Даня Шуліпа — молодий київський художник та дизайнер. Ми попросили художника скласти для Bazilik Media добірку Instagram-сторінок сучасних українських митців, роботи яких подобаються йому самому.
Коли думаєш про сучасних українських митців, одразу згадуються багато вже знаменитих імен на кшталт Жанни Кадирової, Сергія Радкевича, Микити Кадана, Євгена Самборського, Артема Прута чи Богдана Буренка.
Звісно, я дуже раджу вам ознайомитись з їхнім творчим доробком, але для свого персонального шортліста я обрав менш відомих персонажів. За кимось із них я стежу давно, когось відкрив для себе тільки минулого року. Краще один раз побачити, ніж прочитати багато сухої інформації. Тому я просто обрав по дві улюблені роботи від кожного з героїв добірки.
У диджиталі, на стінці чи на полотні — незалежно від матеріалу — персонажі, яких зображає Марія, вміють розповідати історії одним своїм виглядом. Їх можна роздивлятися годинами та знаходити нові й нові деталі, які характеризують світогляд зображеного героя чи героїні.
У роботах Ані поєднані класичний живопис, наївне мистецтво, гра темного зі ще темнішим та яскраве червоне. Коли я дивлюсь на роботи художниці, мені на думку одразу спадають окультні ритуали. Її полотна заворожують певним містичним романтизмом.
Грайливий настрій, доброта посилу, мінімалістичне зображення, ну і котики, звісно! Це закохало мене в роботи Містера Журавчика буквально з першого погляду. Це митець, якого мені складно порівняти з кимось, бо він — окрема категорія.
Кольори, композиція, сюрреалістичні поєднання персонажів та абстракції на полотнах Сергія ніби переміщають мене в сни після перегляду науково-фантастичних фільмів 80-х років з характерною нотою західноукраїнського візуального стилю.
У роботах Віталія підкупає глибока любов до технічної графіки та мультиекспозиційність. Відчуття ламаного ритму літер спонукає довго розглядати його роботи, прокручувати в голові різні комбінації до розгадки сюжету.
Картини Ірини я насмілився б назвати сучасним кроком для українського традиційного зображального мистецтва, як за візуальною, так і за змістовою частинами. Окремої уваги заслуговують її текстильні печворки — вид клаптикового шиття з використанням фігур вільної форми, ліній.
Сталий набір кольорових гам, ламаність форм і злам географії у зображенні архітектури виділяють роботи Дениса з-поміж робіт інших митців. Його “соціальні персонажі” ледь не стали мемами й зробили митця зрозумілим для ширшого кола глядачів.
Перше, на що я звернув увагу в роботах Нати, — це особлива техніка, яка відсилає до модернізму в цілому і до супрематизму (стиль живопису, що виражається в комбінаціях різнокольорових площин геометричних фігур) конкретно. Такий стиль дає змогу цікаво розповідати дуже широкий спектр сюжетів, чим художниця і займається.
Фанатом творів Олексія мене зробили авангардні форми (авангард — течія у мистецтві, спрямована на руйнування традиційних художніх форм заради створенню нових), пластика в роботі на полотні, не перенасичена складність композицій, а також упізнаваний стиль ілюстрації.
Новим етапом творчості Влада стали переведення та стилізація каліграфічного досвіду у своєрідний експресіонізм (основний принцип — відображення свого внутрішнього стану на полотні), що змішаний з літерами. Це по-новому відкрило його творчість.
Я можу сформулювати роботи Наташі так: закохано-споглядацький ракурс на буденні речі та ситуації, романтизація візуального сміття, можливо, навіть попреалізм (яскраві кольори, енергія, яка лине з кожного предмета на зображенні). Я захоплююсь її вмінням під правильним кутом зобразити те, про що кажуть “так погано, що аж добре”.
