Ваза з тюльпанами, лампа, дзеркало, стілець і навіть пара ковбойських чобіт — усе це зроблено з хліба. За цими об’єктами стоїть Studio CoPain — колектив трьох французьких дизайнерок, які працюють між Францією, Бельгією та Нідерландами. Почалося все з дипломного проєкту, а сьогодні про студію пишуть дизайн-медіа, а каруселі з їхніми роботами розлітаються Instagram.
Хто стоїть за студією
Studio CoPain — це Сідоні Лепті, Леа Барден і Люсіль Барб’є. Усі троє — французькі дизайнерки, які перед навчанням у Нідерландах два роки вивчали мистецтво й дизайн у французьких підготовчих школах. Познайомилися вони на першому курсі Design Academy Eindhoven — однієї з найвідоміших дизайн-шкіл Європи.
На третьому курсі студентам дозволили самим обрати команду й тему для семестрового проєкту. Подруги об’єдналися — і, як каже Леа, більше не розлучалися: навіть дипломний проєкт захищали втрьох. Студію заснували у 2023 році, ще під час навчання, а закінчили академію у 2024-му.
«Насамперед ми дуже близькі подруги, тож подумали, що працювати разом буде надзвичайно цікаво», — пояснює Сідоні Лепті.
Лідерки в студії немає. За словами Сідоні, кожна з трьох може виконати будь-яку частину роботи — так команда підтримує цікавий і постійно змінний робочий процес.
Чому саме хліб
Хотілося взятися за дуже широку тему — і Люсіль запропонувала хліб. Решта дівчат погодились інтуїтивно. Але вибір виявився ще й дуже своєчасним.
Свої дослідження дизайнерки почали в момент, коли багет вносили до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Водночас Європа переживала енергетичну кризу через війну в Україні, і багато французьких пекарів ледве справлялися зі зростанням витрат. На тлі цього хліб раптом виявився темою водночас політичною, культурною і соціальною.
Особистий вимір теж важливий. Усі троє походять із сільської місцевості й виросли серед речей, які передавалися з покоління в покоління: дерев’яного начиння, керамічного посуду з аграрними візерунками. Хліб завжди був у центрі їхнього столу.
«Хліб несе глибоку символіку, він вбудований у культури й ритуали. Він політичний, соціальний, мистецький», — каже Леа Барден.
Від дослідження до матеріалу
Те, що почалося як дослідження про хліб, поступово стало експериментом із матеріалом. Дизайнерки навчилися пекти на заквасці й почали працювати з хлібом так, як кераміст працює з глиною: ліпили скульптури, перевіряли межі форми, текстури й міцності.
Сьогодні вони ліплять і випікають тісто, як кераміку, а шліфують і покривають, як дерево.
Дві мови одного матеріалу. Студія працює з хлібом у двох режимах:
- Ефемерний. Кулінарні скульптури й інсталяції для подій живуть недовго — зрештою їх з’їдають. Для дизайнерок у цьому є особлива поезія: матеріал створений для того, щоб зникнути.
- Довговічний. Для предметного дизайну вони розробляють власні рецепти, які дають міцний матеріал. Вироби ретельно висушують і покривають біовоском, щоб вони не псувалися. Студія наголошує: термін придатності в цих об’єктів відсутній.
Колекція Croûte que croûte. Найвідоміша серія студії — стільці, вази, лампи й дзеркала з pâte morte, «мертвого тіста». Це традиційне прісне тісто для скульптур, яке часто використовують на пекарських конкурсах. Вироби прикрашені символами традицій, сільського господарства й дружби: колоски, квіти, мушлі. Сама назва — гра слів на французькому виразі coûte que coûte, «за будь-яку ціну», де coûte замінили на croûte — «скоринка».
«Одна з головних наших проблем — переконати людей, що ці об’єкти не зігниють і не зіпсуються, а залишаться такими, як є. Поєднувати їжу й предметний дизайн — унікальна практика, і завоювати довіру іноді складно», — визнають дизайнерки.
Сюзі — четверта учасниця команди
У студії є ще одна учасниця — закваска на ім’я Сюзі. Вона з дизайнерками від самого початку, пережила переїзди між кухнями, країнами й проєктами і, за їхніми словами, «жива в кожному проєкті».
«Працювати із закваскою означає працювати з живою матерією. Сюзі — частина нашої команди. Вона навчила нас терпіння: хороші речі потребують часу, а навчання — це помилки й нові спроби», — розповідає Сідоні.
З маркетингового погляду це блискучий хід, навіть якщо він не задумувався як маркетинговий. У медіа, які пишуть про студію, Сюзі згадують чи не в кожному тексті. Жива закваска з ім’ям — запам’ятовуваний персонаж, який робить історію про дизайн людяною.
Воркшопи: хліб як спосіб збирати людей
Воркшопи — частина CoPain з першого дня. Студія починалася як проєкт соціального дизайну, де випікання хліба — інструмент для побудови спільноти. На воркшопах учасники разом ліплять і печуть, використовуючи прості інструменти для формування й декорування, і діляться історіями та традиціями.
Ідея спирається на історію: ще менше століття тому у Франції хліб пекли колективно, у спільних печах. Ця практика зникла, а хліб залишився щоденним супутником.
«Хліб має силу об’єднувати людей. Ми віримо, що це може бути одним із найпотужніших екологічних вчинків: створювати соціальні зв’язки, піклуватися одне про одного», — каже Люсіль Барб’є.
Студія працює в «кочовому» режимі: дизайнерки подорожують, проводять воркшопи в різних країнах і, за словами Люсіль, щоразу вчаться від людей, яких зустрічають.
Чим заробляє студія
У біо Instagram студія описує себе коротко: їжа, події, воркшопи, предметний і сет-дизайн. На практиці напрямів більше:
- предметний дизайн — колекційні об’єкти з хліба;
- воркшопи з випікання й ліплення;
- кейтеринг і фуд-інсталяції для подій;
- сет-дизайн і сценографія;
- замовлення для брендів та інституцій — наприклад, хлібні чоботи-сантьяги для Dutch Institute of Royal Taste чи весільна скульптура;
- викладання.
Ще один показовий проєкт — килим для компанії dsm-firmenich, створений з перероблених борошняних мішків, які дизайнерки зібрали в пекарнях свого району. У студії називають його можливим початком нового напряму досліджень.
Як про студію дізналися
Studio CoPain не має великих рекламних бюджетів. Її видимість будується на кількох речах:
Медіа. Wallpaper включив студію до рубрики Ones to Watch — «ті, за ким варто стежити». Про дизайнерок писали французький журнал IDEAT, британський TOAST Magazine, Livingetc, Dutch Design Daily.
Дизайн-події й виставки. Студія брала участь у виставці випускників Design Academy Eindhoven на Тижні дизайну в Мілані у 2026 році, а в Амстердамі разом із платформою Framer Framed проводила подію, де учасники разом пекли й збирали хлібну скульптуру.
Instagram як портфоліо. Профіль студії — це щоденник процесу: скульптури, столи для подій, воркшопи, рецепти. Хайлайти розділені на події, воркшопи і власний журнал Copain Magazine. Інші медіа охоче беруть ці візуали в каруселі — як це зробив Food52.
Сезонні продукти. Перед Різдвом студія створила їстівні ялинкові прикраси за рецептом, натхненим традиційними пекарськими техніками, — з інгредієнтів, які є в кожній коморі.
Що в цьому кейсі важливо для маркетологів
Матеріал — це історія. Хліб зрозумілий кожному, але ніхто не очікує побачити з нього стілець. Цей контраст щоразу працює як гачок для медіа й соцмереж.
Назва, що пояснює місію. Copain — «той, з ким ділиш хліб». Студії навіть не потрібно окремо пояснювати свої цінності: вони зашиті в назву.
Персонаж замість маскота. Закваска Сюзі — живий, буквально, символ студії, про який хочеться розповідати.
Кілька джерел доходу з одного вміння. Колекційний дизайн, події, воркшопи, кейтеринг і замовлення брендів підтримують одне одного: воркшопи будують спільноту, медіа приносять замовлення, а замовлення — нові візуали для Instagram.
Чесно про головне заперечення. Дизайнерки відкрито говорять, що найбільший бар’єр — недовіра до довговічності їстівного матеріалу. І відповідають на нього не обіцянками, а технологією: сушіння, біовіск, власні рецепти.