говоримо про те, для чого потрібен особистий бренд, які функції виконує піарник та чому піар — це “гра вдовгу”
“Ми перезапускаємо локальний медіаринок”. Лєра Лауда про регіональні медіа та їх монетизацію
Як робити якісну журналістику в регіонах і заробляти на цьому
Інші статті за темами
Історії
Я працюю
Підписатися
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень