Літературний критик Євгеній Стасіневич, автор курсу “Hard skill: читання”, що стартує в Bazilik уже 14 вересня, розмірковує про книжки, де в центрі оповіді — читач-фанатик, залежна від книжок людина, той тип bookworm-а, який мало не автоматично викликає у нас неабияку симпатію.
“Книжкова злодійка”, Маркус Зузак
Історія дівчинки Лізель у прийомній родині посеред реалій тилового Рейху, де стає все більше смерті, а хочеться якраз книжок. А через них – хоч якихось відповідей і можливості втечі, і анестезії на щодень, і підліткового, тобто романтичного, бунту.
Непогано задумана, але вкрай тенденційно реалізована історія. Роман молодого тоді австралійця – хороший приклад того, як робити не треба. Як не слід спекулювати на темі дітей, євреїв, надмірної поетичності – яка перетворюється на зацукрованість – мови та “оригінального” наратора, яким тут є сама Смерть. Страшна казка – річ вибаглива, легко послизнутися на крові.
Читати – і робити у своїх текстах зовсім по-іншому.
“Стоунер”, Джон Вільямс
У “прихованій класиці” американської літератури герой не так черв’як, як дивний метелик, що стрімко прокльовується з типової лялечки. Син фермера, зачувши сонет Шекспіра, стає на весь вік філологом. Але витоншуючись, легшого життя зовсім не отримує, якраз навпаки. Натомість таке життя – справжнє, саме його.
“Стоунер” – книжка про письменницьку магію на рівному місці. Лінійна композиція, неспішний темпоритм, неодноразово бачені декорації університетського кампуса – і диво справжньої літератури, досконалої передовсім інтонаційно.
Той випадок, коли «професія в руках» і людська емпатія автора витворюють суперкомбо.
“Англійський пацієнт”, Майкл Ондатже
Заголовний герой із “найкращого букерівського роману часів існування премії” – дослідник та граф, сноб із моральною націнкою, сказати б, професійний читач. Його аристократичність – складова харизми й характеру. “Англійський пацієнт” Ласло болісно конає на італійській віллі наприкінці війни, а разом з ним згасає європейська людина як така, “людина честі та прогресу”. Тобто щем і ностальгія за химерною величчю того, чого в реальності майже не існувало.
А втім, у літературі останніх років сорока мало знайдеться ідилічно тихих сторінок, подібних до тих, де молода Хана ночами читає Алмаші, що постійно провалюється в марення й спогади. Читає “батька історії” Геродота — читає в сутінках покинутих кімнат і цілої епохи. Книжки та література – як символи високої культури взагалі, що б це не означало, – тут є знеболювальним, не гіршим від морфію. Але й добрим провідником запаленою пам’яттю континенту, і навіть не одного.
“Одержимість”, Антонія Баєтт
“Філологічний роман” – ще й лауреат Букера – із філологами на головних позиціях. Дослідник творчості вікторіанського поета Падуба (вигаданого), ламаючи голову над перипетіями його ще вчора не відомого роману із поеткою Крістабель Ла Мотт (не менш нереальною), закохується в дослідницю останньої. І ось уже перечитуються щоденники, цитуються біографії, установлюються відповідності, активізується феміністичне літературознавство, наростає професійна конкуренція.
Пристрасті, пристрасті, пристрасті: вони у витонченої Баєтт стосуються і сверблячої жаги знань, і революційних наукових відкриттів, і колекціонування, і плотської табуйованої любові. І звісно ж, книжок.
Такими романами можна мотивувати молодих і чутливих вступати на філфак. І писати довгі та повільні, однак саме тим безцінні сьогодні книги.
“Ім’я рози”, Умберто Еко
Роман, про який так багато всього сказали й написали, та все одно не захвалили, — справді чудова книжка. Середньовічний монастир, дискусії про єретизм і норму, репресована тілесність, убивства та геополітичні інтриги – усе це можна сприймати за тло до максими, що буде сформульована лише років через двісті після описаних італійцем часів: “Знання – сила”.
І не просто знання, а саме вміння читати й інтерпретувати, і не лише книжки (що й саме собою — ого-го), а світ in genere, ті системи знаків, що нас зусібіч оточують. Це може не зарадити вбивствам, хай яким Вільгельмом Баскервільським ти не звися, проте такі навички допоможуть куди ближче підійти до реальності як такої.
Читати, перечитувати та коректно розуміти. Цілком собі еківський девіз.
Детальніше про курс Євгенія Стасіневича “Hard skill:читання” можна дізнатися на сайті Bazilik School.