Freeki — це український бренд одягу, який народився з ідеї надати місце для стажування й роботи молоді з інвалідністю. Його засновниці вирішили створити місце, де молоді спеціалісти зможуть навчитися робочої комунікації, взаємодії та опанують перші навички для подальшої роботи.
Команда Freeki утворилася незадовго до повномасштабного вторгнення росії в Україну. Та їй вдалося адаптуватися до нових умов і зберегти перший склад стажерів — вони працюють із брендом досі. За цей час асортимент бренду змінився від базового одягу до власноруч розмальованого, дизайнерами якого стали самі стажери.
Ми поговорили із засновницями Freeki про розвиток бренду, особливості роботи й комунікації зі стажерами, а також запитали, які висновки кожен зробив для себе за півтора року існування бренду. Також ми розповіли про те, як відбувається працевлаштування людей з інвалідністю в Україні та яким повинен бути цей процес в інклюзивному суспільстві.
Головне про Freeki
Офіційно Freeki утворилися в грудні 2021 року, але наша історія почалася задовго до цього. У проєкту три співзасновниці: я (Руслана), Віка та Юля. Усі ми познайомилися під час роботи в ГО “Бачити серцем”. Саме цей досвід дав нам глибоке підґрунтя в соціальній темі, а також знання про роботу з людьми з порушенням розвитку та комплексними порушеннями. Одним з напрямів роботи в громадській організації було працевлаштування молоді віком від 18 років. Цей процес має багато нюансів і потребує сильного залучення з обох сторін — як від роботодавця, так і від людини, охочої знайти роботу. Захопившись, ми вирішили спробувати створити щось своє, де комунікація всередині команди та зовнішня зі світом буде справді класно налаштована. А оскільки Юля мала досвід створення одягу і зналася на цій сфері, ми зосередили зусилля на створенні бренду одягу, частиною якого буде команда людей з порушенням розвитку.
На запуск нам знадобилося пів року. Важливо було налаштувати весь процес роботи з нашими стажерами, але водночас пам’ятати про те, що як бренд одягу ми повинні пропонувати споживачу якісний товар. Запуск відбувся з базовою колекцією одягу. Передусім вона була про комфорт і свободу — цінності, які ми шануємо та пропагуємо у Freeki. Уже понад рік у нашій команді працює четверо людей з різними комплексними порушеннями розвитку — наші стажери.
На запуск нам знадобилося пів року. Важливо було налаштувати весь процес роботи з нашими стажерами, але водночас не забувати про те, що як бренд одягу ми повинні пропонувати споживачу якісний товар
До війни ми планували створити повний цикл стажування в нашому бізнесі, під час якого людина мала би змогу спробувати себе в різних напрямах роботи. Набувши навичок, стажер міг залишитися працювати в нас або шукати інше місце роботи. Та оскільки російське вторгнення і релокація деяких працівників вплинули на загальний темп нашого розвитку, наразі ми продовжуємо співпрацю з найпершою групою наших стажерів — Нікіфором, Олександрою, Ярославом та Павлом.
Як відбувається стажування
Спершу ми закладали 2 місяці на стажування, щоб новий працівник міг ознайомитися з виробництвом, спробувати себе на кожному з етапів і зрозуміти, що йому подобається найбільше. Звісно, важливо зосереджуватися на сильних сторонах кожної людини, але щоб віднайти їх, потрібно пройти певний шлях. Перш ніж кожен наш стажер закріпився за конкретною задачею, ми надавали йому можливість пройти весь цикл створення одягу та роботи з брендом.
Для нас важливо, щоб це була не просто гарна історія для Instagram — про бренд, в якому працюють люди з інвалідністю. А справжнє стажування, під час якого людина отримує певний пул обовʼязків, вчиться бути відповідальною і добре виконувати свою роботу, за яку отримує зарплату. Ми не даємо додаткові поблажки, але робимо все від нас залежне, щоб навчити людину. Та цього не відбудеться без стовідсоткової віддачі і, звісно, без участі родини працівника. Бо коли ми говоримо про працевлаштування людей з інвалідністю, комунікація з родиною — це невідʼємна частина всього процесу. А загальний успіх залежить від трьох сторін: людини, що бажає працювати, її батьків чи рідних та команди бізнесу, яка веде всю діяльність і комунікацію.
З нашими чотирма стажерами ми працюємо вже понад півтора року. Нині маємо власний простір із шоурумом, сталий графік роботи й розподілені та зафіксовані зони відповідальності кожного зі стажерів.
Наприклад, Нікіфор переважно створює малюнки на футболках, він наш головний дизайнер. Іноді йому допомагає Олександра, яка також відповідає за підписування листівок та відпарювання речей. У Ярослава сильна сторона — це комунікації, тому ми намагаємося давати йому більше задач, повʼязаних з веденням Instagram-сторінки або комунікацією з клієнтами, що приходять у наш шоурум. Павло ж обіймає посаду менеджера, оскільки любить тримати все під контролем. Цей розподіл доволі умовний, тому що кожен стажер залежно від настрою чи зайнятості може долучатися й до інших процесів. Але він також показує, якого прогресу нам вдалося досягти за цей час.
“Наша місія — організувати простір, підтримувати й не заважати”
Основний наш продукт нині — це футболки з малюнками, які власноруч створюють Нікіфор та Олександра. Ще на початку співпраці вони показали, що мають хист до малювання — тоді ми придбали велике полотно тканини і протягом певного часу його розмальовували. Вийшли різні візерунки, форми та обʼєкти, які створювалися під впливом настрою людини в конкретний момент часу. Це полотно ми потім розкроїли і пошили з нього капсулу футболок, яка дуже довго чекала свого часу на складі.
Пройшов, певно, рік — ми вже шили інший одяг, навіть світшоти. А тоді випадково згадали, що маємо невеликий дроп розмальованих футболок. Відзнявши та виставивши їх в Instagram, ми навіть не очікували на такий розголос та інтерес покупців. Перша колекція продалася дуже швидко, і ми продовжували отримувати замовлення на ці футболки. Створюємо їх за принципом однієї загальної історії малюнків, яку можна простежити на всій партії футболок. Адже коли тканина розрізається, якась фігура може розділитися між двома виробами — в цьому є своя магія.
Кожна футболка має багато особистого, тому що створюється від руки — Нікіфор малює основний сюжет, а ми можемо допомогти з деталями, навести лінії або виправити щось, що йому не вдалося
Іноді клієнт хоче індивідуальне замовлення. Тоді ми спершу погоджуємо з ним колір тканини, а потім ставимо три запитання: що вам подобається в цьому житті? Як ви можете себе описати? Про що можете говорити годинами? На основі цих відповідей ми з Нікіфором підбираємо ескізи, графічні елементи й деталі, які б розповідали про цю людину за допомогою дизайну. Також у нас є досвід створення колекцій для команд.
Кожна футболка має багато особистого, тому що створюється від руки — Нікіфор малює основний сюжет, а ми можемо допомогти з деталями, навести лінії або виправити щось, що йому не вдалося. Факапи також стаються. Наприклад, коли відбулася трагедія на Каховській ГЕС, Нікіфор малював на футболці символи міста Херсон, але в один момент він перекреслив дату заснування — 1778 рік — і написав 2023. Це були його емоції та бачення в той конкретний момент. У таких випадках ми не викидаємо річ, а пояснюємо клієнтам історію її створення. І завжди знаходяться охочі придбати футболку з нестандартною історією.
Трапляється, що Нікіфор приходить на роботу в поганому настрої і не хоче працювати — тоді про це знатиме весь офіс. Але ми вже знаємо, що його може заспокоїти, тому доволі швидко знаходимо спільну мову. У цьому, зокрема, допомагає пес, що живе в нашому офісі — він найкращий друг усіх стажерів.
Але справжня магія відбувається, коли стажери спілкуються між собою. Наприклад, Павло стежить за тим, щоб уся команда працювала, і не любить, коли хтось байдикує. Він може звернутися з проханням до Нікіфора або ж допомога знадобиться Олександрі — тоді всі починають працювати спільно. За цим справді дуже цікаво спостерігати.
Без потреби ми намагаємося взагалі не втручатися в процес. Бо навіть порухавши футболку чи інструменти, чи показавши, де краще малювати ескіз, можна зіпсувати настрій або збити натхнення. Тому наша місія — організувати простір, підтримувати й не заважати.
Які ролі обіймають стажери
Керівництво має добре розуміти особливості поведінки кожної людини в інклюзивній команді. Почасти це можна зробити, вивчаючи діагноз. Але ми ніколи не акцентуємо на тому, що працюємо з людьми з інвалідністю — ані в комунікації бренду, ані всередині команди. Іноді наші клієнти дізнаються про це вже після придбання речі, що дає можливість сформувати думку про бренд незалежно від того, хто створив річ. Адже у Freeki ми пропагуємо ідею, що кожен з нас різний та однаково унікальний. Разом можна створювати неймовірні речі. А всі охочі можуть підтримати нас на цьому шляху.
Нам допомагає сильна база соціальної роботи. А ще наша маленька хитрість полягає в тому, що про більшість уподобань та особливостей наших стажерів ми знали ще під час співпраці у “Бачити серцем”. Цей досвід пришвидшив нашу роботу і допоміг кожному знайти той вид зайнятості у Freeki, який найбільше підходить йому за характером.
Наприклад, ми знали, що Павлу подобається спілкуватися й контролювати робочі процеси, а ще він любить дисципліну. Йому вдається комунікувати з командою стажерів, а найголовніше — інші не сприймають його як боса, тому що фактично він не є керівником. Правки чи поради від Паші нікого не нервують. Довгий час ми були впевнені, що це єдиний напрям роботи, який його цікавить. Але одного разу нам дали замовлення на плетені браслети. Тоді Павло показав найкращий результат за швидкістю та якістю плетіння. Без стажування та можливості перемикатися з однієї задачі на іншу ми б ніколи про це не дізналися.
Олександра — це наша людина-годинник, вона обожнює точність і мріє стати водійкою таксі. Уже має водійське посвідчення та збирає гроші на власне авто. У команді ми називаємо її депутатом, тому що в Саші є талант дуже обережно обходити відповідь на будь-яке запитання. У Freeki вона відповідає за пакування посилок — прикріплює бирку, добирає слова та підписує листівки, тому що вони у нас завжди персоніфіковані. Останнім часом Олександра з Павлом почали самостійно відправляти посилки — вони разом узгоджують цю задачу, перевіряють адресу пошти в Google Maps та відносять туди замовлення.
Також Саша допомагає Нікіфору у створенні малюнків, частіше на полотні, коли конкретної задачі немає. Її стиль — це про потік творчості, і навіть ми не можемо уявити фінальний результат на футболці.
Ярослав поки що працює віддалено, оскільки довгий час він був за кордоном і лише нещодавно повернувся до Києва. Його суперсила — це робота з таблицями. Він заповнює бази даних клієнтів, тримає на контролі надходження та замовлення, а ще весь процес, повʼязаний з оплатою та відправленням. Поки що він поступово повертається до роботи офлайн і розвиває структурованість нашого бізнесу. Цей процес ще не ідеально налаштований, але Ярослав уже залучає до нього Павла, який нещодавно придбав ноутбук і вчиться працювати з технікою.
Чи сумісна модель стажування з розвитком бізнесу
Ми щиро віримо, що стажери відіграють важливу роль не тільки в розвитку Freeki, а й у досягненнях одне одного. Якби ми всіх посадили за стіл і сказали “працюй” — нічого б не вийшло. А так у них є можливість самостійно пізнавати себе та свої можливості. Водночас ми організовуємо роботу й допомагаємо за потреби. Наші стажери розуміють, що бізнес першочергово повинен мати структуру, продавати й заробляти.
Ці поняття максимально лягають у їхню структуру світу, тому що для людей з порушенням розвитку важливо мати чіткий графік та правила. Наші стажери зазвичай проводять у просторі два-три дні на тиждень, орієнтовно з 11:00 до 16:00. Змінити порядок роботи в офісі просто так не вдасться. Якщо, наприклад, Нікіфор працює у середу та пʼятницю, а ми покличемо його в офіс у вівторок, у нього буде збій системи, бо він має інші завчасно сплановані заняття. Але це в жодному разі не мінус — насправді нам усім потрібно повчитися у стажерів так уміло обстоювати свої кордони та говорити про свої бажання.
Ще одна особливість роботи проявляється, коли ми вносимо якісь зміни. Ми вже знаємо, що нововведення потрібно вводити поступово, постійно комунікуючи і слухаючи, що говорять стажери. Наприклад, ми зі стажерами почали відвідувати “Космотабір” від “Бачити серцем”, і Олександра категорично відмовляється туди їздити. Ми розуміємо, що їй потрібен час, аби звикнути до нового місця. Якщо вона говорить про дискомфорт, то замість того щоб змушувати або переконувати ми просто слухаємо і пояснюємо. Намагаємося пропонувати нові активності, коли помічаємо хороший настрій. Так, минулого тижня в нас була офлайн-зустріч із потенційними партнерами, на яку з нами поїхав Нікіфор. Було ніби в цьому жарті: шок, нерозуміння та зрештою прийняття.
Звісно, нам дуже допомагає наш соціальний бекграунд і те, що ми знаємо вподобання, інтереси та особливості поведінки кожного стажера. Але головна порада, яку ми можемо дати — це бачити людину, а не діагноз. Зруйнувавши барʼєри, ви зможете побачити справжню особистість. А якщо постараєтесь — побудуєте з нею місток довіри, що дасть змогу втілювати найбожевільніші ідеї та вчитися одне в одного.
Зруйнувавши барʼєри, ви зможете побачити справжню особистість. А якщо постараєтесь — побудуєте з нею місток довіри, що дасть змогу втілювати найбожевільніші ідеї та вчитися одне в одного
Чого важливо навчитися українцям та власникам бізнесів для створення інклюзивного суспільства
Для вдалого працевлаштування людей з інвалідністю потрібна тісна співпраця трьох сторін: самого кандидата, його родини та роботодавця (керівника, команди, соціального працівника). Неможливо сказати, чия залученість тут важливіша, адже процес працевлаштування однаково викличе бодай мінімальний стрес. Тож головне завдання — спробувати його мінімізувати.
Для цього роботодавець повинен поговорити з усією командою та підготувати її, щоб працівники завчасно мали відповіді на можливі запитання і знали, як діяти в різних ситуаціях. Найчастіше на етапі стажування людині з інвалідністю потрібен супровід соціального працівника.
Важливо також зазначити, що інвалідність буває різною — органічною (вродженою) та набутою. Прикро, але людей з другим типом через війну ставатиме все більше. Також людина може мати комплексні порушення, тобто декілька видів інвалідності водночас. Тому, перш за все, компанія повинна ознайомитися з термінологією і забути про те, що в нашому суспільстві людей з інвалідністю можуть називати дауном, аутистом тощо. Адже особливості кожної людини не окреслюють її як особистість чи спеціаліста.
Щоб полегшити працевлаштування, компанія може звернутися по допомогу до спеціальних організацій, як-от “Бачити серцем” чи Inclusive friendly. Вони проводять тренінги для команди і пояснюють тонкощі роботи та комунікації з людьми з інвалідністю. А також допомагають зрозуміти поняття “інвалідність”, яке в Україні досі розмите й зумовлює негативні асоціації. На жаль, дуже довгий час нас лякали і створювали ілюзію, що люди з інвалідністю живуть “десь там” — в селах, інтернатах чи не виходять з дому. Щоб створити інклюзивно привітне суспільство, потрібно позбутися стереотипів, почати спілкуватися й назавжди викреслити із життя слово “інвалід”.
Наступний крок — це взаємодія. Роботодавець повинен зрозуміти, як правильно організувати простір, аби людина з інвалідністю могла працювати, та окреслити задачі, які вона може виконувати. В Україні є квота, за якою 4% людей з інвалідністю повинні бути працевлаштовані. Проте, виконуючи це зобовʼязання, дуже мало роботодавців думають про комфорт працівників з інвалідністю. Найкраще залучати для цього соціального працівника чи куратора зі сторони працедавця, який має відповідний досвід і може допомогти новому працівнику на всіх етапах.
Ми не радимо надавати забагато зобовʼязань батькам або родині людини з інвалідністю, яка намагається працевлаштуватися. Безумовно, їхня підтримка надважлива, вони повинні бути в курсі всіх процесів, але всю іншу роботу повинні виконувати фахівці. Бо насправді сімʼя, що виховує дитину впродовж життя і водночас не має належної підтримки від держави, перебуває в постійному стресі. І дуже невелика кількість родин, що пережили етапи пошуку дитсадка, школи та університету, мають бажання працевлаштовувати кудись свою дитину. Часто до повноліття дитини батьки вже повністю зневірюються.
У Freeki ми влаштовували окрему співбесіду з батьками, під час якої пояснювали, чим займатимуться стажери, показували, яку класну роботу вони виконуватимуть. На цей процес потрібно відвести час і ставитися з розумінням, адже родина також має звикнути до нового способу життя. Батькам потрібно пояснити, що якщо не давати дитині автономність на роботі — її рутина та мислення не зміниться. Вона не почне самостійно ухвалювати якісь рішення, нести відповідальність і не відчуватиме впевненості у своїх діях, а це також важлива частина стажування.
Ми, зі свого боку, помічаємо, як в Україні все більше починають залучати людей з інвалідністю до навчання та співпраці. На державному рівні це поки складно організовано, але певні зміни поступово відбуваються. Зокрема, завдяки громадським організаціям, які аналізують досвід інших країн. І це важлива місія, у якій може взяти участь кожен охочий, бо починати завжди потрібно із себе.