Протягом 2021 року редакція Bazilik Media розбирала комунікацію українських брендів, писала про кращі кейси світових компаній, спілкувалася з героями, щоб ділитися із читачами історіями та порадами. Загалом було опубліковано 264 матеріали та близько 1,5 тисячі новин. Усі тексти різні за темами, але їх об’єднує інформативність і наше бажання завжди бути корисними.
За традицією, ми хочемо підбити підсумки роботи й поділитися найкращими матеріалами медіа за рік, що минає. Сьогодні ми нагадаємо про важливі речі, які допомагають більше турбуватися про ментальне здоров’я, обмежувати шум навколо та надихатися історіями інших людей.
“Яких знань мені бракувало перед відкриттям власного бізнесу”: четверо підприємців дають поради
Із плином часу кожна людина набирається досвіду, знань та формує власні принципи роботи. А разом з накопиченою мудрістю виникає бажання повернутися в минуле для того, аби зробити щось заново, краще. Ми захотіли поглянути на подібні ситуації з іншого боку, адже гнітити себе за невдачі — це шлях, що веде в нікуди.
У цьому матеріалі четверо українських підприємців розповідають про те, чого вони не знали перед відкриттям власного бізнесу, і діляться порадами, які самі хотіли б почути на старті.
01.
Марина Батуринець, ЗАСНОВНИЦЯ ПРАКТИЧНОЇ ШКОЛИ BAZILIK SCHOOL ТА BAZILIK MEDIA, БРЕНДУ PIÑON:
У перші роки мені постійно здавалось, ніби зараз усі навкруги зрозуміють, що я всього цього не знаю, а вже полізла робити. І що правильно було б спочатку навчитись усього, а потім починати. Сьогодні розумію, що навчатися бізнесу в процесі точно правильніше, ніж навчатися до його заснування, “бо колись ти все вивчиш, і ось тоді…”
02.
АЛЬОНА МИСЬКО, FOUNDER & CEO FUELFINANCE:
Для мене стало відкриттям, що кожен може знайти трохи вільного часу (20-30 хв.), щоб поговорити на певну тему, а разом з тим допомогти. Наприклад, останнім часом я досліджувала питання побудови b2b продажів на американському ринку. Замість того щоб іти кудись навчатися, я вирішила розпитати фахівців цієї сфери. Яким же було здивування, коли на моє прохання відгукнулися й погодилися провести коротку зустріч.
Читай повний матеріал
Я пережила професійне вигоряння
Попри те, що в сучасному світі про вигоряння є багато інформації, ця проблема все одно залишається актуальною. Щодня люди різних професій утрачають інтерес до роботи, відчувають брак сил і не розуміють себе. Саме тому ми вирішили запросити героїнь, які відчули на собі професійне вигоряння та змогли його подолати. Вони розповіли про причини, терапію, а також поділилися порадами.
Даяна Данилюк, головна РЕДАКТОРКА BAZILIK MEDIA:
Цьогоріч ми багато писали про людей та їхні історії. Для кожного кейса чи теми намагалися знайти людину, чий досвід може допомогти комусь, хто зіштовхнувся зі схожою проблемою — чи то проблема планування та прокрастинації, чи можливість поговорити про “бісячки” в роботі.
Наприклад, готуючи матеріал про вигоряння, я не була певна, що тема знайде позитивний відгук, адже про цей стан говорять всюди й багато. Проте під час роботи над матеріалом мені вдалося познайомитися з великою кількістю людей, які зголосилися розповісти про свій досвід, щоб убезпечити колег, які перебувають на межі або, навпаки, намагаються повернутися до роботи після вигоряння. Цей текст знайшов велику підтримку серед наших читачів — ним ділилися, його додавали в закладки й за нього дякували. І ось це відчуття ком’юніті, об’єднання людей, які можуть доповнювати одне одного, відчувалося неймовірним.
01.
МАРІЯ ШЕМАНСЬКА, виробниця трав’яних свічок:
Я би порадила розвивати чутливість до себе — щиро звірятися зі своїми емоціями, аналізувати, які ситуації примушують зраджувати собі, тиснути на себе. Потрібно навчитися чітко розділяти роботу й відпочинок. А якщо виникає відчуття провини за відпочинок — працювати з психологом. Постійно шукати точки насолоди у своєму житті й звертатися до них, бо вигоряння — прямий крок до депресії, ендорфіни самі себе не виділять.
02.
КСЕНІЯ ЧАЙКОВСЬКА, маркетинг-директорка фестивалю Atlas Weekend та супутніх проєктів:
Передусім потрібно полюбити себе — не для галочки й не заради мотиваційних постів в інстаграм. Полюбити себе означає вибирати себе в усіх ситуаціях. Сил немає і хочеться спати? Ти не йдеш за додатковим редбулом, а їдеш додому і спиш. Болить голова чи живіт? Ідеш до лікаря, а не ковтаєш знеболювальні. Важливо казати “ні” й чесно зізнаватись, що можеш не впоратись із чимось.
Інструкція для тих, хто не вміє говорити “ні”
Кожна людина хоче, щоб її поважали, любили, цінували. Через стереотипи ми вважаємо, що цього можна досягти, якщо бути для всіх хорошими. Але насправді це помилкова думка, яка лише запускає нескінченну гонитву за хорошим ставленням до себе. Як наслідок — людина не відчуває позитивних емоцій і наявності в собі сил, адже вона постійно намагається догодити іншим.
Ми запросили психологиню та розібралися у причинах невміння відмовляти. А також — двох героїнь, які довгий час не могли сказати “ні” та страждали від цього. Вони розповіли про свій досвід і поділилися порадами, які їм допомогли.
01.
Невміння говорити “ні” найчастіше проявляється через невпевненість у собі та низький рівень самоцінності. Власне самоцінність — це емоції стосовно себе, прийняття та розуміння себе. Те, наскільки я себе люблю, поважаю, вважаю гідним незалежно від своїх досягнень або думки оточення. Якщо в людини відсутня самоцінність, то, як наслідок, порушуються взаємини зі своїми межами — їх або немає зовсім, або вони малопомітні оточенню.
02.
Основна моя порада всім, хто не вміє казати “ні”: припиніть зраджувати собі. Щоразу, коли ви не можете сказати “ні”, жертвуєте, перш за все, собою: своїм сном, стосунками з близькими та здоров’ям. Якщо людина поруч з вами не сприймає вашої відмови, то це її особиста справа. Ви не маєте бути залежними від чужих емоцій, бо інакше ризикуєте знищити себе.
Вони відкрилися під час карантину: п’ять історій українських підприємців
Пандемія виявилась дуже складним часом для всіх бізнесів. Чимало підприємців не втримались на плаву через обмеження, і їм довелося закривати свої проєкти. Ми захотіли надихнути людей, які хочуть відкрити власну справу, але не наважуються через нинішні обставини. У цьому матеріалі п’ятеро засновників розповідають про свій досвід відкриття бізнесу під час пандемії, про складнощі та мотивацію.
МАР’ЯНА ХЕМІЙ, РЕДАКТОРКА BAZILIK MEDIA:
Для цього матеріалу ми обрали історії тих бізнесменів, чиє життя кардинально змінилося під час карантину й чиї рішення запустити нові проєкти були сміливим утіленням давніх мрій або ж вдалим і вчасним ходом, який спрацював. Це історії про ризик і нові можливості, про “відчути момент та скористатися ним” і, звісно, про якість та креатив у втіленні задуманого. Спілкування з героями надихнуло мене, тож сподіваюся, що цей текст має такий самий уплив на читачів і відкриватиме для них нові горизонти, де немає нічого неможливого.
01.
ЮЛІЯ ЛИСА, ВЛАСНИЦЯ АРТСТУДІЇ MUSED ART SPACE:
Пандемія та нескінченні локдауни не стали на заваді, але змусили переглянути бізнес-плани, зокрема фінансові, та підкорегувати їх. Також довелось переносити дату відкриття студії, оскільки підводили підрядники з ремонту та закупівлі матеріалів для творчості.
Позитивним моментом стало те, що перший локдаун допоміг нам швидше диференціюватися. Ми за короткий час створили артбокси, за допомогою яких будь-хто зможе створити картину вдома.
02.
СТЕПАН ЗІНЯКОВ та РОМАН МЕЛКУМОВ, СПІВзаСНОВНИКи OVO:
Під час першого локдауну ми втратили основних клієнтів агентства. Хотіли зберегти команду, тому почали шукати шляхи розв’язання проблеми. Перебирали багато варіантів, які були б актуальними не тільки під час локдауну, а й тоді, коли він закінчиться. Так і з’явилась ідея доставки овочів та фруктів додому. Ми побачили, що тут є потенціал, витратили $55 на тест гіпотези й почали розвозити перші доставки власними силами.
Щоб зберігати своє ментальне здоров’я, потрібно балансувати між робочими процесами та часом для себе. Але втілити це дуже складно, особливо коли людина працює у сфері комунікацій. Найчастіше ранок такого працівника розпочинається в онлайні, тут же й завершується. Швидкий ритм негативно впливає на самопочуття, здоров’я та може призвести до вигоряння.
Ми запросили до розмови трьох дівчат, які навмисно обмежують користування соціальними мережами, щоб зберігати баланс між роботою і особистим. Вони розповіли про власні правила, як їх дотримуються та поділилися порадами.
01.
ОЛЕСЯ САЧЕНКО:
Через постійний скрол стрічки, роботу в вихідні й невпинну роботу мозку я почала помічати, що проводжу забагато часу в інтернеті. Траплялось, я лягала спати, відчуваючи втому, але мій мозок продовжував аналізувати все побачене й почуте за день. Ще засинаючи, я починала планувати, кому і що напишу наступного дня, які поставлю задачі і яку запрошу інформацію. Ці роздуми тільки прискорювали роботу мозку й відганяли сон якнайдалі.
02.
Ірина Тітенко:
Я подумала, що для більшої продуктивності мені варто зовсім відмовитися від Instagram на період, поки не закрию всі “хвости” з обробленням зйомок. Я не видаляла додаток, а просто вирішила в нього не заходити. Оскільки я тимчасово не брала запити на нові зйомки, то й не було потреби перебувати на зв’язку.
Перші кілька днів я ловила себе на тому, що якось мимоволі взяла до рук телефон і вже декілька хвилин скролю стрічку. Чесно кажучи, це було страшно. Завжди здається, ніби все, що ти робиш — усвідомлено. Але, як виявилось, деякі дії наш мозок виконує просто як програму — ніби ти завантажив її, але забув вимкнути.
03.
НАТАЛІЯ КАНЮКА:
Коли я лише починала роботу із соціальними мережами, то несвідомо збільшувала свій екранний час. Потім почала отримувати жартівливі коментарі-зауваження від друзів про те, що я знову весь час у телефоні. Спочатку хотіла встежити за всім, боялась прогавити щось важливе, багато взаємодіяла з аудиторією з робочих сторінок. Потім зрозуміла, що навіть на відпочинку я багато часу проводжу онлайн, і це стало останньою краплею перед дослідженням шляху до балансу.
Зараз Instagram є медіамайданчиком з великою кількістю функцій. Користувачі намагаються показати найщасливіші “версії себе”, діляться радісними митями життя та онлайн будують власний бренд. Ми порівнюємо себе з інстаграмними картинками та знецінюємо власне життя.
Але саме у 2021 році набрали популярність антиінстаграмні додатки та флешмоби із закликом не вірити тому, що ми бачимо на фотографіях. У цьому матеріалі ми розповідаємо про вплив стандартів краси та пояснюємо, чому не лише Instagram винний у підвищеній тривожності користувачів.
01.
Результати досліджень свідчать, що Instagram небезпечний для психологічного здоров’я більше за інші соцмережі. Причому він негативно впливає як на користувачів, особливо на молоду аудиторію, так і на самих інфлюенсерів. Опитані креатори розповіли, що вони відчували вплив на своє психічне здоров’я, а також негативну зміну в сприйманні власного тіла. Користувачі Instagram зауважують, що частіше ловлять себе на депресивних і тривожних думках, коли бачать ідеальну картинку в соцмережах, яка не завжди відповідає дійсності.
02.
Для одного з трендів користувачі почали використовувати пісню Humble Кендріка Ламара, де співак говорить: “Я страшенно втомився від фотошопу.” Люди спочатку показують своє відфотошоплене зображення, а потім — оригінал, натякаючи тим самим, що ідеальних людей не існує. Також популярними стають ролики, в яких користувачі спершу з’являються в образі для соцмереж, після чого показують, який вигляд вони мають у реальному житті. У такий спосіб підкреслюють, що всі ми багато чого приховуємо на зображеннях в Instagram.
Читай повний матеріал
Поширеною є думка, що копірайтер повинен лише писати тексти. Але насправді його професія пов’язана зі створенням ідей, а вже потім — з їх утіленням. Щоб розвіяти цей та інші міфи, ми запросили до розмови Анну Лісовську. Вона розповіла, чому початківцям ліпше працювати в команді, як їм ставитися до хейту, а також — де шукати ідеї та розвивати надивленість.
01.
Модне слово “надивленість” — чудова річ, під якою різні люди розуміють різне. Якщо ви надивилися чужої, хай і класної, реклами, то вона просто допоможе вам не повторитися, але не допоможе вигадати щось нове. Її робота — вбити декілька ваших ідей. Тому надивленість, яка потрібна рекламнику, — з інших сфер: кіно, науки, технології, психології, моди, соціології, мистецтва тощо. Це коли ти береш якісь знання і можеш їх поєднати зі своєю сферою так, щоб утворилося щось на перетині.
02.
Останнім часом я бачу багато початківців, які вже все собі придумали. Вони хочуть працювати на фрилансі, щоб ранок починався з йоги, здорового сніданку й сеансу медитації, а робочий день тривав з 10-ї ранку до 17-ї вечора. Може, це й реально, але десь за 10 років досвіду, коли ти будеш класним фахівцем із власною базою клієнтів. А на початку кар’єри тобі потрібні люди, які знають більше і в яких можна навчитися. Круто, коли через якийсь час відкриваєш свій старий проєкт і думаєш: “Господи, шо це я понаписував?” Це означає, що ти виріс як фахівець.
Використання великої кількості ретуші змушує звичайних людей вважати себе гіршими за тих, хто зображений на обкладинках. Аби показати всім, що не існує порцелянової шкіри та фігури без жодної особливості, усе більше брендів і фотографів відмовляються від ретуші.
Ми поспілкувались із фотографами Мариною Карпій і Сергієм Сарахановим про їхній вибір показувати справжню зовнішність та загалом про підхід до роботи.
01.
МАРИНА КАРПІЙ:
Я відмовляю клієнтам, які просять ретушувати їхні фотографії. Ми можемо провести зйомку, після чого я віддам вихідні фото, з якими людина може робити все, що їй заманеться. Але на початку я завжди проговорюю, що у своїх роботах не використовую фотошоп з метою виправляти зовнішність.
02.
Сергій Сараханов:
До мене майже не звертаються із замовленнями, в яких клієнт просить застосувати ретуш. Моє портфоліо зазвичай уже пояснює людям, у якому стилі й напрямі я працюю. Тому мене запрошують на зйомки, де потрібні характерні, глибокі й чесні портрети з елементом комплементарності.
“Агенти крові” — це проєкт Олени Балбек, який протягом шести років пропагує систематичне донорство крові в Україні. Це важлива місія з бажанням допомагати тим, хто цього потребує, а також — розвивати серед людей мотивацію безоплатно й регулярно здавати кров. Ми поспілкувалися із засновницею “Агентів” та розповіли про функції, чергування в центрах крові, ребрендинг і комунікації організації.
01.
Я не просила людей про допомогу — вони відгукувалися самі. І це відбувається досі. Спочатку люди почали приєднуватися до чергувань, і ми вже разом супроводжували охочих на донації. Перші пів року приєднувалися тільки знайомі — мої та чоловіка. Але потім почали приєднуватися й незнайомі люди — як донори, так і волонтери. Через шість років з нами здають кров тисячі донорів, а проєкт підтримують 50 волонтерів. Хтось тільки чергує раз на місяць, а хтось повністю закрив одну із зон відповідальності в команді.
02.
Про Всесвітній день донора знає дуже мало людей і згадують про нього раз на рік, 14 червня. Я ж хотіла, щоб тему донорства обговорювали принаймні 4-5 місяців. Саме із цією метою ми запустили Всеукраїнський конкурс постерів Artdonation. Я запросила відомих креативників у журі, порадилася з організаторами подібних конкурсів, щоб зрозуміти, як будувати модель. Ми вирішили, що оскільки це конкурс для ілюстраторів, він повинен мати гарний вигляд. Так, завдяки ANGRY agency, в конкурсу з’явилась айдентика.
Читай повний матеріал
Думки про те, що вже пізно щось починати, регулярно змушують людей відмовлятися від своїх мрій. З одного боку — можливість свідоміше обрати професію, а з іншого — безліч стереотипів. Ми поспілкувалися з трьома підприємицями, які отримали другу освіту у свідомому віці, попри всі ризики. Вони розповіли про причини свого вибору та поділилися порадами для тих, хто наразі ухвалює важливе рішення.
01.
ЛІЛІТ САРКІСЯН:
Для мене друга освіта (та й загалом будь-яка освіта у свідомому віці) — це передусім про нетворкінг. Я розуміла, що 70% навчання — це люди, з якими я проводитиму час, тому підходила до вибору максимально серйозно. Я шукала бізнес-школи та заклади, які дають ступінь MBA в Києві. Через те що вибір доволі невеликий, я обрала Києво-Могилянську бізнес-школу, де на той момент навчалися декілька моїх знайомих.
02.
ОЛЕНА БАЛБЕК:
За першою освітою я — фінансовий менеджер підприємств, проте за спеціальністю не працювала жодного дня.
На відміну від більшості студентів фінансового потоку, після закінчення “нархозу” випадково потрапила до рекламної агенції, що назавжди змінило вектор мого професійного розвитку.
Утім, мене не полишало відчуття незавершеності через те, що так і не отримала міцної теоретичної бази, на яку можна спертися. Та я ніяк не наважувалась діяти: спочатку не було грошей, а у 30 здавалось, що вже запізно про це думати. Добре, що в 40 я припинила перейматись такими дрібницями й замислилась про бізнес-освіту.
03.
МАРІЯ МАСЛІЙ:
Людям, які хочуть отримати другу чи третю освіту, я раджу спершу відповісти собі на запитання: “Навіщо мені це потрібно і що саме я шукаю?”
Під час обрання навчального закладу завжди шукайте в соцмережах людей, які навчаються на тій самій програмі. Ви сміливо можете написати їм із запитаннями й дізнатися подробиці зсередини. Люди завжди охоче діляться своїм досвідом.
