Щодня агресивні дії зі сторони росії приносять величезних збитків українській економіці та бізнесу. Лише за перший місяць малий та середній бізнес втратив $80 млрд. Деякі компанії втратили виробництва, у деяких згоріли склади, а дехто просто не має доступу до своїх потужностей, адже вони залишаються на окупованій території.
Проте попри усі складнощі вже у кінці квітня майже кожна друга українська компанія змогла повністю або частково відновити свою роботу. Ми поспілкувалися із п’ятьма підприємцями та підприємицями, які розповіли свої історії — про втрати, підтримку, натхнення, не завжди легке повернення до роботи та віру в Україну.
Ігор Фостенко,
засновник бренду Enjoy The Wood
Зруйновані склади та офіс: збитки сягнули понад $2 млн
Компанія “Enjoy The Wood” працює на українському та міжнародному ринку вже понад 8 років. За цей час ми встигли значно розростися — зробили новенький офіс на 500 квадратних метрів в Ірпені та побудували два виробництва в Бучі та Бородянці. Площа одного із них становила приблизно 2 тисячі квадратних метрів — у ньому було різного роду обладнання, 40 лазерних станків, фрезерні станки, печатні принтери для друку, тепловий насос, зроблене опалення, бетонна підлога, обладнана столова. Тобто все було підготовлене для зручності та комфорту працівників.
Як і в багатьох, до повномасштабного вторгнення в нас було багато розмов про війну. Ми розраховували, що може бути вторгнення, проте аж ніяк не могли передбачити, що воно почнеться зі сторони Бородянки та Іванківа — якраз там, де в нас розміщені виробництва. Ми навіть запаслися продуктами для співробітників, прописали детальний план евакуації, визначили алгоритм дій та місця зустрічі. Але, на жаль, це все не спрацювало, адже Бородянку захопили майже одразу.
Перші дні були дуже важкими. Деякі співробітники в день вторгнення ще вийшли на роботу, до обіду ми працювали, але згодом повністю зупинили виробництво. Потім ми всі роз’їхалися хто куди, а через тиждень зібралися командою онлайн, щоб обговорити подальші дії. Дуже радувало, що увесь основний склад компанії залишився цілий і люди були готові працювати навіть віддалено.
У цей час російські війська окупували міста, у яких були наші офіси, склади та виробництво. Вони зруйнували основне головне виробництво, яке ми будували впродовж двох років. 98 % усього, що там було — згоріло. Збитки сягнули понад $2 млн. Така ж доля була й офісу в Ірпені, у який ми в’їхали лише за два місяці до того.
Вціліло лише виробництво в Бучі. Тому ми частково забрали обладнання звідти, хоча й перевозити особливо не було що. Докупили нового та почали відновлювати виробництво в Закарпатській області. Роздумували над тим, щоби відновлювати все в Америці чи Європі, зокрема, у Німеччині. Але я зрозумів, що хочу підтримувати Україну, залишатися вдома, не піддаватися паніці та не шукати інших шляхів.
Зараз ми залишаємося “Made in Ukraine”
Під час відновлення роботи було багато складнощів, адже треба було адаптувати нове місце, перевезти та розселити людей. Тоді на Закарпатті із цим була проблема, оскільки туди приїхали багато переселенців. Також необхідно було налагоджувати логістику та постачання сировини. Роботи було дуже багато, проте ми з усім впоралися.
Попит також зменшився, продавати товар стало важче, адже люди з-за кордону хвилювалися, чи доїде він до місця призначення. Проте ми все одно працювали далі, залишалися та залишаємося “Made in Ukraine”.
Зараз я взагалі не рахую доходи, адже їх практично немає. Ми просто працюємо й навіть не знаємо, чи заробляємо щось. Для мене основне завдання — відновити виробництво, тому всі гроші йдуть на команду, відновлення та закупівлю того, що необхідно.
Також попри все це ми активно допомагали та волонтерили з першого дня повномасштабної війни. Перераховували кошти, купляли бронемашини, жилети, каски. Проте ми робили це не для того, щоби зараз хвалитися. Ми просто робили все, що могли.
На щастя, зовсім скоро виробництво запрацювало на повну потужність і за два місяці ми змогли відновитися приблизно на 35–40 % від попередніх об’ємів. Це відштовхнуло нас на декілька років назад, проте ми не здаємося та хочемо й далі надихати світ нашою продукцією. Знаємо точно: зупинятися не плануємо. Як би важко не було, працюємо.
Диверсифікованість, знання та команда: те, що допомагає вижити в кризу
Попри всі ці величезні втрати я справді вважаю, що не треба здаватися. Багато хто в такий час хоче опустити руки, проте треба працювати та допомагати економіці. Ми ж не можемо здатися та допустити перемогу росії.
Також вважаю важливим диверсифікованість бізнесу. Особисто нас врятувало те, що ми продавали на весь світ та продовжуємо це робити. Якщо є ринок, то й виробництво не так важко відновити.
Ще думаю, що кожен власник бізнесу має завжди вкладатися в навчання, адже матеріальне можна втратити, а знання та досвід — ні. Важливо нарощувати свій досвід у маркетингу, продажах, а потім мультиплікувати їх у дії, які будуть давати навіть у таких кризових ситуаціях.
Ну й останнє та найголовніше, що тримає на плаву — це люди, які поруч. Тому завжди важливо думати не тільки про себе та про компанію, а ще і про інших.
Марія Дойбан, засновниця бренду Zagrava
До 24 лютого наш бренд уже три роки успішно працював на українському та міжнародному ринку. У штаті було п’ять людей та ще стільки ж на аутсорсі. Могли виготовляти 20 екземплярів одягу в день. Майстерня була розташована в Херсоні. Один із важливих фундаментів нашого бренду — стале споживання, тому ми ніколи не використовували складські запаси та працювали лише під замовлення.
Раніше я мала фантастичне життя з подорожами із класною командою, чудовим виробництвом та брендом, який мав високу якість та цікаву концепцію. Ми мали багато амбітних планів, робили прогнози на масштабування та відкриття власного шоуруму в Києві.
Коли розпочалася повномасштабна війна, то я була в Португалії. Туди поїхала незадовго до цього святкувати свій день народження. Навіть писала допис в Instagram про те, що не хочу, щоби росія якось змінювала мої плани та заважала жити. Здавалося, що в цивілізованому світі війна просто неможлива. Проте, на жаль, я помилялася.
Коли я дізналася про вторгнення, то вирушила додому. Дорога була складною логістично, адже літаки вже не літали. Забрала дітей і ми разом вирушили в Чернівці — місце хоча б якоїсь відносної безпеки. У цей час наша майстерня була зачинена. Ніхто нічого не вивозив, адже не розумів, що відбуватиметься далі.
Поки я трохи оговталася й почала думати про те, що робити далі, то Херсон окупували. Окупували так, що блокпости розмістили по всій області, тож неможливо було пересуватися ані містом, ані областю. Знаю, що деякі машини, які виїжджали, могли розстрілювати. Тому я навіть думати не могла про те, щоби щось вивезти.
Просила людей, які виїжджали із Херсона, брати невеличкі пакуночки із тканинами
Усі дуже чекали на швидку деокупацію, але цього не сталося. Водночас зрозуміла, що серед моїх клієнтів залишився попит на нашу продукцію. Починався весняний сезон і люди сумували за одягом, який залишили в містах, з яких вони були вимушені поїхати. Ми отримували багато повідомлень із питаннями “коли ви відновите роботу? нам дуже потрібні ваші кімоно”.
Тому я вирішила хоч якось повертати виробництво. Першим кроком стала покупка промислової машинки. Далі треба було якось дістати тканини, у які ми якраз до війни вклали всі заощадження. Ще однією проблемою були лекала — зразки, з яких робимо одяг. Їх ми створювали та покращували протягом трьох років, тому неможливо було все просто так відновити по пам’яті.
Через деякий час з’явився небезпечний, але все ж реальний спосіб покинути Херсон. Люди потроху, на свій страх і ризик, почали виїжджати на підконтрольні території через блокпости російських військ. Тоді в Telegram з’являлися чати, у яких люди обговорювали можливості виїзду. Я почала писати всім людям із проханням брати за гроші невеликий пакуночок із тканиною й лекалами, щоби вивозити звідти хоч щось.
Таким чином протягом місяця я змогла вивезти всі лекала. Це було справжнім скарбом. Також вдалося забрати десь половину тканини, а це приблизно 700–800 м. Навіть не хочу рахувати, у яку суму нам це обійшлося. Усе інше обладнання для роботи я доукомплектувала на місці. Почала працювати без вихідних. Оскільки я колись починала розвивати бренд самостійно й усе шила сама, то зараз легко змогла відновити роботу. Це допомогло не збожеволіти від усього жаху, який відбувається в нашій країні вже майже п’ять місяців.
Взагалі я вважаю себе кризовою менеджеркою. Як би жахливо це не звучало, але стресові події вводять мене в азарт і мені стає цікаво самій зрозуміти, як я знайду вихід із ситуації. Жодної хвилини я не відчувала, що в мене опускаються руки і я нічого не зможу.
Надихала також шалена підтримка від наших прихильників і клієнтів. Багато людей писали, що хочуть нас підтримати та зробити замовлення, а отримати його готові вже після перемоги. У перший день, коли я написала в Instagram, що ми відновлюємо роботу, то ми одразу отримали чимало замовлень.
Як можна сумніватися в перемозі в такій країні? Тут люди в умовах війни встигають не тільки допомагати ЗСУ, волонтерити, збирати гуманітарку, а ще й водночас підтримувати свої улюблені бренди. Це щось неймовірне.
Якщо звільнення має статися ціною зруйнування майстерні, то я лише за
Зараз я перебуваю в Данії. Прийняла рішення тимчасово виїхати з країни, адже дітям у Чернівцях було дуже стресово та складно психологічно. Деякі люди із моєї команди залишилися в Херсоні, деякі поїхали в Польщу та Німеччину.
Мені пощастило із приміщенням тут, адже вже на третій день місцева жінка надала мені безплатно гарну кімнату для роботи. Тому я одразу почала працювати й часу на адаптацію не було зовсім.
У Данії знайти у швейному виробництві фахівців практично неможливо, тому зараз я “людина-оркестр” та виконую всі замовлення сама. Об’єми суттєво зменшилися і вже не сягають 20 виробів у день. Проте цього достатньо, щоби мати можливість сплачувати податки, забезпечувати всім необхідним себе та дітей. Звичайно, про ніяке масштабування мови зараз не йде. Проте я й не роблю ніяких спроб, адже маю надію на повернення.
Сьогодні наша майстерня в Херсоні законсервована і все обладнання, яке там залишилося, неможливо вивезти. Його сума становить приблизно 10 тисяч доларів. Ми дуже сподіваємося та віримо в деокупацію області. Проте якщо звільнення має статися ціною зруйнування майстерні, то я лише за, адже я не чіпляюся ні за що матеріальне, а просто хочу жити у вільній країні.
Ірина Сватко, співзасновниця компанії “R&S g r o u p”
Росіяни жили в нашому цеху та спали на нашій продукції
Наша компанія вже понад 10 років займається виготовленням меблів та елементів декору. У Бучі ми мали своє виробництво — орендували цех та офісне приміщення на території колишнього заводу.
Війна для нас почалася несподівано. 24 лютого ми не вийшли на роботу і, звичайно, нічого цінного не встигли вивезти чи навіть сховати. У виробничих приміщеннях окрім станків, інструментів залишилися замовлення, що були в роботі, а на складі — готова продукція та матеріали.
Аж до кінця березня ми не знали долю виробництва й тільки після звільнення Бучі дізнались, що на території базувалися російські танки та інша техніка. У нашому цеху вони жили, змайстрували собі ліжка із нашої продукції, заколотили вікна, покористувалися інструментом, який на прощання розбили вщент і кинули.
Основні збитки виробництва становила пошкоджена готова продукція, матеріали та інструменти, а також вибиті вікна, двері. В офісному приміщенні були повністю розтрощені комп’ютери та виламані двері.
“Готувалися до найгіршого”: якою виявилася ситуація після окупації
Ми повернулися в місто у квітні. До того чекали повного розмінування, адже на території залишилися боєприпаси та було знайдено кілька розтяжок. Після цього почали “велике прибирання”. Щоби мати змогу працювати, потрібно було придбати нові інструменти та матеріали, зробили це завдяки заощадженим раніше коштам. Усе це зайняло трохи більше ніж місяць.
Коли ми дізнались, що приміщення вціліло в глобальному масштабі, то були навіть здивовані, бо готувалися до найгіршого. Оцінивши збитки, поставили перед собою ціль мінімум — відновити вже оплачені замовлення, щоби мати змогу передати їх клієнтам і виконати взяті на себе зобов’язання.
Також у той час з’явилося прохання від військової частини виготовити стійки для зброї та іншої амуніції, тому мотивація відновити виробництво стала сильніша, адже зрозуміли, що можемо бути корисними й допомогти ЗСУ.
Думок кинути все не виникало, бо ми дуже любимо свою справу та свою країну. Хочемо тут працювати й надалі, намагаємося зробити все можливе для перемоги та готуємось разом відбудовувати Україну.
Зараз відверто непросто виживати бізнесу, бо замовлень дуже мало — отримуємо приблизно 20–30 % від довоєнного рівня. Оренду сплачуємо в повному обсязі, адже знижок чи відстрочок орендодавець не надає. І, звичайно, виплачуємо заробітну плату працівникам. Поки що наші витрати перевищують дохід.
Проте намагаємось оптимістично дивитись у майбутнє й головний наш план — протриматися та зберегти команду. Ми дуже багато зусиль вклали в наш бізнес, тому зараз зовсім не хочемо здаватись.
Марта Турецька, засновниця бренду Dodo Socks
Наші шкарпетки виготовляли в Рубіжанській Мануфактурі, яку знищили російські окупанти
Компанія Dodo Socks почала свою роботу у 2015 році. Зараз у складі команди працює вже 28 працівників. Маємо три фірмові крамнички Dodo Socks, дві з яких розташовані в центрі Львова, а третя — у Києві. Головний офіс компанії також розташований у Львові.
До повномасштабного вторгнення ми співпрацювали з Рубіжанською Панчішною Мануфактурою. Наше партнерство почалось у 2017 році, і до 2022 року 80 % продукції Dodo Socks виготовлялося саме на цьому виробництві. Втім, 22 березня Рубіжанську Мануфактуру знищили російські окупанти. Всю продукцію розграбували, приміщення цеху та обладнання спалили.
28 лютого відчинили магазин у Львові, а в червні випустили літню колекцію
Звісно, у перші дні повномасштабного вторгнення всі були шоковані та налякані. Втім, ми розуміємо, що наш бренд — це і є наш плацдарм для боротьби з ворогом. Ми вирішили і далі робити те, у чому найсильніші. А саме — створювати якісну продукцію, підтримувати економіку України та допомагати ЗСУ.
28 лютого ми вирішили відновити роботу однієї з крамничок у Львові й увесь прибуток передавати на ЗСУ. Також ми надавали продукцію волонтерам та тимчасово переміщеним особам. Згодом запустили передпродаж нашої першої благодійної колекції шкарпеток, а 100 % вартості передавали у фонд “Повернись Живим”. Усього за п’ять годин передпродажу вдалося зібрати для фонду приблизно 600 000 гривень.
Після цього ми з командою вирішили, що потрібно якнайшвидше повертатися до звичного режиму роботи, щоби реалізовувати більше ініціатив на підтримку ЗСУ. Ми налагодили співпрацю з двома локальними виробництвами на Львівщині, де й досі відв’язуємо благодійну колекцію на підтримку ЗСУ.
У червні, з великим запізненням, ми почали відв’язувати літню колекцію, оскільки весь літній асортимент, який ми попередньо відв’язали в Рубіжному, був знищений. Решту шкарпеткового асортименту наразі поповнити не можемо. Це пов’язано з відсутністю сировини та недостатніми виробничими потужностями підрядників. Наші склади в основному пустують.
Ми хочемо популяризувати та зміцнювати українське в Україні та за її межами
Для того, щоби якоюсь мірою заповнити прогалини у виробництві шкарпетково-панчішної продукції, ми перемкнулися на інші напрями. Збільшили асортимент спідньої білизни, запустили колекцію купальників та створили колекцію пазлів. Колекцію купальників “То моє море” планували ще минулого року в зовсім інших обставинах. Тканину замовили в Італії ще до початку повномасштабної війни. Було дуже моторошно втілювати настільки амбітний проєкт у розпал війни — під звуки сирен і глобальним незнанням того, що нас чекає завтра.
Загалом у нас є мета — популяризувати та зміцнювати українське в Україні та за її межами. Тож, маємо хорошу новину для всіх наших друзів та прихильників бренду за кордоном — ми додали можливість міжнародної доставки прямо із сайту та англомовнуверсію з можливістю вибору валюти.
На нашу думку, кожен український бізнес має в міру своїх можливостей продовжувати працювати, тим самим допомагаючи економіці країни та наближаючи нас до перемоги.
Вікторія Маслова, засновниця бренду VESNA
Усе почалося із бажання створювати якісний догляд для своєї сім’ї
Історія нашого бренду почалася у 2015 році із потреби забезпечити справжньою натуральною та екологічною косметикою свою сім’ю. У домашніх умовах ми почали виготовляти мило з рослинних олій на травах, і змогли з його допомогою вилікувати шкіру з атопічним дерматитом у моєї дитини.
Потім вдома ми зробили ще крем та тонік. Ними користувалися самі та ділилися зі знайомими. Так із часом ми подумали, що зможемо пропонувати якісний догляд більшому колу людей та вирішили створити сімейну справу.
До вторгнення ми мали вже три власних фірмових магазини, декілька франшизних магазинів та 50+ партнерських точок. Увійшли в топ-30 найкращих бізнес ідей 2020–2021 років зі своєю лінійкою з пребіотиками. Почали виходити на такі міжнародні маркетплейси, як Etsy та Amazon.
Склади в Бучі розграбували, а перші замовлення виконували для захисниць
Після початку повномасштабної війни лабораторія, офіс та основний фірмовий магазин у Бучі були майже повністю розграбовані. Усі вікна були простріляні. Склад косметики викрали, а багато засобів просто розкидали дорогою. Щоби не залишити доказів, окупанти зламали камери спостереження.
Як тільки Буча була деокупована, ми поїхали подивитися, що з нашим виробництвом. Ми побачили місто стражденним та зруйнованим — без світла, газу та води, із замінованими дорогами, але вирішили, що потрібно негайно починати роботу. Тому ми перевезли залишки лабораторних меблів у Львів, узяли обладнання з відтермінуванням платежу та відновили виробництво.
Одразу почали працювати для фронту. І перше замовлення на новому місці отримали якраз від захисниць. Потім почалися запити на загоювальні мазі від тріщин та опіків на руках. Далі отримували замовлення від парамедиків у гарячих точках України. Усі ці засоби відправляли безплатно. Ще пізніше отримали запит для жінок із Маріуполя. Для них зробили майже 3 тисячі кремів.
Надихали клієнти, які писали “Хай буде весна”
У мене в голові ніколи не виникало думки припинити роботу та все кинути. Навіть якщо все знищать, я готова робити косметику міксером на кухні. Дуже допомагали триматися відгуки людей, які брали в тривожну валізу наші засоби. Також змотивувала пісня “Хай буде ВЕСНА” Макса Барських. Її постійно цитували наші клієнти, які підтримували нас.
Нещодавно ми переїхали в нове приміщення у Львові та почали виготовляти майже всі позиції, які робили до повномасштабної війни. Також почали співпрацювати з косметичною мережею у Львові, а також із мережею аптек в Івано-Франківській області.
Щемким та приємним було те, що наші покупці з різних країн почали замовляти косметику, коли дізнались, що ми працюємо. Адже те, що вони брали із собою в тривожну валізу, вже закінчилось.
Зараз у нашу справу залучені 11 людей. І наші плани на майбутнє — відвоювати наше мирне майбутнє. У мирний час ми знаємо, що робити та вміємо працювати. Головне — перемогти.