fbpx
Зсередини

“Давайте вже після перемоги”, або Як боротись із синдромом відкладеного життя

Розповідає психологиня
Данилюк Даяна, 09.05.2022

Усім нам відомий термін “прокрастинація”, коли ми відкладаємо важливі чи не дуже справи на потім, бо в цей конкретний момент не знаходимо сил на їх виконання. Більшість повʼязує прокрастинацію з лінню, але насправді причин може бути безліч. Саме тому психологи радять спершу знайти джерело постійного зволікання.

Але що робити, коли причина відома, а справжнє та цілісне життя продовжує відкладатися? Із цим питанням зараз зіштовхується більшість українців, які вже третій місяць живуть в умовах воєнного стану.

Щоб розібратися, як працює наш мозок під час війни, чому не можна відкладати життя “на потім” та як ці заборони можуть вплинути на людину, ми поспілкувалися з психологинею Станіславою Орловською.

Станіслава Орловська


Спершу про головне: що таке синдром відкладеного життя та як ми почали з ним жити

Синдром відкладеного життя не є медичним діагнозом. Це життєвий сценарій, за яким людина перебуває в ілюзії, що зараз вона начебто не живе, а просто чекає певних обставин. Ось дочекається – і тоді вже почнеться справжнє життя. Ніби можна таймер особистого життєвого часу поставити на паузу. Але це так не працює: наші дні плинуть, чим би вони не були наповнені.

Термін упровадив у 1997 році вчений В. П. Серкін, який досліджував поведінкові й психологічні особливості жителів Півночі. Люди, які жили в важких природних умовах, мали тунельний погляд на життя, зосереджений тільки на одній меті – заробити гроші й поїхати на Південь, ось тоді почнеться життя.

Якби ми з вами вели цю бесіду в мирні часи, ми б називали такі поширені умови, через які люди відкладають своє життя:

  1. ідеальний момент – ще одні/другі/треті курси й точно почну займатись улюбленою справою;
  2. певні умови – стане трохи легше з фінансами (якось само) і ось тоді відпочину;
  3. абсолютна ясність – одного дня я відчую, що мені точно треба йти із цих токсичних стосунків.

Але зараз ми всі чекаємо однієї події – перемоги.

 “Не про таке життя я мріяв/-ла, але нічого, це ж тимчасово. Ось дочекаємось перемоги й заживем”. Так виглядає момент, коли життя стає на паузу

У багатьох із нас внутрішній таймер став на паузу вранці 24 лютого. Реальність стала настільки жахливою й непередбачуваною, що залишатися в контакті з нею стало нестерпно. Перший час ми були зайняті питаннями свого виживання, організації безпеки для себе та родини. Це не був процес вибору, до якого ми звикли у мирні часи, коли обирали для себе обставини серед хороших і кращих. Ні, це був вибір серед поганого і ще гіршого, де головне – безпека. Кожен опинився в тих умовах, у які нас закинули базові інстинкти: хтось біг якнайдалі, хтось пішов воювати, а хтось завмер і нікуди не поїхав. Серед усіх цих історій щасливу знайти не вдасться. Тому що еміграція – не Діснейленд. Жити вдома, але під постійною загрозою – украй важко. А про те, із чим стикаються наші воїни на фронті, ми просто промовчимо, бо слів, гідних для опису цих викликів, не знайти.

Після першої хвилі тривожних швидких функціональних виборів та вчинків багато хто озирнувся навколо й подумав: “Не про таке життя я мріяв/-ла, але нічого, це ж тимчасово. Ось дочекаємось перемоги й заживем”. Так виглядає момент, коли життя стає на паузу.


Закріпимо: це не психічний розлад

Ми не знайдемо цей синдром у міжнародних класифікаторах захворювань. Померти від відкладання життя неможливо, а от прожити чуже – цілком.

Від того, чи усвідомлюємо ми, що наш особистий життєвий таймер не ставиться на паузу – прямо залежить якість життя та кількість утілених істинних бажань та мрій.

Доки нам здається, що час не йде, що дні під час війни – не рахуються, можна нескінченно відкладати важливі для себе рішення, забороняти собі задоволення, не помічати, що ось воно, життя – з усіма обмовками воєнного часу, але це ваше життя, і воно плине.


Чим характеризується синдром відкладеного життя

До проявів відкладеного життя належить і відкладене задоволення. На цей феномен впливає ще одне психологічне явище – провина вцілілого. Про це психічне явище треба писати окрему статтю. Але якщо коротко – це провина, яку відчувають люди, що вижили. Дуже поширене зараз явище. Це відчувається так, ніби я не маю права купити собі морозиво, бо хтось, із ким я однієї крові, в Маріуполі чи Херсоні, не має навіть хліба. Ці жертви були б цілком виправдані, якби ваша відмова від морозива, кави або нових вражень додавала б хліба й безпеки в гарячих точках. На жаль, це так не працює. Тому найконструктивніша дія, хоч і не така проста у втіленні, це повернення фокусу на своє життя. Моя особиста мантра, коли накриває почуття провини за те, що я вціліла, звучить так: “Ми вижили, аби жити. Інакше навіщо все?”

Ще одна причина не жити своє життя повноцінно, з усіма доступними задоволеннями та можливостями – це осуд інших. Українське суспільство зараз поляризоване всередині. У соцмережах тривають палкі суперечки щодо того, хто правий, а хто невідплатно винен: ті, хто виїхали, чи ті, хто лишилися вдома, ті, хто лишилися займатись професією та захищати свою родину, чи ті, хто пішли воювати? Ті, хто перейшли на українську зараз, ті, хто у 2014-му, або ті, хто обрали залишатись російськомовними в побуті та особистих дописах.

 Моя особиста мантра, коли накриває почуття провини за те, що я вціліла, звучить так: “Ми вижили, аби жити. Інакше навіщо все?”

Мені це внутрішнє розділення суспільства за мовним, регіональним чи будь-яким іншим критерієм видається найприкрішою перемогою ворога. Тимчасовою, сподіваюсь. Немає сенсу шукати винного серед українців. Є тільки один винний у тому, що з нами відбувається. І це ані ті українці, що виїхали, ані ті, що лишилися, ані російськомовні українці, ані чоловіки, що лишились зі своїми родинами на своїх професійних посадах – ні, це ворог. І це потрібно постійно тримати у фокусі — хто насправді винний в усьому цьому.

Якщо триматись за свою правду, вірити собі й своїм виборам, пам’ятати, хто насправді винен – ви стаєте набагато менш уразливими до чужого осуду.

 Якщо триматись за свою правду, вірити собі й своїм виборам, пам’ятати, хто насправді винен – ви стаєте набагато менш уразливими до чужого осуду.


Як синдром відкладеного життя може вплинути на карʼєру

 Здається, що скінчиться війна, ми всі повернемось до минулого життя, минулих відповідей і знань про себе й можна буде залишити все як є. Насправді ж ні, це ілюзія

Зараз HR-спеціалісти багатьох українських компаній стикаються з тим, що ефективність працівників падає. Власники ухвалюють складні рішення, щоб зберегти штат, продовжувати працювати, боротися за існування бізнесу на ринку за всіх цих складних умов. Водночас більшість працівників втрачає мотивацію до роботи. Як це влаштовано?

Річ у тому, що війна – це зсув ментальних літосферних плит. Ми торкаємось загрози для життя, і це провокує перегляд усіх наших великих екзистенційних питань та відповідей на них. Те, що вже давно про себе було відомо: хто я, яка в мене система цінностей, які мої цілі й прагнення – знову опинилось під питанням. Хто я передусім? Мама або медсестра на передовій? Архітектор з багаторічним стажем чи сапер зі стажем один день? Айтішниця чи снайперка?

Кожен зараз робить для себе вибір, усвідомлено чи ні. Буває так, що цей вибір застрягає всередині. І функціонально, день за днем людина залишається на своєму робочому місці, але всередині постійно думає: а може, я маю бути не тут?

Усі ці екзистенційні питання – складні та болючі. Хочеться взагалі відвернутись від них і просто почекати. Здається, що скінчиться війна, ми всі повернемось до минулого життя, минулих відповідей і знань про себе й можна буде залишити все як є. Насправді ж ні, це ілюзія.

Наше життя ніколи не буде таким, як було. Кінець війни – невідомо коли, так само невідомо, яким він буде для країни і для кожного з нас. Це реальність. Дивитись прямо в обличчя цій реальності складно, але саме ця зустріч рухає нас до конструктивних змін.

Складність професійного вибору ще й в тому, що з початку війни справді важливою здається тільки та діяльність, яка безпосередньо пов’язана з воєнними діями. Все інше ніби втрачає сенс. Стріляти – важливо, писати код – кому це зараз потрібно? Чиє життя це врятує?

 Окрім цінності й важливості викликів, з якими стикається зараз наша держава, є ще й цінність ваших особистих викликів, які з початком війни нікуди не поділися

Пропоную дивитись на ці питання ширше – з погляду макроекономіки. Держава може вистояти не тільки якщо в неї сильна армія, але й сильна економіка. Бо для утримання армії необхідна величезна купа грошей. І кожен, хто продовжує якісно виконувати свою роботу на підприємстві, в IT, в кав’ярні та супермаркеті, підтримує економіку держави, а отже підтримує армію, а отже – наближає перемогу.

Це один зі шляхів логіки, який допоможе відновити цінність вашої професійної діяльності. Але в мене є й інші аргументи. Окрім цінності й важливості викликів, з якими стикається зараз наша держава, є ще й цінність ваших особистих викликів, які з початком війни нікуди не поділися. Ваші фінансові цілі, ваші професійні мрії, ваші прагнення – вони справді перестали бути важливими? Чи все-таки їх варто згадати та повернути їм цінність? Чи все, про що ви мрієте, неможливо продовжувати здобувати зараз?

 Часи великих криз – завжди часи великих можливостей

Ви мріяли про підвищення кваліфікації – нині є мільйон можливостей онлайн.

Ви мріяли подорожувати, але не знаходили часу, а тепер сидите в селищі під Берліном і не їдете вивчати місто, бо війна триває і як так можна – ваша аскеза, на жаль, не врятує жодного життя. Повертайтесь до свого й наповнюйте себе враженнями, так ви будете кориснішими для інших.

Ви давно хотіли звільнитись з роботи й почати щось нове – розгляньте можливості, вони точно є.

Часи великих криз – завжди часи великих можливостей. Але помітити їх можна, тільки якщо усвідомити, що ваше життя продовжується, дні по-справжньому починаються і закінчуються, і ці місяці війни вам ніхто й ніколи не компенсує.


Як у нинішніх умовах варто комунікувати бізнесу

Для того, щоб комунікація бізнесу була ефективною, вона має відповідати емоційним потребам споживачів. Які часи – такі й потреби.

01.

Найбільшою потребою українців зараз є перемога. Відповідати цій потребі означає бути соціально відповідальним бізнесом. Обрати свій напрям – допомога ЗСУ, гуманітарна допомога певній категорії населення або покинутим тваринам – і реалізовувати цю соціальну відповідальність по-справжньому. Регулярно звітувати та реально допомагати.

02.

На другому місці та потреба, яку ви покривали й до війни, специфічна для вашого бізнесу. Якщо це, наприклад, індустрія краси, то потреба ваших підписників в естетиці нікуди не зникає від того, що йде війна. Подумайте, як адаптувати той самий сенс під умови воєнних часів – і все спрацює.

Наприклад, якщо за умов війни в країні у ваших підписників немає змоги ходити до салонів краси, а ви є брендом косметики, опублікуйте лайвхаки. Розкажіть, як стежити за собою в домашніх умовах, заощаджуючи гроші, використовуючи вашу продукцію і лишаючись красивими за будь-яких умов.

03.

Постійно перебувайте в діалозі зі своєю аудиторією, проводьте опитування, звертайте увагу на реакції у коментарях. Негативні реакції – це не привід образитись на споживачів та опустити руки, навпаки – це важливий маркер того, що від вас хоче, а чого не хоче ваша цільова.

04.

Тримайте баланс. Не говорити про війну неможливо, але й говорити тільки про війну – некорисно. Людям треба відпочивати від цього контексту, згадувати про те, що є й інші теми, справи, потреби. Тому не соромтесь як говорити про війну, так і відволікатись від цієї теми.

05.

І остання порада – лишайтесь собою. Ви ж не 100 гривень, щоб усім подобатись. Ваше завдання підтримувати діалог зі своєю аудиторією, якій підходив ваш tone of voice і до війни. Якщо ви були зухвалими рокерами або милими бусинками у комунікації – залишайтесь такими. Не ігноруйте реальність, комунікуйте свій бренд з огляду на війну, але не втрачаючи особистого голосу.


Поради для тих, хто готовий рухатися далі

Не забуваймо про те, що синдром відкладеного життя – це захисний механізм психіки. Якщо він вмикається, це означає, що психіці він зараз чимось корисний. Тому тут я б не радила радикальних універсальних дій. Можливо, ця ілюзія вам зараз потрібна, щоб не розсипатись. Прислухайтесь до себе.

Також важливо не плутати синдром відкладеного життя із депресивними станами, коли немає сил підвестися з ліжка, не те щоб глобально щось вирішувати про своє життя. У випадку пригніченого настрою, який не змінюється більше двох тижнів, та знесилення, зверніться, перш за все, до психіатра. А після його медичного висновку – до психолога.

Також не варто плутати цей синдром із супротивом виконувати якісь певні завдання. У нашій культурі це прийнято називати лінню. “Лінь” може свідчити як про брак мотивації виконувати певну роботу, так і про те, що час відпочити, відновити ресурси й повернутись до діяльності вже з більшою залученістю.

Якщо ви впізнали себе в описі синдрому відкладенного життя і відчуваєте, що готові до змін, я раджу вам декілька речей:

  1. Спочатку звернути увагу на базові речі й навести в них лад: сон, харчування, фізичні вправи, екологія споживання новин, обізнаність у техніках самодопомоги за тривожних станів. Якщо із цим порядок, йдемо далі.
  2. Усвідомити себе “тут і зараз”. Помітити реальність, у якій ви є. Ось весна, ось війна, ось ви особисто в усіх цих обставинах. Які ці обставини? Що вас тут і зараз засмучує, тривожить, а що, навпаки, – змушує усміхнутись? На що тут і зараз ви можете вплинути, а на що – зовсім ні?
  3. Передивитись відповіді на запитання: “Хто я? Яка моя система цінностей? Чи змінилось щось в моїх життєвих цілях? Що з того, що я хочу від життя, можна втілювати зараз?
  4. Скласти список того, що приносить вам задоволення та повертає в реальність: смаки, запахи, види діяльності, спілкування із кимось важливим, читання? Сформуйте особистий “дофаміновий банк” – список маленьких і великих задоволень, які вам доступні тут і зараз.
  5. Хваліть себе за найменші перемоги, це зараз надважливо.
  6. Якщо ви не можете впоратись самі, життя завмерло або летить шкереберть – не соромтесь звернутися по допомогу до психолога. Кожен з нас потребує зараз підтримки – це нормально.

Наостанок поділюся особистими роздумами щодо відкладеного життя. За 34 роки я стала свідком щонайменше восьми великих соціально-політичних криз. Рахую у зворотному порядку: повномасштабна війна в Україні, пандемія COVID-19, війна 2014 року, яка забрала у мене рідне місто й Крим, Революція Гідності, економічна криза 2008 року, 90-ті, розпад СРСР. І це не рахуючи особистих криз і доленосних утрат. Якби я щоразу відкладала питання особистого розвитку й ставила життя на паузу, мені страшно уявити точку, у якій би я зараз була. Це була б точно не та мить, у якій пишу цей текст.

Пам’ятайте, де б ви не були й що би з вами не відбувалось, ваша головна відповідальність – це ваше особисте життя. Живіть його! Не віддавайте ворогу ані хвилини.


Корисна вправа та ресурси для самостійного опрацювання

Якось увечері сядьте за стіл та складіть аркушик паперу навпіл. Так ви розділите аркуш на праву та ліву половинки. У складеному стані, коли ви не бачите ліву половинку аркуша, на правій напишіть вашу велику мету або декілька. З тих, що ви точно б хотіли втілити протягом життя (можна визначити термін: рік, 5 років). Наприклад, написати книжку.

Перегорніть аркуш і на лівій половинці напишіть усі справи, на які ви витратили час сьогодні. Наприклад, зарядка, обід, прибирання, розмова з близькими, 4 серії такого собі серіалу, 2 години у соцмережах. Тепер розгорніть аркуш так, щоб бачити одночасно і лівий, і правий боки. Чи є логічний зв’язок між тим, що ви робили сьогодні, і тим, що ви хочете встигнути за життя? Так ви наочно побачите, чи стоїть ваше життя на паузі, чи ви послідовно рухаєтесь до своєї мети.

 Корисні відео:

 Корисні книги:

  • “Людина в пошуках справжнього сенсу” Віктор Франкл.
  • “Вибір. Прийняти можливе” Едіт Єва Еґер


Читайте також у рубриці Зсередини
“Комедія почала зцілювати як слухачів, так і тих, хто на сцені”. Троє коміків про стендап у воєнний час 
Про потреби аудиторії у комедії та створення підґрунтя для комунікації
Як використовувати військові образи в комунікаціях: гайд від Patsany Agency
10 порад для брендів, комунікаційників та креативників
Хто такий фандрейзер
Спеціалісти організацій “Таблеточки”, “Інтерньюз-Україна” і “Повернись живим” розповідають про свою роботу
Чому бренди відкликають свої бізнеси в росії, а ті продовжують працювати. Розповідаємо про франшизу на прикладі KFC
А також розмовляємо з експертом з франчайзингу
Добірка додатків для контролю фінансів
Щоб ефективно управляти коштами та заощаджувати
Інші статті за темами
Підписатися
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень