Військові меморіали — це місця, де історія зустрічається з майбутнім. Від того, як ми будемо їх облаштовувати, залежить, як героїв війни пам’ятатимуть наступні покоління. Ця війна дає нам, хоч і трагічну, але унікальну можливість формувати нові традиції пам’яті.
Дарка Гірна, журналістка та авторка ютуб-каналу «Обличчя Незалежності» у своєму дослідженні «Мілітарна пам’ять у камені» порушує питання того, як ми можемо переосмислити нашу ритуальну культуру, зробити її більш естетичною та благородною.
Цей матеріал є конспектом події від освітнього проєкту для родин, партнерок/ів військових та ветеранів «Близькі».
Пам’ятники, могили, меморіали — це не просто місця скорботи. Вони стають маркерами історичної пам’яті, забезпечують культурне виховання й зберігають тяглість поколінь.
У західних демократіях, зокрема, вже давно сформовані політики комеморації, які стали частиною суспільної свідомості. Україна, через відсутність державності у минулому, такої можливості не мала.
Навіщо військові кладовища?
Військові некрополі мають кілька важливих функцій:
- Історичний маркер країни. Коли ви потрапляєте на кладовище, наприклад, у Європі, ви одразу впізнаєте американське військове поховання — за уніфікованим стилем, архітектурою.
- Збереження пам’яті. Військові поховання не губляться серед цивільних, вони мають окреме значення й окремий статус. Ці місця не тільки вшановують пам’ять загиблих, а й гарантують догляд за похованнями в майбутньому.
- Виховання культури національної пам’яті. У багатьох західних країнах до догляду за військовими меморіалами залучають молодь. Школярі та студенти беруть участь у волонтерських програмах, відвідують військові кладовища в межах шкільної та університетської програм.
Західна практика: уніфікація, світлий камінь і виховання на пам’яті
У США та Європі існують десятки національних військових кладовищ. Наприклад, Бруквудське американське кладовище у Великій Британії, закладене ще під час Першої світової війни. Це одне з багатьох міжнародних кладовищ, яке демонструє типову для американців практику уніфікованих військових поховань.
Що є спільного для таких місць? Це сектор уніфікованих поховань, флагшток з національним прапором, головний монумент або храм, як кульмінаційне місце усього меморіального комплексу, інформаційний офіс та зручна навігація для відвідувачів.
Ще один приклад — Антітамське національне поле битви в Мериленді, США. Це кладовище часів Громадянської війни, де центральною фігурою меморіалу є монумент рядового солдата, що уособлює усіх воїнів цієї війни.
Важливим є не тільки вигляд самого кладовища, а й те, як держава підтримує ці місця: постійний догляд, реставрація пам’ятників, інтеграція в освітні програми.
Військові некрополі в Україні
Україна має складну історію, і через війну та окупацію багато наших військових некрополів було знищено. Відсутність державної політики в цьому питанні, а також спотворення національної пам’яті за часів радянської влади призвели до того, що наша ритуальна культура потребує серйозних змін. Проте в нас є приклади як міжнародні, так і українські, які можуть стати орієнтиром.
На території України, зокрема, розташовані німецькі військові кладовища часів Другої світової війни — їх відновила організація Volksbund. Це приклади меморіалів, де центральною темою є розкаяння за злочини нацизму та примирення.
Також у нас є австро-угорські кладовища часів Першої світової війни. Наприклад, некрополь у селі Глинськ Львівської області. Це місце вшанування не тільки солдатів австро-угорської армії, а й українців, які воювали в складі імперських армій.
Ще один цікавий приклад — турецькі військові поховання в Івано-Франківській та Львівській областях. Їх легко впізнати за ісламською символікою — вони є частиною багатокультурної спадщини нашої землі.
Козацькі хрести: українська мілітарна традиція
Українська традиція військових поховань має давнє коріння. Одним з найстаріших військових меморіалів є поховання дружинника Клима Христинича в селі Зимне Волинської області, датоване 1240-ми роками. Хрест, який установив король Данило Галицький, стоїть до сьогодні.
Козацьких кладовищ було понад 3000, проте більшість знищено. Зараз проєктом «Україна Інкогніта» встановлено місце приблизно 800 таких поховань.
Козацький хрест використовували не тільки козаки. Він став головним символом для кількох поколінь борців за незалежність України. Воїни УНР, УПА та навіть українські емігранти, які змушені були тікати від окупаційних режимів, також обирали цей хрест як символ свого героїзму.
Засилля чорного граніту
Попри багаті традиції та приклади вдалої меморіалізації в Україні, нині наша ритуальна культура видається хаотичною. Однією з головних причин є засилля чорного габро, рудого та сірого граніту на ритуальному ринку. Цей матеріал, хоч і міцний та довговічний, має дуже похмурий вигляд, що значно впливає на атмосферу місць поховань. Світлий камінь (пісковик, вапняк, архітектурний бетон), який використовували в козацьких та західних військових традиціях, майже зник з нашого ритуального простору.
Після здобуття Україною незалежності граніт залишився найпоширенішим матеріалом для пам’ятників не так через попит, як через те, що залишився величезний запас матеріалу та виробництва, який продовжував диктувати свої умови. У результаті наші військові поховання набули надмірно похмурого вигляду, відображаючи радянську традицію.
Крім того, в Україні досі не розроблено системної політики пам’яті та законодавства щодо військових кладовищ. Військові сектори на кладовищах, які ми нині відвідуємо, фактично є комунальними, а не окремими військовими некрополями. Це створює хаос в організації й вигляді таких місць, адже кожна громада облаштовує їх на свій розсуд, часто без залучення архітекторів чи скульпторів.
Що далі?
Україна зараз стоїть на порозі змін у ритуальній культурі. Ми маємо унікальну можливість відновити традицію використання світлого каменю і створювати військові некрополі, які будуть відповідати нашій національній ідентичності. Перші кроки вже зроблено. Наприклад, у 2023 році в Тернополі на Микулинецькому кладовищі відкрили новий військовий сектор з використанням козацьких хрестів, що повертає нас до нашої давньої традиції.
Однак це лише початок. В Україні необхідно розробити стандартизовані та гідні проєкти меморіалів, які громади могли б використовувати як естетичний орієнтир. Також потрібно розробити законодавство про військові кладовища. Український Інститут національної пам’яті вже зробив певні кроки в цьому напрямі, рекомендувавши у 2016 році козацький хрест як основну форму для меморіалів. Рекомендації потребують доопрацювання та ширшого погляду на суспільну функцію таких місць.
Комунікація щодо естетики військових меморіалів, без сумніву, викликатиме конфлікти між приватною пам’яттю та суспільною традицією. Такі конфлікти не є новими — вони були характерні для багатьох держав, які формували свої політики пам’яті.
В американській практиці це питання розв’язують доволі просто. Людям дають право вибору: вони можуть поховати своїх рідних або на військовому кладовищі з певними правилами щодо естетики й дизайну, або на цивільному кладовищі, де можна встановлювати будь-які пам’ятники. Такий підхід дає змогу уникнути непорозумінь і конфліктів між приватними бажаннями родин та загальними естетичними стандартами військових некрополів.