fbpx
Кейси/Інтерв’ю

Інтервʼю з Алексом Малишенком, програмним директором Миколайчук OPEN

Про організацію кінофестивалю на третьому році війни, про майбутнє Миколайчук OPEN та українського кіно
Зайонц Артур, 29.05.2024

Фестиваль «Миколайчук OPEN» народився під час повномасштабної війни, влітку 2022 року. Його назвали на честь відомого українського актора Івана Миколайчука й проводять щороку в Чернівцях, на малій батьківщині митця. Третій рік фестиваль відбуватиметься в умовах великої війни.

Ми поговорили з програмним директором Миколайчук OPEN Алексом Малишенком про факапи, роботу над помилками й про те, що робити в ситуації, коли українських стрічок ставатиме все менше.


 Це вже третій фестиваль «Миколайчук OPEN» під час повномасштабного вторгнення. Чи складно проводити фестиваль в умовах війни?

Наш фестиваль народився з війною. Зараз ми організовуємо його втретє, тобто країна на третьому році повномасштабної війни. Всі гроші йдуть на воєнні потреби – і це правильно. Тому цього року складніше, передусім з погляду підтримки. Вона є, але її значно менше.

Інший складний момент у тому, що подія проходить поза межами Києва. Ми хочемо, щоб люди приїздили, щоб наш фестиваль був святом не лише для Чернівців, а подією національного, міжнародного масштабу. Я розумію, що зараз усім складно. Але, можливо, приїхавши на наш фестиваль, люди зможуть трохи відпочити від того, що відбувається, й повернутися з новими силами. Ми завжди вірили, що культурні події є таким перепочинком.

Третій момент – ми щороку самі собі все ускладнюємо. У перший рік фестиваль представляв приблизно 14 всеукраїнських фільмів. На другий – вже до 50 стрічок, разом з короткими метрами. Цього року в програмі приблизно 70 стрічок. Буде більше днів, більше міжнародних проєктів, а це завжди складніші перемовини. Також цього року ми окремо зробили індустрійну секцію.

Загалом, звісно, багато моментів уже легше організувати. Тому що є люди, які нас знають – не тільки в Україні, а й міжнародні партнери. Завдяки цьому можна шукати нові виклики, нові контакти. Наприклад, таким став фільм від студії «А24» – ми отримали його напряму, без участі українських дистриб’юторів. Це «Окуповане місто» Стіва Макквіна.

 Чи врахували ви помилки минулих років? І чи були цьогоріч нові факапи?

Факапи трапляються, наразі ще рано про це говорити. Минулого року, коли закінчувався фестиваль, ми сіли, почали говорити про помилки й зробили певні висновки.

Торік ми виросли дуже неочікувано навіть для самих себе –  фестиваль став утричі більшим за попередній. Зʼявилась потреба в нових людях, наприклад, перекладачах. У 2023-му їх координацією займався я, бо ми не встигли зрозуміти обсяги роботи. Цьогоріч ці обов’язки з мене знято.

Якщо порівнювати з минулим роком, ми трохи змінили підхід до секції документального кіно. Раніше брали глядацьке українське документальне кіно. Одним з хітів був «20 днів у Маріуполі». Цього року розбавляємо українську програму міжнародною. 

 Розкажи трохи детальніше про документальну програму. Чого ще очікувати гостям фестивалю?

З міжнародних фільмів у нас буде «Ансельм» Віма Вендерса, покажемо його в 3D. Це стрічка про післявоєнного німецького художника Ансельма Кіфера, який постійно нагадував Німеччині про її нацистське минуле. У фільмі дуже видовищні скульптури, об’єкти мистецтва. У 3D від Віма Вендерса це матиме шикарний вигляд. Це один з моїх найочікуваніших показів.

З українського — стрічка «Мирні люди». Це її другий фестивальний показ в Україні. Фільм круто прозвучав ще в Берліні. І мені здається, він має дуже сильно допомагати доносити міжнародній аудиторії, ким є росіяни та що вони роблять.

Також у нас має бути другий фестивальний показ фільму «Фото на пам’ять» мого колеги Олексія Гладушевського. Це українська стрічка, яка відкривала IDFA (Міжнародний фестиваль документального кіно в Амстердамі) — вперше в історії фестивалю. На мою думку, це дуже важлива подія.

Ще одна стрічка в програмі — Nice Ladies Марії Пономарьової. Я давно стежу за цим фільмом. Це історія харківʼянки, яка залишила Україну. Вона про те, як ми знаходимо чи не знаходимо порозуміння з тими, хто поїхав за кордон, або з тими, хто повернувся. Історія починалася як веселий жіночий маніфест про те, що життя після п’ятдесяти не завершується. Але зараз вона змінила акценти — стала болючішою, але не менш ніжною та актуальною.

Були люди, які щиро дивувались, що ми тут фестиваль робимо. Американці, до речі. Були й протилежні випадки. Наприклад, румунський режисер Раду Жуде на мій лист-запрошення відповів: «Слава Україні». Тобто він точно був в курсі всіх контекстів, які у нас тут є.

 Про програму. Коли ти звертаєшся до іноземних прокатників, як вони реагують на те, що ми на третій рік повномасштабної війни проводимо кінофестиваль?

Реакції дуже різні. Сейлз-агентів, чиї фільми вже були в українському прокаті, нічого не дивує. Вони знають, що в нас показують кіно, що за нього хтось платить гроші, що є глядачі. Є люди, які в принципі не дуже очікують, що до них хтось звернеться з України. Наприклад, китайські сейлз-агенти, які, очевидно, вже давно не мали контактів з Україною. Були люди, які щиро дивувались, що ми тут фестиваль робимо. Американці, до речі. Були й протилежні випадки. Наприклад, румунський режисер Раду Жуде на мій лист-запрошення відповів: «Слава Україні». Тобто він точно був в курсі всіх контекстів, які у нас тут є.

 Чи будуть на цьогорічному фестивалі іноземні гості? Минулого року були, хоч і небагато. І чи розуміють іноземці, що Чернівці — це порівняно безпечне місто в Україні?

Я думаю, що не всі розуміють, куди саме я їх кличу. Вони можуть не вірити моїм словам про те, що це safest city. Але здебільшого іноземці розуміють, що це не те місто, про яке вони читали в новинах. Є ті, хто прямо дуже хоче приїхати. Деякі режисери спершу зголосились приїхати, але їх не пустили рідні — вони долучаться до нас онлайн. Є гості, у яких просто не збігся графік. Наприклад, Раду Жуде, про якого я згадував.

Загалом буде до десяти міжнародних гостей, але набагато більше долучаться до фестивалю в Zoom.

 Цього року музою фестивалю буде Лариса Кадочникова. Чому ви обрали саме її?

Одна з традицій нашого фестивалю — це фільми з Іваном Миколайчуком. Саме в них ми завжди знаходимо музу. У перший рік музою була Галина Сулима із фільму «Така тепла, така пізня осінь». Наступного року — Людмила Єфіменко, яка грає головну жіночу роль у стрічці «Легенда про княгиню Ольгу».

Цього року в нас два фільми за участю Миколайчука. Перший — «Іду до тебе», який за підтримки наших партнерів ГО «Вільна Шпальта», культурно-мистецького центру імені Івана Миколайчука і за кошти фестивалю ми змогли відсканувати. А другий фільм — «Тіні забутих предків». Довгий час ми свідомо його уникали, адже це найпопулярніший фільм за участю Миколайчука. Хотілося показувати не його, а щось інше, чого ще ніхто не бачив. Але в 2024-му визначна дата — 9 січня виповнилося 100 років від дня народження Сергія Параджанова. Саркіса Параджаняна, якщо називати правильно. І серед цих двох фільмів ми обрали музу саме з «Тіней» — Ларису Кадочникову, яка зіграла там одну з найвидатніших ролей у своїй фільмографії.

 Торік родзинкою фестивалю був показ забутого й напівміфічного фільму «Вересень». Цього року ви також запланували щось нетипове?

Так, це буде фільм «Морена» Сергія Альошечкіна. Стрічка мала вийти у 2018 році, але з певних причин цього не сталось. Це найкращий на сьогодні фолк-горор, знятий в Україні, на мою думку. І він багато чим вражає. Я не знаю, хороше це кіно чи погане — нехай вирішує глядач. Але гарантую, що такого в Україні ще ніхто не бачив. І можливо, нескоро побачить.

 Чи маєте намір і надалі використовувати цю «фішку» — показ забутих міфічних фільмів?

Ми проводимо глибокі дослідження, що є, чого немає, що справді забуте. І щоб показ став можливим — мають зійтись певні зірки. Насправді таких фільмів лишилось не так багато. Тому складно сказати, чи зможемо ми повторити це наступного року.

Є фільми, які, так би мовити, звернули кудись не туди. І ось питання, чи можна їх узагалі зараз показувати? Наприклад, є один шикарний мюзикл Z-joke Олексія Залевського — естетичний, професійно зроблений, але музику до нього написала «Агата Крісті» [російська група, деякі члени якої підтримують війну в Україні — ред.]. Загалом мюзикли — це те, чого бракує українському кіно. Хочеться про них говорити, показувати, що цей жанр у нас існував [на фестивалі буде показана ретроспектива українських мюзиклів].

 Минулого року, коли я говорив з Олексієм Гладушевським [генеральний продюсер фестивалю «Миколайчук OPEN», — авт.], він казав, що ти бачиш подальший розвиток фестивалю більше в сторону жанрового кіно. З тієї розмови мені здалося, що Олексій не зовсім підтримує цей вектор розвитку. Цього року у вас з’являється секція «Під Сузір’ям Близнюків», де буде представлене жанрове кіно, присвячене нетиповим фільмам наукової фантастики. Це такий компроміс із Гладушевським? Чи у вас обох змінились погляди на вектор розвитку?

У нас насправді немає конфлікту щодо цього. У світі є спеціалізовані фестивалі, які охоплюють, зазвичай, горори, трилери, щось кримінальне. Так далеко, я думаю, ми не підемо. Глобально я не впевнений, що в Україні під час війни може існувати суто жанровий фестиваль. Але я за те, щоб рухатись у цьому напрямі. Зараз ми можемо закладати якісь цеглинки — жанрове кіно в Україні потрібне.

Люди дуже добре знають, що таке комедія. А ось із горором у нас довгі роки не складалося. Зараз роблять «Конотопську відьму» — подивимося, що в них вийде. Наприклад, «Мавка» є хорошим прикладом фентезі. І хотілося б, аби цей жанр теж розвивався. Наприклад, уже були «Сторожова застава», «Захар Беркут». Багато хто критикував ці стрічки, але бокс-офіс у них був хороший. Із кримінальними драмами поки все дуже погано, попри те, що вся країна виросла на фільмах Тарантіно й Гая Річі. Чому цього жанру в нас немає — велике питання.

 Чому ви зробили окрему секцію саме для sci-fi — фільмів про наукову фантастику?

Знову ж таки, Миколайчук підказав. Як виявилось, є фільм про штучний інтелект, де він виступає співавтором сценарію. Називається «Під сузірʼям Близнюків». До речі, назву я підхопив і для нашої секції. Це дуже авангардне кіно — не просто наукова фантастика, а візіонерська фантастика, в найкращому значенні цього слова.

Ми часто недооцінюємо жанр sci-fi. Та я думаю, що в Україні скоро може бути бум на фільми цього жанру. Вже два в нас на фінальній стадії: «Ти космос» і «Свято хризантем». Також я знаю, що Микола Засєєв працює над фільмом «Ранковий хор» — це постапокаліптична фантастика. У Дмитра Сухолиткого-Собчука в роботі «Ретенція». Ну і ще Дмитро Томашпольський. Як би хто не ставився до його творчості, але це, мабуть, єдиний послідовний фантаст в Україні.

І от я бачу, що наш фестиваль може бути найбажанішою премʼєрою для українських фантастів. Зрозуміло, що всі мріють про престижні багатопрофільні фестивалі, як-от Канни, Венеція, Берлін. Але мало хто думає про те, що їхнє кіно також чекають на Sitges, Fantastic Fest, Beyond Fest та ін. І це прикро, адже є величезна кількість фестивалів, де українське кіно бачили мало.

Тому, наприклад, для мене важливим кейсом є фільм «Лишайся онлайн», що дебютував на одному з пʼяти найкращих фестивалів фантастичного кіно Fantasia. Ми плануємо розібрати цей кейс: як вони потрапили на фестиваль, як прийняли фільм і так далі. Це доріжка туди, куди фігурально ще не ступало українське кіно. І це дуже важливо, я вважаю.

 У попередні роки у фестивалю «Миколайчук OPEN» були колаборації з іншими українськими фестивалями: ОМКФ, «Молодість», Docudays UA. Цього року теж заплановані такі колаборації?

Так, ми продовжуємо дружити. Цьогоріч у нас, наприклад, є фільми з програми Docudays UA. Ми з ними спілкуємось, допомагаємо одне одному інформаційно. Це про повагу до колег, про важливі меседжі. Наприклад, минулого року в програмі фестивалю був фільм Sunny Bunny [київський фестиваль квір-кіно — ред.]. Це було важливо й для самого Sunny Bunny, тому що так фестиваль зміг розповісти про важливі для нього речі на нашому майданчику. Ми таке підтримуємо, і я думаю, що будемо й надалі підтримувати. Також, якщо ми хочемо, щоб якесь кіно донесло наші меседжі, можемо попросити інший фестиваль зробити так само.

 Я уточню своє запитання. У 2022 році, коли почалась повномасштабна війна, всі об’єдналися, допомагали, підтримували одне одного. А зараз, на третьому році великої війни, ще збереглася ця комунікація й підтримка між фестивалями?

Глобально взаємоповага й підтримка залишились. Але з’явилася конкуренція за українське кіно. Є фестивалі, які хочуть собі премʼєрність і прагнуть, щоб деякі фільми були показані саме в них. Оскільки ми молодий фестиваль, то для нас це зіграло в мінус. У нас, на жаль чи на щастя, буде більше міжнародних фільмів, які змагатимуться за наш грошовий приз. Українського кіно ставатиме менше, адже показувати ті самі стрічки по колу, особливо прокатні, — нецікаво.

Зараз є багато стрічок, які створили українці за кордоном. Це фільми польською, чеською, англійською мовами. Ми розуміємо, що це теж українці і їх теж треба інтегрувати. Те, що вони поїхали з України, наприклад, навчатись за кордон, не означає, що вони тут не потрібні.

 Ти зачепив тему про те, що українських фільмів ставатиме все менше. Але ж фестивалів українських менше не стає. Чи думали ви в контексті цього, як далі розвивати фестиваль?

Ну, наприклад, акцент на міжнародному кіно стався вже цього року. У короткому метрі українського кіно багато. Ще один момент — зараз є багато стрічок, які створили українці за кордоном. Це фільми польською, чеською, англійською мовами. Ми розуміємо, що це теж українці і їх теж треба інтегрувати. Те, що вони поїхали з України, наприклад, навчатись за кордон, не означає, що вони тут не потрібні. Вони говорять про те, що турбує всіх нас: про війну, стан під час війни, свій стан, про тіло під час війни тощо. Це дуже важливі теми.

Ми також зробили пітчинг, щоб підтримувати українське кіно. Тут багато залежить від того, як індустрія працюватиме надалі. Тому що вже є думки у режисерів та режисерок про те, щоб робити, наприклад, повністю європейську копродукцію, без України або за мінімального фінансового внеску України.

Також, якщо люди будуть триматися за державні гроші (от зараз Держкіно готує новий пітчинг), то виникає багато запитань щодо якості. Скільки взагалі цих фільмів буде, скільки з них буде завершено, як їх будуть створювати? Чи будуть бронювати команди фільму на момент зйомок, бо без цього є ризик зриву виробництва? Тобто виникає ціла низка запитань, які фільми взагалі будуть серед премʼєр наступного року.

Якщо вам подобається те, що ми робимо, запрошуємо до Спільноти Bazilik. Ви можете підтримати нас, щоб матеріали й надалі виходили регулярно, а ми мали ресурс для їх поліпшення.

Матеріали підготовлено в межах проєкту Strategic Media Support Program, який реалізує Львівський медіафорум за фінансової підтримки People in Need (PIN) та Pioneer Foundation.

Читайте також у рубриці Інтерв’ю
/ Docudays UA: інтервʼю з режисером Романом Бондарчуком та дизайнеркою і художницею Дарʼєю Подольцевою 
Розмова про комунікації з аудиторією, натхнення та війну
/ «Пацифізм – це розкіш, яку ми собі не можемо дозволити»
Режисерка харківського театру «Нафта» Ніна Хижна про тілесність, антидепресанти й театральне життя в Харкові
/ Як проводити фестиваль квір-кіно під час війни
Говоримо з Богданом Жуком, директором фестивалю SUNNY BUNNY
/ Як росіяни крадуть українську історію
Інтерв’ю з науковицею Анною Данильчук
/ “Якщо бренд поділяє цінності аудиторії, то вона, найпевніше, голосуватиме за нього гаманцем”
Стаська Падалка — про важливість голосу бренду
Інші статті за темами
Підписатися
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень