“Працюю вночі, шукаю інтернет на заправці та освічую кімнату акумулятором”

Через удари росії по енергетичній інфраструктурі звичне виконання своєї роботи стало для українців викликом. Майже в усіх областях діють планові або екстрені вимкнення електроенергії, у деяких населених пунктах світло відсутнє по декілька днів. Водночас є проблеми зі зв’язком та інтернетом. Підлаштовуючись до нинішніх умов, кожен створив собі новий графік і навіть змінив стиль життя.

Ми поспілкувалися з трьома креативницями з Київщини, Черкащини та Одеси про те, яким зараз є їхній робочий день, та попросили розповісти про наболіле. Цей текст створено для того, щоб обмінятися досвідом і наштовхнути на нові ідеї, але найголовніше — щоб ви могли видихнути й почути історії інших людей.

Мої основні обов’язки — це створення віжуалів для соцмереж, друкованих матеріалів, презентацій та наповнення сайту. Зараз я працюю віддалено, а живу в приватному будинку на Київщині разом із чоловіком та трьома собаками. У нашому місті діє графік вимкнень 4 через 4, і насправді для мене він дуже зручний. Коли розклад чіткий, то проблем не виникає і можна планувати свою роботу. А от коли після нових обстрілів довго немає світла і я не знаю, коли його ввімкнуть, то виникають складнощі.

Світло потрібне мені для наповнення сайту та створення віжуалів для соцмереж. Презентації займають багато часу, зазвичай я роблю їх офлайн. Почуваюся спокійно, коли робота зроблена наперед, хоча б на день. Тоді знаю, що навіть якщо завтра в мене не буде електроенергії чи інтернету, то нічого страшного в робочому процесі не станеться. Вдячна колегам, що вони теж це розуміють і намагаються ставити завдання з дизайну наперед, наскільки це взагалі можливо.

Як я зараз планую свою роботу

Після повернення додому, навесні, ми одразу придбали генератор. У робочих моментах він знадобився мені, щоб періодично синхронізуватись із процесами. Я вмикала генератор на 2-3 години, аби щось завантажити, перевірити пошту або зробити якийсь таск швиденько онлайн. Також умикала на робочі зустрічі, однак ганяти цілий генератор тільки заради інтернету — це не дуже економно.

Саме тому згодом ми придбали окремо акумулятор для інтернету. Він у нас уже тиждень, і це прямо чудово, адже тепер я маю повноцінний робочий день. Усе це допомагає працювати, коли є стабільні графіки вимкнень.

Та щойно стається новий масштабний обстріл, доводиться підлаштовуватись. Треба їхати кудись шукати інтернет — у супермаркет, кафе на трасі або на заправку. На щастя, так доводиться робити рідко, адже в нашого провайдера інтернет працює без світла. Проте якщо електрики немає понад 8 годин, тоді треба вирушати в подорож 🙂

Що допомагає мені триматися

Щоб хоч якось налагодити свою роботу, я насамперед сортую завдання за терміновістю, а потім оцінюю, як їх треба виконувати — онлайн чи офлайн. Працюючи офлайн, я ліпше концентруюсь, бо мене ніщо не відволікає. А коли вмикається світло й інтернет, я чітко знаю, що робитиму, — і це теж збирає докупи, адже час обмежений, я намагаюсь усе встигнути.

Порівняно з весною/літом моя продуктивність навіть підвищилась. Я люблю спокій, і коли немає світла, а термінова робота зроблена, мені спокійно. Ніхто не телефонує, не пише, можна спокійно робити заплановане. Останніми місяцями було багато простої монотонної роботи — мій мозок її полюбив, тож я залюбки багато працювала. У теплу пору року ще люблю працювати в саду й заповнюю цим увесь свій вільний час. Зараз уже планую наступний сезон.

Мені дуже допомагає, що ми з колегами домовляємось про зручний формат спілкування — хтось любить писати листи, хтось розмовляти по телефону або записувати голосові. Також важливо, що ми розуміємо всі складнощі одна одної і не вимагаємо надзусиль. Тому моя порада іншим: заздалегідь домовлятися про зручний формат роботи і спілкування на час блекауту.

Я працюю в Ukraїner, і основна моя роль — координаторка транскрибаторів та субтитрувальників українськомовної версії в Ukraїner. Щодня я координую життєдіяльність двох відділів волонтерів, у яких залучено від 40 до 60 осіб. Утім, я долучаюся й до інших процесів, наприклад, до організації заходів та роботи з архівами.

За тиждень до вторгнення я незаплановано поїхала з Києва до села Тараща на Черкащині, тут і залишаюсь донині. Світло в моїй громаді почали вимикати з 1 листопада. Спочатку не було жодних графіків аварійних чи погодинних вимкнень електроенергії, тож я ніколи не знала, скільки маю часу на робочі питання. Згодом створили графіки, та подекуди вони зовсім не збігалися з реальними годинами вимкнення. Це й не дивно — обстріли росією України теж можуть відбуватись будь-коли. Але останні декілька тижнів усі вимкнення світла йдуть за графіком.

Щоправда, були дні, коли область переналаштовувалась на “зелений режим” і нам вимикали світло тільки надвечір. Це було нечуваною розкішшю, я часто ловила себе на думці: “Та мені стільки не треба!”.

На території мого села працюють два мобільні оператори, однак це нічого не важить, якщо електроенергію вимикають на районному рівні. Спочатку зв’язок зникав паралельно з електроенергією, але зараз один з операторів працює до 1-2 годин з моменту вимкнення. Не скажу, що мобільний інтернет задовільний, але мені вистачає, щоб надіслати повідомлення та попрацювати з онлайн-документами.

Як я підлаштовуюсь до нових реалій

За весь час вимкнень світла я виробила декілька правил, які допомагають мені підготуватися та адаптуватися до нових умов. Я заздалегідь заряджаю всі ґаджети, завантажую документи та інші файли, які можу опрацювати без мережі, розв’язую питання, які несуться в чатах, та знаходжу інформацію, яка стане в пригоді, коли світла не буде.

Використовую акумулятор з автомобіля для освітлення кімнати, у якій працюю, та просто більше сплю. Останнє для мене найлегше. Здається, я цілком притомно ставлюся до свого здоров’я в таких умовах. Тепер доводиться більше часу бути перед екраном ноутбука або телефона, як наслідок — уже відчуваю проблеми із зором. Тільки тому можу спокійно сказати собі: “Ти можеш поспати 8 годин, якщо треба — більше”.

І хоча я приловчилася працювати в таких умовах, але планувати зідзвони з командою — це поки що нездоланна проблема. Якось у мене мала бути важлива зустріч. Електроенергію вже давно вимкнули, а мобільна мережа зникла саме в ту хвилину, коли я підключалася до Google Meet. На жаль, зараз є важливі зустрічі, на які я не потрапляю.

Деякий час я навіть хотіла повернутися до Києва, щоби бути максимально ефективною у роботі. Здавалося, що переїзд розв’яже всі мої проблеми — ходитиму в офіс, де є підвал, генератор і старлінк. Але згодом зрозуміла, що якщо вдома постійно немає тепла, води чи світла, то переїзд у зимовий сезон буде не таким уже й розумним рішенням. Я навіть думала: “Окей, віддам 500 доларів Ілону Маску! Перший старлінк на мою громаду з’явиться саме в Таращі”. А потім почала детальніше читати про саму купівлю та користування пристроєм. Виявилося, що мінімальний стартовий пакет на місяць коштує понад 4000 гривень. Я поки що не готова до таких витрат.

Що тримає мене в тонусі

Узагалі, в перші тижні вимкнень електроенергії я дещо божеволіла. Але потім мені “прилетіла” задачка, яку я могла виконувати без світла, маючи лише завчасно завантажений файл.

Тоді я зрозуміла, що коли ти маєш змогу закрити хоча б один крихітний таск — це вже неабияке досягнення, яке впливає на загальну продуктивність. Тому свій робочий день я починаю з дрібних завдань, які створюють ефект продуктивності та мотивують мене працювати попри всі виклики.

Я завжди любила вчитися нового. Але якщо мої знайомі беруться за щось корисне та практичне, то я обираю те, що робить мене щасливою в конкретну мить. Наприклад, почала вивчати шведську та гавайську мови. Мені дуже подобається, але я й гадки не маю, навіщо мені зараз ці знання.

А ще я дозволяю собі робити всілякі нібито дурнички, які можуть розважити, але водночас — упорядкувати думки. Наприклад, у передостанній тиждень листопада був нестабільний графік вимкнень, тож я знала, що буду малоефективною. Одного дня я вийшла з будинку, перекопала дві клумби, порахувала та посадила 709 абрикосових кісточок. Була втомлена, часом брудними руками відповідала в робочі чати, коли на якусь мить пробивався зв’язок. Та після цього я з більшою завзятістю працювала над поточними завданнями, які потребували цілковитої зосередженості.

Тому, як мені здається, важливо відволікатися й робити щось власноруч — плести, в’язати, вишивати, малювати, складати оригамі. Байдуже що — просто дати можливість відпочити мозку, задіявши руки.

Я фрилансерка, раніше частково займалася стилістикою магазину одягу та affiliate-маркетингом, а під час блекауту примудрилася знайти нову роботу на повний день. Це, до речі, була ще та задачка — знайти можливість для співбесід в умовах блекауту.

До повномасштабного вторгнення я жила в Харкові, а після евакуювалася до Одеси. Останнім часом графіки вимкнень тут узагалі не працюють. Оскільки нещодавно в місті було декілька влучань в інфраструктуру, то всі вимкнення поки аварійні. Бувало й таке, що в нас три доби не було ані світла, ані зв’язку, ані опалення.

Основна проблема роботи зараз у тому, що коли в місті немає світла, то також немає мобільного інтернету — він зовсім не ловить.

Що мені допомагає

Я відчуваю, що моя продуктивність знизилась і емоційний стан узагалі не ок. Днями знову був ракетний обстріл. Думками мене відкидало в той стан, який був у Харкові в перші місяці війни. Мозок усе пам’ятає.

Я намагаюся дбати про себе й про те, щоб на період вимкнень у мене завжди була тепла їжа, тепле пиття і заздалегідь завантажені серіали. Також я завжди рятуюсь книжками, але треба обирати звичну літературу, яка завжди є під рукою.

Щоб залишатися в строю, мені важливо також стежити за годинами роботи, адже часом наш тривожний мозок хоче втекти в роботу. Часто прокрастинація приходить саме через те, що ми не можемо підлаштуватися й організм перебуває у стресі. Саме тому можна планувати, але робити менше. Завдяки плануванню розумітимеш, куди повернутися і що робити далі.

Також потрібно обов’язково закривати базові потреби — не забувати їсти, пити та пробувати висипатися. Можна ще дбати про фізичні відчуття за допомогою грілки або теплої чашки із чаєм у руках. Тепло заспокоює, адже це фізична потреба нашого організму.