Історії

Пишуть, що ми перетворюємо дорослих людей на фріків. Анна Давиденко про комунікації благодійного фонду “Життєлюб”

Анна Давиденко про соціальний контекст для брендів, моделей 50+ та позитивну комунікацію
Данилюк Даяна, 09.01.2020

Історія фонду “Життєлюб” почалась з прогулянки засновників Гаріка Корогодського і Тіни Михайловської Гідропарком. Там є майданчик, на якому танцювали ще батьки Гаріка в юності. Шість років тому активностей для дорослих людей в Києві було дуже мало, тому Гарік почав ремонт цього майданчика. А потім з’явився Обід без бід, коли на алею на Подолі просто винесли столи з їжею і почали роздавати гарячі страви всім людям похилого віку. З ініціативи небайдужих містян виріс благодійний фонд “Життєлюб”.

За останні два роки ми активно виросли, у нас сформувалася вся команда фонду. Тепер для проєктів є виконавчий директор, проджекти з різних напрямків та PR-відділ, де я виконую роль директорки.

Є популярний стереотип про те, що Життєлюб — якесь закрите товариство зі спеціальними перепустками. Насправді, життєлюбом може стати будь-яка людина, віком від 50 років. Для цього достатньо зайти на сайт нашого фонду і ознайомитися із заходами, які ми проводимо. Так, деякі заходи потребують попередньої реєстрації, тому що кількість місць від наших партнерів — суперонуків — обмежена.

Але як тільки ви прийшли на захід — вітаємо, ви стали життєлюбом.

 Як тільки ви прийшли на захід — вітаємо, ви стали життєлюбом

Активність фонду

В топі заходів: йога, англійська мова та комп’ютерна грамотність.

Найбільшим попитом користується комп’ютерна грамотність, тому що цього найбільше не вистачає. Після нашого першого набору SMM в Bazilik School, ми зрозуміли, що дорослим людям потрібно більше розповідати саме про роботу техніки та соцмереж. У 2019 році ми з партнерами Infopulse зробили відеозаняття, в яких наші життєлюби пояснюють своїм одноліткам, як створити емейл-скриньку, зареєструватися у фейсбуці, оплатити комунальні послуги онлайн.

На цей курс завжди багато охочих, але у нас поки обмежені ресурси. Зазвичай ми орендуємо приміщення, наприклад, комп’ютерний музей або бібліотеки, які надають доступ до своєї техніки. Проте, це все одно важко. На теплу пору року у нас є літній кіносад з кінозалою, сценою, спортивним майданчиком та місцем для майстер-класів. Взимку питання з місцем проведення заходів ускладнюється. Наприклад, влітку ЕБШ щочетверга проводить силові тренування у Кіносаду, але у своїй залі їм це робити не зручно через завантаження приміщення. Саме тому ми мріємо про Зимовий палац для життєлюбів, де заходи можна було б проводити в усі пори року.

Щомісяця ми збираємо статистику — скільки всього було заходів і скільки відвідувань. За допомогою цього визначаємо, на що потрібно направити сили, для чого знайти приміщення тощо.


Агентство дорослих моделей

У нас довгий час були запити на знімання дорослих людей, але ми не об’єднували життєлюбів в агентство. Потім зрозуміли, що створити базу та давати додатковий заробіток життєлюбам — чудова ідея. Ми запланували кілька б’юті-зйомок для портфоліо, створили сторінки в соцмережах та сформулювали нашу мету і цінності. Після запуску проєкту його координаторкою стала Катерина Леонова, яка наразі обирає клієнтів та моделей. Першим великим зніманням була співпраця з онлайн-версією журналу Pink — там ми вперше розповіли про наших дорослих моделей.

 Агентство дорослих моделей — наш найбільш медійний проєкт

Спочатку ми брали в агентство всіх, але коли заявок стало забагато, почали розподіляти за певними типажами моделей. До нас звертаються, як з пропозиціями зіграти бабусю, так і в пошуках моделей старшого віку для б’юті-зйомок. Ми намагаємося робити так, щоб у нас в базі були різні обличчя і кожна з моделей мав роботу. Зараз в агентстві 38 моделей віком від 50 до 81 року.

Агентство дорослих моделей — наш найбільш медійний проєкт. Майже одразу після його запуску до нас почали дзвонити телеканали з проханням зняти сюжет, бо ця тема свіжа та цікава. Всі наші гучні проєкти побудовані на Агентстві, тому що воно — один з інструментів піару ідей фонду.


Суперонуки, благодійні внески та партнери

Помилково вважати, що благодійному фонду потрібні лише гроші. Так, ми співпрацюємо з різними організаціями, які фінансово нас підтримують, але насправді, головний ресурс — час і люди. Наша робота побудована на суперонуках — волонтерах, які надають місце для проведення заходів, лекторах, які діляться знаннями, хлопцях та дівчатах, які роздають їжу в Обід без бід. Це екосистема, яку ми створили. Життєлюб пропагує не разову допомогу комусь, а ідею того, що кожна людина може допомагати в межах свого бізнесу або діяльності.

Щоб бути благодійником, не обов’язково долучатися до якогось фонду чи кудись йти, ви можете оплатити людині кошик продуктів в супермаркеті — і це буде добра справа. З цієї ідеї народився Обід без бід. Це сумісна робота небайдужих киян, які роздають їжу, великого бізнесу, який надає цю їжу, транспортного партнера, який все доставляє, і, власне, фонду, який виявив цю проблему.

Найчастіше до нас співпрацювати приходять організації чи люди, яким ця тема близька. Ната Жижченко ONUKA або Дмитро Монатік — наші постійні зіркові суперонуки. Вони відгукуються на всі наші пропозиції, тому що в них дуже близькі стосунки з їх бабусями та дідусями. Дмитро давав концерт у Кіносаду для Життєлюбів, а Ната постійно підтримує наші проєкти в соцмережах.

З компаніями це працює так само: тема чіпляє когось з працівників або керівників, і вони приходять з пропозицією допомогти. Наприклад, Uklon вже три роки доставляє усі гарячі страви для “Обіду без бід”.


Життєлюб Team

В якийсь момент ми втратили міст комунікацій онуків з бабусями та дідусями, тому виділили ще одну цінність — зв’язок поколінь. Щоліта ми набираємо на стажування школярів 8-11 класів і навчаємо їх проєктному менеджменту, проводимо тренінги та лекції. Весь цей час вони також займаються волонтерством: допомагають у Кіносаду або пояснюють життєлюбам, як зареєструватися у фейсбуці та розібратися зі смартфоном. В кінці стажування потрібно зробити дипломний проєкт — захід для життєлюбів.

Після випуску нам прийшов фідбек — підлітки почали помічати дорослих людей, не ігнорують бабусю, яка щось продає у метро та намагаються приділити їм увагу і час. Це допомагає руйнувати стереотип, шо старість це страшно і від неї потрібно абстрагуватися. Наша мета — довести зворотнє — старість може бути цікавою та активною. Тому ми будуємо комунікацію на позитиві: показуємо наших танцюючих життєлюбів і кажемо “давай здійснимо їх мрії”.

Ця комунікація складніша, ніж ниття про страшну бідну старість і “все буде погано”, але за два роки моєї роботи у фонді я бачу, що вона працює. До нас приходять бренди, які готові витратити гроші не на рекламний борд, а на цікавий проєкт з життєлюбами. Всім подобається спостерігати десь в Італії за веселими дорослими людьми, які гуляють та відвідують кав’ярні. А як часто в Києві можна побачити бабусю, яка вранці п’є каву у кафе на Подолі?

 Наша мета — довести зворотнє — старість може бути цікавою та активною

Канали комунікації

У соцмережах нам зазвичай пишуть, що ми перетворюємо дорослих людей на фріків. Вони повинні сидіти в парку і грати в шахи. Такі коментарі ми чули і на моїх та Тіни Михайловської особистих виступах, але на такі зауваження ми реагуємо спокійно. Якщо людина хоче посваритися — вона буде сваритися.

У соцмережах ми орієнтуємося на обидві наші цільові аудиторії: життєлюбів та суперонуків, проте на перших активніше працює фейсбук, а на других націлений інстаграм. Соцмережами “Життєлюба” займається Марина Ватуліна. Можна позаздрити її терпінню, адже вона вже багато років спокійно відповідає на будь-який запит, а нам часто пишуть самі життєлюби, які не так давно опанували соцмережі. Це можуть бути коментарі чи повідомлення о 10, 11 чи 12 годині вечора, і часом мені здається, що наші приватні повідомлення схожі на книгу скарг і пропозицій.

Весь наш контент генерують проджекти, які ведуть певний проєкт. Вони збирають інформацію у пост, а потім Марина розподіляє пости по каналах. Інформації, яку хочеться розповісти, завжди багато, і нам іноді не вистачає рук, тому фейсбук активніший за інстаграм. Тренд із соціальним сектором зростає, але бренди витрачають гроші на порожні проєкти. У Росії є класний кейс, коли Вконтакте звели фонди та креативні агентства. Агентства виділили свій час, а фонди представили проєкти — таким чином деякі організації об’єдналися та почали роботу разом. Подібну річ ми хочемо організувати в Києві навесні 2020 року. Коли ми почали перемовини, виявилося, що це дійсно велика проблема. Бо майже всі кейси, які врешті отримують нагороди, мають в собі певний соціальний контекст.

Також ми вже рік як маємо власне медіа — газету “Життєлюб”, яку нам роблять студенти з факультету журналістики університету Тараса Шевченка. Зараз тираж 2500 примірників, це друковане видання, яке роздається безкоштовно у місцях Обіду без бід. Концепт розробляємо ми, а студенти оформлюють тексти. Головна ідея — як би ти розповів власній бабусі чи дідусю про якісь речі. В газеті є “Словник тусовщика”, де пояснюється, що таке вечірка, рейв, вписка тощо, а в рубриці “Стиль” розповідається, як старі речі можна носити модно і сучасно. Також пишемо про психологію та комунікацію, а ще публікуємо рецепти модних страв — панкейки, брауні.

Золотий вік

Ми намагаємося перевчити традиційні медіа використовувати слова на кшталт «пенсіонери» або «люди похилого віку». Від звертання до людей за віком формується їх самосприйняття, тому зазвичай ми говоримо Ба та Де. Слово “пенсіонер” багатьом не подобається. Культура у медіа довгий час формувалася така, що пенсіонери — це люди, які постійно на щось скаржаться. Ми слідкуємо за цим і просимо журналістів, щоб вони у титрах писали «люди золотого віку» замість «люди похилого віку».

Фонд багато співпрацює з телебаченням. Востаннє, коли до нас приїжджали СТБ, щоб зняти сюжет про перший показ дорослих моделей, я дивилася випуск, і зрозуміла, що плачу. Журналістка сказала «люди золотого віку» і жодного разу не вимовила «старі» або «пенсіонери». В такі моменти розумієш, що не дарма два роки сварилася з усіма шеф-редакторами. Те, що ми робимо — працює.

Те, що ми робимо — працює

Читайте також у рубриці Історії
Найкращий піар — той, про який люди навіть не дізнаються. Юла про PR у шоу-бізнесі
Розмова із СЕО PR-агенції YULA Company
“Дуже легко творити в повній свободі. Але дуже складно робити щось вартісне, коли є багато обставин, які тебе обмежують”
Інтерв’ю з Настею Іванічевою
Література може бути різною, але точно не може бути нудною
Літературний критик та куратор Bazilik School Євгеній Стасіневич — про те, чого вчать книжки, як розпізнати сильні історії та що любить читач
Показувати райські тревел-будні – не мій варіант. Яна Метьолкіна про роботу тревел-блогерки
Як робиться контент, чим блогер відрізняється від журналіста та що сталося з індустрією на карантині
«Головне — робити»: історія Максима Сердюка про роботу медіа СЛУХ під час карантину
Головний редактор медіа СЛУХ про роботу редакції та музичний ринок в Україні в умовах пандемії
Інші статті за темами
Історії
Я працюю
Підписатися
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень