У матеріалі розбираємо, що таке “легка мова”, чим вона відрізняється від інклюзивної та чому в комунікації варто зважати на широку аудиторію.
Що у світі
У США адаптація продукту для потреб людей з інвалідністю в деяких галузях передбачена Законом про реабілітацію від 1973 року. Він вимагає, щоб усі державні вебсайти та служби були доступні для людей з інвалідністю. У Великій Британії схожий стандарт для державних сайтів установлює Закон про рівність.
Легка мова — це мова, яку розуміють усі. Навіть складні речі можна пояснити легкою мовою. Швеція ухвалила систему правил використання легкої мови на початку 1968 року, Німеччина — у 2009 році. Найбільшого поширення легка мова набула в Ісландії — у тамтешніх книгарнях навіть є окремі полиці з книжками, написаними легкою мовою. Їх також використовують для вивчення мови мігранти та люди, які не володіють мовою досконало.
Спеціалісти розробили стандарти для написання легких текстів. Ними користуються всі, хто прагне зробити тексти доступними для людей, які мають труднощі із читанням і розумінням написаного. До процесу створення таких текстів обов’язково залучають людей із ментальними порушеннями — вони тестують написане на предмет розуміння.
У щоденних газетах і на телебаченні також трапляється легка мова. Крім того, є окрема професія — перекладач на легку мову.
У нашій країні серед фахівців усе ще тривають дискусії про те, як означити термін українською — “легка”, “проста”, “ясна” чи “зрозуміла” мова. Також наразі не ухвалили жодних нормативних документів, які б регламентували те, що ми розуміємо під цим поняттям. Тож Україна тільки на початку довгого шляху.
Досвід США
Автори книжки “Письмо — це дизайн. Як слова створюють досвід користування (UX)” Майкл Меттс та Енді Велфл переконані, що інклюзивна мова допомагає кожному з клієнтів відчути, що продукт створений саме для нього. Термін “інклюзивний” — ширший за “доступний”, оскільки охоплює не тільки інвалідність, а й колір шкіри, гендер тощо.
За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я 2018 року, на Землі проживає 217 млн людей із серйозним погіршенням зору, 36 млн із них незрячі. У 466 млн людей діагностовано погіршення або втрату слуху. У Сполучених Штатах 5,4 млн людей паралізовано. Також тут проживає 10,3 мільйона лесбійок, геїв та бісексуальних людей, 1,3 млн трансгендерних людей.
Якщо потреби цих людей не врахували під час створення продукту й комунікації про нього, вони таким продуктом не користуватимуться. Відповідно, це призведе до втрати прибутків компанії, що його створила. Тобто йдеться не лише про соціальну справедливість, а й про фінансову вигоду. А ще кожен із нас може потрапити в ситуацію, коли його чи її можливості будуть обмежені, тож дизайнери й райтери можуть заздалегідь збільшити ефект інклюзивності.
Стандарт, за яким райтери й дизайнери вимірюють рівень доступності свого продукту, має назву Web Content Accessibility Guidelines версії 2.1 (WCAG2). Зокрема, він передбачає, що:
- контент або дія мають бути доступними для різних органів чуття користувача;
- інтерфейс не повинен вимагати взаємодії, яку користувач не може виконати;
- контент або дія мають бути цілком зрозумілими для користувачів.
Читайте також: Складові успіху в роботі з текстами для інтерфейсів
Досвід Німеччини
У 2009 році Німеччина ратифікувала Конвенцію про права людей із ментальними порушеннями. У ній сказано, що всі люди мають право на безбар᾽єрну комунікацію. Із цього ж року діє Кодекс правил із написання текстів легкою мовою. У ньому визначено головні нормативні вимоги до перекладу. Наприклад, що текст мають перевірити на зрозумілість двоє тестувальників — представників цільової групи.
Перекладачка усної та письмової легкої німецької мови, учасниця дослідницького інклюзивного проєкту TOUCHDOWN 21 Анне Ляйхтфус розповідає, що текстів легкою мовою наразі небагато, переважно це тексти законів. Натомість бракує таких, які можна було би прочитати у приємній атмосфері за чашкою кави.
Молоде покоління людей із синдромом Дауна дедалі активніше виступає за свої права. Багато з них просять говорити легкою мовою. Переважно вони не розуміють образні мовні засоби й метафори. Особливо гостро ця проблема проявилася в ситуації з пандемією. Багато людей не розуміли, чому їм заборонили виходити на вулицю. Так виникла ідея створити інтернет-сторінку про коронавірус легкою мовою.
У німецькому видавництві Spaß am Lesen (у пер. — насолода від читання) легкою мовою перекладають художні тексти: романи, детективи, біографії.
Легку мову використовують не лише для текстів, нею також синхронно перекладають усне спілкування та доповіді. Анне Ляйхтфус 8 років працює усною перекладачкою легкою мовою. Вона переконана, що від використання легкої мови виграють не лише люди із синдромом Дауна, а й ті, кому складно дається навчання, нечуючі, люди з низьким рівнем знань німецької мови й ті, хто потерпає від деменції.
Що в Україні
Легке Читання в Україні
У Facebook є група “Легке Читання в Україні”. В описі групи зазначено, що легке читання — це формат викладу інформації, яку легко читати й розуміти людям з ментальними порушеннями.
Метод передбачає, що
- Застосовуються зрозумілі частотні слова, лаконічні речення, проста граматика; скорочені тексти, розділені на короткі інформаційні блоки.
- Зліва від тексту розташовують ілюстрації, однотипні для усього інформаційного продукту.
- Текст вирівнюють по лівому краю, друкують шрифтом без зарубок (Arial, Tahoma) кеглем мінімум 14.
- Інформаційний продукт не перевищує 20 сторінок і оприлюднюється після урахування коментарів тестувальників з ментальними порушеннями.
“Формат легкого читання — ціла наука: і про забезпечення права на доступну інформацію (за статтею 8 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю), і про методологічні засади складання текстів і їх сприймання користувачами”.
Засновники групи мають на меті насамперед спонукати до використання формату легкого читання людей із ментальними порушеннями, членів їхніх сімей, фахівців, які організовують і надають послуги людям із ментальними порушеннями, й активістів правозахисних організацій для людей із ментальними порушеннями.
Казки Закарпаття легкою мовою
Закарпатські казки вперше видають легкою мовою у межах проєкту “Інклюзивне літературно-художнє видання “Казки Закарпаття. Легка мова””. Він передбачає видання п’яти кольорових книжок, адаптованих для людей з ускладненим розумінням художнього тексту.
Для України це нова практика, досі книжки легкою мовою не видавали. Керівниця проєкту Лариса Шувалова розповідає, що такі книжки призначені для людей, які мають труднощі із читанням, — це й особи з ментальними порушеннями, і люди похилого віку, що зазнали деменції, й іноземці, які тільки почали вивчати українську мову.
Закарпаття славиться своїми народними казками, тому ініціатори проєкту розпочали переклад художніх текстів на легку мову саме з них. Письменник Олександр Гаврош обрав п’ять казок і адаптував їх. Ілюстрації створила видавчиня й художниця Олександра Гаркуша. Люди з ментальними порушеннями тестували тексти й ілюстрації, даючи зворотний зв’язок — що зрозуміло, а що ні. Тексти редагували кілька разів, поки досягли потрібного рівня спрощення.
Як це відбувалося
Упродовж місяця тексти читали в ужгородському Товаристві захисту осіб з інвалідністю “Надія”. Молодь збирається там тричі на тиждень для спільного проведення часу. Саме ці люди стали волонтерами проєкту, які перечитували тексти. Психологиня Ольга Принцовська розбирала з ними казки буквально по словах, щоб визначити складні для розуміння речення.
Казка має фабулу, в якій кілька сюжетних ліній. Їх розділили на розділи, спростили речення. За європейськими стандартами речення повинні бути короткими й містити лише одну думку. Якщо сказано: “Жили два брати — Іван та Степан”, то в усьому тексті герої згадуватимуться як “Іван та Степан” — не “рідні брати” чи “молодший та старший брат”.
Ілюстрації повинні бути максимально спрощеними — без зайвих деталей, персонажів, предметів, образів. Також вони мають бути завжди однаковими. Якщо героями є два брати — старший та молодший, то молодший повинен чітко відрізнятися зовні від старшого, і ці ознаки не мають змінюватися. Як і вбрання братів. Важливо, щоб ілюстрація завжди розміщувалася на тому самому місці сторінки — щоб не розсіювати увагу читачів.
Ілюстрації Олександри Гаркуші
“ательєнормально“
“ательєнормально” — спільнота й майстерня митців із/без синдрому Дауна. Її створили у 2018 році після воркшопів в Goethe-Institut Ukraine спільно з TOUCHDOWN21 та Ohrenkuss (Бонн). За два роки художники та художниці “ательєнормально” стали учасниками багатьох виставок, кінопоказів, авторами проєктів і публікацій. Їхні роботи показували в Києві, Одесі, Кельні, Харкові, Ужгороді, Львові, Мукачеві та Кмитові.
Цього літа відбулась резиденція “Дачний щоденник”, яка є продовженням минулорічної співпраці майстерень “ательєнормально” (Київ) та КАТ18 (Кельн), центру Touchdown21 та редакцією журналу Ohrenkuss з Бонна. Минулого року художники та асистенти працювали разом у режимі онлайн, а в кінці резиденції надіслали одне одному роботи та влаштували онлайн-розпаковку.
Цьогоріч кожна майстерня створила дослідницький центр, який існував під час резиденції. “ательєнормально” жили у Парку природи “Беремицьке”, на Чернігівщині, Touchdown21 та Ohrenkuss вирушили в екопоселення, а КАТ18 створили “дачу” в самому Кельні. 9 днів колективи досліджували простір навколо та самих себе, щодня влаштовуючи відеомости між Україною та Німеччиною.
Резиденція для художників — це час інспірації, результати якої можна буде побачити на виставках, які відкриються в Україні та Німеччині в листопаді. Спільні резиденції вже декілька років підряд підтримує Goethe-Institut Ukraine. Подібні проєкти допомагають популяризувати інклюзію в України та сприяють співпраці та обміну між митцями двох країн.
Читайте також: Людині потрібна людина: як комунікувати інклюзію
Чому це важливо
Оксана Семенік:
“ательєнормально” потужно розбиває стереотипи про те, кому можна бути художниками та показувати свої роботи на виставках. Дуже часто в суспільстві та в мистецькому середовищі до творчості митців та мисткинь із синдромом Дауна ставляться як до арттерапії. Мовляв, це не серйозне мистецтво. І якщо під час першої виставки “Що важливо” у 2018 році акцент був саме на синдромі Дауна, який і об’єднує 40 митців з України та Німеччини, то “ательєнормально” позиціюють себе, перш за все, як творче об’єднання. Це художники зі своєю особливою практикою. Наприклад, Анна Сапон малює картини з різнокольоровим тлом, Євген Голубєнцев використовує в роботах текст, а Анна Літвінова зосереджується на предметах та деталях навколо неї.
Однак, якщо “ательєнормально” своїм прикладом показує, що мистецтво в галереях може бути інклюзивним, то питання до текстів та доступу до мистецької (само)освіти наразі залишається. Будьмо відвертими, ми всі не завжди розуміємо, що написано в кураторському тексті на виставці або в експлікаціях до робіт. Хоча завдання цих написів — якраз допомогти зрозуміти задум художників та кураторів. У Німеччині діє Кодекс правил із написання текстів легкою мовою. Ми вирішили, що розпочнемо цю тенденцію і на Facebook-події виставки будемо комунікувати легкою мовою, яка буде зрозумілою людям з ментальними порушеннями.
Ці люди цікавляться мистецтвом, спортом, іноземними мовами, кіно тощо. Зрозуміло, що ми тільки почали рух у напрямі доступності культури в України й маємо обмежені бюджети. Та попри це вже з’являються екскурсії в музеях жестовою мовою та спеціальна озвучка фільмів для незрячих на кінофестивалях. Комунікація легкою мовою може стати новим трендом та важливим напрямом інклюзивної політики.
У суспільстві все ще багато стереотипів про людей із синдромом Дауна. Наприклад, що вони не користуються інтернетом, не працюють, що їм складно спілкуватись з іншими. Насправді це не так. Якщо говорити про художників та художниць з “ательєнормально”, то вони активно користуються Instagram та Facebook. Хтось працює, хтось активно займається спортом і багато подорожує.
Як зробити комунікацію і тексти інклюзивнішими:
поради Оксани Семенік
- Не використовуйте метафори.
- Не вживайте професійну лексику, запозичені слова, слова в переносному значенні.
- Пишіть простими реченнями.
- Додайте контекст, де це необхідно. Наприклад, поясніть, про кого йдеться або що означає той чи інший термін.
Додатково пояснити, на мою думку, — не означає спростити за сенсом або задумом. Це означає зробити текст зрозумілим, розширити аудиторію та допомогти людям отримати інформацію, яка їм цікава та необхідна.
