Олександр Грехов — київський ілюстратор. Серію його робіт “Квантовий стрибок Шевченка” активно обговорювали по всій Україні, а сувеніри з ілюстраціями автора можна знайти в багатьох українських крамницях.
Ми поспілкувалися з Олександром про його творчу діяльність, колаборації з брендами, соціальні ініціативи та силу ілюстрацій як комунікаційного інструмента.
Власний стиль та ідеї
У мене технічна освіта, і довгий час я працював за фахом, в IT. До мистецтва прийшов не так давно, чотири роки тому. Малювати я ніде не вчився. Узагалі, коли мене про це питають, часто кажу, що малювати не вмію. І поки що навіть не виникає бажання вчитися малювати “правильно” — як малюється, так і малюю. Для мене зміст первинний за форму.
Усі проєкти я створюю на телефоні, за допомогою найбюджетнішого стилусу. Три роки поспіль у мене був iPhone 5, а зараз новіша модель, але з екраном такого самого розміру. Малюю в примітивній програмі Paper, а відтак за потреби доробляю малюнки в CorelDraw.
Мій стиль малювання виробився значною мірою через технічні обмеження, які я сам собі створив, використовуючи примітивні програми. Завжди однакова товщина ліній, палітра з трьох десятків кольорів, яку не змінюю протягом років — усе це дає ту впізнаваність. Якщо бачите щось намальоване так, ніби рукою дитини, то це точно моя робота!
Ідеї для ілюстрацій найчастіше з’являються випадково й незаплановано.
Коли я ілюструю різні інфоприводи, події, пам’ятні дати тощо — з ідеями легко. В інших моїх проєктах трапляється по-різному. Наприклад, уся серія “Квантовий стрибок Шевченка” побудована на образах, які подобалися мені в дитинстві та юності. А ідея серії “Плямки” виникла через дописи знайомої в соцмережах. Вона постила фотографії своєї білої кішки із чорними плямками, і я два роки малював ці плямки, але без кішки.
Не буває днів, коли сиджу і думаю, що б таке намалювати. Зазвичай думаю про те, як устигнути намалювати все придумане раніше.
“Квантовий стрибок Шевченка”
Я не люблю зайвої уваги, але моя серія робіт “Квантовий стрибок Шевченка” у 2019 році стала справжньою інформаційною бомбою. У цій серії я зобразив Тараса Шевченка в абсолютно різних образах — від Гаррі Поттера до Фріди Кало.
Виставка цих робіт побувала в багатьох українських містах, а також у трьох інших країнах — ОАЕ, Сербії та у США, на фестивалі Burning Man. Певно, в майбутньому мені буде складно створити щось подібне за масштабністю.
Незважаючи на масову критику “Квантового стрибка”, було значно більше побажань успіхів у творчості, аніж побажань “швидкої смерті”. Тому, гадаю, більшості людей проєкт сподобався.
Як ідея, так і вибір персонажів для серії були цілковито випадковими. Перший Шевченко був з єдинорогом на руках. Я намалював цей портрет у день народження письменника, і він собі тихенько існував рік. Але потім я вирішив, що добре було б поєднати Шевченка з моїми улюбленими персонажами — першими були Девід Бові та Жак-Ів Кусто.
Тема української літератури настільки масштабна, що цілого життя замало, аби попрацювати зі всіма сенсами, які в неї вкладено. Світ не стоїть на місці, і без переосмислення минулого не буде теперішнього й майбутнього. В інших країнах національні герої “живі”, вплетені в сучасний світ, у тренди, а не просто стоять пам’ятниками. Захотілося зробити щось подібне і в нас.
Улюблені проєкти автора
Може, трохи дивно, але в моїй трійці кращих особистих проєктів перше місце посідає не “Квантовий стрибок Шевченка”, а “Справа № 1842. Катерина” — проєкт, який ми робили разом з Анастасією Аболешевою для Національного музею Тараса Шевченка. Одна з найвідоміших картин Тараса Григоровича вирушила до реставраційного центру, а я придумав детективну історію про її “зникнення”, з підозрюваними та історією створення картини.
Ще люблю проєкт “Привіт, ти мені подобаєшся, але у нас нічого не вийде”. Він був створений як спроба саморефлексії і пошуку себе, заснований на реальних подіях з мого життя.
Не менш улюблений проєкт — “Лесь Курбас” для театрального фестивалю “Кіт Ґаватовича”. Це серія ілюстрацій катів, які стоять за смертю Курбаса, і тисяч інших людей у 30-ті роки минулого століття.
Залишилося ще багато виставкових проєктів, які через карантин довелося скасувати. Сподіваюся, цього року їх усе ж удасться показати. Серед них, наприклад, ілюстрації “Епістолярна серія”, які я роблю з Яною Сичовою. Ми проілюстрували уривки з особистого листування українських класиків, перенесені в сучасні месенджери. Вони про любов, про біль зі зрадами і про все те “живе”, що є у людей.
Про співпрацю
Я ілюстратор-фрилансер. Але також я сам собі куратор, бухгалтер, менеджер проєктів, кур’єр і так далі. Окрім власне створення ілюстрацій, я їх друкую — для постерів, листівок, календарів тощо. До карантину співпрацював з різними книжковими магазинами, кав’ярнями по всій країні, а зараз здебільшого продаю роботи через свої соціальні мережі.
Переважно я співпрацюю на проєктній основі. Це для мене найкращий варіант, бо проєктна робота дозволяє перемикатися з теми на тему. Малювати для когось одного — складно. До того ж не завжди від замовників є бодай якесь технічне завдання. Має бути дуже цікава тематика, аби щодня знаходити нові ідеї і “не списатися”. З таких проєктів для мене — “Гендер в деталях”: про фемінізм, рівність людей, ЛГБТ тощо. Малюю для них уже другий рік, за цей час створив близько сорока ілюстрацій.
Крім цього, є проєкти з “Україна без сміття”, Комісією із журналістської етики, UAnimals та іншими. Нещодавно намалював обкладинки для подкастів “Станція 451” та “Життя бентежне”.
Я багато працюю у колабораціях із брендами. За останні два роки встигли зробити шкарпетки та футболки із Sammy Icon, значки з Nevpynno, чашки і тарілки зі “Штуками”, подушки та шкарпетки з Orner, пакувальний папір з UTOPIA 8. Якщо все буде добре, то восени презентуємо дещо цікаве зі ще одним великим українським брендом. Для бренду ця товарна позиція буде новинкою, а я отримаю перший досвід такого масштабного проєкту.
Сила ілюстрацій
Із самого початку кар’єри виділяю 20-30% робочого часу на участь у соціальних та благодійних ініціативах. Як зазвичай буває в моєму житті — це теж вийшло само собою. До того, як стати ілюстратором, я майже не стикався з благодійністю. А тепер складно знайти соціальну ініціативу, у якій я би не брав участі. Прямо зараз у роботі два благодійні проєкти: серія ілюстрацій для центру денного перебування молоді з ментальною інвалідністю у Львові “Майстерня мрії” та серія для “Україна без сміття” — ілюстрації для соціальних мереж про послуги, які надає організація.
Ці проєкти не приносять жодних грошей, але мені подобається те, що я роблю. Я заряджаюсь від усіх людей, які намагаються зробити наш світ кращим, як би пафосно це не звучало.
Ілюстрація — це, безперечно, дуже дієвий інструмент комунікації. У поетеси Катерини Калитко є чудові слова: “Ось тобі, жінко, мова. Стріляй із неї”. У моїй інтерпретації це працює так: ось у мене є ілюстрації, і вони можуть стати “зброєю” для якихось хороших справ.
Не казав би безапеляційно, що ілюстрації — це краще за текст або відео. Для розв’язання кожного завдання є свій ідеальний інструмент. Але ілюстрація — універсальна річ. Проілюструвати можна майже все і в деяких випадках навіть узагалі без слів.
Візуалізація сприймається краще, ніж просто абзаци тексту, якими б важливими вони не були. А іноді ілюстрація — це єдина можливість хоч якось виділити проблему з перевантаженого інформаційного потоку.
Фото на обкладинці: Христина Кулаковська