«Брехня, повторена тисячу разів, стає правдою», — ця фраза науковиці Анни Данильчук чудово пояснює рівень сучасної російської пропаганди. Спаплюжену реальність від росії донедавна сприймали за чисту монету навіть в Україні.
Твори українця Миколи Гоголя у школах вивчали як російського письменника, а художників Івана Айвазовського та Іллю Рєпіна нью-йоркський музей Метрополітен презентував як митців рф. Архіви російських наративів щодня доповнюються новими прикладами, але ми мало що знаємо про них.
Шість серій проєкту «Велика російська брехня» розповідають, куди сягають межі російської пропаганди, зокрема у сферах історії, кіно, літератури, спорту, медіа та мистецтва.
Анна Данильчук — науковиця, культурна менеджерка, авторка англомовного блогу Anna from Ukraine стала оповідачкою проєкту «Велика російська брехня». Від початку повномасштабного вторгнення Анна розбирає російські наративи, які підхоплює міжнародна аудиторія, розповідає факти про «руський мір» та чому все однозначно.
Анна Данильчук розповіла нам, наскільки глибоко творці проєкту «Велика російська брехня» змогли дослідити й розкрити феномен російської інформаційної зачистки.
У медіа/виступах політиків часто звучать тези «російські ІПСО», «російська пропаганда» про сучасні реалії та методи кремлівської машини. Який найдавніший час охоплює ваша розвідка у серіалі?
Головна небезпека російської пропаганди в тому, що росія, умовно, десь на поверхні змінює форми правління, але не змінює свого імперського характеру. І ті псевдоісторичні тези, які поширювали ще за царя, потім повторювали в Союзі, тепер проголошують у федерації.
Десятиліття ідеологічного шліфування перетворили ці фейки на ідеальні пропагандистські кліше, але, що гірше, – виховали покоління, які в це вірили. І не лише на території колишнього СРСР, а й у Європі чи Америці. Тож завдання цієї серії фільмів та подібних проєктів – дійти до токсичних джерел великої російської брехні й дуже детально продемонструвати світу етапи викривлення і викрадення історії.
Все починається ще в часи московського царства, яке розростаючись хоче привласнити собі спадщину Київської Русі, водночас демонструючи абсолютно ординський світогляд, притаманний росіянам донині.
Все починається ще в часи московського царства
Завдяки чому, на вашу думку, російська брехня часто (і легко?) поширюється серед світової спільноти?
Причин, на жаль, є чимало. Від банальних і очевидних, як-от колосальні суми грошей, які росія вкладає в поширення своїх наративів, до вишуканих і високопрофесійних, як-от ігри на внутрішніх конфліктах і проблемах країн, куди росія «зазирає».
До того ж більшість ідей є продовженням радянської пропаганди, що десятиліттями успішно циркулювала у світових медіа й переконала цілі покоління німців чи французів у потрібних росії судженнях. Наприклад, міф Великої вітчизняної війни і єдиного народу переможця – російського, звичайно.
Кремлівські злочинці добре орієнтуються в комунікаційних стратегіях і політичних тенденціях. І дуже часто загортають потрібне повідомлення в гарну обгортку – гастролі балету, дні російської мови чи виступ шанованого режисера. Ніби ж усе правильно, чемно, культурно, а поміж тим – купа потрібних кремлю повідомлень, контактів-контрактів.
Серії проєкту «Велика російська брехня», до речі, викривають чимало таких маніпуляцій і допомагають їх помічати, що теж важливо для світової інформаційної безпеки.
Влада Російської імперії, потім Союзу, нині — Росії. Змінюються люди, але як вдається впродовж століть зберігати й дотримуватися однієї пропагандистської методички? У чому секрет?
Бо всіх цих людей об’єднує токсична імперська ідеологія. Ви ж погляньте, як сучасна росія «подружила» навіть ворогів – сталіна й російську православну церкву, яка тепер малює його на іконах. Абсурд? А для російського населення ні – всі ж вони за «вєлікую расію».
Навіть сучасні російські опозиціонери, й ті здебільшого імперці. Чому? Як на мене, росія живе минулим. У цієї величезної, нічим не об’єднаної території немає майбутнього без репресій і диктатури. Все хороше – десь там, за пеленою минулого, у вигадках і билинах. Ніде у світі немає країни, настільки зануреної в минуле. Ну, може, хіба ще Північна Корея.
Давній московський симптом – виправдовувати свої поразки
Слабка економіка, депресивні регіони, відсутність громадянського суспільства, алкоголізм, безнадія. Чим іще рятуватися, як не вірою в славне минуле й марними спробами його повернути? Ще один давній московський симптом – виправдовувати свої поразки, неконкурентоспроможність зовнішніми чинниками, ворогами на Заході тощо. Бо ж страшно зазирнути всередину «росіянської душі» й побачити там тільки морок і деградацію.
Проєкт має назву «Велика російська брехня». Чи були особисто для вас знахідки брехні, що вражали? Які?
Кремлівські злочинці добре орієнтуються в комунікаційних стратегіях і політичних тенденціях
Я доволі давно досліджую мову пропаганди й історичні маніпуляції росії, проте завжди є місце здивуванню. Почнемо з легшого. Я знала, що шапка Мономаха – це насправді татарська тюбетейка, яку наприкінці XV століття перейменували й вигадали легенду, потрібну для задуманого «ребрендингу» московського царства. Але от здивувало, що, найімовірніше, це був жіночий головний убір, яким росіяни досі імітують спадкоємність Київської Русі, навіть не розуміючи усього дилетантства своє історичної підміни доказів.
Щодо сучасних прикладів – не уявляла, як багато книжок російського масмаркету готували ґрунт для початку вторгнення. Ще у 2009/2010 у них була купа книжок про завоювання Донбасу та незалежність «новоросії». Це ж які чіткі сигнали вони нам надсилали, а ми натомість запрошували їх на літературні фестивалі.
Контекст від редакції. За царювання Івана IV (Грозного) посягання Московії на спадщину не тільки Київської Русі, а й Візантійської імперії посилюються. За переказами, шапку Мономаха буцімто подарував київському князю Володимиру Мономаху його дід – базилевс Константин IX. Це вважалися символом передання влади Візантією Київській Русі. Враховуючи те, що першим Суздальським князем був шостий син князя Володимира Мономаха Юрій Довгорукий, то наявність у Московії цієї шапки є «доказом» спадкових прав московських правителів не тільки на Київський великокняжий престол, а й на спадщину колишньої Візантійської імперії. Далі був складений облудний заповіт Володимира Мономаха про передання «спадкоємних прав» синові Мономаха Юрію Довгорукому, підкорювачу так званої Залещанської землі. Все це було вигадкою. Насправді шапка Мономаха була золотою бухарською тюбетейкою, яку Хан Узбек подарував Івану Калиті (1319–1340), а той пристосував цю тюбетейку-шапку для свого звеличення. (Логвин Ю. Кобила, Калита і тюбетейка «Мономаха» // Час. – Київ, 1997, 27 березня).
Минулого року було відновлено історичну справедливість у мистецькому надбанні — музей Метрополітен визнав українцями художників Рєпіна, Айвазовського та Куїнджі. Де ще у мистецтві публічно не розкрито російську брехню?
Таких прикладів викриття багато, але недостатньо. І тут, користуючись нагодою, закликаю усіх небайдужих – коли бачите в музеї, галереї, школі, історичну маніпуляцію або помилку – повідомляйте, виправляйте.
Наприклад, чимало європейських інституцій зовсім не проти виправити помилку, але або бракує знань, або ентузіазму, або ще хтозна-що. І наше завдання – відвойовувати й повертати експонатам українські імена та історію.
В анонсі заявлена сфера спорту. Де тут вдалося розкрити історичну брехню?
Спорт – велика частина людського життя. Люди стежать за спортивними подіями, вболівають за улюблених атлетів у всіх куточках світу – від Китаю до США, від Малі до Ісландії. Росія знає про це й використовує міжнародні змагання як майданчик просування своєї пропаганди, створення іміджу «сильної держави».
Те, що Міжнародний олімпійський комітет (МОК) допустив російських спортсменів до змагань – велика ганьба і почасти наш культурно-дипломатичний програш. Хоча годі дивуватися – такої ж помилки МОК уже припускався в 1936 році. Завдання цього проєкту — пояснити, чому не можна заплющувати очі на участь країни-терориста в міжнародному спортивному житті.
Коли українські чемпіони загинуть чи доєднаються до лав ЗСУ, російські допінгоїди отримуватимуть медалі – спочатку олімпійські, а потім і путінські. Тоді про яку світову ізоляцію росії за геноцид і воєнні злочини в Україні йдеться?
Чи існує нині насаджена росією брехня, яку поширюють українці всередині країни та ззовні.
Інформаційно-психологічні операції – тактика, яку росія використовує давно і дуже професійно. Її головне завдання – посварити нас між собою, перетворивши дрібні внутрішні проблеми на головне. Коли головним є інше – боротьба за виживання країни. І в більшості наших проблем, обмежень, страждань винна росія, а не українські депутати, лікарі чи поліціянти.
Чи реально викорінити російську брехню? Адже з появою контраргументів російське ІПСО лише видозмінює форму.
Думаю, план мінімум на найближчі десятиліття для всіх свідомих демократичних держав – просто не вірити росії. Мої підписники часто цитують анекдот: як побачити, що російський дипломат бреше – у нього губи ворушаться. Зараз рф – це машина війни, пропаганди. І поки путінський режим, за аналогією з гітлерівським, не паде, а російське населення, за тією ж аналогією, не буде «проліковане» від десятиліть зомбування, – росії вірити не можна.
Історії/брехня добре засідають в голови через масові продукти: музику, кіно, літературу. Якщо розглянути кінематограф – де і як там вшивається російська брехня?
Дозвольте запитати читачів у відповідь – а скільки не російських або не російсько-українських фільмів ви пам’ятаєте на українському телебаченні 1990-2000-х?
І, що страшніше, їх знімали без прив`’язки до конкретного міста, щоб потім транслювати в Україні, Молдові, Грузії, Узбекистані й водночас нагадувати – немає жодної різниці між нашими містами, «какая разніца».
Ви також ведете англомовний ютуб-канал Anna from Ukraine. Чи легко протидіяти усталеній російські брехні? Чи траплялись випадки недовіри з боку англомовної аудиторії?
Звичайно, одне з головних завдань мого каналу – розвінчувати такі міфи російської й радянської пропаганди, показувати український погляд на світ, нашу правдиву історію, культуру, традиції. І я хочу, щоб таких англомовних блогів про Україну було більше, адже і тут росія намагається «заполонити ефір». Я ніколи не ображаюся на помилки чи неправильне розуміння ситуації підписниками, якщо воно йде від незнання чи російських маніпуляцій. Наше завдання не ображатися, а пояснювати Україну. А в інтернеті й досі обмаль якісних англомовних джерел, тож роботи в нас, блогерів і не лише, – дуже багато…
Матеріали підготовлено в рамках проєкту «Strategic Media Support Program», який реалізує Львівський медіафорум за фінансової підтримки People in Need (PIN) та Pioneer Foundation.