Вадим Кириленко та Микита Рибаков — українські подкастери, видавці медіа про культуру Gogol Media та історичного медіа “Простір”. За їхніми плечима — створення декількох культурних проєктів, а також фестивалю українського кіно.
Ми поспілкувалися з хлопцями, щоб дізнатися, як працює їхня команда, яку мету Вадим та Микита ставлять перед собою, розповідаючи про культуру, та в чому знаходять натхнення й сили працювати далі.
Вадим:
Ми з Микитою друзі в реальному житті. Сьогодні ми разом створюємо подкаст “Вуса Гоголя”, медіа про культуру Gogol Media та медіа про історію “Простір”. Також нещодавно запустили кінофестиваль “Нова українська хвиля” спільно з мережею кінотеатрів Планета Кіно.
Але дружити ми почали задовго до всієї цієї історії. Першим нашим проєктом став подкаст “Вуса Гоголя”, тоді ще російськомовний, а героями наших випусків були світові та російські класики. Вплинула на це насамперед культура, в якій ми зростали. Ми з Микитою обоє родом з Одеси — виховувалися в російськомовних сімʼях, ходили в російськомовні школи, де українську мову викладали як іноземну. Мене виховували на радянсько-російсько-імперіалістичній літературі.
Микита:
З раннього дитинства нас навчали, що Лермонтов і Пушкін — це найкращі автори. Ми зростали в цьому контексті, тому й не дивно, що коли ми почали розповідати про літературу, то перше, до чого звернулися — це книжки, які читали в юності. Адже коли ми говоримо про щось, що нам подобається, то повертаємося до дитинства й пригадуємо речі, які нас вразили вперше. На жаль, наш досвід саме такий, але цікаво думати про те, що наш світогляд радикально змінився, починаючи з 2014 року.
Ми некомпетентні й смішні, та найчастіше люди хочуть розмовляти про книжки саме з такими людьми
Вадим:
Коли “Вуса Гоголя” завоювали першу аудиторію, ми почали шукати шляхи просування подкасту й були одними з перших, хто створив social media. Нині кожен подкаст має свою сторінку в Instagram та Facebook. Але коли це робили ми — влітку 2019 року — така практика ще не була поширеною на ринку.
Нам пощастило, що на той час я вже мав певну аудиторію на власній сторінці. Поступово я почав знайомити її з Instagram-сторінкою новоствореного Gogol Media — там ми писали контент про літературу, використовуючи формат коротких карток із головною інформацією. Перші 500–700 лайків під постом були для нас перемогою. Із часом ми розширили тематику й наразі сконцентрувалися на трьох напрямах: література, кіно та мистецтво.
У нас не було жодних ілюзій щодо того, куди ми полізли. Адже знали, що література цікава невеликому колу людей, і розуміли, як складно нам буде.
Микита:
Великим кроком для нас був перехід на українську мову. Це не трапилося за один день — ми довгий час ішли до цього рішення. Нашим першим продуктом був подкаст, і його перші випуски було майже неможливо слухати. Я люблю жартувати, що ми не використовували русизми в подкасті — ми спілкувалися русизмами й іноді вставляли українські слова. Але ми отримали шалену підтримку від нашого комʼюніті. Ніхто нас не гейтив за погану вимову, усі з повагою ставилися до переходу на українську.
Ми не можемо похвалитись надглибокими знаннями й говоримо про те, що знаємо, і так, як знаємо — тому люди можуть зіставляти себе з нами.
Ми не можемо похвалитись надглибокими знаннями й говоримо про те, що знаємо, і так, як знаємо — тому люди можуть зіставляти себе з нами.Вадим:
Варто додати, що це рішення було також цілком бізнесовим. Ми розуміли, що українська мова допоможе в монетизації наших проєктів, ми зможемо отримати більше офферів, а також можливість подаватися на гранти, адже для нас це важливий напрям, у якому хочемо розвиватися.
Ми не намагались видаватися героями. Крім усіх патріотичних та світлих націоналістичних ідей, ми мали прагматичний підхід і розуміли, що будувати медіа в Україні російською мовою неможливо.
Нині в Україні є достатньо продуктів високої якості. Але перше, що потрібно розуміти про нас — ми не академічний формат. Зазвичай люди, які розмовляють про культуру, мають певну компетенцію в цій сфері. Це подкаст “451 ° за Фаренгейтом”, який веде письменник та літературознавець Олександр Михед, “Наразі без назви” — від культурних менеджерок Богдани Неборак та Анастасії Євдокимової. Я дуже поважаю їхню працю, але також розумію, що не кожен здатен 50 хвилин слухати подкаст, схожий на лекцію.
Важливо, щоб ринок мав не тільки академічний продукт, а й такий, який створюємо ми, — де можна послухати двох людей, які ведуть бесіду за чашкою кави на кухні.
Натомість ми некомпетентні й смішні, та найчастіше люди хочуть розмовляти про книжки саме з такими людьми. Бо всі знають, що коли починається розмова щодобудь-якої камерної культури — ти почуваєшся тупим. Ми не можемо похвалитись надглибокими знаннями й говоримо про те, що знаємо, і так, як знаємо — тому люди можуть зіставляти себе з нами. Те саме стосується й нашого медіа — ми розповідаємо так, щоб читач не відчував сором за брак певних знань. Адже це нормально — чогось не знати.
Микита:
Справді, наш теглайн був і залишається: “Несерйозний подкаст про серйозні книги”, і Gogol Media працює за тим самим принципом. Ми намагаємося спростити складні теми, адже хочемо бути масовими. Важливо, щоб ринок мав не тільки академічний продукт, а й такий, який створюємо ми, — де можна послухати двох людей, які ведуть бесіду за чашкою кави на кухні.
Дехто скаже, що розвивати культурне медіа в Україні під час війни — складно й подекуди безглуздо, але ми певні, що воно того варте
Микита:
Коли ми найняли першого автора, то ще не знали, куди це нас приведе. Лише із часом, коли почала зʼявлятися повноцінна команда, у нас виникли перші думки про створення медіа — це було приблизно рік тому. Крім появи на ринку як нового гравця, нам було важливо, щоб команда усвідомлювала свою цінність. Адже медіа — це продукт не тільки Микити й Вадима з “Вусів Гоголя”, це робота десятка людей.
Вадим:
Відкриття медіа було потрібне не так мені та Микиті, як людям. “Вуса Гоголя” завжди буде проєктом двох людей. Але за роки існування подкасту навколо нього згуртувалась команда з класних і творчих людей, яким ми хочемо віддати належне.
Зараз у команді працює десятеро людей — я є головним редактором, а Микита обіймає посаду шеф-редактора. Також у нас є редактори різних напрямів, дизайнер та менеджерка, на якій усе це тримається.
Менеджерка — це дуже важлива особа в нашій команді, адже ми з Вадимом доволі хаотичні люди. Менеджер тримає на контролі всі процеси та вчасно дає всім поцьки. Вона вміє робити це якісно, знає, як і кому її дати, бо кожній людині потрібно давати по-різному.
Микита:
Ми виступаємо за профільність, тому якусь частину роботи в нас робить команда медіа, а іншу — профільні фахівці та автори. Наприклад, пости для медіа про історію “Простір” пишуть люди, які мають певну експертизу.
Ми хочемо, щоб у наших проєктах працювали люди, які мають фахові знання. Це літературознавці, кінокритики, історики, культурологи.
Вадим:
Зараз достатньо багато часу ми з Микитою проводимо в брейнштормах та реалізації ідей. Тому сподіваємося, що скоро зможемо зовсім відійти від медіа як частина команди, яка над ним працює, а натомість будемо шукати нові можливості для розвитку проєкту.
Микита:
Наша аудиторія почала зростати саме з початком існування медіа — до цього в Instagram було приблизно 8 тисяч підписників. Сьогодні більшість людей, напевно, навіть не знає, що два хлопці, які керують медіа, насправді ще мають подкаст, із якого все й почалося. А деякі й зовсім не знають, хто такі Вадим Кириленко й Микита Рибаков — і це круто, бо це наше найголовніше завдання. Ми хочемо, щоб наш продукт став відображенням всієї команди, яка над ним працює, і нашого спільного бачення, а не лише наших з Вадимом особистостей.
Зараз у нас є сайт, який працює в тестовому режимі, та Instagram-сторінка Gogol Media. Ми не дуже віримо у веб, але розуміємо, що це додає вартості тому, що ти робиш. До того ж бренди віддають перевагу саме публікаціям на сайті. У кращі часи Gogol Media заробляло на рекламі — ми доволі швидко запустили цей напрям і почали просувати комерційну співпрацю на наших майданчиках. Завдяки моєму досвіду роботи інфлюєнсером я мав прямі контакти більшості українських агентств. Я знав, як продавати рекламні інтеграції, тому ми створили медіакіт і відправили його всім — у мене було приблизно 30 повідомлень з темою реклами. У результаті погодилися лише одне чи два агентства, але це й був наш початок. На старті нам сильно допоміг OLX — вони купили в нас великий спецпроєкт. Зробивши перші комерційні проєкти, ми мали достатньо коштів на якийсь період роботи, і так почалась історія медіа.
Зараз нам допомагає спільнота й Планета Кіно, разом з ними ми створюємо кінофестиваль. Нам цікаво розвиватися з великими корпораціями, українськими брендами і створювати культурні продукти з допомогою бізнесу. Тому мені здається, що мікс “спільнота + бізнес + гранти” — це наше майбутнє.
Ми добре усвідомлюємо, що це не буде “прогулянкою лісом”, потрібно буде багато працювати, іноді — до повного виснаження.
Микита:
За три роки розвитку наших медіамайданчиків ми змінились — перестали виглядати на свій вік. Адже робота забирає дуже багато сил. Це гра в довгу — успіх не прийде за тиждень або за місяць. Ми довго працювали, допоки не знайшли нашу аудиторію. Але передусім ми шукали себе — поки ти не віднайдеш “своє” на цьому шляху, тобі нічого не вдаватиметься як слід.
Тому порада № 1 для всіх, хто хоче створити медіа — не створювати медіа. Але якщо вже це трапилося, то ось порада № 2 — ніколи не зупиняйтеся.
Проєкт про українську історію “Простір”
Микита:
За час роботи Gogol Media ми здобули певну експертизу щодо створення проєктів на нашому ринку. Першопочатково ми не хотіли суто історичний проєкт, але, сидячи в підвалі в Києві в перші тижні війни, ми почали шукати людей, які допоможуть нам розповідати про історію України. Так і народився “Простір”.
Вадим:
Ми створили “Простір” за кілька днів, не маючи чіткої стратегії. Та в нас є плани на цей проєкт — ми хочемо багато чого реалізувати, але насамперед мусимо сформувати стратегію, філософію та цілі. Я хотів би, щоб “Простір” став не лише історичним проєктом, а й охоплював тематику геополітики та соціальних наук.
А поки він живе за кошти Gogol Media й наших авторів з експертизою.
Микита:
“Простір” має дві версії — українськомовну та англомовну. Другою займається наша подруга, а створили ми її тому, що отримали великий запит від українців. Коли з початком війни ми почали говорити про Україну та її історію, підписники закликали нас перекладати дописи й комунікувати на зарубіжну аудиторію.
Охоплення в англомовній версії поки менше, але мипрацюємо далі.
Запускайте Ремарка
Микита:
Ми слоу-медіа, тому більше рефлексуємо на культурні явища чи події у світі. Нам важливо, що підписники можуть розповісти про свої інтереси завдяки нашій роботі. Хтось прочитає пост про культурну подію в Україні й поділиться ним у сторіс — так людина покаже, що вона цікавиться темою культури й розповість про ресурс, якому довіряє. Для нас це дуже важливий механізм спілкування з аудиторією.
Ми боремося за те, щоб в українців була цікавість до вітчизняного кіно та мистецтва. Щоб вони знали, що є не тільки Марвел чи Саллі Руні, а ще достатньо багато прикольного й нехайпового, що можна відкривати.
Вадим:
Ми дуже намагаємося бути простими — це стосується всіх наших цифрових продуктів і творчості. Щоб рівень входу до нашого комʼюніті не був занадто високим. Щоб нас читали люди, які одного разу відпочивали з нами в барі або з якими ми бачилися на якомусь концерті.
Ми боремося за те, щоб в українців була цікавість до вітчизняного кіно та мистецтва. Щоб вони знали, що є не тільки Марвел чи Саллі Руні, а ще достатньо багато прикольного й нехайпового, що можна відкривати.
Але якщо ми підіймаємо планку занадто високо, то “запускаємо Ремарка”. Це жарт у нашій команді, коли ми публікуємо Ремарка чи іншого хайпового митця, який точно набере лайки, бо всі його знають. Але після Ремарка обовʼязково даємо щось складніше — міксуємо камерне та автентичне з попсою, яка цікава всім.
“Нова українська хвиля” з Планетою Кіно
Вадим:
У травні Gogol Media спільно з Планетою Кіно запустили кінофестиваль “Нова українська хвиля”. Памʼятаю, я побачив, що у Львові чи іншому місті йшли покази українського кіно, і згадав про розмову з маркетинговим директором Планети Кіно Толіком Козловським. Ще до війни ми говорили про те, як було б круто зробити спільний проєкт, але не знали, що саме це буде.
З новою хвилею попиту на українське кіно ідея прийшла сама — ми вирішили робити кінофестиваль. Суть була в тому, щоб організувати показ одразу декількох стрічок, а фестиваль провести в різних містах. Попри активні бойові дії ми вирішили не зволікати з проєктом і підготували його за два тижні.
Ще один бонус фестивалю — живі обговорення, у яких беремо участь ми з Микитою, а також два професійні спікери.
Микита:
Ми вирішили робити живі обговорення тому, що це додає вартості перегляду фільмів. Цікаво не просто подивитися українське кіно, а ще й послухати людей, які дотичні до його створення. Зазвичай ти бачиш одну картинку й лише одну сторону, а коли слухаєш режисера чи головного актора —відкриваєш для себе нові сенси. Цей досвід дуже цікаво поєднувати.
Ми робимо це в стилі живої дискусії або офлайн-подкасту. Нам не хотілося робити лекцію та розповідати про щось монументальне — ми просто хотіли поспілкуватися з людьми, які дотичні до створення кіно. Ставити тупі та складні запитання, але насамперед побудувати діалог з людьми, які створюють культуру сьогодні.
Нам не хотілося робити лекцію та розповідати про щось монументальне — ми просто хотіли поспілкуватися з людьми, які дотичні до створення кіно.
Вадим:
Коли ти хочеш щось зробити, тобі потрібен приклад поруч. Згадайте себе, коли ви хочете написати якийсь допис в Instagram — в уяві одразу виникає образ Гемінґвея (принаймні в мене). Але ж навколо нас багато інших героїв, яких також можна дослідити. І коли вони поряд — ти розумієш, що це звичайні люди, які мають такі самі проблеми, як і ти. Вони можуть бути суперталановитими, але вони так само працюють і досягають успіху через працю.
Створюючи медіа, ми ходили на різні івенти в Києві, слухали людей і знайомилися з ними. Я бачив, що головні редактори медіа, які я читаю щодня, — це цілком реальні люди з реальними проблемами. Це не якась фікція. Коли ти бачиш такий приклад, то вибудовуєш орієнтири й розумієш, як тобі потрібно думати, щоби працювати, як вони.
Мені здається, що всі офлайн-подкасти потрібні саме для того, щоб побачити, які люди класні, і бути класним — зовсім не складно.