Флоріана Юр’єва знають насамперед як творця радянського герба Києва і “тарілки” на Либідській. Та він був також мультидисциплінарним художником, науковцем, який досліджував уплив кольору, засновником нового виду мистецтва — кольоромузики, майстром музичних інструментів, мистецтвознавцем, педагогом і поетом.
Що пов’язувало митця з комунікаціями, з’ясовуємо в матеріалі.
Комунікація через архітектурні об’єкти
Так звана “Літаюча тарілка”, збудована за проєктом Флоріана Юр’єва — це будинок Українського інституту науково-технічної та економічної інформації МОН України, що стоїть біля станції метро “Либідська” в Києві.
Збудована 1978 року, вона й нині вирізняється оригінальністю, що й казати про її появу в часи типового радянського проєктування. За цей проєкт Юр’єв одержав нагороду “За новаторство в архітектурі”.
У конференц-залі Інституту інформації, за задумом Юр’єва, мав функціонувати унікальний кольоромузичний театр, який об’єднує музику, світло й колір. Саме тому будівля має таку химерну форму, яка дала змогу створити залу з ідеальною акустикою. Звук тут із рівномірними амплітудою та тембром розподіляється на кожне з п’ятисот глядацьких місць
Як художник-архітектор Флоріан Юр’єв створив також проєкт мікрорайону “Нивки-3” у Києві, наземну станцію метро “Хрещатик” і низку пам’ятників відомим діячам.
Комунікація за допомогою кольору
Як науковець з 1950-х років Юр’єв працював над теорією “музики кольору” — про сприйняття кольору, його відображення в мистецтві, проблематику “кольоромузики”, синтезу звуку та зображення. Флоріан Юр’єв розглядав кольоропис як самостійний спосіб художнього мислення, де колірні гармонії за своїми засадами близькі до музичних, звідси ж — ідея музики кольору. Свого часу митець давав беззвучні концерти музики кольору.
Одним із перших у світі він довів органічну природу кольоросприйняття, яку забезпечує наявність двох кольорових та одного чорно-білого каналів бачення у зорових нервах людини. У Союзі відкинули цю теорію, натомість через десятиліття її підтвердили дослідження англійських учених-фізіологів, які врешті отримали за неї Нобелівську премію.
Вважав, що колір в інформації виконує три функції — комунікативну, пізнавальну й виражальну.
Юр’єву також належить метод колірної фонетичної транскрипції, який можна застосувати до всіх мов, а також для колірного запису музичних творів. У ній він поєднував звуки, зображення та слова, додаючи до кольору та музики мистецтво поезії.
Комунікація через музику
Юр’єв був скрипалем, композитором та одним з найкращих в Україні майстрів-художників скрипкових музичних інструментів (скрипка, альт, віолончель, контрабас), створив їх близько 30. Кожна з них названа іменем відомої людини і має вишукану форму — головки інструментів завершують скульптури. Майстер вчився цій справі в Італії та США.
Окрім того, йому належать сім авторських патентів в царині музичної акустики, які вдосконалили й надали сучасного звучання скрипці та віолончелі.
Комунікація через візуальні образи
Як художник Юр’єв творив кольоромузичні картини. У радянський період через боротьбу з “абстракціонізмом” частину його робіт знищили. Абстракція Юр’єва мала на меті не так розвиток формального боку мистецтва, як стосувалася пошуку нових способів комунікації з публікою. З такою ж ціллю у 1960-х виник його кольоромузичний фільм “Двадцяте сторіччя”, який теж був знищений.
З колекції Національного художнього музею України
Також митець ілюстрував книжки з науково-популярної фізики, хімії, біоніки, деякі з них здобули професійні нагороди.
Понад 20 років вів курс “Художнє кольорознавство” в Українському поліграфічному інституті, виховавши чимало художників-колористів.
З колекції Національного художнього музею України
Вербальна комунікація
Флоріан Юр’єв був поетом і автором численних статей і книжок: “Музыка света”, “Выразительные качества цветной иллюстрации”, “Цвет в искусстве” та ін. “Музыка света” була написана 1962 року, видана 1971-го й одразу заборонена. Наклад знищили, авторові вдалося врятувати всього кілька примірників.
