У 90-х роках модні будинки намагалися привернути увагу здебільшого через скандальні історії та провокації. Майже всі їх засновники хотіли якомога більшої власної впізнаваності у будь-які способи.
Бренд Maison Margiela, на відміну від інших, обрав протилежну стратегію. Його засновник і працівники підтримували нейтральні відносини зі світом моди. Вони концентрувалися на своїй творчості, дизайнах і філософії, яку несли в маси. Але попри те що навколо бренду ніколи не було награної уваги, його назва довгі роки залишалась найобговорюванішою у всій Європі.
Ми вивчили історію модного будинку, його виняткові принципи, знакові вироби та розповідаємо про феномен бренду.
Хто такий Мартін Маржела?
Це засновник французького модного будинку Maison Margiela, а також — його креативний директор і дизайнер, аж до 2008 року. Він же є ідейним натхненником загального образу, який транслює бренд протягом 34 років.
Сам Мартін ніколи не коментував стратегію, яку обрав для себе та своїх провокаційних колекцій. Але команда, яка з ним працювала, запевняє журналістів, що із самого початку це не було жадібним бажанням відрізнятися від інших. Усе, що зробив дизайнер, йому вдалося завдяки вірності власним принципам. І згодом саме їх Маржела віддзеркалив на модний будинок.
Що є винятковим у модному будинку Maison Margiela?
Анонімність
У біографії творця є безліч засекречених періодів. Він відмовляється від інтерв’ю, зйомок і не виходить на сцену у фіналі показу. Лише одного разу Мартін порушив свою анонімність та розповів історію бренду у фільмі “Маржела: своїми словами”, прем’єра якого відбулась у 2019 році. Хоча навіть у цій кінострічці дизайнер не показав свого обличчя. Як він сам пояснив, це потрібно для того, щоб публіка оцінювала саме колекції, не спираючись на особистість, яка стоїть за нею.
Така позиція також уплинула на модний будинок, його працівників та їхню комунікацію з іншими представниками модного світу. Maison Margiela жодного разу не брав участь у скандалах, не намагався звернути на себе увагу за допомогою конфліктів, а його команда й досі відмовляється від усіх коментарів, щоб уникнути провокацій. Жартома кожного, хто причетний до бренду, називають невидимим. Неначе колекції випускають привиди, які мають лише один інструмент для прояву себе, а саме — створення одягу, взуття та аксесуарів.
Яскравий випадок, пов’язаний з анонімністю дизайнера, трапився у 2001 році. Він погодився на портретну фотосесію для американського Vogue, але, приїхавши на місце зйомки, фотографиня побачила всю команду та порожній стілець у центрі — дизайнер так і не вийшов до представника модного журналу.
Білий колір
На момент запуску бренду Мартін і співзасновниця мали дуже скромний бюджет, якого ледве вистачало на закупівлю тканини. Тому всі перші реквізити для показів знайшли на блошиних ринках і пофарбували в білий колір. Цей вибір зробили вимушено, адже саме біла фарба для стін коштувала найдешевше. Та трохи згодом, навіть коли модний будинок уже міг дозволити собі закупівлю дорогих матеріалів, він не відмовився від кольору, з якого все почалося.
Зараз кожен із магазинів бренду зустрічає своїх відвідувачів білим простором. Стіни, підлога, меблі та навіть форма працівників — усе має один корпоративний колір.
Деякі колишні працівники пояснювали таку любов до світлого через філософське значення. Білий — це можливість розпочати наново в будь-який момент, експериментувати з дизайнами та не бути прив’язаним ні до чого.
“Білий — це показник можливості вибору, вибору самовираження. як нашого, так і тих, хто носить одяг, який ми пропонуємо.”
Деконструктивізм
Коли людей з модного світу попросили розповісти про їхні асоціації з брендом, то в більшості відповідей ішлося саме про використання прийому деконструкції. Хоча Мартін і не винайшов цей прийом, але саме він зміг привернути увагу публіки до подібного продукту. Дизайнер буквально бачив у всьому, що його оточувало, матеріал для створення одягу. Він шив спідниці зі штанів, сукні з підкладок для піджаків, вивертав одяг і навіть створював джемпери зі шкарпеток.
Закриті обличчя моделей
За задумом дизайнера, вся увага публіки мусить бути сконцентрована на одязі. Саме із цією метою він приховував будь-які чинники, що відволікають: навіть обличчя моделей. Маски, тканина, волосся, фарба, — це все допоміжні засоби для втілення задуму митця.
Нетиповість простежувалась у кожній дії модного будинку. Наприклад, моделі, які виходили на подіуми, не були професійними. Будь-хто міг представити колекцію, якщо погоджувався на експерименти й підтримував філософію Мартіна. У наш час подібною концепцією майже нікого не здивуєш, але на початку 90-х публіка сприйняла це як виклик системі від усієї команди модного дому. Дженні Мейренс, співзасновниця бренду, пояснила їхній вибір так:
“Звичайно, на професійних моделях простіше проводити примірки. але мені не подобається ідея, що жінка повинна бути ідеальною. Мені подобаються звичайні жінки, які можуть висловити живі емоції. Я скоріше виберу сильну жінку, ніж просто красиву.”
Логотип
Ще від початку засновник відмовився від традиційного брендингу й не погоджувався наносити на одяг назву модного будинку. Йому не подобалося, що люди спочатку дивляться на назву бренду, а вже потім оцінюють одяг. Співзасновниця Maison Margiela взагалі наполягала на тому, щоб повністю відмовитися від лейбла. Вона стверджувала, що його наявність не додасть бренду унікальності, а лише навпаки, прирівняє до посередніх. Згодом партнерам усе ж вдалося дійти згоди. Вирішили зробити офіційним лейблом шматок білої тканини, пришитий чотирма стібками.
Наразі логотип бренду зображає цифри від 0 до 23, розміщені на прямокутній білій тканині. Довгий час представники модного будинку не розповідали, що означають ці цифри. Але шанувальники зробили висновок, що це можуть бути номери всіх лінійок продукції, а команда не стала спростовувати їхні здогадки.
Локації для показів
Презентація одягу Maison Margiela завжди була справжнім перфомансом для модного світу. Локації дизайнер обирав самостійно, орієнтуючись на загальну тему кожного показу.
Наприклад, першу колекцію, яка принесла Мартіну премію у 1989 році, показали в нетрях Парижа, під відкритим небом. Наступні покази проходили на кладовищах, дитячих майданчиках, у покинутих складах, вагонах метро, двоповерхових автобусах та в інших дивних локаціях. Але саме завдяки сміливості команди на кожному етапі робити не так, як інші, бренд ставав усе більш обговорюваним і впізнаваним.
Знакові вироби
Табі
Взуття, яке шокувало непідготовлену публіку своєю провокаційністю. Але дизайнер не звертав на це уваги, адже саме таку емоцію він хотів викликати в людей. Ідея табі була запозичена в Японії, але саме Мартін удосконалив її та заохотив людей носити дивне взуття з роздвоєним носком.
Спочатку в колекції були лише черевики, а трохи згодом моделі почали з’являтися на подіумі в туфлях, чоботах, кросівках і навіть босоніжках.
Інкогніто
Це окуляри, які дизайнер випустив у 2008 році, дотримуючись своєї головної концепції, — анонімності. На них відсутній логотип, а зовні вони нагадують чорний прямокутник, який повністю ховає очі людини та не дає змоги зрозуміти її емоції. Унікальності окулярам додає той факт, що це був останній дизайн, який Мартін створив перед тим, як пішов з модного будинку.
Жилет
Прагнення до створення нового з уже зламаного — це те, що визначає кожну колекцію бренду. У 1989 році представили жилет із розбитої порцеляни. Як і всі вироби Maison Margiela, публіка сприйняла його радше сплеском творчості, а не як одяг, придатний до носіння. Але за деякий час усе змінилося, і наявність у людини такого жилета стала ознакою хорошого смаку.
Гучні покази
У 1989 році жоден дизайнер не експериментував з локаціями для показів, але це точно було не про Мартіна. Свою колекцію він представив на дитячому майданчику в бідному районі Парижа. Перші ряди були заброньовані для дітей, які зазвичай там гралися. Їм дозволили виходити на подіум у будь-який момент, спілкуватися з моделями, бігати, кричати. Це був показ, що демонстрував свободу та відсутність правил.
Показ 1992 року досі називають революційним. Усіх гостей запросили спуститися на покинуту станцію метро. У просторі не було ані стільців, ані освітлення. Моделі крокували сходовими прольотами, уздовж яких горіло 1600 свічок. Це був той момент, коли дизайнер прибрав кордон між одягом і людиною. Візерунки, зображені на спідницях, переходили на відкриті ділянки тіла моделей та були намальовані фарбою.
У 1993 році для ознайомлення публіки з новою колекцією обрали цвинтар. Шоу відбувалось одоночасно у двох його кінцях. На цьому показі все було розділено на чорне та біле. Гостей попросили прийти в одязі того самого кольору, якого було їхнє запрошення. Таким чином, убрані в білий могли подивитися колекцію лише з того боку, де відбувався “білий показ”, і навпаки.
Що відбувається зараз?
Починаючи з 2015 року й дотепер, креативним директором бренду є Джон Гальяно. Для модного будинку це стало справжнім тріумфом, адже впродовж шести років Maison Margiela працював без головного дизайнера та керівника.
Сам Джон у своєму інтерв’ю розповів, що до творчості Мартіна він завжди ставився з повагою та захопленням. Тож зберіг і підтримує майже всі принципи, які заклав засновник. У нових колекціях так само простежується деконструкція, епатаж і агендерність.
Єдине, що відрізняє двох дизайнерів — це різне бачення своєї публічності. Гальяно дає коментарі журналістам, не уникає фотографів і загалом у минулому відомий своїм потягом до скандалів.
Мартін же прокоментував свій вихід із бренду лише через 10 років у листі з подякою за нагороду:
“Я відчував, що не можу впоратися зі зростанням тиску та надмірними вимогами торгівлі. До того ж у мене викликало жаль передозування інформацією, що з’явилося через появу соцмереж. вони знищували радість очікування колекцій та ефект несподіванки, які були фундаментально важливими для мене.”
Попри те що вже 13 років Маржела не бере жодної участі в розвитку модного будинку, команда продовжує розвиватися під новим керівництвом. Адже той міцний фундамент, який заклали Мартін і Дженні з найпершої колекції, працює на бренд і досі.