Я працюю волонтеркою та фотографкою у Будапешті: історія українки Поліни Авраменко

“У перший день війни, пам’ятаю, відчула найбільший страх у своєму житті. Він змішувався з відчуттям провини через те, що ми не вдома, що ми далеко від наших рідних у ці найстрашніші й найнезрозуміліші миті…”

У повітрі відчувалась паніка. З усіх українських груп у Facebook щомиті надходили нові повідомлення. Усі просили про допомогу з пошуком притулку та шукали інформацію щодо документів, необхідних для вивезення в Угорщину жінок та дітей. 

Першого дня нас було десятки, наступного — вже тисячі

Відчувалося, що потрібно діяти негайно. Тож ми почали організовувати протести. 25 лютого біля угорського парламенту нас було десятки, наступного дня — уже тисячі. Серед натовпу на протестах зустрічались не тільки друзі, які живуть у Будапешті, а й знайомі — співвітчизники, які вже роками працюють та навчаються в інших містах Угорщини: в Мішкольці, Дебрецені, Сегеді, Ніредьхазі. До протесту українців долучилась велика кількість угорців та іноземців — усі зі сльозами на очах та із синьо-жовтим прапором у руках.

Волонтерська діяльність

У перші декілька днів війни ми в паніці бігли на вокзали, щоб рознести їжу та одяг, допомогти з перекладом та купівлею квитків, а також пропонували переселенцям свої домівки й кімнати.

Почали обдзвонювати всі можливі номери, що вже з перших днів надавали житло й допомогу нашим переселенцям. На третій день стало зрозуміло, що можна бути кориснішим, приєднавшись до новосформованих волонтерських організацій та центрів допомоги, а не виходити на вокзали поокремо. Посеред організацій почала з’являтись структура та розподіл роботи.

Хоч я очікувала на допомогу від угорців, бо живу в цій країні вже близько 10 років і маю позитивний досвід, проте навіть я була здивована рівнем співпереживання та співпраці. Друзі та знайомі з найперших хвилин телефонували й пропонували свої оселі. Різноманітні організації та приватні компанії продовжують надавати пожертви, збирати й привозити їжу та необхідну гуманітарну допомогу.

На фото — центр волонтерів, що належить до фундації УГКЦ, що базується в приміщенні Державного самоврядування українців Угорщини (1065 Budapest, Hajós u.1 — великий прапор України на будівлі). Діяльність тутешніх волонтерів спрямована на те, щоб дати українцям усе, що вони потребують на території Угорщини. А саме — допомогу з пошуком житла, їжу, одяг, засоби гігієни та інше.

Фундація також організовує збір, сортування й передання гуманітарної допомоги в гарячі точки країни. Лише за день, 8 березня, було надіслано дві вантажівки гуманітарної допомоги в логістичний центр у західній частині України. Потім їх оперативно відправили в громади на сході країни, де є найбільша необхідність у допомозі.

У Будапешті також сформована велика кількість волонтерських спілок. Деякі сфокусовані на надання допомоги мамам із дітьми. Деякі координують людей на вокзалах, інші — допомагають з логістикою надсилання допомоги в Україну.

Дехто за лічені години згуртував величезний волонтерський центр водіїв, які 24/7 возять людей з-за кордону. Відчинена велика кількість гуманітарних складів, куди всі охочі допомогти привозять необхідні речі для переселенців з України. Зібрані медикаменти продовжують відправляти в гарячі точки на сході України.

Люди об’єднались як ніколи — кожен безупинно працює на своєму фронті

На початку війни волонтерами були переважно українські студенти й молодь, що вже деякий час живе та працює в Угорщині. Зараз приєднується дуже багато українців, які були вимушені покинути свої домівки й виїхати в Угорщину задля порятунку дітей. Є приклади, коли жінка ще вчора рятувала себе та дітей від бомб в Україні, а сьогодні вже прибуває до волонтерського центру, щоб допомагати тут. Люди тримають фронт навіть поза територіальними межами нашої країни.

Українці надзвичайні! І українці надихають!

Діяльність будапештських волонтерів повністю резонує із закликом нашого Президента:

“Зараз час, який вимагає від усіх нас бути ефективними і в рутинних справах. Виконувати свою роботу на сто відсотків, допомагати колегам, дбати про своїх близьких. І водночас віддавати все, що необхідно для нашої оборони. Для наших захисників.”

Адже всі прагнуть одного – перемоги нашої неньки – України!

Текст і фото: Поліна Авраменко