fbpx
Історії

“Усі ми різні — усі ми рівні”. Засновниця Sunshine Cafe про працевлаштування людей з інтелектуальними порушеннями 

Про ідею закладу, місію, плани на майбутнє та свідомий бізнес в Україні
Ракша Лариса, 02.12.2022

Sunshine Cafe — це перше соціальне кафе в Києві. У закладі на різних посадах працюють люди з інтелектуальними порушеннями та синдромом Дауна.

Зараз у команді семеро людей з інтелектуальними порушеннями, які працюють бариста, кухарями, офіціантами. Також є двоє шефів — вони коригують роботу, дають завдання та навчають працівників. Засновниця кафе Аліна Живаго розповіла, що протягом першого місяця роботи вони спостерігали за можливостями кожного працівника й лише потім формували індивідуальні обов’язки. Наприклад, хтось не витримує навантаження офіціанта, але може поливати квіти або складати коробки, що також є потрібною роботою.

Ми запитали в Аліни про те, як виникла ідея закладу, яка його місія, перші результати роботи й плани на майбутнє. Також вона пояснила, чому бізнеси мають працевлаштовувати людей з інтелектуальними порушеннями, та поділилася порадами для підприємців.


ЯК ВИНИКЛА ІДЕЯ?

У мене народилася донька із синдромом Дауна. Що старшою вона ставала, то частіше я замислювалася про її майбутнє. Що робити далі? Куди їй іти працювати? Яке майбутнє на неї чекає? Тому коли донька закінчила школу (10 класів), ми почали шукати заклад для подальшого навчання та можливості працевлаштування. Це було у 2019 році — на той час у Києві було лише 2-3 професійні училища, які приймали молодь з інтелектуальними порушеннями. Представники цих училищ приходили до школи, де навчалася моя Настя, та обіцяли, що візьмуть до себе всіх охочих. Так і сталося — ми пішли навчатися в одне із цих училищ на спеціальність кухаря.

Навчання тривало три роки, і весь цей час я штурмувала інтернет щодо працевлаштування доньки. Вивчала досвід зарубіжних країн — як це відбувається в них, які напрацювання вже мають. Так я знайшла кафе у Франції під назвою Café Joyeux — вони беруть на роботу людей з ментальними порушеннями. Саме цей заклад мене й надихнув. Мені сподобалося в них буквально все: брендинг, процес співбесід і організація. Я навіть написала їм — і нам вдалося поговорити про те, як в Україні допомагають людям з інклюзією. Проте з початком пандемії Covid-19 наш звʼязок обірвався.

Для тих, кому цікаво більше — про Café Joyeux знято документальний фільм. Хоча він і французькою, багато можна зрозуміти.


Café Joyeux

Це кафе, що спеціалізується на їжі швидкого приготування та працевлаштовує людей з обмеженими можливостями. Перший заклад відкрився у 2017 році у Франції, а зараз це мережа. Головна ідея у тому, щоб дати можливість працювати людям з інтелектуальним порушенням, якщо вони цього хочуть.

Працівники мають гнучкий графік, достатню кількість відпочинку, регулярну зайнятість, зарплату й соціалізацію. Слоган компанії: “Для щастя потрібно сервірувати з душею”. Це одна з перших компаній, яка почала просувати ідею працевлаштування людей з інтелектуальними порушеннями.


У мене також є старший син. Якось він запитав, чому я так чекаю на співпрацю саме із цим кафе, адже можна створити свій бренд в Україні. Син працює в рекламній агенції “Галас”, що якраз могла допомогти нам із брендингом. Тож він розповів про нашу ідею, і агенція розробила та подарувала брендинг для Sunshine Cafe.

Потрібно було вигадати, що ми готуватимемо, щоб працівникам не було складно. Спочатку я думала про млинну, але все ж таки зупинилася на піці.

У голові було питання, куди діватися моїй доньці після навчання

Коли вона навчалася, то компанії не хотіли брати її на практику, а на роботу тим паче. У результаті лише мережа “Ашан” погодилася дати практику її групі, всі ж інші відмовлялися від таких працівників.


Про працівників

На час відкриття кафе ми майже не шукали працівників — перші працівники були одногрупниками Насті. Моя донька була єдиною із синдромом Дауна, але інші також мали різні інтелектуальні порушення. Коли почалася війна, дехто поїхав до Європи й Америки, але ми швидко залучили нових працівників на їхні місця. Зараз у нашій команді працює семеро людей.

Четверо наших працівників сильніші, можуть витримувати більше навантаження, троє —  слабші. Перші спроможні до роботи на кухні, тому працюють помічниками кухарів (у нас є двоє шефів, які завжди перебувають поруч). Вони працюють за графіком 2/1 (два дні працюють, один відпочивають) по 4 години. Друга категорія працівників займається тим, що може робити: протирає столи, поливає квіти, ставить штампи на одноразовий посуд, щось нарізає тощо. Ці працівники мають 2-3 зміни на тиждень по 3 години.

Усі працівники вже мали певні навички завдяки училищу. Перші два місяці вони приходили на роботу як на випробувальні дні. Ми, зі свого боку, спостерігали за ними й відзначали, що в кого краще виходить. Зараз ми вже маємо більш відпрацьовану систему, адже працюємо третій місяць і знаємо, як розподіляти процеси в команді.

Наше кафе працює в торговому центрі “МЕТРО” на Почайній. Розташування доволі специфічне, віддалене від житлових комплексів. Це не дуже зручно для кафе, яке заробляє лише із замовлень відвідувачів, адже люди приходять до нас здебільшого цілеспрямовано. Тому ми не дуже завантажені роботою — тих людей, які є зараз, достатньо. У майбутньому плануємо розширити меню й задіяти ручну працю. Можливо, будемо ліпити пельмені. Хочеться, щоб усі були при ділі.


Результати роботи і складнощі

Усі хлопці та дівчата задоволені, охоче ходять на роботу. А тих, хто сильніший, узагалі неможливо “вигнати” додому. Батьки іноді вже телефонують із запитанням: “Де моя дитина?”, — а вони все не зупиняються, прагнуть зробити щось додатково.

Не можу сказати, що в нас є складнощі з працівниками. Звичайно, хочеться, щоб сильніші більше навчалися й були самостійними — не лише допомагали шефам, а й брали певну роботу на себе. Розумію, що на це потрібен час. Другу категорію будемо ще більше задіювати — можливо, випікатимемо печиво. Минуло мало часу, щоб побудувати одну модель, за якою ми будемо працювати, тому наразі ми пробуємо різні методики.

На цьому першому закладі відпрацьовуємо всі деталі, припускаємось помилок і виходимо на результати. Плануємо розширити нашу мережу кафе на всю Україну.


Працевлаштування людей з ментальними порушеннями

Ми всі люди — різні, але рівні. Коли я писала бізнес-план для кафе, то шукала інформацію щодо кількості людей з інтелектуальними порушеннями в Україні. Спершу обмежилася лише синдромом Дауна, але, побачивши величезну кількість молоді в Україні, яка сидить по домівках і не має чим зайнятися, вирішила охопити всіх, хто має ментальні порушення.

В Україні щороку народжується понад 400 дітей із синдромом Дауна, а проживає понад 15 000 повнолітніх людей. Величезна кількість із них стала заручниками обставин. Вони ні з ким не спілкуються, постійно перебувають удома, часто нікому не потрібні. Складність у тому, що хтось із родини повинен приділяти майже весь свій час людині з таким синдромом. Буквально відмовитися від роботи й постійно задіювати її до певної діяльності. Але насправді люди з ментальними порушеннями здатні багато чого робити самостійно.

Наприклад, моя донька їздила самостійно до училища двома видами транспорту. Перший місяць ми їздили разом, Настя запам’ятовувала зупинки, номери транспорту. Я зі власного досвіду знаю, що люди з обмеженими можливостями такі самі, але потребують більше часу для навчання й розуміння певної теми. Вони мають право працювати у звичайних компаніях і взаємодіяти в суспільстві.

Суспільство має познайомитися з людьми з інтелектуальними порушеннями та побачити, що вони нормальні

Вони не страшні, не хворі, а такі самі, як й інші, але з певною особливістю. Тому я просуваю ідею того, щоб компанії давали роботу людям з ментальними порушеннями. Звісно, це не так просто, як зі звичайним працівником: їм потрібно більше часу, щоб виконувати запропоновану роботу. Але це правильно — так має бути. Ця молодь не повинна сидіти вдома.

Я мрію відпрацювати модель роботи нашого Sunshine Cafe та відкрити заклади по всій Україні. Коли я була на заході для HoReCa від ”METRO Україна”, то підійшла до представників компанії і розповіла ідею свого закладу. За декілька днів вони зателефонували й запропонували приміщення. Разом ми хочемо запустити в кожній області такі центральні кафе, які навчатимуть і даватимуть роботу молоді з інтелектуальними порушеннями.


Термінологія

Авторка: Олеся Яскевич, засновниця організації “Бачити серцем”

“Коректна термінологія — це про прийняття і повагу. Діти сонця / діти дощу / індиго і подібне — все це від лукавого. Є людина. У людини є ім’я (повірте, здебільшого цього достатньо, щоб підтримати розмову або написати про людину). Якщо в людини є особливість розвитку / порушення поведінки й на цьому потрібно зробити акцент, тоді словами, через рот, говоримо або пальчиками друкуємо: людина з інвалідністю, людина з РАС, людина із синдромом Дауна, людина з порушенням зору/слуху, людина з ДЦП, людина, яка користується кріслом колісним тощо.

Важливо: ніколи не вживайте словосполучення “інклюзивна людина“ — н і к о л и! Людина не може бути інклюзивною. Також вона не може бути з інклюзією.

Ще велике прохання до батьків і фахівців: усі ці пестливо-зменшувальні слова (інклюзятко/дауньонок/аутік/особьонок/особлива мама) лише посилюють стигматизацію у нашому суспільстві.

Уникайте ярликів, медичних діагнозів, збірних і “художніх образів”. Не варто вдаватися до драматизації, жалю чи героїзації, коли говорите про людину з інвалідністю.

Говоріть і пишіть коректно. Слова мають силу. Крапка.”


Поради підприємцям

Найголовніше — це не боятися брати на себе відповідальність і працевлаштовувати людей з ментальними порушеннями. Зараз у нашій державі не існує програм, які допомагають інтегрувати таких людей у суспільство. Тобто це стає відповідальністю родини. Звісно, коли це торкається тебе особисто, ти починаєш легше до цього ставитися.

Підприємці, беручи на роботу таких людей, повинні заздалегідь розуміти, що потрібно буде приділити їм більше уваги. Але я хочу, щоб наш бізнес ставав більш європейським, відповідальним і емпатійним, щоб підприємці брали відповідальність і давали роботу різним людям.

Люди з ментальними порушеннями мають працювати, як і звичайні люди

Не бійтеся, ці люди хочуть і можуть працювати. Якщо ви знайдете для них саме ту роботу, яку вони здатні виконати або можуть цього навчитися, то отримаєте старанного працівника.


Поради людям з інтелектуальним порушенням

Головна порада, як і для підприємців, — не боятися. Якщо ви почули про можливість роботи, то йдіть і запитуйте. Коли ми відкрилися, до нас прийшло багато таких людей та їхніх батьків. Нам хочеться взяти всіх, але наразі вакансій немає. Усі, хто до нас приходив, є у моєму списку, і коли ми будемо розширюватися, то саме їм я першочергово запропоную роботу.

Тому коли чуєте, що відкрилася подібна компанія, яка хоче взяти на роботу працівника з інтелектуальним порушенням, то не бійтеся та пропонуйте свою кандидатуру. Багато запитуйте і знову-таки — не бійтеся. Кожна людина вміє щось краще, а щось гірше — і це нормально.

Читайте також у рубриці Історії
”Класичний SMM нині не працює”. Олексій Міллер про досвід роботи із соцмережами
Та практичні знання, які сьогодні здобувають його студенти в Bazilik School
“Працюю вночі, шукаю інтернет на заправці та освічую кімнату акумулятором”
Як блекаут впливає на роботу українських креативників
“Війна зносить ущент уявлення про сучасний світ”. Інтерв’ю із психологинею Тетяною Лупіною
Про травму війни, отруєння новизною, ПТСР і вплив новин на робочий ресурс
“У мене було відчуття, ніби я втратила всі свої скіли”. Про 8 місяців війни говоримо з Настею Іванічевою
Бренд-маркетологиня про досвід роботи за кордоном та масштабування бізнесу
Кожна айдентика — це маленький світ, де ти вигадуєш власну реальність. Інтервʼю з Настею Жеребецькою
Артдиректорка та кураторка курсу з айдентики — про найважливіше, що повинна знати людина, яка входить у цю сферу
Інші статті за темами
Історії
Я працюю
Підписатися
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень