«Я ніколи не вміла малювати. У школі всі малюнки за мене робила мама», — так розпочинається історія Юлії Лободюченко — української автодизайнерки, яка працювала в Італії, створює постери з автомобілями та бере участь у проєкті «Літопис українського дизайну» як журналістка-дослідниця та ілюстраторка.
Про сексизм в автодизайні, шлях до успішного YouTube-каналу та майбутнє автопрому — у конспекті зустрічі.
Шлях до Scuola Politecnica di Design
У дитинстві мама відвела мене до Палацу дітей та юнацтва на Арсенальній площі. Саме там я вперше спробувала створювати моделі в 3D Max і навіть анімації, а згодом вирішила, що хочу зробити це своєю професією.
На факультеті промислового дизайну в Академії Бойчука я познайомилася зі студентами, які також цікавилися автодизайном. Разом ми збиралися після пар і малювали машини, надихаючись історіями Максима Шкіндера та Слави Конаховського — випускників академії, які працюють у цій сфері.
Попри те, що офіційна програма навчання не передбачала занять з автодизайну, ми продовжували збиратися та працювати над своїми навичками. Я зрозуміла, що це не просто захоплення, а реальна професія, й вирішила, що хочу навчатися далі. Єдиним правильним кроком бачила вступ до італійського інституту — думала, що більше ніде автодизайн не викладають.
Коли я вже потрапила на магістратуру до Scuola Politecnica di Design в Італії, то зрозуміла, що все, чого нас вчили в Академії Бойчука, насправді було дуже корисним. В Україні дуже хороша академічна база: живопис, рисунок, композиція, формотворення, кольорознавство — нас вчать розуміти форму та як вона працює. Але що з нею робити — ніхто не пояснює. А там, навпаки, бази немає, але там точно кажуть, що тобі треба робити.
Університет виявився справжнім випробуванням. Ми майже не виходили з будівлі, де проходили заняття. Усі аудиторії були розташовані всередині великої скляної конструкції без нормальних вікон. Ми працювали з восьмої ранку до восьмої вечора. Природного світла майже не було, і тижнями я могла не бачити сонця. У перший день нам сказали: «Підіть погуляйте Міланом, бо більше у вас не буде такої можливості».
YouTube, дизайн і тачки. Конспект зустрічі з Юлією Лободюченко
Як потрапити в автодизайн?
Є два шляхи: або намагатися зробити це дистанційно з України, або обрати навчання за кордоном. Другий варіант значно спрощує поріг входу в індустрію, адже навчання у провідних закладах Європи та світу відкриває доступ до необхідних контактів. Майже кожен із наших викладачів працював у якійсь автомобільній компанії. Саме через них ми передавали свої портфоліо, вони радили, куди краще відправляти роботи.
У дизайні автомобілів усе залежить від компанії. Є бренди, де працює 200 дизайнерів, але реальних проєктів для них немає. Я раджу обирати невеликі компанії, де працює до 30 дизайнерів. Коли ти потрапляєш у велику корпорацію, ти просто стаєш одним із сотень людей, і твоя робота перетворюється на нескінченні узгодження. Натомість у маленькій компанії тобі можуть дати більше свободи й можливостей проявити себе.
Автодизайн — це більше про пристрасть, ніж про гроші. Ти працюєш заради ідеї, заради того, щоб колись побачити свою машину на дорозі й сказати: «Ось ці лінії зробив я».
Автодизайн — це більше про пристрасть, ніж про гроші.
Після випуску я почала активно розсилати своє портфоліо. І ось одного дня мені зателефонували з компанії JAC. На той час китайські компанії мали дуже швидкий цикл виробництва, що давало можливість працювати над кількома проєктами за короткий час. У нашій команді було 19 дизайнерів, і я була однією з них. Половина займалася інтер’єром, половина — екстер’єром. Ми працювали над реальними моделями, і вже через три роки мої роботи були на дорогах.
В Італії великі культові бренди, такі як Ferrari, Lamborghini, мали свою особливу іронічну концепцію: «Ви у нас працюєте безкоштовно, зате через кілька років ви поїдете до Азії і там вже отримаєте шалені гроші з нашим ім’ям в портфоліо». І виявляється, це справді працює.
Як зʼявилися «Транспортні історії»
Після початку повномасштабної війни я зовсім перестала малювати. Я просто кинулась в те, що відбувається навколо. Шукала нові можливості й потрапила у волонтерські проєкти, де почала працювати як маркетолог. Там я протрималася пів року й потім мене взяли маркетологом в дизайн-студію.
Ідея розповідати історії автодизайну з’явилась ще в інституті, на парі з історії автодизайну. З майбутнім співзасновником каналу «Транспортні історії» ми познайомились в інстаграмі. Я публікувала пости про машини й показувала музеї, а Юра написав, що мріє це знімати й був би радий створити матеріал про музеї авто. Я повернулася до України й вирішила, що це ж саме той момент, коли можна щось зробити.
У мене вже був готовий сценарій, який я написала ще три роки тому, коли думала написати книгу. Це була історія Isetta — мого улюбленого мікрокара, яка чекала свого часу. Ми вирішили, що будемо знімати в мене вдома. Юра приїхав з усім необхідним, і ми зняли перше відео.
Всі деталі були продумані, і результат не забарився. Перші коментарі й перегляди показали, що люди це помітили. І це стало початком чогось більшого, ніж я могла собі уявити. Потім Toyota запропонували зняти до виходу нового Prado велике документальне відео про історію Land Cruiser й випробувати позашляховик. Це вже було знаковим моментом, адже модель тільки-но вийшла на український ринок, і ми одні з перших її тестували.
Виявилось, що для того, щоб бути частиною світу автодизайну, необов’язково малювати машини. Я зрозуміла, що мені хочеться не лише створювати, а й розповідати, демонструвати ці історії, знімати, подорожувати, вивчати нові факти. Поїздки, тест-драйви, дослідження, читання книжок — все це приносить мені задоволення. Я готова створювати щось більше.
Чи є сексизм у сфері автодизайну?
Зрозуміло, що дизайн-індустрія досі асоціюється з певними гендерними ролями. Так прийнято, що жінки працюють в color and trim. Часто вони приходять туди з фешну, бо саме там багато роботи з матеріалами та кольорами. Багато жінок не йдуть саме в дизайн екстер’єру, бо думають, що їм там буде дискомфортно. Через це їх мало, й інші теж бояться пробувати — замкнене коло. Хоча прямого сексизму ніде немає.
Коли я навчалася, я дуже чітко зрозуміла, що якщо хочу працювати в екстер’єрі, то маю створити портфоліо, яке виведе мене саме на цей напрям. Тобто важливо бути дуже чітким у своїх прагненнях, якщо хочеш працювати на тій чи іншій позиції, й класти в портфоліо проєкти, які відображають саме ту сферу, в якій ти хочеш працювати.
На самому початку багато хто сумнівався, чи буду я комфортно почуватися в середовищі, де багато чоловіків. Але я завжди знала, що це мій шлях, і тому не звертала на це уваги. Зараз усе більше жінок в автодизайні, і це позитивний тренд.
Чи є майбутнє в автопромі?
Автопром справді переживає складні часи. І це частина загальної тенденції, де навіть легендарні бренди, як Ferrari, Lamborghini, Fiat, вже не можуть дотримуватись своїх попередніх темпів розвитку. Все змінюється, і можна сказати, що ми перебуваємо на межі великого технологічного перелому.
Автомобілі стали настільки просунутими з технологічного погляду, що вже немає куди рухатися. Швидкість досягла свого максимуму, з’являються нові обмеження на дорогах, і вже майже всі етапи ергономіки були продумані.
Машин нині вже забагато, і люди часто не знають, куди їх ставити, тому що міста переповнені. Замість того, щоб ганяти вулицями, ми маємо думати, як зробити міський транспорт зручним і екологічним.
*Поговоримо — це серія зустрічей-розмов з експертами ринку креативу та комунікацій. Участь в онлайн/офлайн зустрічах можлива за донат. Нові події шукайте тут.