Військові журналісти щодня інформують цивільне населення щодо подій на фронті. Часто їхня робота пов’язана з небезпекою, але заради документації воєнних злочинів вони на це погоджуються. Деякі з майбутніх військових кореспондентів одразу після школи йдуть опановувати цю професію та мають внутрішню місію, а дехто потрапляє в цю сферу через обставини й знаходить свою мотивацію вже у процесі роботи. Усі вони мають щоденні професійні виклики, ризикують і попри це бажають бути очевидцями реальних подій й показувати іншим несправедливість та доброту, взаємопідтримку й хаос.
Ми поспілкувалися із чотирма військовими журналістами, які розповіли про свої обов’язки, виїзди на небезпечні території, професійні виклики та початок кар’єри. Також герої порадили, як підготуватися до свого першого виїзду й почати розвиток у сфері військової журналістики.
Військовий журналіст — це працівник ЗМІ, який висвітлює події на фронті. Зазвичай він перебуває у зоні збройного конфлікту або прифронтовій його частині, комунікує з учасниками бойових дій та відтворює отриману інформацію глядачам/читачам/споживачам новинного контенту.
На початку своєї діяльності я не обирав професію військового кореспондента, а був ведучим на миколаївському телеканалі “МАРТ”. Також вів суспільно-політичну програму “Діалог” і розважально-пізнавальну “Про Миколаїв”. Мені було цікаво висвітлювати роботу місцевого самоврядування та внутрішню політику.
Але мої інтереси змінилися й зосередилися на військово-політичних темах, коли росія розпочала наступ на Миколаїв і наша область стала одним з найнебезпечніших прифронтових регіонів. Тому можна сказати, що ця професія обрала мене сама, через відповідні обставини.
Зараз я і мої колеги-журналісти з Миколаєва транслюємо життя рідного міста та всієї області в умовах війни. Спочатку ми знімали телесюжети про функціонування міста, а пізніше почали виїжджати в регіони, які найбільше потерпають від атак російських окупантів.
Про внутрішню місію та професійні виклики
Своєю місією я відчуваю саме роботу на інформаційному фронті. Цей процес охоплює загальне інформування населення, розвінчання російських фейків, протидію пропаганді, висвітлення життя Миколаєва та всієї області. Також я фіксую злочини окупантів проти українського народу й регулярно нагадую світовій спільноті про війну.
Військовий журналіст накопичує унікальну інформацію, підтверджує її фактами та висвітлює для закарбування цих подій в історії
Оскільки для мене важливо, щоб воєнні відомості були подані зі стилістично-емоційним забарвленням, то головним викликом є неупереджене та об’єктивне подання інформації. Це не завжди збігається зі стандартами журналістики. Але я живу в місті, яке щоденно обстрілюють, тому називаю речі своїми іменами та не обмежуюсь стандартним поданням інформації. Адже важливо, щоб глядач відчував хроніки війни, а не просто переглядав сюжет.
Перший виїзд на військову локацію
Це був виїзд до двох сіл Галицинівської громади (Лимани та Лупареве), що постійно перебувають під ворожими обстрілами з території тимчасово окупованої Херсонщини. Звісно, відчуття страху через небезпеку виникає, але бажання виконати свою роботу (зібрати якомога більше матеріалу, опитати людей, записати важливі історії) й використати унікальну нагоду розповісти правду — сильніше.
Які були емоції?
Пам’ятаю, що був дуже мотивований, відчував натхнення, а звуки віддалених “прильотів” лише додавали адреналіну в ході роботи. Причиною такого емоційного стану, ймовірно, було знайомство з новим напрямом журналістської роботи, адже раніше такого досвіду в мене не було.
Під час виїздів на небезпечні локації я не намагаюся впоратися з відчуттям страху. Насправді воно само собою зникає, коли потрапляєш у зону небезпеки та працюєш там. Стан тривоги з’являється згодом, коли повертаєшся у відносну безпеку, переосмислюєш усе побачене, почуте й зафіксоване. Але після декількох поїздок навіть цій тривозі вже надаєш менше уваги, бо адаптуєшся до роботи в таких умовах і це стає певною нормою.
Soft Skills військового журналіста
Зі свого досвіду можу сказати, що комунікабельність, критичне мислення, емпатія, відповідальність та професійна етика є обов’язковими навичками та якостями для військових журналістів і кореспондентів. Креативність, стресостійкість, уміння будувати міжособистісне спілкування, а саме безапеляційно дотримуватися вимог, рекомендацій та настанов військових, — допоможуть досягти професійного рівня.
Як підготуватися до першого виїзду в зону бойових дій?
Перш ніж їхати в зону активних бойових дій, поставте собі такі запитання та чесно дайте відповіді:
01.
Яку користь мені принесе поїздка?
Журналіст має чітко розуміти свою мету. Можливо, це бажання підготувати унікальний та актуальний матеріал, або ж особистий пізнавальний інтерес. Головне – визначитися зі своєю ціллю.
02.
Чи буде користь для редакції?
Такі поїздки потребують матеріально-технічних витрат: спорядження, транспорт, пальне. Тому журналіст має бути впевнений, що обрана тема заслуговує витрачених зусиль. Продумайте всі сильні сторони теми й порадьтеся з редактором і колегами. Також можна зробити декілька матеріалів на різні теми, щоб точно повернутися з хорошим сюжетом.
03.
Чи готовий я морально?
Це складне запитання й точно відповісти на нього можна лише після перебування в зоні небезпеки. Проте важливо знати межі свого морального стану та можливості психологічного здоров’я. Будьте чесними, адже переоцінювання себе та бажання стати героєм/героїнею може поставити під загрозу всю поїздку.
04.
Чи здатен я опрацювати зібрану інформацію та сформувати унікальний матеріал?
Матеріал на військову тему має іншу мету, аніж новини цивільного характеру. Тому подібні виїзди потребують завчасної підготовки та професійної компетентності журналіста.
Поради тим, хто хоче стати військовим журналістом
- Медійники, які висвітлюють воєнні події, наражають себе на небезпеку, і це основна причина, чому їхню роботу цінують. Часто саме авторські матеріали мають найвищі рейтинги, тому різні ЗМІ повинні конкурувати в швидкості публікації інформації. Зауважте, що іноді ця сфера є не дуже морально сприятливою: конкуренція за висвітлення унікальних фрагментів висока, але мотивує краще працювати.
- Якщо відчуваєте, що морально готові до роботи в небезпечній зоні, володієте навичками для написання матеріалів про війну й хочете допомогти інформаційному фронту, — долучайтеся до команди військових кореспондентів. Це важливий напрям української журналістики і його потрібно поповнювати якісними медійниками.
- Немає значення, стали ви “воєнкором” свідомо або через обставини, головне — це відповідальність та якісне виконання своєї роботи. Тому будьте готові до великої кількості роботи, присвячуйте час самоосвіті, розвивайте soft skills, ставте цілі та досягайте їх.
військова кореспондентка “Суспільне: Миколаїв”
Раніше я була впевнена, що військовий журналіст є людиною, що працює на війні, а саме — на передовій. Але зараз в Україні повномасштабна війна, а передова — майже по всій території. Тому тепер я дам інше визначення: це журналіст, який залишився в країні та продовжує виконувати свої обов’язки, попри небезпеку та складнощі війни.
У школі я завжди була ведучою на концертних заходах і дуже добре пам’ятаю, як насолоджувалася цим процесом. Тому коли настав час обирати професію, жодних сумнівів не було: хотілося поєднати публічні виступи й телебачення, що я і зробила.
Першим місцем роботи стало “Суспільне”. Хоча досвіду в мене не було, команда повірила в мої амбіції та всього навчила. Зараз я продовжую працювати із “Суспільним”, маю вже 4 роки досвіду в телевізійній журналістиці, понад 1000 прямих трансляцій на різні теми й вірю саме в незалежне телебачення. Також працювала парламентською кореспонденткою у Верховній Раді.
До 24 лютого я не була військовою журналісткою. Але війна змусила відчувати сильний біль за нашу країну та викликала бажання документувати всі злочини росії. Я хочу показувати людей, їхнє життя, побут і спроби вижити. Спочатку було страшно виїжджати на небезпечні території, проте зараз я вже не відчуваю того страху. Ця сміливість набувається з досвідом.
Про внутрішню місію та професійні виклики
Моя місія — розповідати історії людей. Однак робити це потрібно грамотно, без брехні, гіперболізації, транслюючи біль людини саме так, як вона його відчуває. Тому коли в нас є можливість ділитися інформацією через екрани телевізорів і соціальні мережі, ми повинні це робити.
На локаціях, де сталися обстріли, я намагаюся записувати якнайбільше коментарів очевидців, щоб почути й зафіксувати з першоджерел нашу нову реальність. Це і є війна: у словах, емоціях і очах людей, які стали свідками злочинів росії.
Журналісти допомагають іншим висловлювати свої почуття й бути почутими
Героями сюжетів стають як військові, так і цивільні люди. Головне, що їх об’єднує — це людяність та бажання поділитися власною історією. Можливо, цей процес здається легким, але насправді робота з людьми завжди є складною. Журналіст повинен зробити матеріал цікавим для перегляду й водночас не зрадити довіру героїв, не стати потім для них ворогом. Це є певним викликом для мене.
Перший виїзд на військову локацію
Я народилася в місті Очаків, потім 16 років жила в селі Шевченкове на Миколаївщині, що наразі знаходиться поблизу лінії фронту. У певний момент я переїхала до Києва та протягом 5 років будувала життя там. А коли почалася війна, я повернулася додому, оскільки відчувала, що можу бути корисною саме там.
Одного дня я прокинулася від потужних вибухів і майже одразу отримала повідомлення від редакторки: “Збирайся та їдь”. Часу на роздуми та хвилювання не було, тому просто одягла бронежилет і поїхала працювати. Це був мій перший виїзд на місце обстрілів.
Які були емоції?
Тоді емоцій не було. Лише думала про те, як правильно провести розмову з постраждалими людьми, як знімати розбиті будинки, згорілі магазини та загалом — як писати про війну.
Згодом уже почали виникати страхи: раптом прилетить знову, якраз тоді, коли ми там будемо. Але це нормально, адже переживати за своє життя притаманно всім людям. Сильніше я все-таки фокусуюся на наявних проблемах, пов’язаних з війною, та моєю можливістю про них розповісти.
Soft Skills військового журналіста
Єдине, що спало мені на думку та є основним, — це безстрашність або навичка домовитися із собою та подолати всі сумніви. У цій професії не можна спочатку зголоситися поїхати на локацію, зібрати команду, знайти обладнання, а в останній момент піддатися страху. Тому вміння керувати емоціями є обов’язковим.
Як підготуватися до першого виїзду в зону бойових дій?
01.
Зрозумійте, що розвиток подій може бути будь-яким: від обстрілів під час зйомок до смертей та поранень на ваших очах. Обов’язково навчіться надавати першу медичну допомогу та пройдіть курс бойової підготовки. Коли виїжджаєте на локацію — не нехтуйте амуніцією, також візьміть аптечку.
02.
Перед поїздкою можна зв’язатися з військовими, що перебувають у тому регіоні, обговорити поточну ситуацію та порадитися. Це допоможе заздалегідь ознайомитися з загальною ситуацією.
03.
Складіть план майбутнього матеріалу. Потрібно чітко знати, що ви хочете донести поданою інформацією, які історії на локації шукатимете, яка буде користь від опублікованого матеріалу для вас, глядачів і учасників. Завдяки плану можна заощадити час і не наражати себе на небезпеку через розгубленість.
Поради тим, хто хоче стати військовим журналістом
- Не поспішайте потрапити в зону бойових дій. Зараз є можливість знімати відносно мирне життя в містах України, де “прильоти” є рідкістю. Вчіться спілкуватися з людьми, слухати їх та їхні історії, швидко опрацьовувати текст, структурувати матеріал. Це повинно бути відпрацьовано до автоматизму.
- Вивчайте військову журналістику. Існують відповідні курси, що навчають діяти у критичних ситуаціях, і я раджу відвідувати їх. Адже ця професія не лише про створення сюжетів, а й про навички за потреби надати першу допомогу та зберегти життя собі й тим, хто поруч.
- Готуйтеся до виїздів. Коли будете готові до поїздки, то складіть план, про який я вже згадувала, продумайте свої дії на випадок, якщо почнеться обстріл. Ви повинні бути ментально готовими до відрядження в зону бойових дій.
військова журналістка центральної телерадіостудії Міністерства оборони України
Військовим журналістом є військовослужбовець, який працює за спеціальністю “журналістика”. У підрозділах це пресофіцери. Часто вони займаються супроводом цивільних журналістів у підрозділи та бойові позиції, стежать за дотриманням усіх правил (наприклад, щоб не були зняті позиції, техніка тощо, адже це може нашкодити нашій армії).
Також є військові ЗМІ, які створюють контент на глобальнішому рівні. Тобто пресофіцери працюють по своєму підрозділу, а військові ЗМІ розповідають про все, що стосується армії та подій на фронті.
Я працюю саме у військових ЗМІ, на центральній телерадіостудії Міністерства оборони України, а в армії перебуваю з 2016 року. У мене є чудовий приклад — це мій тато, він також військовослужбовець. Тому обирала цю сферу свідомо, без ілюзій та зі знанням, що на мене очікує. Також була впевнена, що росія ще довго не буде відступати й що можу стати корисною для своєї країни саме через журналістику.
Про внутрішню місію та професійні виклики
У мене є одна головна місія — показати війну та ворога такими, якими вони насправді є. Це важливо, оскільки в кожній війні існують союзники. А від того, як ми донесемо перебіг воєнних подій, залежить рівень їхньої підтримки. Я хочу розповідати про всі звірства, які коять росіяни.
Багато хто забуває, що війна в Україні гібридна: росія століттями використовує пропаганду, маніпуляції та фейки для знищення нашого народу. Тому зараз журналісти мають потужну місію, адже, крім боїв на фронті, ми маємо також інформаційну війну.
Виклик — це зробити роботу так, щоб бійці не були забуті. І щоб діти знали, хто все своє існування учиняв геноцид українського народу
У нас є майбутнє, а у росіян — ні. Наступні покоління українців пишатимуться нами, а діти росії топитимуться в соромі, гніві, утисках і ненависті. Тому дуже важливо працювати й показувати цю війну.
Перший виїзд на військову локацію
Я військова журналістка з бойовим досвідом і знаю про реалії війни не з чиїхось розповідей, тому вже складно згадати саме перший виїзд. Але для мене завжди важливо зробити все на максимум і сприяти нашій перемозі. Якщо потрібно буде стріляти, то візьму зброю та стрілятиму. Це мій принцип, як під час першого виїзду, так і досі.
Які були емоції?
На початку роботи мені було складно спілкуватися з пораненими та сім’ями загиблих. До цього просто неможливо підготуватися. Людські якості сильніші за весь професіоналізм, але вгамовувати в собі цю емпатію потрібно вчитися. Якщо цього не робити, то кожна історія буде наносити удар вашому морально-психологічному стану, а так ви точно не будете корисні. Журналіст має працювати з холодним розумом.
Soft Skills військового журналіста
У кожної людини різні сильні сторони, і кожну з них можна розвивати й використовувати в професії військового журналіста. Головне — отримати освіту за цією спеціальністю. Ваше завдання, як і в лікарів, — не нашкодити. А для цього потрібно мати базові знання, все інше набудете з досвідом.
Як підготуватися до першого виїзду в зону бойових дій?
01.
Це війна, виживуть не всі, й це треба розуміти. Ви повинні вміти оцінювати всі ризики, не панікувати, бути готовими до роботи під артобстрілом. Якщо не готові до цього, то краще перебувайте в тилу. Кожен українець — це бойова одиниця, яка наближає нас до перемоги, коли виконує свою роботу гідно. Нехай це буде на мирній території, але, відбудовуючи економіку та генофонд країни, ви прикриваєте наші спини.
02.
Якщо психологічна підготовка вже є, то перевірте фізичну (якісна амуніція, справна техніка, базові знання про домедичну допомогу).
03.
Налаштуйтеся, що легко не буде, але це можлива та важлива робота.
Поради тим, хто хоче стати військовим журналістом
- Це робота за покликом душі. Якщо відчуваєте, що маєте хист, то просто робіть. Якісний матеріал можна підготувати за наявності натхнення та щирого бажання, тому не йдіть у цю нішу заради інших (батьків, наявності диплома).
- Перетворіть усі кроки, що вам потрібні для опанування професії, на цілі. Я завжди кажу, що в мене немає мрій, але є цілі. Коли буде план дій, просто йдіть за ним та пам’ятайте про внутрішню місію.
журналістка “Цензор.Нет” та “Громадське радіо”
Коли мене запитують, хто такі військові журналісти, то я жартую, що це ті самі журналісти, але без інстинкту самозбереження. Та якщо серйозно, ризик супроводжує нас щодень, загроза життю також є дуже концентрованою, тому військові журналісти — це люди, що вміють домовлятися із собою.
Мій шлях почався з Революції Гідності. Тоді я була ще практиканткою на “Громадському телебаченні”, навчалася за спеціальністю “тележурналістика” та стримила з Майдану. Після революції багато її учасників поїхали на війну, і я була серед них, але як репортерка. Уже тоді мені було складно писати не про війну, весь фокус був саме на ній. І власне, досі він не змістився.
Про внутрішню місію та професійні виклики
Місія — повернути журналістиці її головне значення, адже це незалежна та чесна служба людям, спрямована на інформування суспільства та вплив на владу. Також мені важливо показати на війні саме жінок. Адже вони незламні, ефективні та нічим не слабкіші за чоловіків.
Журналістів зазвичай навчають за стандартами ВВС, які вірять в об’єктивне, точнее, збалансоване та перевіренее подання інформації. Але Британія, коли структурувала ці стандарти, не мала війни зі схибленим диктатором на своїй території. Тому більшість положень наразі не мають сенсу для українських ЗМІ. Тож зараз журналістська робота в Україні є важливим і головним викликом: ми працюємо на війні власної країни. Цей чинник примножує чутливість, а емоції часто заважають робити свою справу неупереджено.
Також усі журналісти знають, що люди втомлюються від війни та кількості матеріалів на цю тему в інформаційному просторі. Коли настає цей період, то справжнім викликом є зберегти високі рейтинги та подавати події так, щоб людина не перевантажувалася психологічно, та водночас пам’ятала про війну.
Перший виїзд на військову локацію
У 2015 році я ще не була знайома з військовими, тому поїхала з волонтерами в село Водяне, що поблизу Донецького аеропорту. Там я познайомилася з комбатом Віталієм Барановим (з позивним Біба), вперше побачила, як люди живуть у підвалах, а трохи пізніше потрапила під обстріл у Мар’їнці. Я тоді записувала інтерв’ю з одним із бійців у гаражі та запропонувала йому сховатися в яму, але він сказав, що нас це не врятує. Після всього побаченого мені довелося зрозуміти, що таке війна та які її наслідки.
Які були емоції?
Мені було страшно та цікаво одночасно. Інформації щодо виїзду бракувало, досвіду не було, але бажання зробити ексклюзив і показати людям правду змушували продовжувати.
Я завжди ставлю на ваги те, що я можу втратити під час виконання завдання, та цінність матеріалу. Якщо сюжет того вартий, то інстинкт самозбереження вимикається. Але часто буває так, що журналісти готові виїжджати на локацію, а бійці проти. У такому разі ми дослухаємося до їхньої думки та виконуємо всі вказівки.
Soft Skills військового журналіста
Навички емпатії є обов’язковими для роботи військовим журналістом. Вам потрібно буде слухати героїв, переживати їхній біль разом, не нашкодити запитаннями та не перетворити розмову на допит. І цього справді потрібно вчитися. Емоційний та соціальний інтелект повинен бути розвиненим. Усі ми травмовані війною, тому важливо вміти справлятися й не допускати, щоб це заважало роботі.
В армії зазвичай дуже висока концентрація сексизму, тому ви повинні знати свою мету, сильні сторони, розуміти, для чого прийшли на війну. Розуміння себе сформує вам опору, яка не дасть зламатися за перших складнощів.
Як підготуватися до першого виїзду в зону бойових дій?
01.
Перед моїм першим відрядженням інструктори порадили нам віддати борги та написати заповіти. Так, це жорстоко, але вони не жартували — готуватися потрібно до будь-якого розвитку подій.
02.
Пройдіть декілька тренінгів з тактичної медицини, вивчення амуніції (якої якості вона повинна бути, як доглядати), організації роботи, виживання. На полігонах ви будете імітувати різні ситуації (взяття журналістів у полон, підриви, стрілянину) та завдяки цьому зрозумієте, чи готові морально. Деякі мої колеги після таких тренінгів відмовлялися їхати в райони бойових дій, і це дуже чесно та мудро.
Поради тим, хто хоче стати військовим журналістом
- Знайдіть особисту мотивацію для створення матеріалів на воєнну тематику. Вона повинна бути потужною, глибинною та чесною. Лише коли ви відчуєте всередині цю енергію й бажання йти за своїм покликанням — ви зможете створювати якісні та важливі репортажі.
- Не шкодуйте часу та пройдіть якомога більше тренінгів, про які я вже згадувала. Навчіться працювати із чутливою інформацією, ознайомтеся з основами інформаційної безпеки та надання першої допомоги. Особисто я проходила курси від Міноборони та ІМІ (Інститут масової інформації)
- Не стійте осторонь, якщо вже відчули внутрішній поштовх. Звісно, краще працювати на чужих війнах, коли ти не відчуваєш ментальної приналежності. До повномасштабного вторгнення я готувалася їхати в арабські країни та висвітлювати конфлікти там. Але зараз я повинна бути тут, стояти осторонь — не моя історія. Це особиста боротьба з камерою в руках. Тому знайдіть свою та слідуйте за нею.