fbpx
Історії

“Працюю вночі, шукаю інтернет на заправці та освічую кімнату акумулятором”

Як блекаут впливає на роботу українських креативників
Елеонора Чорноморченко, 20.12.2022

Через удари росії по енергетичній інфраструктурі звичне виконання своєї роботи стало для українців викликом. Майже в усіх областях діють планові або екстрені вимкнення електроенергії, у деяких населених пунктах світло відсутнє по декілька днів. Водночас є проблеми зі зв’язком та інтернетом. Підлаштовуючись до нинішніх умов, кожен створив собі новий графік і навіть змінив стиль життя.

Ми поспілкувалися з трьома креативницями з Київщини, Черкащини та Одеси про те, яким зараз є їхній робочий день, та попросили розповісти про наболіле. Цей текст створено для того, щоб обмінятися досвідом і наштовхнути на нові ідеї, але найголовніше — щоб ви могли видихнути й почути історії інших людей.


Вікторія Денисова, графічна дизайнерка у Veteran Hub


Мої основні обов’язки — це створення віжуалів для соцмереж, друкованих матеріалів, презентацій та наповнення сайту. Зараз я працюю віддалено, а живу в приватному будинку на Київщині разом із чоловіком та трьома собаками. У нашому місті діє графік вимкнень 4 через 4, і насправді для мене він дуже зручний. Коли розклад чіткий, то проблем не виникає і можна планувати свою роботу. А от коли після нових обстрілів довго немає світла і я не знаю, коли його ввімкнуть, то виникають складнощі.

Світло потрібне мені для наповнення сайту та створення віжуалів для соцмереж. Презентації займають багато часу, зазвичай я роблю їх офлайн. Почуваюся спокійно, коли робота зроблена наперед, хоча б на день. Тоді знаю, що навіть якщо завтра в мене не буде електроенергії чи інтернету, то нічого страшного в робочому процесі не станеться. Вдячна колегам, що вони теж це розуміють і намагаються ставити завдання з дизайну наперед, наскільки це взагалі можливо.


Як я зараз планую свою роботу

Після повернення додому, навесні, ми одразу придбали генератор. У робочих моментах він знадобився мені, щоб періодично синхронізуватись із процесами. Я вмикала генератор на 2-3 години, аби щось завантажити, перевірити пошту або зробити якийсь таск швиденько онлайн. Також умикала на робочі зустрічі, однак ганяти цілий генератор тільки заради інтернету — це не дуже економно.

Саме тому згодом ми придбали окремо акумулятор для інтернету. Він у нас уже тиждень, і це прямо чудово, адже тепер я маю повноцінний робочий день. Усе це допомагає працювати, коли є стабільні графіки вимкнень.

Та щойно стається новий масштабний обстріл, доводиться підлаштовуватись. Треба їхати кудись шукати інтернет — у супермаркет, кафе на трасі або на заправку. На щастя, так доводиться робити рідко, адже в нашого провайдера інтернет працює без світла. Проте якщо електрики немає понад 8 годин, тоді треба вирушати в подорож 🙂


Що допомагає мені триматися

Щоб хоч якось налагодити свою роботу, я насамперед сортую завдання за терміновістю, а потім оцінюю, як їх треба виконувати — онлайн чи офлайн. Працюючи офлайн, я ліпше концентруюсь, бо мене ніщо не відволікає. А коли вмикається світло й інтернет, я чітко знаю, що робитиму, — і це теж збирає докупи, адже час обмежений, я намагаюсь усе встигнути.

Порівняно з весною/літом моя продуктивність навіть підвищилась. Я люблю спокій, і коли немає світла, а термінова робота зроблена, мені спокійно. Ніхто не телефонує, не пише, можна спокійно робити заплановане. Останніми місяцями було багато простої монотонної роботи — мій мозок її полюбив, тож я залюбки багато працювала. У теплу пору року ще люблю працювати в саду й заповнюю цим увесь свій вільний час. Зараз уже планую наступний сезон.

Мені дуже допомагає, що ми з колегами домовляємось про зручний формат спілкування — хтось любить писати листи, хтось розмовляти по телефону або записувати голосові. Також важливо, що ми розуміємо всі складнощі одна одної і не вимагаємо надзусиль. Тому моя порада іншим: заздалегідь домовлятися про зручний формат роботи і спілкування на час блекауту.


Софія Базько, координаторка в Ukraїner


Я працюю в Ukraїner, і основна моя роль — координаторка транскрибаторів та субтитрувальників українськомовної версії в Ukraїner. Щодня я координую життєдіяльність двох відділів волонтерів, у яких залучено від 40 до 60 осіб. Утім, я долучаюся й до інших процесів, наприклад, до організації заходів та роботи з архівами.

За тиждень до вторгнення я незаплановано поїхала з Києва до села Тараща на Черкащині, тут і залишаюсь донині. Світло в моїй громаді почали вимикати з 1 листопада. Спочатку не було жодних графіків аварійних чи погодинних вимкнень електроенергії, тож я ніколи не знала, скільки маю часу на робочі питання. Згодом створили графіки, та подекуди вони зовсім не збігалися з реальними годинами вимкнення. Це й не дивно — обстріли росією України теж можуть відбуватись будь-коли. Але останні декілька тижнів усі вимкнення світла йдуть за графіком.

Щоправда, були дні, коли область переналаштовувалась на “зелений режим” і нам вимикали світло тільки надвечір. Це було нечуваною розкішшю, я часто ловила себе на думці: “Та мені стільки не треба!”.

На території мого села працюють два мобільні оператори, однак це нічого не важить, якщо електроенергію вимикають на районному рівні. Спочатку зв’язок зникав паралельно з електроенергією, але зараз один з операторів працює до 1-2 годин з моменту вимкнення. Не скажу, що мобільний інтернет задовільний, але мені вистачає, щоб надіслати повідомлення та попрацювати з онлайн-документами.


Як я підлаштовуюсь до нових реалій

За весь час вимкнень світла я виробила декілька правил, які допомагають мені підготуватися та адаптуватися до нових умов. Я заздалегідь заряджаю всі ґаджети, завантажую документи та інші файли, які можу опрацювати без мережі, розв’язую питання, які несуться в чатах, та знаходжу інформацію, яка стане в пригоді, коли світла не буде.

Використовую акумулятор з автомобіля для освітлення кімнати, у якій працюю, та просто більше сплю. Останнє для мене найлегше. Здається, я цілком притомно ставлюся до свого здоров’я в таких умовах. Тепер доводиться більше часу бути перед екраном ноутбука або телефона, як наслідок — уже відчуваю проблеми із зором. Тільки тому можу спокійно сказати собі: “Ти можеш поспати 8 годин, якщо треба — більше”.

І хоча я приловчилася працювати в таких умовах, але планувати зідзвони з командою — це поки що нездоланна проблема. Якось у мене мала бути важлива зустріч. Електроенергію вже давно вимкнули, а мобільна мережа зникла саме в ту хвилину, коли я підключалася до Google Meet. На жаль, зараз є важливі зустрічі, на які я не потрапляю.

Деякий час я навіть хотіла повернутися до Києва, щоби бути максимально ефективною у роботі. Здавалося, що переїзд розв’яже всі мої проблеми — ходитиму в офіс, де є підвал, генератор і старлінк. Але згодом зрозуміла, що якщо вдома постійно немає тепла, води чи світла, то переїзд у зимовий сезон буде не таким уже й розумним рішенням. Я навіть думала: “Окей, віддам 500 доларів Ілону Маску! Перший старлінк на мою громаду з’явиться саме в Таращі”. А потім почала детальніше читати про саму купівлю та користування пристроєм. Виявилося, що мінімальний стартовий пакет на місяць коштує понад 4000 гривень. Я поки що не готова до таких витрат.


Що тримає мене в тонусі

Узагалі, в перші тижні вимкнень електроенергії я дещо божеволіла. Але потім мені “прилетіла” задачка, яку я могла виконувати без світла, маючи лише завчасно завантажений файл.

Тоді я зрозуміла, що коли ти маєш змогу закрити хоча б один крихітний таск — це вже неабияке досягнення, яке впливає на загальну продуктивність. Тому свій робочий день я починаю з дрібних завдань, які створюють ефект продуктивності та мотивують мене працювати попри всі виклики.

Я завжди любила вчитися нового. Але якщо мої знайомі беруться за щось корисне та практичне, то я обираю те, що робить мене щасливою в конкретну мить. Наприклад, почала вивчати шведську та гавайську мови. Мені дуже подобається, але я й гадки не маю, навіщо мені зараз ці знання.

А ще я дозволяю собі робити всілякі нібито дурнички, які можуть розважити, але водночас — упорядкувати думки. Наприклад, у передостанній тиждень листопада був нестабільний графік вимкнень, тож я знала, що буду малоефективною. Одного дня я вийшла з будинку, перекопала дві клумби, порахувала та посадила 709 абрикосових кісточок. Була втомлена, часом брудними руками відповідала в робочі чати, коли на якусь мить пробивався зв’язок. Та після цього я з більшою завзятістю працювала над поточними завданнями, які потребували цілковитої зосередженості.

Тому, як мені здається, важливо відволікатися й робити щось власноруч — плести, в’язати, вишивати, малювати, складати оригамі. Байдуже що — просто дати можливість відпочити мозку, задіявши руки.


Анастасія Коровкіна, фрілансерка, акаунт-менеджерка в маркетинговій компанії


Я фрилансерка, раніше частково займалася стилістикою магазину одягу та affiliate-маркетингом, а під час блекауту примудрилася знайти нову роботу на повний день. Це, до речі, була ще та задачка — знайти можливість для співбесід в умовах блекауту.

До повномасштабного вторгнення я жила в Харкові, а після евакуювалася до Одеси. Останнім часом графіки вимкнень тут узагалі не працюють. Оскільки нещодавно в місті було декілька влучань в інфраструктуру, то всі вимкнення поки аварійні. Бувало й таке, що в нас три доби не було ані світла, ані зв’язку, ані опалення.

Основна проблема роботи зараз у тому, що коли в місті немає світла, то також немає мобільного інтернету — він зовсім не ловить.


Як я адаптуюся до нових умов

Певний період світло і вайфай були тільки вночі, тому тиждень доводилося працювати з півночі до 5:00 ранку. Це було не дуже комфортно, адже вдень хочеться жити, а після такого робочого графіка досить складно займатися ще якимись справами.

Якось виявила, що мобільний інтернет ловить у деяких місцях паркування біля ТЦ, тож об’їжджала її повністю та намагалася зловити зв’язок. Коли зв’язок пробивався вдома біля вікна, то ставила телефон на стос книжок на підвіконні та підключала ноут до телефона.

Зараз світла немає другу добу, та все більше закладів розв’язують проблему зі світлом та інтернетом. Тож іноді можу працювати в класних умовах, у закладі з теплою їжею та світлом. Робота в закладах виявилася для мене найкращим методом. Але ще треба знайти той, у якому буде комфортно й будуть місця. До прикладу, якось заклад підпадав під усі вимоги, але в ньому курили кальян. Я не поціновувачка такого, тому попрацювала тут лише годинку, одночасно шукаючи інше місце.

Ще в мене була ідея працювати в коворкінгах, але там доволі велика черга та ціна від 400 грн/день, водночас не всюди цілком хороші умови.


Що мені допомагає

Я відчуваю, що моя продуктивність знизилась і емоційний стан узагалі не ок. Днями знову був ракетний обстріл. Думками мене відкидало в той стан, який був у Харкові в перші місяці війни. Мозок усе пам’ятає.

Я намагаюся дбати про себе й про те, щоб на період вимкнень у мене завжди була тепла їжа, тепле пиття і заздалегідь завантажені серіали. Також я завжди рятуюсь книжками, але треба обирати звичну літературу, яка завжди є під рукою.

Щоб залишатися в строю, мені важливо також стежити за годинами роботи, адже часом наш тривожний мозок хоче втекти в роботу. Часто прокрастинація приходить саме через те, що ми не можемо підлаштуватися й організм перебуває у стресі. Саме тому можна планувати, але робити менше. Завдяки плануванню розумітимеш, куди повернутися і що робити далі.

Також потрібно обов’язково закривати базові потреби — не забувати їсти, пити та пробувати висипатися. Можна ще дбати про фізичні відчуття за допомогою грілки або теплої чашки із чаєм у руках. Тепло заспокоює, адже це фізична потреба нашого організму.


Читайте також у рубриці Історії
Як розвивався бренд вишиванок Etnodim. Розмова із засновником Андрієм Черухою
Про приховані сенси вишиванок, цінності та місію бізнесу
“Успішна країна — це кооперація багатьох людей”: інтерв’ю з політологом Миколою Давидюком
Розповідаємо про українську ідентичність та як кожен з нас може вплинути на спільне майбутнє
/ Як це — бути CEO. Розповідає директорка Osnovy Publishing Олена Воробйова
Про переїзд до Києва, нову роботу й виклики видавництва під час війни
“Хороші тексти будуються на деталях, а помічати їх можна лише тоді, коли маєш живий інтерес”. Інтервʼю з Іриною Виговською 
Про роботу з малими та великими формами – для брендів і медіа
”Класичний SMM нині не працює”. Олексій Міллер про досвід роботи із соцмережами
Та практичні знання, які сьогодні здобувають його студенти в Bazilik School
Інші статті за темами
Історії
Я працюю
Підписатися
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень