Ідея соціального підприємництва в тому, щоб бізнес був рушієм позитивних змін у суспільстві. Часто такий бізнес починається з ідеї допомогти певній категорії людей, які цього потребують. Деякі українські українські бренди, наприклад, зосередилися на працевлаштуванні літніх людей. Вони створюють умови, за яких люди старшого віку мають можливість підзаробити, займаючись улюбленою справою, і відчувати себе важливими й потрібними.
Ми вирішили дізнатися, як працюють соціальні підприємства зсередини, які їхні труднощі й досягнення, а також про те, як вони впливають на життя старших людей. У серії із трьох матеріалів ми розповімо про бренди VBRANI, “Моїм.Рідним” і Gudzyk: від зародження ідеї до закулісся роботи й бачення подальшого розвитку.
У першому матеріалі ми поговорили зі співзасновницею соціального підприємства VBRANI Оксаною Бриндзак. Вона розповіла про свою мотивацію створити проєкт для літніх людей та про особливості формату бізнесу, для якого головним є добробут працівниць.
“Усе почалося з 5 майстринь”
Коли я була малою, у родині побутував жарт: “У теплу погоду Оксана вдягається, як капуста, а в холод — як до розсолу”. У бабусі з дідусем досі є звичка запитувати мене, чи я добре вбрана. Звідси, від цієї турботи, з’явилася назва проєкту — VBRANI.
Трохи передісторії. Шість років тому я разом із друзями заснувала громадську організацію “Старість на радість”. Наша діяльність — культурно-просвітницька. Зокрема, у Львівському геріатричному пансіонаті ми навчали людей користуватися комп’ютерами, організовували кінопокази, рухову терапію тощо.
Ми розуміли, що дозвілля — це добре, але людям на пенсії потрібен додатковий дохід. Про соціальне підприємництво як таке я дізналася на навчальній програмі з проєктного менеджменту від БУР. Ідея полягала в тому, щоб дати майстриням коло спілкування, можливість займатися улюбленою справою і мати з цього дохід. Ми опублікували ідею на “Спільнокошті”, зібрали 50 тисяч гривень. Це було умовою гранту “Відродження”, де згодом ми отримали їхню підтримку — ще 50 тисяч гривень.
Ми розуміли, що дозвілля — це добре, але людям на пенсії потрібен додатковий дохід
На початках роботи нам допомагали підписники “Старість на радість”. Пам’ятаю, ми оголосили збір ниток, і одна дівчина відписала, що може нам їх передати. Оскільки виявилося, що вона живе на сусідній вулиці, я пішла їх забрати, думаючи, що йдеться про кілька мотків. Насправді ж довелося викликати таксі, бо на мене чекали дві великі коробки зі спицями та нитками.
Усе почалося з 5 майстринь, мешканок пансіонату. Ми пригощали їх фруктами й цукерками, атмосфера була чудова. Згодом долучилися жінки, які в’язати не вміли, але хотіли до товариства. Вони в’язали шалики, рукавички й шапки, бралися за різні благодійні колаборації. Наприклад, в’язали восьминіжків для передчасно народжених діток (ідея в тому, що вони, лежачи в лікарняних боксах, смикають щупальці, які нагадують пуповину). Зараз майстринь 28, і це літні жінки з різних куточків України: Львівщина, Волинь, Чернігівщина, Тернопільщина, Київщина. Серед них чимало вимушено переміщених. Наша географія настільки широка, що вже час думати про співпрацю з “Новою поштою”. Тим паче ми будемо масштабуватися, адже отримуємо запити від людей, що вони хочуть долучитися. Найчастіше нам пишуть доньки або внучки, мовляв, візьміть мою маму, бабусю, хрещену до себе. Нещодавно ми їздили в геріатричні пансіонати в Івано-Франківськ і Луцьк — там теж по кілька охочих долучитися. А розширення — це відповідальність, щоб усі мали роботу. Тож ми шукаємо клієнтів, які зможуть робити великі замовлення.
Наша географія настільки широка, що вже час думати про співпрацю з “Новою поштою”
Щоб долучитися, можна заповнити анкету, написати нам чи зателефонувати. Ми скинемо інструкцію про те, як відбувається співпраця. І якщо людину все влаштовує, ми надсилаємо стартовий бокс: спиці, нитки, схему. Готовий виріб перевіряємо, і якщо з ним усе гаразд, оплачуємо роботу, а якщо ні, то повертаємо на доопрацювання. У нас є своя фішка — хустинкова в’язка. Завдяки їй вироби виходять масивнішими, ніж якби ми в’язали традиційною технікою.
Як це працює?
Комунікація у проєкті прозора. Тобто ми можемо написати в чаті, що не маємо великих замовлень, і було б добре, щоб хтось із майстринь погодився записати відеозвернення чи відео у Tik-Tok для підвищення активності. Майстрині від початку знають про фінанси підприємства. Спочатку ми розподіляли кошти 60% на 40%, а тепер мусимо 50% на 50%. Тобто половина вартості виробу йде майстрині, а решта — на матеріали, пакування, доставку, маркетинг. Частину коштів від великих B2B-замовлень спрямовуємо на сировину. Восени в нашому колективі побутує слово “нав’язати”, тобто підготуватися до сезону. Адже взимку, особливо на Миколая і Різдво, маємо багато замовлень на шкарпетки й рукавички.
У фінансовому плані я від цього проєкту не отримую нічого, навіть наші вироби купую без знижок. Але якщо відкинути жарти, то я здобуваю неоціненний досвід, яким можу ділитися з багатьма людьми, зокрема зі своїми студентами в УКУ, де я викладаю соціальну психологію. Вони бачать, як цей проєкт розвивається, і створюють власні. От нещодавно вони приходили до пансіонату записувати аудіоказки для малят. Для мене це досвід комунікації, побудови стосунків. Ти вчишся з нуля і, звісно, десь помиляєшся, а десь вдається все.
Я здобуваю неоціненний досвід, яким можу ділитися з багатьма людьми, зокрема зі своїми студентами в УКУ, де я викладаю соціальну психологію
У VBRANI я є операційною менеджеркою та керівницею проєкту. А ще займаюся B2B-співпрацями й брендуванням, адже маю відповідний досвід — у минулому я була бренд-менеджеркою у великій ІТ-компанії. Ще в нашій команді є піар-менеджерка. Завдяки їй розвивається акаунт у Tik-Tok, де ми розповідаємо про залаштунки, та YouTube, де майстрині вчать в’язати шкарпетки, авоськи й рукавички. Також у нас добре розвинені сторінки в Instagram і Facebook, а невдовзі матимемо ще й сайт. Наша дірект-менеджерка приймає замовлення і спілкується з покупцями. Також із самого початку в команді є Наталія, вона навчає майстринь в’язати, допомагає їм зі схемами нових виробів.
Але кількість майстринь зростає, і команда вже не може покрити всіх потреб — просто бракує часу. Тому в нас виникла потреба мати людину на full time. У нас було дві стипендії для студенток: одна з них відправляла замовлення, а інша працювала над виходом на іноземний ринок. Але це тривало недовго, адже гроші ми пропонували невеликі. Тому зараз я в пошуках гранту на операційний розвиток, що дасть змогу найняти працівника. Ідемо саме грантовим шляхом, адже якщо брати гроші з виробів, то оплата майстриням не зростатиме. А наша команда прагне до того, щоб упродовж двох років 200 літніх жінок мали додатковий дохід у розмірі 4-5 тисяч гривень.
Асортимент і як він змінився через війну
Ми намагаємося давати нашим клієнтам можливість “підвішувати” шкарпетки для військових
У нашому асортименті кілька видів шкарпеток, рукавички, підтарільники, авоськи, капці й крижми. Плануємо додавати нові позиції, зокрема скоро з’являться речі для тварин. Майстриням цікаво братися за щось нове. Трапляється, що їм набридає в’язати той самий виріб. Якось ми отримали велике замовлення від компанії SoftServe. І поки в’язали 1000 пар шкарпеток молочного кольору, майстрині час від часу писали й запитували, чи є ще якісь замовлення, бо їм трохи надокучило одноманіття.
Після повномасштабного вторгнення IT-компанія ELEKS, у якій я працюю, неодноразово закуповувала аптечки й рюкзаки для військових. VBRANI вирішили долучитися і класти в ці посилки шкарпетки й листівки від наших майстринь. Вони в’яжуть їх, коли не мають замовлень, бо хочуть зробити приємне захисникам і захисницям. Також ми намагаємося давати нашим клієнтам можливість “підвішувати” шкарпетки для військових.
Найкращий відгук від покупців — це те, що люди повертаються. Одна жінка купила шкарпетки для свого немовлятка, а за рік прийшла по більший розмір. А якось одна людина замовила 12 пар на Миколая. Наші вироби вже є в Чикаго, Канаді, Індії.
Особливість проєктів для літніх людей
Ми дізнавалися у майстринь їхній відгук про участь у VBRANI. Вони кажуть, що відчувають свою причетність до світу, бо роблять щось добре для інших. І звісно, їм приємно мати бонус до пенсії, за який можна купувати різні види чаю та смаколики й пригощати онуків, оновлювати гардероб чи навіть збирати на операцію. Майстрині кажуть, що зі спільнотою веселіше. Вони часто телефонують одна одній — щось перепитати чи просто поговорити. Мрію знайти ресурси, щоб забезпечити їх новими телефонами для кращої комунікації. Зараз у декого кнопкові, проте більшість є в чаті (із цим допомагають родичі). У релігійні свята чи в дні народження чат оживає привітаннями.
Від себе додам, що цей проєкт — про тісні контакти. Тобто літні люди відчувають, що є Оксана, Наталя, Марічка, Оля, Сергій, Наталя, Соломія (вона зараз у Японії), до яких можна зателефонувати й про щось запитати, попросити із чимось допомогти.
Мені важливо створювати проєкти для людей літнього віку, адже я маю тісні й теплі стосунки з моїми дідусем та бабусею, ми добре спілкуємося, вміємо пожартувати. Це люди, про чий досвід варто послухати, в яких можна повчитися. Наразі працюю над ще одним соціальним проєктом, до якого будуть залучені чоловіки літнього віку. Плануємо створювати лавандове мило. Кілька місяців тому я почала вести Instagram-сторінку свого дідуся, вона називається “Добрий дід”. Ми мріємо продавати домашню консервацію всім охочим онлайн та відкрити заклад to go, де її також можна буде купити. Брендуванням зайнялися студенти Projector.
Мені важливо створювати проєкти для людей літнього віку, адже я маю тісні й теплі стосунки з моїми дідусем та бабусею
Я планувала стрімко розвивати цей проєкт. Але кілька тижнів тому ми з дідусем дізналися, що в нього є непрості виклики, пов’язані зі здоров’ям. Сподіваюся, що дідусь подолає хворобу, і ми таки відкриємо кафе, де будуть подавати хліб зі смальцем або сметаною і цукром та інші страви, які нагадують нам про дитинство в селі. А поки ми провели кілька розіграшів дідових консервацій і назбирали приблизно 200 тисяч гривень для нашого війська.