Конспект/Книги

Як любити те, що ви робите: 5 книжок про work-life balance

Добірка від Yakaboo Publishing
Bazilik Media, 23.01.2021

Ми вже розповідали, що варто почитати людям, які мріють змінити своє життя і зайнятися саморозвитком. Але що робити, коли тобі не вистачає ресурсів на те, щоб поєднувати роботу, хобі та особисте життя? 

Щоб розібратися з цим питанням, почати любити те, що робиш і балансувати між різними сферами життя, ми підготували добірку з 5 книжок від Yakaboo Publishing.


“Задоволення від роботи. 30 способів кайфувати від своєї справи”, Брюс Дейслі

Автор книжки Брюс Дейслі — блискучий практик. Він працював у топових компаніях, які знає кожен і без яких ми не уявляємо сучасний світ: Twitter, Google та YouTube. Його завданням було досліджувати, як працівник може отримувати від роботи надзвичайне задоволення й показувати високі результати своєї праці. Головне — досягти успіху можна й варто, не жертвуючи особистим життям. Якою б не була наша робота, вона може додати сенсу в наше життя. У книжці подано безліч технік для вас та команди, які можна випробовувати прямо під час читання. Це допоможе зробити процес праці приємнішим та врешті-решт полюбити свою роботу.

 “Якщо ж ви піддаєтеся хворобі поспіху, то можете потрапити в замкнене коло. «Ми помітили, що люди в стресовій ситуації схильні швидше перемикати свою увагу», — говорить доктор Ґлорія Марк, яка проводила дослідження в цій галузі. І звісно, що частіше ви будете перемикати увагу, то більше стресу отримаєте. Згодом наслідки можуть виявитися серйозними. Спостерігаючи за підлітками, які всі вечори проводили, чергуючи соціальні контакти зі взаємодією зі своїми телефонами, вчені виявили, що це може стати непомітним тягарем для їхнього мислення: «Два роки в такому темпі, і вони вже менш творчо та оригінально уявляють власне майбутнє та розв’язання суспільних проблем».”

“Думка про те, що видалення ярлика з кількістю непрочитаних імейлів з головного екрана може когось ощасливити, здається досить наївною. Але насправді це одна з найкращих (і найпростіших) дій будь-кого з нас. Проблема в тому, що це число смикає вас за рукав і благає відволіктися й мигцем глянути на нову порцію проблем, яка чекає вашої уваги. Це не просто дратує. Деякі вчені навіть заявили: телефонні сповіщення призводять до симптомів синдрому дефіциту уваги та гіперактивності. Вони також зазначають — що частіше ми відволікаємося від своїх справ на останнє сповіщення, то менше розумових сил ми здатні присвятити і першому, і другому. Це приклад розплати за «перемикання». Як пояснив один експерт, «головні завдання для робочої пам’яті вимагають уваги — а внаслідок перемикання уваги ланцюжок пам’яті одразу переривається».”

“Дві головні зміни, які варто додати до наших робочих звичок. По-перше, важливі справи краще завершувати до обіду. У цей час наша голова ще ясна, тож ми здатні розв’язувати складні інтелектуальні завдання. По-друге, потрібно перестати думати, що ми встигнемо більше, якщо пропустимо перерву. Підозрюю, інтуїтивно ми всі це розуміємо, але сподіваємося стати винятком із правила. Опинившись перед вибором розібрати свої імейли протягом обіду чи сходити прогулятися, щоб потім повернутися до них і ще тридцяти нових, правильна відповідь здається занадто ірраціональною. Як можна не перебрати листи? Навіть якщо за це доведеться поплатитися зниженою продуктивністю після обіду.”


“Офіс Будди. Давнє мистецтво пробудження через сумлінну роботу”, Ден Зігонд

Ви можете не бути прихильником буддизму, не займатися йогою щодня і жодного разу в житті не медитувати. Проте, коли Будда дає поради, як вижити в офісній рутині, прислухатися варто. Бізнес-геній із Кремнієвої долини Ден Зігмонд допасував настанови мудреця до сучасного робочого ритму й дійшов висновку, що слідування їм допоможе знайти той омріяний мільйонами work-life balance.

Цікавий момент: Будда ніколи не працював і навіть не міг уявити, що людство колись вигадає таку “розвагу”, як офіс. Це зовсім не завадило йому давати світу поради, які допоможуть нам, людям ХХІ сторіччя, подолати стрес і депресію, налагодити хороші взаємини з колегами, мати час на особисте життя, піклуватися про здорове тіло і здоровий глузд.

Майже всі, кого я знаю по роботі, час від часу страждають від синдрому самозванця — сам я теж, звісно. Ви не одні такі. Більшість ваших колег, якщо не всіх, часом охоплювали ті самі сумніви, що й вас. Але ви там, де ви є, і це — результат усіх ваших попередніх дій. Це те, що Будда назвав би кармою. Можливо, якусь роль зіграла удача, але іншим теж, знаєте, пощастило. Ви заслужили бути там, де ви є. Так само, як і всі інші, — там, де є вони.”

 “Перерви в роботі — це не лінощі, а необхідність. Адже «дозрівання» потребує не тільки наша творча наснага. Тіло й розум не можуть працювати безперервно. Нам потрібен час для відновлення, а відновитися без перерв просто неможливо.”

“Намагайтеся сприйняти критику як рефлексію щодо вашої роботи, а не особистості — навіть якщо сам критик цієї різниці не відчуває. Незалежно від того, згодні ви із цією критикою чи ні, не дозволяйте суперечці перейти в особисту площину. Будда не радив ненавидіти людей, які нас критикують — хай би якою різкою була їхня критика. Він навіть просив не ненавидіти людей, які «відтинають вам кінцівки дворучною пилкою» — адже приблизно такими можуть бути відчуття, коли хтось нападає на нашу роботу.”


“Покінчи з «хорошою» дівчинкою. Як переписати застарілі правила, відкрити в собі джерело сили і творити наповнене життя”, Махо Мольфіно

Ми всі є заручниками стереотипів. Прикро, коли вони не дають нам бути собою й жити повноцінно. Махо Мольфіно виокремила п’ять міфів про “хорошу дівчинку”: про правила, досконалість, логіку, гармонію та жертовність, які кожна жінка повинна подолати, щоб мати владу над своїм життям. У кожної свій міф стримує справжній голос й не дає змоги реалізуватися ні у професійній сфері, ні побудувати гармонійні стосунки, лишень забирає сили та енергію. Варто знайти мужність визнати свою головну проблему й подолати її на шляху до усвідомленого життя.

“У кожній хорошій дівчинці є дещо миттєво впізнаване, правда? Це дівчинка в шкільній формі. Це дівчинка, яка роками грає на класичному фортепіано або займається балетом, за наполяганням батьків. Це дівчинка, яка перемагає на олімпіадах. Дівчинка, яка виконує домашні завдання. Мила, наївна, слухняна дівчинка. Коли ми говоримо про неї, ці образи спадають на думку не без причини. Усе тому, що вона всім знайома та універсальна. Суспільство багатьом із нас прищепило віру в те, що ми отримуємо винагороду лише тоді, коли поводимося чемно, граємо за правилами й наполегливо працюємо.”

 “Якщо ви хочете стати могутнішою та самобутнішою, то маєте навчитися ставити під сумнів, ламати, згинати й навіть використовувати на свою користь правила та очікування, які існують у тих соціальних системах, культурах і традиціях, де ви народилися. Ви повинні навчитися не відповідати «так» на автоматі. Ідеться про те, щоб повернути свої сили й дослухатися до подорожі своєї унікальної героїні, а не чиєїсь іншої.”

“Високі очікування в поєднанні з дотриманням правил (міф про правила) і замовчуванням власних потреб (міф про гармонію) — прямий шлях до емоційного вигоряння. Закляті міфом про досконалість, ми гаруємо як прокляті, щоб не відставати від своїх нереальних стандартів, щоб домогтися всього. А тим часом із чола летять маленькі перлинки поту. Можливо, ви чули про «синдром качки», коли здається, ніби ви без особливих зусиль плаваєте по спокійному озеру, але під водою ваші маленькі качині лапки працюють, як мотор. А до всього ви ще й гарно надуваєте губки — супермило, суперрозслаблено.”


“Одне життя. Як ми розучилися жити змістовно”, Мортен Ельбек

Ми знаємо, що данці є найщасливішою нацією на планеті. Існує купа досліджень цього феномена, адже всіх цікавить секрет данського щастя, особливо в наш непростий час, коли людство страждає від тривожності та депресії. Данський філософ та бізнесмен Мортен Ельбек оцінює вплив роботи на життя людини й констатує невіддільний взаємозв’язок особистого й професійного. Відчуття сенсу робить наше життя змістовним та довершеним. Людина проживає одне цілісне життя. І великою помилкою є розділяти його на різні частини: робочу та особисту, адже саме це призводить до втрати людиною мети існування.

“Великий парадокс —  витрачати багато часу на те, що ми не любимо. Це краде наше здоров’я й повільно, але впевнено руйнує нашу економіку. Яким грубим не був би тефлоновий шар, якою глибокою не була б семантична маніпуляція людською свідомістю, ми не можемо функціонувати як напівлюди. Людину неможливо розділити ні буквально, ні екзистенційно. Ми не прокидаємось і йдемо на роботу —  ми прокидаємось і виходимо у свої життя. Робота —  це лише одна зі спиць колеса, один аспект з багатьох. Однак вона забирає стільки нашого часу, що ми мусимо наполягати, аби в ній теж були залученість, любов та інтимність, яких ми прагнемо в усіх інших аспектах життя. Робота —  інтимна та екзистенційна частина життя. Хоч би як ми себе вмовляли, але робота має на нас величезний вплив. Адже це не просто робота, це — життя.”

 “Хто ми? Це глибоке питання про наші сильні й слабкі сторони та нашу особистість. Коли ми запитуємо іншу людину, ким він чи вона є, а отримуємо відповідь у вигляді професії цієї людини, то варто ввічливо, але наполегливо нагадати про різницю й знову поставити запитання. Однак насправді більшість із нас і сама не знає відповіді на це запитання, тому ми приймаємо професію як відповідь, прагнучи уникнути цього запитання, адже воно викриє той факт, що й ми не здогадуємося, хто ми. Врешті-решт ми витрачаємо більше часу, розповідаючи іншим про знижки на яблука та можливості просування по службі, ніж справді про себе, і слухаємо такі розповіді інших.”

“Самовпевненість і сумніви в собі пов’язані з нашими діями та поведінкою до тієї міри, до якої ми відчуваємо, що освоїли те, що робимо, чи віримо в те, що робимо, і в нашу здатність досягати результатів, яких прагнемо. Упевненість та сумніви в собі зумовлені нашим оточенням, батьками, колегами та керівниками. Упевненість у собі хитка, бо часто визначається останнім досягнутим успіхом. Не має значення, скільки ми його накопичуємо протягом життя. Щойно наші здібності та чесноти стикаються з новим викликом, ми знову втрачаємо впевненість.”


“Бути “окей”. Що важливо знати про психічне здоров’я”, Дарка Озерна

Днями біологиня, медична журналістка та популяризаторка здорового способу життя Дарка Озерна на своїй сторінці у Facebook анонсувала вихід третьої книжки серії “Оптимістично про здоров’я”. Її назва — “Книжка для дорослих. Як старшати, але не старіти”. Поки авторка працює над рукописом, буде корисно звернутися до другої книжки серії, яка присвячена темі психічного здоров’я. Попри те, що в Україні про це говорять неохоче, а допомогу відповідних спеціалістів заперечують, проблема не зникає, а навпаки, набуває ускладнених форм. Важливо пам’ятати, що від нашого психічного комфорту залежить усе: якість життя, здатність про себе подбати, професійна реалізація тощо. Тож важливо розуміти, що “депресія” — це не просто “поганий настрій”. А коли перебуваєш у стані стресу, не варто його заїдати чи запивати. Варто розібратися в проблемі й за потреби звернутися по допомогу до спеціалістів. Тоді всім — і вам, і оточенню — буде “окей”.

Записуйте чи відзначайте подумки те хороше, що з вами сталося впродовж дня. «Це ж треба, як усе чудово склалося!..» Наш мозок бавиться у гру «знайди закономірності» — ми їх вишукуємо навіть там, де їх немає. Це можна використати: зауважувати добре, приємне, випадкове й досягнуте завдяки власним зусиллям, хвалити себе, приймати компліменти. Прокручування в голові позитивного зсуває акценти в наших нейронних контурах. Коли ви дорогою на роботу згадуєте деталі смакування кави чи зустрічі з милим грайливим собакою в парку, ви знову проживаєте це подумки. Це не підміна дійсного бажаним. Це тренування власної амигдали і префронтальної кори, щоб ті більше тішилися.”

 “Опановуйте mindfulness, тобто усвідомленість. Люди, схильні до невротичності й тривожності, часто намагаються подолати емоції у нездоровий спосіб, вдаються до румінації та перенесення свого стану на інших, уникають стресових ситуацій тощо. Mindfulness вчить приймати той стан, що є зараз, і бути уважними до нього та співчутливими до себе. Сказати собі: «Що ж… Буває й таке. Зараз я, мабуть, поплачу і ляжу спати, а думатиму про це завтра»”

“Харчування й психічне здоров’я пов’язані, хай там як. Зміни в харчовій поведінці є яскравими й поширеними вказівками на те, що в голові щось пішло не так. Ось людина й прагне «намайнити» серотонін з ендорфінами за допомогою солодкого, жирного чи запашного. Або не хоче на їжу дивитися. Пов’язані вони й через такі ланки, як кишкова мікрофлора та запальний фон.”

“Є такий жарт, що міленіал має зробити три речі: запустити стартап, записати подкаст і вигоріти. Добре, якщо після цього є можливість поїхати на Балі чи бодай в Кобеляки й відновити сили. Значно гірше, коли людина, яка вигоріла на роботі, стає цинічним і недбалим працівником та переносить свій спустошений стан в усі сфери життя і стосунків.”

Текст: Надійка Вовк


Підтримай нас на Patreon!


Інші статті за темами
Конспект
Книги
Підписатися
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень