У серії з трьох матеріалів Bazilik Media розповідає про соціальні підприємства, у яких працюють літні люди. Зокрема, про особливості такого бізнесу, його труднощі й підхід до працівників. У першому матеріалі ми поспілкувалися із засновницею бренду VBRANI. Вона розповіла, як завдяки соціальному підприємству літні жінки з різних областей України стали спільнотою. У другому — засновниця “Моїм.Рідним” Кіра Охріменко розповіла про соціальне підприємство, створене для людей із сільської місцевості, волонтерство й важливість зв’язку поколінь.
Сьогодні співзасновниця бренду Gudzyk Юлія Котюк розповідає про те, як студентський соціальний проєкт став успішним бізнесом та дає можливість людям літнього віку займатися улюбленою справою — шиттям.
Від проєкту до бізнесу
Мені близький підхід до справи, коли йдеться не лише про заробляння грошей, а й про корисний внесок у суспільство. Про концепцію соціального підприємництва я дізналась у студентстві під час участі в громадській організації Enactus. Власне, Gudzyk починався як проєкт студентів-учасників організації, а вже згодом став бізнесом. Ми з командою були в пошуках ідеї, і я подумала про свою бабусю. Через свій вік вона, така працьовита й талановита людина, мала лише пів ставки й невисоку зарплату. Ми порадились і дійшли висновку, що їй би не завадили підробіток і можливість займатися тим, що вона любить.
За освітою бабуся швачка, і хоч ні дня не працювала за професією, їй подобається шити. Це вміння ставало в пригоді родині в часи, коли в магазинах не було вибору. Зрештою я теж, побачивши гарний дизайн одягу в інтернеті, приходила до неї з ідеєю, і ми разом її втілювали. Так було й цього разу: мене надихнули сумки Woolberry, я купила трохи фетру у звичайному магазині для рукоділля, і з нього ми пошили тестовий варіант виробу. Звісно, з розвитком нашого бренду підхід до вибору матеріалів змінився, але все ж той перший зразок дав поштовх і розуміння, що ця схема робоча. Тобто люди на пенсії, у яких є вільний час і навичка шити, можуть підзаробляти в такий спосіб.
Початковою інвестицією були мої 400 гривень, які пішли на матеріал. Далі закуповували його вже на гроші від продажу сумок. Оскільки ми не мали досвіду побудови бізнесу, то одразу припустилися помилки — не до кінця продумали, як продавати все, що нашили. Втім, нам допомогли соцмережі, адже ми звернулися до блогерів, які розповіли про цю ініціативу, і все налагодилося.
Майстринь нам допомогла знайти одеська благодійна організація, яка організовує заходи та обіди для літніх людей. Після одного з обідів я розповіла команді про нашу ідею, про те, що працівники матимуть можливість підзаробити, займаючись улюбленою справою. І кілька жінок, які вміють шити, погодилися.
Gudzyk ми запустили 2017 року. Спочатку він повільно розвивався, адже команда займалася ним у вільний час. Приблизно рік пішов на становлення, пошук майстринь і способів продажу, налагодження комунікації всередині та назовні. За 6 років роботи ми виросли із соціального проєкту до соціального підприємства. Ми працюємо офіційно, маємо налагоджену систему. Змінився також склад команди: люди покинули проєкт, адже одна справа займатися студентським проєктом, а інша — бізнесом; на це потрібно виділяти багато часу.
Наразі Gudzyk — це прибуткова справа. І я б радила всім, хто береться за такі проєкти, закладати можливість заробітку для команди. Адже спочатку всі працюють на мотивації. Але студентство завершується, і людям потрібно за щось жити, тож вони спрямовують свої сили на роботу, яка приносить гроші, а проєкти занепадають.
Про залаштунки
Соцмережі зіграли велику роль у розвитку бренду. Всі замовлення на нашому сайті від людей, які прийшли до нас з Instagram або TikTok. Соцмережі — це класні майданчики для комунікації: щоб і ми познайомилися з аудиторією та її фідбеком, і люди дізналися більше про наші залаштунки. Я збираю відгуки й надсилаю майстриням, вони їх тішать. Мені здається, моя бабуся за все життя не отримувала такої підтримки та вдячності за свою роботу, як отримує від наших клієнтів. А нещодавно вітали нашу Любов Дмитрівну з днем народження — я привезла їй квітів, сфотографувала і виклала в сторіз; люди написали їй багато-багато приємних слів.
Наші покупці знають, хто шив їхні замовлення. Якщо це гаманець, то кладемо невеличку листівку з побажанням та ім’ям майстрині, а якщо, наприклад, чохол, то велику, де розповідаємо більше про майстриню.
Наразі майстрині не спілкуються між собою, але я б хотіла їх познайомити, адже всі вони люблять шити, тож, думаю, знайшли б спільну мову. Тим паче майже всі вони живуть в Одесі, крім моєї бабусі, яка зі Звягеля Житомирської області.
Спочатку вся взаємодія проєкту трималася на телефонних розмовах і чатах, зараз майстрині користуються CRM-системою. Технологія доволі проста: зайти в папку замовлень, обрати те, за яке берешся, далі з’являється вся потрібна інформація про нього. Проблем з такими інноваціями немає — просто мені потрібно було витратити трохи часу на те, щоб пояснити, як все працює.
Мені здається, моя бабуся за все життя не отримувала такої підтримки та вдячності за свою роботу, як отримує від наших клієнтів
Мені здається, моя бабуся за все життя не отримувала такої підтримки та вдячності за свою роботу, як отримує від наших клієнтів
Так склалося, що шиють переважно жінки, але якщо до нашої команди захоче долучитися чоловік, то ми тільки “за”. Насправді ми вже маємо такий досвід, адже чоловік нашої майстрині має хобі працювати з лазером, тож став вирізати для нас підставки під чашки. На жаль, їх не так часто замовляють, як сумки, тож роботи в нього поки небагато.
Ми маємо підрядника, який розкроює матеріал, далі я його сортую і відвожу кожній майстрині. Іноді потрібно дозамовити фурнітуру — тоді постачальник відправляє її безпосередньо майстрині через “Нову пошту”. А коли вона завершить виріб, то сама надсилає покупцю — це економить час на логістику. Однією з важливих деталей нашої роботи є те, що майстрині працюють вдома. Їм не потрібно витрачати час і зусилля, щоб кудись їхати, до того ж це дозволяє мати вільний графік.
Важливо, щоб співпраця з Gudzyk залишалася для майстринь приємним підробітком, а не виснажливим конвеєром. Тож на кожне замовлення закладаємо 5-7 днів, про що попереджаємо покупця. Буває, наше відео залітає в тренди TikTok, і сиплеться багато замовлень. Майстрині дуже відповідальні, переживають, щоб встигнути, та починають перепрацьовувати. Мені доводиться вмовляти їх працювати в комфортному темпі, адже часу справді достатньо.
Важливо, щоб співпраця з Gudzyk залишалася для майстринь приємним підробітком, а не виснажливим конвеєром
Для того, щоб стати частиною Gudzyk, потрібно любити шити й жити в Одесі. Наявність швейної машинки є перевагою, але це необов’язково, адже ми можемо забезпечити обладнанням. Ми таке практикуємо — наприклад, в однієї з майстринь машинка вийшла з ладу, то ми купили їй нову.
Більше, ніж підзаробіток
Коли роздаю майстриням зарплати, то часто чую подяки за можливість, яку дає їм Gudzyk — працювати попри вік. Коли ти молодий, то про це не задумуєшся, але реальність така, що в певному віці стає складно знайти роботу. Мене вразила історія Любові Дмитрівни. Їй було близько 50, коли завод, де вона роками працювала, закрили. І вона довго не могла знайти роботу, адже через вік її готові були брати лише прибиральницею, посудомийницею. Із цими роботами все окей, але чому вона, людина, яка має фах і досвід, не може займатися справою, яку вона любить? А Тетяна Олександрівна, наприклад, не могла знайти собі роботу не тільки через вік, а й тому, що роками доглядала лежачу маму і не могла надовго виходити з дому. Тобто ця історія не тільки про підзаробіток для літніх людей, а й про їх інтеграцію в екосистему соціуму.
