Напередодні креативної конференції «Дизаріум» її команда та спікери чесно поговорили про синдром самозванця, професійні сумніви й відповідальність за нові ролі. Розповідаємо, як вони долають невпевненість і не дозволяють їй впливати на рішення.
Цьогорічна тема конференції — «Самозванці»: не лише про класичний синдром імпостора, а про будь-який момент, коли людина бере на себе нову відповідальність, опановує нову роль чи береться за проєкт, до якого неможливо бути повністю готовим. Ми поставили чотири однакових запитання на цю тему співзасновникам Дизаріуму Юліані Саврук і Юрі Бакаю, артдиректорці фестивалю Солі Марчак та спікерам цьогорічної програми — креативному директору Yankov Club Іллі Янкову і дизайнеру продукту у Wix Арсену Колибі.
Чи можете ви сьогодні сказати, що все ще маєте «синдром самозванця»?
Юліана Саврук: Так, маю. Мені завжди здається, що роблю недостатньо — і що є люди талановитіші за мене. Хоча, можливо, вони так само сумніваються в собі.
Юра Бакай: Коротко — канєшна. А якщо більш розлого, то ми з Юліаною три роки тому вирішили робити те, що ніколи не робили раніше. Таким чином, ми самі обрали бути самозванцями. Але чесно — це нам сильно допомагає. Напевно, завдяки цьому в нас немає рамок у голові, і ми створюємо те, що створюємо.
Додатково, звісно, на мого самозванця впливає те, яких людей ми запрошуємо на події. От, наприклад, Стефан Загмайстер — хто з дизайнерів не відчуватиме себе самозванцем поруч із ним? Врахуйте, що в мене ж бекграунд дизайнера!
Але, звісно, я бачу помітний контраст між тим, наскільки моє самозванство вирувало у 23-му році, коли ми вперше робили «Дизаріум», і тим, як це відчувається зараз. І ні, це відчуття не зникло — воно просто стало слабшим.
Соля Марчак: У моїй дурацькій голові одразу спливає культова сцена з Гаррі Поттера, де у діалозі з Дамблдором Снейп озвучує ту саму відповідь «Завжди». Так от, навіть чуючи це «Все ще», хочеться промовити «Завжди».
Якщо ж серйозно, то я думаю, що цього відчуття неможливо уникнути у креативній сфері. Проте можна навчитись його використовувати на свою користь.
Ілля Янков: Із запуском власної компанії Yankov Club стало так багато операційної роботи, що мені ніколи думати про те, що я самозванець. Раніше, у перші роки роботи в індустрії, такі думки виникали через день.
Арсен Колиба: Радше так. Це відчуття, яке йде зі мною пліч-о-пліч всю мою кар’єру, і факт виступу на «Дизаріумі» тільки підігріває його. Водночас цей факт заспокоює — хто б там не виступив. Це хороший спосіб мислення — часті збудники такого синдрому повинні мати й зворотну сторону: якщо ви працюєте на крутій роботі, то абикого туди б не взяли.
Якби ми сьогодні запитали людей, які вас добре знають, чи здивувалися б вони, дізнавшись, що ви відчуваєте синдром самозванця?
Юліана Саврук: Думаю, ні, бо я часто говорю про це вголос — що мені пощастило, що є тисяча зовнішніх чинників. Але правда в тому, що без уміння цим скористатися і продумати деталі нічого б не вийшло.
Юра Бакай: Думаю, що ні. Мене оточують такі ж самозванці, як і я. Та й узагалі, «Дизаріум» цьогоріч якраз порушує питання того, що ми всі самозванці.
Соля Марчак: Та ні. Думаю, це надто очевидно)
Ілля Янков: Не здивувалися б. Бо цей синдром часто відчувають творчі люди. А люди, які мене знають, бачать, що я творчий фрік.
Арсен Колиба: Не впевнений. Але я сам дивувався, коли чув, що мої колеги теж таке відчувають, тож думаю, що так. Чомусь багато людей вважають, що «синдром самозванця» — це виключно їхнє відчуття. Здається, більшість із нас час від часу сумнівається у власних досягненнях, думає, що не заслуговує бути там, де опинився, або порівнює себе з іншими. Особливо гостро це відчувається сьогодні — в умовах масштабних скорочень і стрімких змін в індустрії.
Чи є конкретна практика, ритуал або спосіб мислення, який реально допомагає вам не давати цьому відчуттю керувати рішеннями?
Юліана Саврук: Є. Я хвалю людей за малі перемоги, а в невдачах шукаю користь — для себе і для команди. Не чекаю масштабних звершень, аби сказати комусь, що він молодець. Я, як самурай, ціную сам шлях і хочу, щоб люди, які проходять його разом зі мною, розуміли: усе це — їхня заслуга.
Юра Бакай: Думаю, у цьому мені, та й всій команді, найбільше допомагає єбанца. Ми не намагаємося бути дуже серйозними та «правильними». Це дозволяє нам робити щось по фану. А коли ти робиш щось по приколу, то необов’язково бути профіком — це заспокоює відчуття самозванства.
Для себе я просто знаю: «Це має бути весело». Так і рухаюсь)
Соля Марчак: Бажання роз’їбати. Я намагаюсь зробити максимум, який можу на даний момент, завжди. Щоб я була сама задоволена результатом і кайфувала від нього. Так, самозванець я чи ні, але мушу зробити це якнайкраще, як вмію, або у процесі повинна навчитись робити це ще краще)
Тож коли я намагаюсь так рухатись, то часу піддаватись сумнівам зовсім не залишається.
Ілля Янков: Вчитись нового. Коли ти стаєш кращим і кращим, то все менше й менше можеш відчувати себе самозванцем. А от якщо не розвиватися і плисти далі за течією, то синдром самозванця неминучий.
Арсен Колиба: Документ, у якому я записую свої досягнення. Певні досягнення здаються неможливими, аж допоки вони не досягнуті, після чого їх цінність різко падає і вони здаються чимось незначним, чимось, що легко забути. Такий документ дозволяє не забувати і бачити повну картинку своїх досягнень. Дуже рекомендую.
Якби ви могли сказати щось собі — тому/тій, хто тільки починав(-ла) і вже тоді боровся з відчуттям «я тут випадково» — що б це було?
Юліана Саврук: Якщо ти зараз у цій точці — ти вже заслуговуєш тут бути. Тож варто просто вперто рухатися далі.
Юра Бакай: Ми всі тут випадково) Тому потрібно просто обрати те, що ти дуже сильно хочеш і дуже сильно любиш. Так сильно, щоб ти просто не міг цього не зробити. Так відчуття бажання повинно перевищити усі сумніви і страхи.
Соля Марчак: Я завжди відчуваю себе випадковою, але, з реального досвіду, це не заважає іншим людям бачити у мені дещо особливе і прекрасне. І головне — захоплюватись тим, що я створюю. Тому якщо ви не дуже вірите в себе, можливо, варто знайти у своє оточення людей, які повірять.
Це допомагає і заспокоює. А ця віра стає заразною.
Ілля Янков: Отримай швидку похвалу. Зроби креативний пост у соцмережі й почитай коментарі, де тебе нахвалюють. Підготуй таке рішення на презентацію, щоб клієнт засипав компліментами. Підтвердження від інших, що ти хороший, — найкраще паливо для креативника.
Арсен Колиба: Постав себе на місце роботодавця — ти би брав на роботу людину, яка недотягує? Ти тут не випадково, все окей 🙂
«Дизаріум» відбудеться 24–25 жовтня у Львові, в просторі !FESTrepublic (вул. Старознесенська, 24–26). У програмі — десятки виступів і дискусій на трьох сценах, Dysarium Market з українськими брендами, ярмарок вакансій і простір для нетворкінгу. Реєстрація — на dysarium.com.
Також може бути цікаво: «Дизаріум» і Taktika презентували креативну кампанію про ідентичності