Дмитро Растворцев — український шрифтовий дизайнер. У нього замовляють ексклюзивні шрифти Fedoriv, CREVV, Spiilka, ISD group. Дмитро розробив логотипи та шрифти для десятка міст, численних бізнесів та інституцій. Серед них — Depositphotos, Національний художній музей, Мала академія наук. Ми поспілкувалися з дизайнером про його захоплення шрифтами, перемоги в конкурсах, принципи й улюблені роботи. Розмова відбувалася невимушено, позаду вуличної сцени нещодавнього “Книжкового Арсеналу”, у колі інших дизайнерів.
Поки ми спілкувалися, із Дмитром віталося багато знайомих із дизайнерського середовища. Коли ми обговорювали питання щодо замовників, у розмову втрутилась жінка, представниця соціальної ініціативи, із проханням до Дмитра — створити шрифт для мобільного застосунку. Так з’явилася ще одна відповідь, окрім двох озвучених, — клієнти приходять до Растворцева за рекомендацією.
Перші шрифти
У Радянському Союзі був бідний набір шрифтів. Російська імперія не дуже відрізнялася від Австро-Угорської — усього було вдосталь, багато було й шрифтів. Але коли утворився СРСР, держстандарт обмежив набір шрифтів до трьох десятків.
Пригадую, щойно я почав читати, звертав увагу на шрифти. Помічав, що західні книжки набрані іншими — не радянськими — шрифтами, і це було дуже красиво. Уже набагато пізніше я ідентифікував, що то були шрифти Жанона, Баскервіля, Вальбаума.
Тоді не було ксероксів чи телефонів, щоби сфотографувати, і я перемальовував — мені це подобалося. У школі малював стінгазети. У підлітковому віці, коли переписували аудіокасети, я перемальовував обкладинки, повторював написи візуально яскравих — Kiss, Iron Maiden, Alice Cooper (їх записів я не чув). Після школи вступив до Сумського політеху на “Технологію машинобудування”. Присутність на лекціях була обов’язковою, та я слухав їх і малював смішні картинки, побудовані на грі слів. Завдяки пораді знайомого мої карикатури надрукували в сумській газеті.
Початок кар’єри та перша перемога в конкурсі
У чужому місті якось треба було жити. Спочатку влаштувався розносити газети, потім — рекламним агентом у газеті “Данкор”. Як рекламний агент я був ніяким. Раз на тиждень нас збирали, щоб кожен відзвітував про результати. На нарадах я так само малював, і коли директорка це помітила, запросила мене створювати карикатури для їхньої газети. Мені давали якийсь текст — проблемну статтю на формат А3. До неї потрібна була картинка для привернення уваги — інакше ніхто не читатиме. У якийсь момент я зрозумів, що до будь-якого тексту можу зобразити щось смішне. Думаю, це добре для карикатуриста-початківця. Малював гелевою ручкою на ксероксному папері, після чого віддавав на скан. Мав такий студентський підробіток.
Коли закінчив інститут, улаштувався в газеті у штат. Спочатку мені доручили останню сторінку — добирав та ілюстрував анекдоти й афоризми. Потроху навчився верстати, освоїв комп’ютер. Пробував робити шрифти вже в Corel Draw. Бувало, головний дизайнер сварив мене: “Дімо, знову з твоєї публікації злетіли шрифти!”.
Коли команда газети змінилась, я став дизайнером. Робили редизайн газети, потім сайту. Тоді якраз оновився англійський Guardian — я підглядав, як там у Лондоні, й упроваджував побачене в Сумах.
Паралельно з роботою в газеті я займався шрифтами. 2005 року надіслав свої роботи на конкурс кириличного дизайну в Москві. Одна з них, “Galushki”, стала переможницею. Я відчував, що шрифти — це круто, але в наших краях цього не розуміли. Більше впевнившись у власній спроможності робити шрифти, я почав розсилати в дизайнерські контори імейли з пропозиціями про співпрацю.
Шрифти для Esquire
Тоді ж вийшов перший номер російського Esquire. З погляду шрифтів / типографії (та й висвітлюваних тем, текстів, ілюстрацій), це був № 1 на пострадянському просторі. Уявіть, журнал міг замовити шрифт для однієї статті!
Я написав їм, і мені запропонували створити шрифт. Але зробити було потрібно за три дні. Це був наджорсткий дедлайн, але я впорався. А гонорар був такий, що за ті три дні отримав, як за місяць чи два роботи в газеті. Артдиректори Esquire — Дмитро Барбанель і Максим Никаноров — “підганяли” мені шрифтові замовлення, рекомендували мене своїм московським колегам.
Особливості американського ринку
За порадою українського колеги Андрія Шевченка я почав продавати свої шрифти вроздріб на американському маркетплейсі шрифтів MyFonts. Уже років десять маю пасивний прибуток звідти. Це невеликі гроші, але коли приходить роялті — приємно.
До російської агресії у мене майже всі замовлення були з Москви. Але з початком війни я припинив співпрацю з Росією. Спочатку було важкувато, але згодом залогінився на американській біржі фрилансерів Upwork. Те, що тут я малюю за $100, там пропонував за $50, а замовники ще торгувалися до $30 — велика конкуренція, а якість замовникам не завжди важлива. У дизайнерській спільноті України я вже заробив собі ім’я, а у світі загалом — я лише “один з”. Але й на Заході з’явились відносно постійні клієнти, яким важлива якість і які готові за неї платити.
Українські замовники
Коли сталася війна, український ринок уже був готовий до шрифтів. Замовляють переважно креативні агенції, оскільки вони розуміють цінність шрифту. Адже шрифт — річ доволі абстрактна.
Наприклад, щоб зрозуміти, чи хороший помідор, треба його спробувати. А щоб розуміти, чи хороший шрифт (точніше, чи виконує він поставлене завдання), — треба володіти відповідним досвідом. Бізнес уже розуміє, що компанії потрібне лого. А ось фірмовий шрифт — це серйозне впровадження, яке потребує глибшого розуміння.
Багато замовлень у мене від агенцій Fedoriv, Spiilka, Michurin, C R E VV, Banda. Також наразі співпрацюю з дизайнерами Юрком Гуцуляком, Дмитром Булановим, Олегом Білим. Іноді замовляють й індивідуальні клієнти. Більшість моїх шрифтів ексклюзивні, але є й такі, що продаються “вроздріб” або розповсюджуються безкоштовно.
Взаємодія з клієнтами
Важливо з’ясувати, яка галузь: сільське господарство, медицина, заклад харчування, музей. Хто працює зі мною давніше, надсилає приклад шрифту, який хотів би бачити на виході. Врешті приходимо до ТЗ — гротеск чи антиква, кількість накреслень, ступінь насиченості кожного накреслення. Малюю, дивляться — воно / не воно, при потребі змінюємо. Якщо немає бачення, пропоную своє.
Це має приблизно такий вигляд:
一 Привіт! Давно думаємо зробити шрифт. Хочеться варіативну історію з можливістю регулювання дивацтва. Підкажи, плз, чи зможеш ти за таке взятися і скільки грошей / часу у тебе це займе?
一 Привіт! Так, зроблю. Щоб сказати ціну, треба прояснити про дивацтво. Скільки конкретно альтернейтів робимо і наскільки вони мають відхилятися від усталених норм. 一 І куди саме хилить? Місяць точно займе.
一 Ок, обговоримо з командою і повернусь. Про дивацтва — або усно, або драфтами.
一 Ок.
Так я створив кириличний варіант шрифту для книжки “Краса” Заґмайстера, відомого графічного дизайнера, каліграфа (вийшла у видавництві ArtHuss). Я його фанат уже більш як 20 років. Заґмайстер — австрієць за походженням, живе в Нью-Йорку і працює на межі дизайну й мистецтва. У 90-х, коли у нього замовили рекламний плакат, він вирізав усі тексти канцелярським ножиком на своєму торсі.
Результат VS Бачення клієнта
Здається, у Чихольда, відомого типографа й дослідника шрифтів, є чудова фраза: “Пересічним людям байдуже на шрифти. Тому вони заслуговують на найвитонченішу типографіку”. Якщо людині байдуже — дай їй найкраще. Я був уражений таким способом сіяння доброго і взяв цю формулу собі на озброєння.
Близько половини перших хороших варіантів замовлень доводиться переробляти. Стараюсь одразу робити круто. Але в замовника — своя картина світу, свій бекграунд, критерії, які я міг не врахувати. Коли переробляю, іноді стає гірше, ніж було. Іноді — ні.
Дизайн (і шрифтовий дизайн) — це комунікація. І розроблення шрифту на замовлення — це комунікація. А для комунікації потрібні якісь взаємні поступки. Навіть якщо результат праці не кращий, не ідеальний для мене. Наприклад, шрифти для NAMU чи KyivType я планував зробити більш авангардними й “борзими”. А в підсумку прийшли до спокійніших, добротних та універсальних рішень. Хто знає, може, завдяки попсовості вони й стали популярними.
Для чого компанії ексклюзивний шрифт
Купити шрифт для власного використання можна й за $30. А для великої компанії, щоб установити його на кожному комп’ютері, використовувати в додатку чи на сайті — це все додаткові кошти. Якщо використовувати шрифт за всіма нормами закону, то вигідніше мати свій ексклюзивний. Щоб не вийшло, як з новими українськими банкнотами. Мало того, що шрифти не мають стосунку до України, так ще й крадені. Добре (насправді погано), що правовласники махнули рукою.
Плакат з виставки “Шрифтологія”, X Книжковий Арсенал
Плакат з виставки “Шрифтологія”, X Книжковий Арсенал
Співпраця з іншими дизайнерами
З Геннадієм Заречнюком і Лук’яном Турецьким, на замовлення компанії “Київстар”, ми створювали шрифт на основі почерку Тараса Шевченка — Kobzar KS. Хлопці малювали кирилицю, а я на її основі — латинку. На той момент це було для мене незвичним досвідом. Частіше буває навпаки: спочатку існує латинський шрифт, а потім до нього домальовується кирилиця. Намагався відчути себе Шевченком, уживався в роль. А врешті виявилося, що шрифт недостатньо контрастний і не схожий на рукопис. Оскільки я остання ланка, довелося переробляти всі букви (потовщувати/потоншувати штрихи), імітуючи натиск пера.
Із сестрами Лопухіними ми робили шрифти Violity для “Київстару” і Французького інституту. З Юрком Гуцуляком — для канадської круасанної. Іноді буває й таке: “Дімо, я намалював букви в Ілюстраторі, допоможи зібрати у шрифтовий файл”.
Улюблена робота
Наразі моя улюблена робота — це шрифт DR Kruk. Малював на замовлення, від якого відмовились. А я, поки малював, — закохався в нього. Відтак цей шрифт отримав відзнаку на міжнародному шрифтовому конкурсі в Японії. Закохався й забулось — переключився на інші проєкти. А ось на цьогорічному “Книжковому Арсеналі” презентували друкований Telegraf.Design, де заголовки та врізки набрано якраз “Круком”. У журналі, до речі, опублікована й моя фундаментальна теоретична праця “за український шрифт”.
Добре займатись улюбленою справою. Мені пощастило.
