fbpx
Зсередини

“Проєкт об’єднує різні покоління“. Як працює соціальне підприємство “Моїм.Рідним”

Розповідаємо про соціальне підприємство, створене для людей із сільської місцевості
Котович Софія, 16.10.2023

Ми вирішили дізнатися, як працюють соціальні підприємства — бізнеси, головна ідея яких творити позитивні зміни в суспільстві. У серії матеріалів Bazilik Media розповідає про залаштунки соціального підприємництва, його труднощі, досягнення, а також уплив на життя старших людей. 

У першому матеріалі ми поспілкувалися із засновницею бренду VBRANI. Вона розповіла, як завдяки соціальному підприємству літні жінки з різних областей України стали спільнотою.

Сьогодні засновниця “Моїм.Рідним” Кіра Охріменко розповість про соціальне підприємство, створене для людей із сільської місцевості, про волонтерство й важливість зв’язку поколінь.


Чому акцент на людях із сільської місцевості?

Я родом із Сумської області, але вже приблизно 10 років проживаю в Києві. Співзаснувала громадську організацію “Форпост свідомих”, що має на меті створення й поширення можливостей для молоді та літніх людей із сільської місцевості, переважно з моєї рідної Сумської області. Мені важлива ця тема, адже з переїздом до Києва я зрозуміла, яка величезна прірва між можливостями в селі й місті. Ми працюємо в різних напрямах, зокрема це заходи неформальної освіти, тренінги з критичного мислення, медіаграмотності, громадянської свідомості та м’яких навичок. Одним із напрямів діяльності “Форпосту свідомих” є соціальне підприємництво, а саме проєкт “Моїм.Рідним”. Ми почали працювати над ним 2019 року. Згодом, під час пандемії, була змога повернутися в село до бабусь та згадати, що вони рукодільниці. Хотілося цим поділитися, показати світу.

Упродовж життя ці жінки звикли до своєї професійної діяльності, відчували свою потрібність у суспільстві, а коли вийшли на пенсію, все кардинально змінилося. Якщо в місті є заходи й простори, куди можна піти літнім людям, то в селі із цим проблема. Більшість часу вони проводять вдома і замість роботи, де могли б проявляти свою експертність, займаються городами, консерваціями. І багатьом справді подобається, але це наче вибір без вибору. Оскільки діяльність змінюється, то й коло спілкування може звужуватись до односельців і родичів.

 Упродовж життя ці жінки звикли до своєї професійної діяльності, відчували свою потрібність у суспільстві, а коли вийшли на пенсію, все кардинально змінилося

Можливості працевлаштування для літніх людей в Києві значно ширші, ніж у селі. Господарств усе ж недостатньо для утримання себе, елементарно для того, щоб вчасно звернутися до лікарні, купити ліки. Як наслідок, можливе погіршення й фізичного, і ментального здоров’я. Тому акцент нашого проєкту — на людях із сільської місцевості.

Звісно, допомога із можливостями й соціалізацією в селах потрібна не лише літнім жінкам, а й чоловікам. І взагалі це необов’язково залежить від віку. Наприклад, до нас долучилася 46-річна жінка, яка вже має онуків. Ми потроху розширюємо фокус, пробуємо дивитися глобальніше.


Підхід до роботи й волонтерство

Наші вироби розлітаються по всій країні. Купують їх переважно люди, які проживають у містах, але мають теплі спогади про села, в яких народилися чи куди приїздили до бабусь і дідусів на літо. Тому їм близька наша естетика й небайдужий соціальний напрям проєкту. Купуючи шкарпетки в “Моїм.Рідним”, людина знає, хто їх зв’язав і, відповідно, кому вона допомогла.

 Головне — не кількість виробів чи розширення на інші області, а якісна допомога майстриням, яким ми взялися допомогти

Наразі до проєкту залучено 15 жінок, до повномасштабного вторгнення їх було п’ятеро. Ми розробляємо дизайн, завозимо майстриням матеріал, а вони створюють прототип. Збираємо відгуки від перших клієнтів чи знайомих, які тестують його, далі вносимо правки. Хоч я певною мірою долучаюся на всіх етапах, моє основне завдання — представляти вироби аудиторії, створювати фото й тексти. Іноді їжджу до майстринь брати інтерв’ю, просити їхні відгуки. Також беру участь в організації чаювань, зустрічей майстринь. Інколи вони про бесіди, інколи про плани, стратегування, адже команда завжди вирішує щось чи планує, тільки спитавши думку майстринь. Ми реагуємо на потреби, побажання, труднощі й адаптовуємо роботу — проєкт гнучкий. Головне — не кількість виробів чи розширення на інші області, а якісна допомога майстриням, яким ми взялися допомогти. Наприклад, з їхньої ініціативи у проєкту з’явився волонтерський напрям. У багатьох майстринь сини на фронті, тож, крім виробів на продаж, ми почали створювати окопні свічки, в’язати балаклави, шапки. Команда підхопила запит майстринь і взяла на себе пошук матеріалів, розробку викрійок, логістику, звітність.

 Мене розчулює, коли потрібна сума збирається завдяки невеличким внескам величезної кількості людей. Небайдужість і підтримка — наче крила, завдяки яким є сили волонтерити далі

Матеріали для волонтерства ми закуповуємо за донати. Допомагають друзі з-за кордону та довіра наших підписників. А ще просимо виробників про знижку, адже це для ЗСУ, це потрібно нам усім. Мене розчулює, коли потрібна сума збирається завдяки невеличким внескам величезної кількості людей. Небайдужість і підтримка — наче крила, завдяки яким є сили волонтерити далі. Ми вже плануємо пошиття шапок, бафів і балаклав із флісу, адже попереду холодний сезон. Постараємося залучити кошти не лише на матеріали й логістику, а й на роботу майстринь. Вони й так на волонтерських засадах плетуть маскувальні сітки та роблять окопні свічки. А для шиття застосовують свої професійні компетенції, тож хочемо оплачувати їхні зусилля й час.

Наразі ми готуємо кампанію на платформі “Спільнокошт”, щоб назбирати кошти для пошиття флісових та в’язання вовняних балаклав та шапок для ЗСУ. Тож чекайте від нас анонсів, щоб підтримати. З весни ми співпрацюємо з “Новою поштою”. Завдяки тому, що цей логістичний бізнес не залишається осторонь соціальних питань, ми маємо змогу надсилати пряжу майстриням чи готові вироби команді для подальшого опрацювання й реалізації.


Про винагороду для майстринь і команду проєкту

Одночасно з розвитком волонтерського напряму “Моїм.Рідним” продовжує звичну діяльність. З кожного виробу частина грошей іде на матеріали, логістику, рекламу, а також ми беремо відсоток на соціальну допомогу. Із цих грошей покриваємо потреби, які є у всіх майстринь: розчистити сніг, скосити траву, оплатити мобільний тариф. Інколи це індивідуальна допомога. Наприклад, передплата газети жінці, яка не має смартфона, з якого можна прочитати новини. Коли майстриням потрібна істотніша допомога, радо долучаються наші підписники. Одній майстрині потрібна була операція, і ми допомогли зібрати кошти. Ще одній вдалося полагодити погріб. Для людей з мінімальною пенсією це велика допомога. Окрім уніфікованих послуг і закриття точкових потреб, майстрині отримують грошову винагороду за кожен виріб.

 Окрім уніфікованих послуг і закриття точкових потреб, майстрині отримують грошову винагороду за кожен виріб

Команда “Моїм.Рідним” поки працює на волонтерських засадах. Утім, проєкт довгостроковий, і якщо мене як засновницю весь цей процес драйвить, то інші люди можуть вигоріти. Щоб цього не сталося, ми плануємо впровадити винагороду за операційну діяльність. Збираємося закласти її в ціноутворення, тому працюємо, щоб бренд став на ноги.

Декому з команди довелося через війну переїхати за кордон, тож вони не можуть бути залучені так, як раніше, але долучаються до брейнштормів. Є команда на місці, яка займається логістикою, є ті, хто долучений до розбудови бренду, формування стратегії його розвитку. Навесні 2023 року ми започаткували напрям стажувань для молоді (копірайтинг, графічний дизайн, ілюстрація, відео). Роблячи свій внесок у “Моїм. Рідним”, вони можуть здобувати професійні навички, отримувати фідбек від менторів. У такий спосіб проєкт об’єднує різні покоління.


Навчання команди

  Соціальне підприємництво — це якраз про досягнення соціальної цілі економічними інструментами

Ще на етапі проєктної ідеї ми з командою подали заявку на навчання від громадської організації БУР, і нам пощастило одержати їхню освітню й експертну підтримку. Це допомогло пропрацювати бізнес-модель, усвідомити цінність проєкту і структурувати бачення, як саме ми плануємо допомагати цій категорії населення. Тобто ми одразу планували соціальне підприємство. На етапі реєстрації для нас стало відкриттям, що такого поняття досі немає в українському законодавстві. Тож соціальним підприємцям доводиться комбінувати види діяльності: благодійну і комерційну, сплачуючи податки на загальних умовах. Потреба покращити цю модель наростає разом із кількістю соціальних підприємств, тож, я сподіваюся, підприємці об’єднаються в асоціацію, щоб адвокатувати потребу змін. Вони особливо актуальні зараз, коли в країні війна і, по суті, немає компанії чи структури, в якій не були б залучені люди, що постраждали від російської агресії або яким потрібна була б підтримка від роботодавця. Останнім також треба якось балансувати між економічними показниками й соціальним аспектом. І соціальне підприємництво — це якраз про досягнення соціальної цілі економічними інструментами.

Тим, хто задумується про соціальне підприємництво, раджу навчання від Платформи соціальних змін. Минулої осені вони допомогли нам поглибити знання про заснування соціального підприємництва в Україні, а також підготуватися до можливих ризиків через воєнний стан. Це і менторська підтримка, і грантова (після успішного відбору). Також команда навчалася в Академії краудфандингу, завдяки чому нам вдалося успішно назбирати кошти на в’язання балаклав. Ми постійно підтягуємо свої знання, адже вважаємо, що навчання не може припинятися, якщо плануєш розвивати успішну справу.


Меседжі проєкту

Ми не лише створюємо вироби, а й робимо цінні для нас посили, зокрема про зв’язок поколінь, про важливість зберегти родинну історію, а також про інклюзивну комунікацію. Ми задумалися, чи коректно вживати слово “бабуся” щодо наших майстринь, і звернулися до експертки з питань інклюзивності й безбар’єрності Ніни Мацюк. Спільно з нею підготували допис про те, чому не варто вживати фрази “золотого/срібного/поважного віку”. У нашому проєкті ми продовжуємо вживати слово “бабуся”, адже він почався з родинної історії, але в глобальному сенсі говоримо саме про літніх/старших людей.

Одне із завдань проєкту — допомогти літнім жінкам у соціалізації, спілкуванні одна з одною. Але складність полягає в тому, що всі вони мешкають в різних селах, хоч і в одній області. Може бути, що в одному селі живе чотири майстрині, а в іншому — одна. Втім, вони спілкуються по телефону, часто гуртуються залежно від діяльності. Наприклад, в’язальниці контактують більше, бо діляться способами поліпшити схему чи попереджають про можливі труднощі.

Минулого року під час блекаутів майстрині, які проживають поруч, збиралися в тієї, в кого піч на дровах, щоб працювати в теплі. Ручна робота не залежить від електроенергії напряму, втім жінкам доводилося працювати при свічці чи з налобним ліхтариком, тож ми постаралися забезпечити такі осередки генераторами. Ці зібрання стали для нас свідченням того, що спільнотність важлива, особливо у важкі часи.

Із часу заснування  проєкту ми несемо меседж про вагомість зв’язку між поколіннями. Приємно спостерігати, як діти й онуки наших майстринь переосмислюють цінність їхнього рукоділля. Вони бачать, що вироби купують по всій країні, і кажуть, що теж хочуть такий шалик від бабусі чи вишитий рушник від мами. І йдеться не лише про речі, а про духовний, емоційний зв’язок, про те, щоб молодь устигла наговоритися зі старшими рідними, зафіксувати ці спогади й не втратити родинну історію.

 Меседж про вагомість зв’язку між поколіннями ми несемо із часу заснування

Я вдячна своїй бабусі, яка підштовхувала мене розпитувати прабабусю про її життя, нашу родину. Але поговорити з іншими прабабусями, з якими спілкувалася менше, я не встигла. Тому хочу підсвітити цю важливість встигнути людям, які, можливо, про це не задумуються чи відкладають. До того ж ці свідчення важать навіть більше за родинну історію, адже з таких крупинок складається історія загальнодержавна, і важливо ці частинки зібрати. Зрештою, ми живемо в час повномасштабної війни і бачимо, як усе фізичне стрімко руйнується, тож “Моїм.Рідним” закликає оцифрувати фотографії, зберігати інформацію на кількох джерелах. Це важливо для розуміння себе й для майбутніх поколінь — щоб вони знали, чия кров тече в їхніх жилах.


У матеріалі використані фото з Instagram-сторінки “Моїм.Рідним”.

Читай також попередній матеріал з серії
про соціальні підприємства:

Читайте також у рубриці Зсередини
/ Амбасадори для В2В бізнесу та ефективні відносини з ними
Історія виробника обладнання для б’юті-майстрів ÜLKA
/ 10 років роботи: «Будинок “Слово”. Нескінчений роман»
Ексклюзивні деталі про шлях фільму до кінотеатрів
/ Українські традиції в дизайні приміщень та архітектурі – без шароварщини
Поради від архітекторки Катерини Ярової
Аукціони, унікальні продукти, ютуб і менторство
Які танці з бубном вигадують благодійники, щоб збирати кошти на відбудову шкіл
Як створити й провести подкаст?
Розмова зі співведучими та героями подкаст-каналу «У чому виклик?»
Інші статті за темами
Підписатися
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень