Донеччина — регіон зі своєю історією українських визвольних рухів, літературою та дисидентським середовищем. Політолог, ветеран і дослідник історії краю Станіслав Федорчук зібрав десять книжок, які допоможуть краще пізнати українське минуле Донбасу.
Станіслав Федорчук — політолог, ветеран, голова правління ГО «Українська народна рада Донеччини та Луганщини», дослідник історії регіону. Народився в Донецьку, був одним з лідерів місцевого Євромайдану, а після початку окупації переїхав до Києва, де гуртував навколо себе інших вимушених переселенців зі сходу. Автор книги «Демонтаж лицемірства» (2012), а також співавтор курсу Bazilik School «Історія української Донеччини. Початок» — про те, чому Донецьк був і залишається Україною.
Спеціально для Bazilik Media Станіслав Федорчук зробив добірку книжок про українську Донеччину — і пояснює свій вибір так:
«Чим я керувався, коли обирав книжки, присвячені Донеччині? Насамперед тим, що направду мені важило показати ті монументальні речі, які, можливо, ще не набули популярності. Однак ці праці не просто спростовують певні міфи. Вони здатні спонукати читачів до самостійної роботи. Здатні прокласти нам шлях для подальшого розвитку. І зрештою — до усвідомлення української ідентичності нашого сходу. До усвідомлення того, що наше українське сонце вже не одне століття встає саме на сході країни».
Гіроакі Куромія. «Свобода і терор у Донбасі: укр.-рос. прикордоння, 1870–1990-ті роки»
Видана 2002 року, ця книга спричинила певну зміну оптики в інтерпретації Нового часу. Японський історик, якому вдалося попрацювати в місцевих архівах, вийшов на важливу гіпотезу: протистояння свободи та терору як центральне питання, що вплинуло на різні покоління місцевих мешканців, відносини з владою і, звичайно, на формування ідентичностей, — вкрай цікавий феномен. Без його розуміння складно сприймати як попередню, так і нинішню історію. Стрибок від аграрного до індустріального супроводжувався як можливостями, так і механізацією, «індустріалізацією» людини. Голодомор, терор проти різних груп і верств населення був спрямований не просто на упокорення, а на створення нових спільнот, залучених до індустріальних звершень. Експеримент зі створення «радянського» народу найкраще можна ілюструвати саме матеріалами цієї книги.
Катерина Зарембо. «Схід українського сонця»
Напевно, чи не єдине системне дослідження українських рухів 2000-х років на Луганщині та Донеччині, написане на основі численних інтерв’ю й з високою доданою вартістю. Ця додана вартість полягає в чіткій сфокусованості на предметі дослідження — спробах українців віднайти, чи радше відновити, своє право на власну землю, культуру, мову, гуманітарний та культурний простір. Якщо вас цікавлять друзі, а не вороги України — вам варто прочитати цю книгу. Переконаний, для багатьох вона стане й стала відкриттям.
Веніамін Білявський та Микита Григоров. «Порода: Антологія українських письменників Донбасу»
У 2017 році, коли дедалі менше людей розуміли, чому Донеччина та Луганщина — питомо українські землі, двоє перекладачів і письменників із Донецька, Веніамін Білявський та Микита Григоров, видали антологію «Порода». Вона представила розмаїття української літератури краю — від шевченківських лауреатів до письменників сучасності.
Окупант може підробити газету або видати мільйонним накладом відверту пропаганду, але українська культура є спільним знаменником для всіх українців. До антології увійшли твори понад 60 письменників другої половини ХХ століття й початку ХХІ. Саме видання значною мірою було спільним проєктом багатьох українців, яких вигнали з їхньої землі, — майже половину коштів на його публікацію зібрали серед вимушених переселенців.
Юрій Косенко. «Літопис українського Донбасу. Донбас у години Визвольних Змагань 1917–1921 років»
Автор і упорядник книги Юрій Косенко зробив важливу роботу, зібравши під однією палітуркою не тільки спогади учасників Визвольних змагань 1917–1921 років, а й документи, присвячені періоду становлення української влади в Бахмуті, процесам українізації військових частин, інші важливі документи того періоду.
Попри твердження більшовиків про підтримку в індустріальних регіонах, документи свідчать про відчайдушний спротив місцевих жителів і партизанських загонів. Їх очолювали отамани різних політичних поглядів, яких об’єднувало небажання жити під чужою владою. Серед них були колишні офіцери петлюрівської армії, зраджені Москвою махновці і звичайні селяни, які побачили звіряче обличчя жадібних окупантів.
Олена Стяжкіна. «Мовою Бога»
Іноді, щоб краще розуміти історичну добу, в якій ми живемо, недостатньо виключно академічних історичних праць та нонфікшну. Повість «Мовою Бога» історикині та письменниці Олени Стяжкіної присвячена темі спротиву в окупації. Головний герой залишається в Донецьку й веде свою персональну війну, приховуючи її від усіх байдужих і навіть співчутливих. Знаючи трохи про реалії партизанських дій в окупації, можна сміливо казати, що це наразі чи не єдина високохудожня робота, присвячена невідомим героям та їхньому внутрішньому світу. Для Олени Стяжкіної внутрішній світ героя важить більше, ніж сила всіх його ворогів, тому ми бачимо живу, не картонну людину. Тон оповіді поважний і неспішний — саме такий, який має бути перед обличчям чесного й безкомпромісного спротиву.
Іван Дзюба. «Не окремо взяте життя»
Ця книга — чи не найповніший збірник спогадів Івана Дзюби, українського літературознавця, політичного аналітика та дисидента. Колишній міністр культури України та інтелектуал чесно розмірковує про минуле Донеччини, власне дитинство, юність. І звичайно, про шлях відкриття свого внутрішнього українства, яке було притлумлене чужою школою, пропагандою та конформізмом. Іван Дзюба був одним із першовідкривачів української Атлантиди Донеччини, який ніколи не забував ані про власний край, ані про русифікацію та її наслідки. Численний фактологічний та усний матеріал, який щедро лишив нам Іван Дзюба, не залишає сумнівів: Донеччина — це Україна.
Олекса Тихий. «Думки про рідний Донецький край»
Цей матеріал Олекси Тихого, українського дисидента з Дружківки, є дуже концентрованим викладом структури колонізаторських зусиль на території Донеччини. Мільйони українців залишили без власної освіти — як початкової, так і середньої. Університети стали джерелом конформізму та лояльності до всього російського. Вчитель і філософ Олекса Тихий кинув цією працею виклик імперській політиці щодо власного краю, піднявши голос на захист українських прав. Імперія не могла вибачити йому ані правозахисної діяльності, ані текстів, у яких він вимагав відновлення прав народу на власній землі.
Раїса Мороз. «Проти вітру. Спогади дружини українського політв'язня»
Раїса Мороз, народжена в селі надазовських греків, увійшла до спільноти українських дисидентів і показала всьому світові гідну впертість та принциповість. Поки її чоловіка, Валентина Мороза, карали в тюрмах і таборах, вона боролася за його визволення. А після того — за свободу всіх українських політичних в’язнів. Розповідаючи про Велику Янісоль, життя надазовських греків Донеччини, трагедію власної родини, вона ставить руба питання цінностей і принципів, власної ідентичності, яка була небезпечною для окупаційної влади. Вийшовши з грецького села, вона не тільки нарівних увійшла до спільноти дисидентів, а й стала талановитою правозахисницею та журналісткою, чий голос лунав із закордонних радіостанцій до світу й України.
Вім Петерс. «Сталь у степу»
Бельгійський історик та дипломат Вім Петерс присвятив свою роботу постанню цілої системи бельгійських підприємств на території Донеччини та Луганщини наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Аналізуючи причини інвестиційного та технологічного буму, він вказує на політику імперії, яка поспішала озброїтися до нових воєн і шукала способи максимально пришвидшити подолання власної відсталості й слабкої економіки. Сотні підприємців та інженерів із Бельгії стали піонерами й засновниками численних підприємств та галузей, однак їх обкрадали тричі. Перший раз — економічною кризою, під час якої уряд не поспішав на допомогу. Вдруге — уже під час Першої світової війни, коли, знаючи про окуповану німцями Бельгію, російська імперія вирішила привласнити підприємства бельгійського капіталу. А втретє — уже червона влада, яка оголосила про остаточне привласнення всього і доклала чимало зусиль, щоб видати вкрадені заводи, фабрики, шахти за свої.
Лариса Якубова, Станіслав Кульчицький. «Триста років самотності: український Донбас у пошуках смислів і Батьківщини»
Спільна робота Лариси Якубової та Станіслава Кульчицького непроста для прочитання. Кількість фактів, гіпотез і масштаб роботи вражає. Спробувавши охопити майже 300 років життя краю, автори зробили величезну роботу для всіх поціновувачів історії України та рідного краю. Уважні читачі побачать у цій книзі не тільки оповідь про індустрію, а й про важливі соціальні, політичні та національні процеси, які відбувалися і впливали на життя й майбутнє регіону.
Також може бути цікаво: Що прочитати, якщо цікавишся психологією. Добірка книжок від Олени Маркіної