При слові “журналіст” найчастіше в голові виникає стереотипний образ. Такий собі допитливий персонаж, який ставить провокаційні питання, до ночі сидить в редакції перед здачею матеріалу і тексти у нього виключно гостросоціальні.
Проте медіа, в яких працюють журналісти та редактори, бувають дуже різними. З різною специфікою, спектром тем, періодичністю виходу матеріалів.
Зараз я плідно працюю в редакції журналу Platfor.ma та іноді пишу тексти в інші видання, раніше працювала в Pink.ua і на фрілансі — в Хмарочос. І хоч мій графік виглядає як стандартні п’ять днів на тиждень — це тільки умовності. Для того, щоб випускати важливі, актуальні, цікаві й звертаючі увагу громадськості тексти, потрібно бути на низькому старті завжди. У тому числі жертвувати особистим часом для того, щоб рано вранці вихідного дня поїхати на інтерв’ю або взяти коментар після конференції пізно ввечері. Ти можеш з головою піти в стан двомісячного журналістського експерименту або прокинутися вночі з думкою “це ж геніально!”. Тому що те, що ти робиш, тебе заводить.
Але, звичайно, в різних медіа — різний підхід. У мене є знайомі журналісти, які за дорученням керівництва носилися в позаурочний час по місту, як кажуть, за сенсацією. Ці самі знайомі потім і розповідали, як їх дістала робота, запиваючи кожне речення алкоголем. Після цього і кажуть, що всі журналісти — п’яниці. Часто важливіше гнатися не за сенсацією, а за змістом.
У Platfor.ma цінують людину як особистість в першу чергу, а вже потім як співробітника. Ти хочеш попрацювати з дому або просто змінити оточення? Не питання. Ти захворіла? Видужуй, ми впораємося без тебе. У тебе пропало натхнення? Давай придумаємо вихід разом. У тебе щось не виходить? Ми допоможемо. Ми влаштовуємо креативні вечори, обмінюємося досвідом і вчимо один одного, проводимо час разом поза редакцією. Це дуже цінно.
Жодного разу (і це стосується не тільки медіа) у мене не попросили показати диплом, хоч такий і є. В основному, всюди надсилають тестове завдання — і це правильно. Попри досвід, бекграунд, освіту, красиві очі та видатні ораторські здібності, тільки у справі стане ясно, чи підходите ви як автор конкретно цьому виданню.
Гонорар за одну статтю, якщо ви пишете на фрілансі, різниться навіть в межах одного видання. Суми можуть варіюватися від 400 до 2400 грн — залежить від багатьох факторів. За рекламні матеріали платять дорожче, тому що на це є бюджет. Але їх, як правило, і менш захопливо писати.
Тож більшість журналістів в онлайн-виданнях не звертають золоті гори, але мають інші “плюшки”. Так за кордоном з прескартою безкоштовно пропускають в більшість музеїв. Наприклад, в Італії для мене, як для українського журналіста, який “соу ексайтед” і “е музеум із вері інтерестінг”, були відкриті майже всі двері. Крім, хіба що, музеїв Ватикану, але там в цілому не особливо шанують халявників. Крім цього, акредитації для журналістів передбачені на багатьох локальних заходах, що начебто дрібниця, але так приємно.
Попри досвід, бекграунд, освіту, красиві очі та видатні ораторські здібності, тільки у справі стане ясно, чи підходите ви як автор конкретно цьому виданню
Я почала працювати журналісткою у 2016 році, під час навчання в Могилянці. На той момент у мене ще не було формальної журналістської освіти, але дуже хотілося працювати з текстами, так що я хапалася за будь-яку можливість. Кілька місяців писала новини в одному не дуже популярному виданні — щоб взагалі зрозуміти, як працює редакція. Потім посилено працювала фрілансером: пропонувала свої тексти Платформі, Comma.com.ua, L’Officiel, Bird in Flight, Cosmopolitan. Теми були абсолютно різними — від історії моди та до питань охорони здоров’я. Мені здається, коли ти тільки починаєш працювати в якійсь сфері, нерозумно відмовлятися від зайвої практики, навіть якщо за неї мало платять. Тому я хапалася за все, сильно не роздумуючи про те, чи можна назвати пропонований гонорар справедливим. Зараз я вже набагато більш перебірлива, але якщо є можливість написати про щось, що мене щиро цікавить (або попрацювати з редактором, який мені імпонує), то я зроблю це і за символічну плату. Зрештою, журналістика — не те, куди йдуть за нечуваною зарплатнею.
Потім мені запропонували посаду старшого редактора в Anywell — тут я вже змогла не метатися між різними темами, а зосередитися на тому, що мені було дійсно цікаво. Формально, від мене вимагалося писати певну кількість матеріалів на тиждень, але на практиці робота редактора набагато більш різноманітна і жива. Особливо, коли працюєш в невеликій редакції. Ти не можеш думати виключно про свої тексти — іноді доводиться брейнштормити ідеї для рекламних проєктів, допомагати з організацією подій, виступати продюсером на зйомці або допомагати з новинами. Точно так само з кількістю знаків в матеріалі — в теорії можуть бути певні рамки, але я ще не зустрічала видання, в яких хтось дійсно сидить і рахує, скільки знаків у матеріалі. Головне — щоб твоя стаття адекватно розкривала суть теми.
Зараз я зрозуміла, що найбільше мені імпонує кіножурналістика. Я працюю відповідальним редактором на Vertigo.com.ua — пишу рецензії та колонки, вичитую чужі тексти, вигадую теми для матеріалів і спецпроєктів, беру інтерв’ю і працюю з позаштатними авторами. Багато знайомих, які не працюють в цій сфері, вважають, ніби я тільки те й роблю, що ходжу на прес-покази та безкоштовно дивлюся кіно, але акредитація на подібні події — НЕ бонус, а те, що дозволяє тобі нормально виконувати роботу. Наприклад, якщо фільм виходить в прокат в четвер, то його потрібно подивитися на пару днів раніше, щоб можна було вчасно випустити рецензію. Тому мене завжди дуже бентежать потенційні автори, які затримують тексти, припустимо, на тиждень-два. Якщо ти хочеш працювати в цій сфері, то годі чекати міфічного натхнення. Можливо, це прозвучить надто вже прозаїчно, але нікому не потрібні геніальні тексти — потрібно, щоб матеріали приходили вчасно, щоб вони були виразними, без якихось божевільних граматичних конструкцій і помилок в кожному слові.
Нікому не потрібні геніальні тексти — потрібно, щоб матеріали приходили вчасно, щоб вони були виразними, без якихось божевільних граматичних конструкцій і помилок в кожному слові
Перше медіа, в яке я писала — LiRoom, де мені в першу чергу допомогли впоратися зі страхом того, що мої тексти нікому не цікаві. Ще були статті для Karabas.Live і The Devochki. Зараз я стабільно працюю автором у двох виданнях: друкований Cosmopolitan Ukraine та інтернет-портал Tochka.net. В Космо я пишу для рубрики “секс і стосунки”. В Точці спочатку вела свою колонку про секс: про людей, їх різноманітності, прийняття, і взагалі про будь-які міркування на цю тему. А зараз в основному пишу про фестивалі та музику. Зокрема, я другий рік висвітлюю фестиваль Сігет і все, що з ним пов’язано.
Найголовніша вимога: тексти повинні бути грамотними та вчасно написаними, щоб редактура не займала багато часу. Оплата зазвичай йде в залежності від кількості знаків, в різних медіа, звичайно, різний рівень зарплатні. Мої особисті розцінки залежать від мого інтересу до теми та медіа, в яке йде матеріал. Зазвичай від 200 грн за 1000 знаків. Для друкованого Космо я пишу приблизно один матеріал раз в пару місяців. Великий, на два розвороти. Для Точки частіше.
За свою роботу, крім зарплати, я отримую приємні косметичні штуки (від Космополітан) і акредитацію на заходи (від Точки), але на певних умовах. Мені потрібно здавати обговорену заздалегідь кількість текстів — хороші огляди, ексклюзивні матеріали, не просто новини з посиланнями. Щось привабливе і реально цікаве. Тому я ніколи не пишу про те, що мені не цікаво.
Працюю я парт тайм, тому що у мене ще дві роботи: мій проєкт Festivally (організація подорожей на музичні заходи) і викладання вокалу в студії Tonique Vocal School. У моїх робіт вільний графік, все впирається тільки в грамотний тайм менеджмент і кількість ресурсів. Як правило, зайнятість моя в підсумку становить 24/7, тому я ще раз підкреслюю — дуже важливо горіти своєю справою. Ти весь час в потоці: читаєш огляди, береш коментарі, дивишся статистику. Не вийде довго бути в такому режимі, якщо тема тобі не цікава.
Мені здається, що якщо ти адекватно ставишся до того, що редактор тобі не ворог і у нього немає завдання задушити твою творчу натуру і спаплюжити кожне слово в статті — ти впораєшся з цією роботою. Мої редактори — мої найкращі друзі, вони допомагають мені дотримуватися власної стилістики, тому що їм теж цікаво, щоб у кожного автора був свій голос. Це привертає різних людей. Тому важливо тільки те, наскільки грамотно ти будуєш комунікацію і цікавишся тією темою, про яку хочеш писати.
Ти весь час в потоці: читаєш огляди, береш коментарі, дивишся статистику. І не вийде довго бути в такому режимі, якщо тема тобі не цікава
Уже п’ять років пишу для блогу про нову українську музику LiRoom — я редактор, музичний критик і ведучий програми “Ріс на Біс”, який виходить в партнерстві з компанією Uklon. У форматі фрілансу я співпрацював з “Лівим Берегом”, періодично пишу для видання “Мегаполіс”.
Проблема всіх медіа — фінансування, а для музичних медіа це в принципі наріжний камінь. І великих бюджетів очікувати не варто. З іншого боку, в цьому році нашими партнерами стали Uklon, що дозволило редакції розвивати наші божевільні ідеї, розширюватися та отримувати зарплату. І щоб розвіяти фантазії про роботу музикальних журналістів в Україні, більшу частину свого часу і натхнення я з задоволенням віддаю фултайм — компанії Kitcast, де відповідаю за контент. Як виживати посеред цієї смертної любові та нескінченної роботи — любити те, що робиш. Інакше навіщо взагалі це все?
Що стосується LiRoom, попереду ще більше проєктів і пошук людей в нашу команду на чолі з засновником Олексієм Бондаренком. Кого ми завжди шукали й шукаємо — людей, які: а) вміють писати, б) хочуть розвивати українську культуру, в) не слухають Олю Цибульську. Досвід роботи в ЗМІ — плюс, але я не пам’ятаю, щоб ми відмовляли через недосвідченість, могли відмовляти через те, що людина ідіот. LiRoom випускає новини кожен день. Щомісяця робимо огляди альбомів, кліпів і синглів. Інтерв’ю, звіти з концертів (акредитація один з приємних бонусів, але він дається не просто так). Як писати тексти про музику? Рецензія, як би ви не старалися бути об’єктивним — це думка. Думка, заснована на досвіді, тоннах прослуханої музики й розумінні, як музика створюється. Але саме в цій чесній думці й цінність.
Радив би я комусь йти в музжурналістіку — ні. Зовсім. Але хтось повинен це робити.
Як виживати посеред цієї смертної любові та нескінченної роботи — любити те, що робиш. Інакше навіщо взагалі це все?
Музичною журналістикою займаюсь у вільний від основної роботи час. Писав для Comma.com.ua, LiRoom, SLUKH.media, Vertigo, don’t Take Fake, радіо Аристократи. З-під моїх пальців вийшов третій за кількістю переглядів матеріал на ресурсі SLUKH — майже тридцять тисяч переглядів. Побити цю цифру змогла тільки новина про голу Тіну Кароль. Зараз я більше зосереджений на власному телеграм каналі Heartbreaker Station на двісті п’ятдесят читачів. Причин на те багато, але до них дійдемо у висновках.
Якщо батько Остапа Вишні жартував про те, що його син буде писати, бо той багато вазюкався в багнюці, то ні мої батьки, ні я не знали, що все закінчиться складанням слів у речення за гроші. Гоустрайт в піар агенції допоміг набратись сміливості почати свій власний шлях в індустрію музики. Першим кроком мала стати музична журналістика.
Довгий час редактори та журналісти просто ігнорували мої спроби достукатись навіть на безкоштовний фріланс. До слова, навіть зараз я розумію, що як мінімум в музичній журналістиці ніхто особливо не шукає нові таланти, надаючи перевагу знайомим або журналістам з суміжних сфер. Вмієш писати про кіно? То ти, мабуть і про музику зможеш накатати текст-другий. Піарник? Так ти сам візьми інтерв’ю у свого артиста. Зрозуміло, що нікому не хочеться вкладатись у невідомих студентів, які перебирають у лідах усі можливі шаблони немов шкарпетки. Але саме завдяки моїй наполегливості і вірі головреда в мою прискіпливість відкрили мені двері в музичну журналістику. Ще й в яку — перший матеріал вийшов на comma.com.ua.
На мою думку, Сергій Кейн — єдиний справжній музичний журналіст. Не в образу колегам по цеху; просто це відчувається, коли інтерв’юер говорить з респондентом і як маневрує під час розмови. Тому мені максимально пощастило, що свою роботу я почав саме з роботи з ним. Не дивлячись на різне бачення можливостей та призначення comma, з-під редактури Кейна виходять мої найулюбленіші тексти — і свої музичні теми, в першу чергу, я пропоную саме Сергію.
Музична журналістика України має давно сформовану тусовку і нові люди в неї потрапляють якщо не рідко, то як мінімум не часто. До того ж ротація спеціалістів між медіа брендами досить активна — автори часто пишуть для декількох видань одразу. Це нормальна практика, хоча деякі редактори на це реагують негативно. Про гроші можна навіть не говорити. Середній цінник за музичний матеріал вдвічі-втричі дешевший за лайфстайл колонку.
Прикро інше: писати про те, що тобі хочеться, можливо не завжди. Зацікавленість у незалежних українських артистах мінімальна, а ті, кому цікаві західні виконавці, можуть про них прочитати англійською на більш популярних ресурсах. Виходить так, що деяким журналістам легше запустити власний телеграм канал і набирати туди аудиторію по спільним смакам.
