fbpx
Зсередини

Чим корисні челенджі та як вони допомагають професійно зростати

Розповідаємо, якими бувають публічні й особисті виклики
Мар'яна Хемій, 08.12.2021


З набуттям популярності соцмереж з’явилося чимало інструментів, які допомагають користувачам гуртуватися за інтересами. Один із таких — челенджі. Вони спонукають до набуття чи вдосконалення певних звичок, можуть містити навчальний елемент або стосуватися фаху. За форматом теж різні — є коротко- й довготривалі, групові й індивідуальні.

Як, здавалося б, легкий і розважальний формат може посприяти значним змінам у професійному та особистому житті, з’ясовуємо в матеріалі.


Для чого потрібні челенджі

Челендж (або ж виклик) передбачає виконання певних завдань і публічного звітування про них у соцмережах. Це можуть бути і заняття спортом, і напрацювання звички здорового харчування, і вивчення іноземної мови, і робота з різноманітними навичками. Іноді завдання відомі заздалегідь і повторювані, іноді їх щодня змінює модератор. Деякі челенджі мають систему мотивації — оцінки в балах, подарунки чи нагороди наприкінці тощо.

Публічно взяті на себе виклики виконують одразу кілька функцій:

  • легше самодисциплінуватися, коли є регульовані правила;
  • соромно “зіскочити”;
  • підтримка спільноти, адже формується коло однодумців, з якими можна порадитися чи навіть подружитися;
  • дух суперництва часто сприяє кращому результату;
  • в учасників з’являються нові ідеї;
  • надихають;
  • допомагають бути продуктивними;
  • мотивують завершувати розпочате;
  • містять елемент розваги, який сприяє інтересу й усуває відчуття рутини;
  • для декого це рецепт виходу із творчої кризи;
  • допомагають освоїти нові техніки, а декому — навіть визначитись, чим займатися далі;
  • сприяють прискоренню швидкості роботи;
  • привертають увагу до профілю в соцмережах, збільшують кількість підписників, що найкраще працює для популярних гештегів;
  • дають можливість доповнити портфоліо, а також використати ідеї й напрацювання в подальшій роботі, монетизувати їх.

Кожен з учасників знаходить свою мотивацію для участі.

Зображення: Rentafont

Професійні челенджі

Популярними у світі є професійні челенджі, особливо серед людей творчих професій — художників, ілюстраторів, дизайнерів, шрифтовиків, письменників. Один із таких — Inktober. Це щорічний марафон ілюстрацій, який триває протягом жовтня, звідки й отримав назву. В офіційному Instagram-акаунті щодня публікують тему для ілюстрації, учасники звітують за допомогою відповідних гештегів. Крім Inktober, є ще безліч популярних ініціатив у світі й Україні: #1page1day, Crocodyle, style challenge, “Лютий марафон” тощо.


Марина Дяченко, дизайнерка, ілюстраторка

Уже чотири роки малюю для Inktober. Сама собі теж періодично влаштовую челенджі з використанням певного матеріалу, наприклад, чи освоєння нової техніки.

Завжди цікаво помалювати не на замовлення, а для себе, але з певними межами. Самій собі ці межі придумувати нудно чи навіть важко. І цим челендж більш неочікуваний і цікавий. Також у процесі цікаво порівнювати результати, знайомитись з іншими учасниками, додаватися в друзі в соцмережах.

Окрім того, у челенджах є дух суперництва, підтримки і власної перемоги над собою. Їх не обов’язково доводити до кінця, і це теж цікавий момент — можна дослідити свої можливості й бажання.

У 2018 році Британська галерея Houseofillustration проводила челендж 1×1 inch picture a day, де потрібно було протягом місяця щодня малювати нову картинку розміру 1 inch (дюйм), тобто 2,54 см, та виставляти в Instagram. Потім організатори зібрали всі доробки (треба було самому зібрати файл та відправити їм у хорошій якості) і виставили у своїй галереї.



Челенджі корисні:

  • для початківців у професії — дають багато нових інструментів;
  • для тих, хто застряг без ідей — бадьорять і дають поштовх думати в несподіваних напрямах;
  • для ілюстраторів, кому одиноко в професійному сенсі, — знайдуться однодумці й ком’юніті.


Під час челенджу я захопилась своєю темою, дослідила всілякі приказки, пов’язані з руками, і як їх можна зобразити руками. Про виставку дізналась уже наприкінці челенджу. На неї не поїхала, проте зібрала всі свої ілюстрації і зробила власну виставку в IZONE.

Першим відкриттям для мене стало те, що поставлені межі — це насправді вектори нових шляхів, а не докучлива завада. Іноді, що більше рамок, то більший виклик, то несподіваніші результати й солодша перемога (над собою). Найсильніше враження від челенджу “Чому я досі такого не робила?”.

Я не ставила собі за мету виставку, і сама була вражена, що челендж для самопідбадьорення переріс для мене в повноцінний цікавий проєкт.


Про челендж NaNoWriMo дізналася три роки тому, якраз тоді читала книжку Джулії Кемерон “Шлях митця”. Під час написання “ранкових сторінок” зрозуміла, що маю дописати роман, який почала кілька років тому. Почула від української письменниці Таіс Золотковської про цей письменницький марафон якраз 1 листопада, у перший день челенджу. Розгорнула книжку Таіс “Пиши” і… кинула собі виклик — спробувати дописати роман за 30 днів. Потрібно було написати 50 тисяч слів. А я ніколи до цього не писала такі довгі тексти, лише короткі — оповідання й мініатюри. Я сама була шокована таким зухвальством, але цей спосіб таки допоміг мені дописати першу чернетку роману.

Щодня я писала орієнтовно до 2 тисяч слів. Часто відставала від потрібної кількості, але трекер на сайті NaNoWriMo стимулював не зупинятися. До того ж я познайомилася з чудовими творчими людьми, які теж брали участь у цьому марафоні й писали у Державній бібліотеці України для юнацтва. Я змогла побувати лише на кількох зустрічах, але результати мене дуже потішили, адже одна з ключових сцен була написана саме там. В останні дні марафону я перевершила саму себе: дописала 10 тисяч слів! Упродовж цілого місяця мені довелося відмовитися від читання книжок (і потім я звикала знову їх читати), а чоловік постійно готував їжу, бо в мене майже не було часу, ще й працювати тоді встигала.

На сайті NaNoWriMo є калькулятор слів. Усі учасники, які напишуть за 30 днів марафону 50 тисяч слів, отримують диплом про перемогу в челенджі. Його можна скачати й роздрукувати. Я дізналася про диплом лише наприкінці челенджу, насамперед мені було важливо таки дописати цю історію. А ще написання роману відволікало від негативних думок, які зазвичай бувають у листопаді, тож це була своєрідна письмотерапія. Саме тому організатори челенджу проводять його в листопаді, в один з найпесимістичніших місяців року.

Оксамитка Блажевська, письменниця, книжкова блогерка, засновниця й модераторка Літературного клубу Оксамитки

Це був єдиний марафон, до якого я долучилася і який допоміг мені завершити твір великого обсягу та переконав, що я зможу це зробити. Потім я на пів року відклала текст, згодом повернулася до нього, поредагувала багато разів, дала почитати бета-рідерам, надіслала на кілька конкурсів. Рукопис не переміг, тож я вирішила, що він лежатиме у моїй шухляді, а я далі писатиму щось інше.

Навіть не знаю, чи видала б, та штурханцем до видання стало несподіване запитання на радіоефірі: “Оксамитко, а де твоя книжка?” — тоді я розгубилася й не знала, що відповісти. Та за кілька днів познайомилася з майбутнім видавцем книжки. “Еля” — роман для дорослих, який занурює у власне дитинство. А ще цей текст особливо мені цінний, бо події відбуваються в селі Маліївці на Хмельниччині, в якому народилася моя мама і часто бувала я. Описати цей край було моєю мрією, яка здійснилася завдяки челенджу.


Лесик Панасюк, дизайнер, поет, перекладач, перформер

#Літеропад почався цього року з допису українського шрифтовика Андрія Шевченка, який запропонував щодня протягом листопада векторизувати по одній-дві кириличні літери. Літеру/-и дня обирала Марчела Можина, засновниця Facebook-групи “Шрифтові знадібки (історичні)”, де, власне, й можна було шукати зразки робіт українських майстрів. Три роки тому Марчела теж організовувала подібний челендж — Typetober.

До цього я ніколи не брав участь у подібних челенджах, і після закінчення літеропаду можу сказати, що даремно. Це приємний, а головне — корисний досвід.

Я давно працюю з текстом у різних його проявах. Довгий час працював книжковим дизайнером: часто доводилося адаптовувати обкладинки або й текст усередині книжки українською з мов, що послуговуються латинкою. Зараз більше займаюсь айдентикою, де часто видозмінюю шрифти або й створюю власні літери для логотипів.



Коли побачив допис Андрія Шевченка, зрозумів, що це чудова нагода повчитися в майстрів, про яких, на свій сором, я знав не так багато. Після відмальованої першої літери вирішив, що автори та стилі, які обиратиму, не мають повторюватись. Це, звісно, ускладнило мені завдання: доводилося шукати довше, зате я більше для себе відкрив. У нас неймовірно сильна шрифтова спадщина, проте загальновідомі лише кілька прізвищ (Нарбут, Кричевський). Сподіваюсь, літеропад показав, що є ще багато вартих уваги імен, а кирилиця може бути дуже несподіваною та привабливою.

Упродовж челенджу виникли певні правила. Наприклад, якщо двоє людей обирали ту саму літеру певного автора, то кожен робив ще по одній. Особисто я для додаткових літер обирав невідомих авторів, щоб вони теж не залишалися поза увагою. Загалом за місяць я векторизував 41 літеру.

У грудні відчув нестачу челенджів, які змушують виходити із зони комфорту й робити трохи більше, ніж зазвичай. Тому взяв участь у ще одному, але цього разу не шрифтовому і не щоденному. Це челендж від Paris Collage Colective: щотижня треба робити колаж із певною картинкою, яку обирає редакція. Його мені порадив дизайнер і видавець Ілля Стронґовський, сам він також бере участь. Роботи можна знайти за гештегом #pariscollageclub. Також я вигадав власний поетичний челендж, який сподіваюсь запустити наступного року. І про літери теж не забуваю: почав освоювати шрифтові програми та записався на курс Sans Serif Fonts від Кирила Ткачова, про який давно мріяв, але ніяк не наважувався.


Особисті челенджі

Челенджі стали також інструментом привернення уваги до важливих проблем. Чоловіки, учасники Movember, упродовж усього листопада не голять вуса, звертаючи в такий спосіб увагу на проблеми чоловічого здоров’я. Читайте про це в нашому матеріалі “Що таке Вусопад і чому чоловіки відрощують вуса в листопаді”.

Коуч Алла Адам проводить низку особистих челенджів. Наприклад, #1week2things спонукає пробувати щотижня два нові для себе досвіди.

Коли наявні ініціативи не відповідають потребам чи запитам, кожен, хто прагне вдосконалитись у певному напрямі чи комунікувати якусь тему, може адаптувати наявний челендж чи створити новий. Так фотографка-волонтерка зі Львова Марина Таран ініціює челендж “Котобер” на підтримку знедолених тварин. Його ідея полягає в тому, щоб ілюстратори-учасники малювали картинки котиків із притулку й розповідали про них на своїй сторінці.

Організаторка “Лютого марафону” Маша Шарлай улаштувала собі челендж з англійської, коли рік нічого не дивилась і не читала в перекладі. А згодом намалювала про це комікс.



Коли в березні 2020 року оголосили перший локдаун, настрої у всіх були переважно пригнічені, і в стрічку новин на Facebook краще було не заглядати. Так сталося, що на самому початку пандемії, коли ще було незрозуміло, чого очікувати, я потрапила під скорочення на роботі. Спочатку не сильно панікувала, навпаки — подумала, відпочину, почитаю нарешті куплені й нечитані ще книжки, подивлюся фільми зі списку “на потім”. Але за кілька днів у хлопця закінчився випробувальний термін на новій роботі і через невизначену ситуацію його не взяли у штат.

Так ми залишилися вдвох — без роботи, на зйомній квартирі, без фінансової подушки, без бачення, як бути, і розуміння, коли ситуація зміниться. Було важко, безпросвітно, але поширювати “зраду” в інтернеті не хотілося. Ще до скорочення я натрапила на допис знайомої психологині про принцип, який сповідує в соцмережах блогерка й піарниця Ярослава Гресь. Вона вважає: оскільки поганих новин у стрічці багато й без нас, варто ділитися тими хорошими, які маємо.

Мені сподобалася ця думка, і я почала свій челендж #хорошіновини, які писала понад рік. Спочатку щодня, пізніше — рідше, загалом опублікувала майже 200 дописів із цим гештегом. Коли починала, щоб знайти хоч якийсь позитив, потрібно було докласти неабияких зусиль. У перші дописи потрапляло зазвичай щось побутове й дуже просте — смачна кава, прогулянка до озера, невелика покупка. Пізніше таких добрих новин ставало все більше, і зовсім скоро у моїх буднях майже не залишилося негативу.

Пізніше я дізналася, що прийом фокусування на позитиві насправді помічний і виправданий особливістю нашого мозку. Ми помічаємо й примножуємо те, до чого прикута наша увага більшість часу. Так у мене все швидко налагодилося — знайшла чудову роботу, з відрядженнями в будинку на березі моря, майже одночасно з тим переїхала — з тісної однокімнатної квартири у просторий будинок з видом на річку, з лісом і пляжем поруч.

Мої #хорошіновини з перших днів почали привертати увагу друзів. У коментарях та в приват вони писали багато подяк, а під час зустрічей часто казали, що заходять у Facebook, тільки щоб почитати мої дописи, бо все інше там гнітить. Дехто надихнувся й писав такі нотатки у щоденнику, хтось теж переїхав у будинок (а раніше навіть не розглядали таку можливість у межах міста — це здавалося недосяжним).

Такий теплий зворотний зв’язок спонукав мене ще довго ділитися добрими новинами. І я переконана, що саме завдяки цьому виклику моє життя стало щасливішим і наповненішим. А змістити фокус на позитив там, де його дуже важко знайти, — найкорисніша навичка з усіх, які я здобула дотепер.

Мар’яна Хемій, редакторка Bazilik Media


Підтримай нас на Patreon!

 Donate

Читайте також у рубриці Зсередини
Інші статті за темами
Підписатися
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень