Та як у проєкті за допомогою різних видів мистецтва й культурних ініціатив багатовекторно комунікують про історію та культуру кримських татар, привертаючи увагу до актуальних питань.
Кримські татари почали активно повертатися на свою батьківщину, у Крим, у часи перебудови та після здобуття Україною незалежності. Після анексії Кримського ханства у 1783 році народ перебував у депортації в республіках Середньої Азії. Тоді вимушене переселення вкотре перервало тяглість культури — традицій, обрядів і звичаїв, створення різних видів ужиткового мистецтва та спричинило значну втрату мови тощо. Народ не зберіг пам’ятки й предмети матеріальної культури (архітектуру, побутові речі та ін.) і майже повністю — нематеріальну культуру (ремесла, письмо та ін.).
З початку 90-х років XX ст. кримські татари переважно облаштовували життя, своїми силами розвивали культуру, ремесла, відновлювали традиції. Російсько-українська війна, окупація Криму й Донбасу вкотре поставили кримськотатарський народ і його культуру під загрозу розчинення в російському інформаційно-культурному просторі.
Ініціатива “Шлях” є першим масштабним проєктом про культуру кримськотатарського народу, що має на меті зберегти й закріпити його зв’язки з материковою Україною. Команда проєкту об’єдналася, щоб представити Україні і світу шлях кримськотатарського народу — його багатовікову історію державності, традицій, освіти, релігії, обрядів, побуту, мови, фольклору й мистецтва.
Проєкт об’єднав найвідоміших кримських татар і багатьох українців з різних середовищ — мистецького, наукового, релігійного, телевізійного, журналістського, а також громадський сектор та ІТ-спільноту.
Учасниками проєкту стали Рустем Скибін, Ахтем Сеітаблаєв, Влодко Кауфман, Петро Гончар, Алім Алієв, Аніфе Куртсеітова, Усеїн Бекіров, Світлана Ляховець, Феріде Куртмамєдова, Бекір Аблаєв, Ернест Сари-Халіл, Галина Джикаєва, Валерій Філіпов, Севіль Ібрагімова, Гульнара Абдулаєва, Надія Гончаренко, діячі, які проживають в окупованому Криму, та багато інших.
Світлана Ляховець, співкоординаторка проєкту “Шлях/Yol”:
Концепція
Артпроєкт об’єднаний наскрізною темою шляху як багатовекторного символу, зокрема в таких його значеннях:
- пройдений шлях — символ колективного досвіду, який потрібно осмислити та пам’ятати;
- шлях додому — символ збереження спадщини, відродження державності тощо;
- вибір шляху — символ свободи вибору та відповідальності, руху в майбутнє тощо;
- спільний шлях — символ спільності, солідарності;
- прокладання шляху — символ цілі, докладених зусиль, боротьби.
Мета
- Ознайомити українців з культурою та історією кримських татар;
- актуалізувати тему Криму;
- підвищити впізнаваність кримських татар, щоб українці сприймали цей народ з його історією і культурою як невід’ємну складову української політичної нації та важливу компоненту культури й історії України.
Розповідаємо про спільну історію кримськотатарського й українського народів, розвіюємо міфи про наше ворогування, які поширюються ще з царського й радянського періодів, і розкриваємо неміфологізований позитивний досвід стосунків наших народів.
Прагнемо реалізувати такі культурні продукти, які будуть цікаві нашим аудиторіям в довготривалій перспективі.
Складові проєкту
Уперше на материковій Україні створюємо колекцію предметів ужиткового, візуального, аудіовізуального, літературного та аудіального мистецтва: матеріали про історію державності, традиції освіти, релігії, обрядів, побуту, мови, фольклору і мистецтва цього народу (близько 200 предметів). Такої колекції не має жоден музей на материковій Україні. Згодом передамо її Музею просто неба (Пирогово).
У Кримському домі презентуємо виставковий проєкт, що представить історико-культурний шлях кримськотатарського народу. Він розповість історію державності, традиції освіти, релігії, обрядів, побуту, мови, фольклору і мистецтва кримськотатарського народу. Куратори — Рустем Скибін і Влодко Кауфман. Буде експонуватися до листопада 2022 року.
Записали колискові й народні пісні за участю кримськотатарських музикантів.
Арткараван “Чумацький шлях” повернув на мапу України давній шлях чумаків, що об’єднував материкову Україну і Крим, український і кримськотатарський народи. Завдяки йому відбувався обмін культурами, товарами, новинами здавна й до початку XX ст.
Попап-бокс “Шляхом кримської семантики” — ініціатива, що об’єднала айдентику, артбук та відеоконтент. Вона ознайомить читачів із персоналіями, обрядами, історією, культурою кримських татар, створить сучасні візуальні образи для презентації кримськотатарського народу і його культури в усьому світі (буде також у вільному доступі онлайн).
Дитячий простір — видання книжок, пазлів та інформаційних стендів, розроблення й запуск мобільного додатка Armançıq для вивчення кримськотатарської мови.
Місце зустрічі “Україна” об’єднує марафон мистецьких резиденцій (візуального, перформативного, медіа- й музичного мистецтва), виставковий проєкт і лекційно-дискусійну платформу. Українські й кримськотатарські митці мали змогу співпрацювати в різних жанрах і видах сучасного мистецтва. За результатами резиденцій у Музеї Івана Гончара відкрилася виставка.
Створили лекційну платформу, де відомі діячі розповідають про культуру Криму.
Міжмузейний проєкт “Крим мандрує” об’єднує українські музеї спільною ініціативою — тематичними виставками на основі власних колекцій, присвячених темі Криму і кримськотатарської культури. Цей проєкт привертає увагу до Криму через ностальгійні емоційні переживання глядачів.
Розробили сучасну айдентику кримськотатарського народу для презентації його культури в Україні та світі.
Залучаємо сучасні технології для втілення різних складових проєкту — віртуальна екскурсія Бахчисараєм від імерсивного театру, віртуальна галерея в мобільному з використанням VR-технологій, мобільний додаток для вивчення кримськотатарської мови.
Комунікація через мистецькі проєкти
Влодко Кауфман, куратор мистецьких резиденцій і виставки “Степ/Çol” і співкуратор виставкового проєкту “Шлях”:
Мої батьки, як і кримські татари, були депортовані. Мамина родина потрапила під операцію “Вісла”, а потім, уже за радянських часів, комуністи депортували її у Сибір, де вона й познайомилася з батьком. Батька депортували у Красноярський край із тієї частини Саратовської області, яка була тоді німецькою автономією. Батьки не поверталися на батьківщину, бо навіть після відбування терміну не мали такого права згідно з законом того часу. Горбачов скасував його у 1989 році, і тоді почалося масове повернення депортованих.
Тож коли ми готували цей проєкт, мені було легше контактувати з кримськими авторами — розуміння ситуації давало мені можливість об’єктивніше реагувати на пропозиції художників. Згуртованість відбулася через спільний біль.
Проєкт “Шлях”, серед іншого, покликаний спробувати з’ясувати стосунки українців і кримських татар, тому що історія в нас неоднозначна й супроводжувалася різними колізіями. Тож простежити шлях наших історичних стосунків — одна з тез проєкту. Виставковий проєкт “Степ” у Музеї Івана Гончара — частина великого проєкту, який реалізують у різних місцях Києва, що, як гомін, має бути всюди й нагадувати, нагадувати, нагадувати. Щоб люди розуміли — Крим поруч. Я працюю з двома блоками: у Музеї Гончара та у Кримському домі.
Робота з художниками на резиденції — одна зі складових проєкту. Ми працювали з різними митцями — художниками кримськими татарами, які живуть у Києві, не кримськими татарами, які жили в Криму й виїхали після анексії, митцями з материкової України. Відбір оголошували через ПЕН, відтак обирали художників, проєкти яких, на нашу думку, найбільше відповідали задекларованій концепції.
У межах проєкту я також контактував з художниками й музикантами з Криму. Вони побажали залишитися анонімними, бо через свої погляди можуть зазнати переслідувань. Це важливий компонент проєкту: усвідомити, що в наш час, у XXI столітті, люди можуть бути покараними через свої переконання. Ми чули про таке десь в інших місцях — Сирії, Азії, — а тут це стосується безпосередньо нас.
Ми звикли думати про Крим, що це — море й гори. А треба зважати й на інше: велика частина Криму — це рівнина і степ. Степ є територією безмежного простору, який дає можливість відчути шлях — як причетність Криму до України.
Проєкт “Степ” будується на тому, як художники мислять категоріями або технологіями сучасного мистецтва. Кожен із залів є часом зовсім несподіваною частиною проєкту. Тут розказані різні історії з минулого — про те, звідки ми виходимо й куди йдемо. Нам було важливо поглянути, як кожен із митців може це показати. Окрім як для художників, діяла резиденція для музикантів, у ній взяли участь Ніяль Халілова, Наталя Рибка-Пархоменко, Юрій Йосифович.
Сучасне мистецтво має багато можливостей активно, якісно і проникливо впливати на свідомість глядача, нам важливо було їх показати. Художниця Сабіна Ільясова використовує для колажів родинні фотографії з часів життя у Криму (батьки, дідусі, бабусі), висмикує її як якийсь імпульс і оброщує їх атрибутами сучасності. З її колажів ми зробили стикери, які розходяться по всьому простору експозиції. Такі імпульси пам’яті, що спалахують у різних авторів, можуть бути по-різному потрактовані.
Поруч із живописом Антона Саєнка на виставці експонується живопис Ельміри Шемседінової. Можна простежити, наскільки різноманітними є засоби сучасного мистецтва, навіть у межах одного жанру. Антон зображає через абстрактні речі уявлення про порожнечу, де немає людей, це його реакція на пустку, відчуття болю відсутності себе там, де ти мав бути завжди. Ельміра малює ніби реалістичний живопис, з якого вирізає силует чоловіка, як фантома, який, вирваний із середовища, зависає у просторі. Антон абстрактним говорить про реальність, а вона реалізмом переходить у віртуальний вимір.
Відвідувачі запитують, чому цей проєкт такий сумний. А я не бачу причин тішитися: 30 років стосунків Криму з державою були непростими, контакт мав бути міцнішим. А зараз приходить запізніле усвідомлення втрати. І цей проєкт — не спосіб розв’язати проблему, але це діагностика болю.
Світлана Ляховець, співкоординаторка проєкту “Шлях/Yol”:
Проблеми і ключові повідомлення
Затирання історичної пам’яті та нівелювання існування кримськотатарського народу — головні проблеми, які комунікуємо. Прагнемо показати жителям України, що кримськотатарська культура та історія є невід’ємною частиною історії й культури нашої держави.
“Культура Криму — це культура України”: привертає увагу до проблем збереження культури півострова.
“Кримські татари — корінний народ України”: актуалізує питання нерозривності культурного та історичного зв’язку материкової частини України і півострова Крим.
Цілі комунікації:
- промоція культури Криму та кримськотатарської культури;
- донесення нерозривності культурних та історичних зв’язків між материковою Україною та півостровом Крим;
- нерозривності культурних та історичних зв’язків між українським і кримськотатарським народом;
- донесення належності кримських татар до корінних народів України;
- донесення належності кримських татар до української політичної нації;
- привернення уваги до анексії Криму;
- залучення широкої аудиторії до мистецьких ініціатив проєкту.
Робота з аудиторією
Перед запуском проєкту ми досліджували, як аудиторія сприймає культуру Криму та кримських татар, паралельно досліджуючи думки кримських татар про власне сприйняття в суспільстві. З’ясували, що аудиторія ділиться на дві частини: одні сприймають кримських татар позитивно, як борців за свободу та згуртований народ; інші ставляться до них нейтрально, вважають, що вони “інакші”, прийшли на українську землю зі Сходу.
Ці аудиторії діляться за сприйняттям кримських татар, але їх об’єднують:
- стереотипні знання про культуру та історію кримських татар або повна їх відсутність;
- несприйняття кримських татар як частини української політичної нації;
- сприйняття як “інакших” через конфесійну відмінність;
- нерозуміння поняття “корінний народ України”.
З іншого боку, кримські татари стверджували, що, незважаючи на довгу спільну історію українців і кримських татар, українці тільки після 2014 року почали дізнаватися, хто такі кримські татари. До цього їх сприймали в позитивному випадку як іноземців та екзотичний народ, а в негативному — як мусульман-ворогів українського народу. Головний бар’єр у налагодженні діалогу — сприйняття кримських татар як “інакшого” народу, що розвивався окремо від української історії та культури.
Прагнемо ділитися контентом, який викликатиме інтерес і бажання дізнаватися про культуру кримських татар. У соцмережах позитивно реагують на дописи про історію кримськотатарського народу та на фотографії ужиткового мистецтва. Поява інтересу, захоплення в глядача та часом спротиву й незгоди з історичними фактами — це хороший результат. Власне, ми прагнули такого діалогу.
