Агата Крісті вигадувала сюжети детективів, лежачи у ванні з яблуком у руках, не мала постійного робочого місця й ніколи не розповідала про нову книжку, доки не завершувала її.
У своїй «Автобіографії», яку вперше переклали українською у видавництві Stretovych, письменниця говорить про різне: два шлюби і дві війни, стосунки з донькою та онуком, навколосвітню подорож та розкопки на Близькому Сході. А ще — про письменництво, книжки і славу.
Зібрали для вас девʼять порад щодо письменництва від Королеви детектива.
Про збереження свіжості розуму
Складність написання книги полягає у тому, що в якийсь момент вичерпується навіть інтерес автора, писала Агата Крісті. Тоді письменнику важливо відкласти текст і взятися за щось інше.
Щоправда, у самої Крісті не завжди це «інше» знаходилось. Так, під час Другої світової війни письменниця — не маючи великої кількості альтернатив для дозвілля — вирішила писати дві книги одночасно, чергуючи роботу над ними і в такий спосіб намагаючись зберегти «свіжість» розуму.
Про довіру до свого бачення
У 1950-х Агата Крісті взялась за адаптацію свого оповідання «Свідок обвинувачення» — ця історія мала стати пʼєсою. Працюючи над нею, письменниця проводила додаткові дослідження, спілкувалась з адвокатами та прокурорами. Писалося легко і швидко — за два-три тижні фінальний текст був готовий.
Але Крісті змінила не тільки деякі процесуальні дії, а й фінал — і за нього їй довелось поборотися. Кінцівка не подобалась нікому — письменниці казали, що це все зіпсує, і наполягали зберегти таку ж кінцівку, як в оригінальному оповіданні.
Але Агата Крісті так хотіла саме цей фінал, що не погоджувалась на постановку без нього. І він таки спрацював, а сама пʼєса подобалась авторці ледь не найбільше з-поміж усіх інших.
Про процес написання книжок
Найбільшим щастям письменника Крісті називала роботу на самоті й у власному темпі.
Багато друзів казали, що ніколи не бачили Королеву детектива за роботою і не помічали, щоб вона кудись відходила писати. Сама ж Крісті зізнавалась, що почувалась дещо ніяково, коли сідала писати. Але тільки-но їй вдавалось усамітнитися, втекти від всіх і всього та зачинити двері — вона одразу ж поринала в роботу.
До речі, в Агати Крісті не було конкретного робочого місця. Все, що було потрібно письменниці — стіл та друкарська машинка. Для роботи над книгами їй підходив і мармуровий столик від туалетного гарнітура, і обідній стіл.
Про те, як триматися суті
У творчій роботі Королева детектива найчастіше писала від руки чи друкувала, рідше — надиктовувала текст комусь або ж на диктофон.
Агата Крісті зазначала: диктофон чи магнітофон погані тим, що надто розвʼязують язика. Коли автор докладає зусиль, щоб друкувати чи писати, це дає йому змогу триматися суті, бути більш стриманим.
«Ти не хочеш слухати одне й те саме, повторене втретє чи вчетверте, але з диктофоном так і кортить сказати ту саму думку кількома різними словами. Авжеж, усе це можна потім вирізати, але тоді порушується плавність розповіді. Важливо користуватися природною лінню, через яку людина не напише більше, ніж потрібно для передання змісту», — йдеться в «Автобіографії».
Про пошук власного голосу
«На початку пишеш під сильним враженням від когось і, хоч-не-хоч, а мимохіть наслідуєш цей стиль. Він тобі, як правило, не пасує, тому й пишеш кепсько», — зазначала Крісті.
Та визнавала: із часом такий вплив слабшає. Ти можеш і далі захоплюватися деякими авторами, можливо, навіть мріяти писати, як вони — але тобі це не під силу. І саме тоді починаєш замислюватися: а що під силу саме мені?
Про ринок
Сама ж Крісті радила письменникам-початківцям орієнтуватися на ринок.
Наприклад, роман у тридцять тисяч слів має шанс бути опублікованим лише в дуже особливих випадках.
«Не варто починати з думки, що ти геній, народжений на небесах. Так, комусь цей опис підходить, але таких дуже небагато. Ні, для більшості це таки ремесло — ремесло чесне й добре», — писала Крісті.
А отже — треба набути технічних навичок і з їх допомогою працювати над творчими ідеями.
Хочеш написати книгу? Дізнайся, які обсяги прийнятні, і пиши її саме так. Хочеш надрукувати оповідання в певному журналі — подбай про те, щоб воно підходило цьому журналу за стилем та формою.
Про критику
Агата Крісті ніколи не розказувала про книгу до того, як вона була написана. Письменниця вважала, що усно пояснити власний задум іншій людині надзвичайно складно: опис історії звучить безглуздо, а найменша критика може тебе зупинити.
А ось критика після того, як текст написаний, — корисна. Автор може сперечатися або поступатися, та принаймні він знає, яке враження текст справив на читача.
Цікаво, що сама Крісті ніколи не читала рукописів, які їй присилали. Вона була переконана, що оцінка все одно завжди зводиться до того, як би ти сам написав той чи інший твір — але це не єдиний правильний варіант.
Про персонажів
Агата Крісті не створювала персонажів своїх історій на основі справжніх людей — це завжди були вигадані постаті.
А ще вона спиралась на пораду британського письменника Ідена Філпотса: «Дайте своїм персонажам більше свободи — хай говорять самі за себе, а не поспішайте весь час підказувати їм, що сказати, або ж пояснювати читачеві, що вони мали на увазі. Це вже вирішує сам читач».
А ще вона спиралася на пораду британського письменника Ідена Філпотса: «Дайте своїм персонажам більше свободи — хай говорять самі за себе, а не поспішайте весь час підказувати їм, що сказати, або пояснювати читачеві, що вони мали на увазі. Це вже вирішує сам читач».
Про письменництво без натхнення
Агата Крісті перетворилась з аматорки на професіоналку, коли прийняла тягар професії: «писати навіть тоді, коли не хочеш, коли не подобається те, що пишеш, і коли пишеш не надто добре».
Саме так Крісті писала «Загадку “Блакитного потяга”». У роботі не було ані радості, ані запалу; персонажі ніяк не оживали, а сюжет був традиційним і частково запозиченим з інших історій письменниці.
Але ця книга продавалась так само добре, як і попередня — попри те, що аж ніяк не була серед улюблених.
Більше читайте в «Автобіографії» Агати Крісті, яку вона таємно писала протягом 15 років. Коли після смерті письменниці «Автобіографія» була опублікована, мільйони шанувальників погодилися — це була Її найкраща історія.
Передзамовити книгу можна на сайті видавництва Stretovych.