Українсько-німецький фільм Ізабель Штевер та Анни Мєлікової «Я рідко прокидаюсь мріючи» отримав премію «Довкілля — це якість життя» від молодіжного журі головного конкурсу міжнародного кінофестивалю, що проводять у Швейцарії.
У своїй промові режисерка Ізабель Штевер пов’язала історію фільму з поняттями свободи, війни та квірності.
«Між двома полюсами є безкінечний простір. Цей простір — квірний. Коли цей простір зникає, це перехоплює подих. У суспільстві, що перебуває в екстремальних умовах війни, цей простір стискається. Так і виникає парадокс: відмовитися від свободи, щоб здобути свободу. Взяти зброю та стати на захист країни. Від цього перехоплює подих. Єдина надія — квантовий стрибок. Знову дихати. Дихання — квірне», — йдеться у її промові.
Британське видання The Guardian оцінило фільм у п’ять із п’яти зірок. У рецензії стрічку назвали «неймовірно добре знятим, добре зіграним, унікально складним фільмом про систему переконань, що переживає кризу».
Продюсерки фільму Наталія Лібет та Ольга Брегман зазначили, що для команди ця нагорода є свідченням довіри молодого покоління глядачів:
«Для нас ця нагорода — насамперед про довіру нового покоління глядачів, і це дуже важливо. Особливо цінно отримати її в Локарно — одному з головних синефільських фестивалів, який багато в чому задає тенденції та формує розмову навколо сучасного авторського кіно».
У центрі сюжету «Я рідко прокидаюсь мріючи» — Оля та Олег, молода українська квір-пара. Їхні стосунки опиняються під загрозою, коли гендерний перехід одного з партнерів збігається в часі з повномасштабним російським вторгненням. На тлі війни, яка звужує та випробовує уявлення про маскулінність і фемінність, герої намагаються зберегти свої стосунки та самих себе. Фільм порушує питання про те, що означає бути чоловіком у країні, яка бореться за власну ідентичність і виживання. В основі стрічки — реальна історія.
Головні ролі виконали молоді непрофесійні актори — український експерт із нейроінклюзії Маркус Брайт та українська журналістка Таня Миронишена.
У другорядних ролях знялися українські актори Ірина Мак, відома за серіалом «Спіймати Кайдаша» від СТБ, Віктор Жданов, який грав у серіалах «Спіймати Кайдаша» та «Прикордонники» від Київстар ТБ, а також Олександр Рудинський. Останній зіграв у фільмі «Камінь, папір, ножиці» режисера Franz Böhm, який отримав премію BAFTA, а також у серіалах «Ховаючи колишню» від SWEET.TV Originals та «Агенція» від Paramount+.
За виробництво фільму відповідають німецька продюсерська компанія X-Filme, заснована одним із найвідоміших сучасних німецьких режисерів Томом Тиквером, та українська продюсерська компанія 2Brave Productions, яку заснували Наталія Лібет та Ольга Брегман.
У фільмографії продюсерок — прем’єри на головних світових кінофестивалях, зокрема «Стрічка часу», «Сліди» та «Стоп-Земля». Також Наталія Лібет та Ольга Брегман нещодавно отримали запрошення до членства в Американській кіноакадемії.
Для Ізабель Штевер робота над «Я рідко прокидаюсь мріючи» стала не першою співпрацею з Томом Тиквером. У 2009 році режисерка зняла короткометражний фільм для кіноальманаху Germany 09, у якому Тиквер також брав участь як продюсер та автор одного з фільмів.
Сценарій фільму написала Анна Мєлікова — дружина Ізабель Штевер та українська авторка. Нині Мєлікова також працює відбірницею кінофестивалю «Берлінале» в секції Panorama. Історія фільму ґрунтується на реальних подіях із життя друзів сценаристки.
Міжнародний кінофестиваль у Локарно є одним із найстаріших і найпрестижніших кінофестивалів світу. У різні роки там відбувалися прем’єри та українські фільми отримували нагороди. Серед них — «Як там Катя?» Крістіни Тинькевич та «Степне» Марини Вроди.