Чому одні ідеї так і залишаються в голові, а інші перетворюються на результат? Менторка курсу «Розвиток навичок роботи із собою для творчих людей» у Bazilik School Олена Маркіна пояснює, чому мотивація не завжди працює, як дисципліна допомагає рухатися вперед без натхнення та чому саме поєднання цих двох складників приводить до реальних змін.
У вас є класна ідея, яку ви постійно крутите в голові. Ви знаєте, як буде круто, коли ви її реалізуєте. Але минає день, тиждень, місяць, рік… – і нічого не відбувається. Ви чекаєте на мотивацію або натхнення, а вони все не приходять.
Знайома ситуація?
Ми часто замислюємось: «Як себе мотивувати?» Ніби мотивація – це така чарівна паличка, з якою дія почнеться ледь не автоматично. Але що, як це не так?
Мотивація сама собою має хвилеподібну природу, і це цілком нормально. Ми не можемо бути вмотивованими весь час. Більшість людей розуміють мотивацію як щось бінарне: є або нема. Але це хибна модель. За моделлю самодетермінації психологів Едварда Дессі та Річарда Раяна, мотивація більше схожа на спектр: від зовнішньої (коли я роблю щось через страх покарання або для винагороди) до справжньої, внутрішньої – коли я роблю щось, бо мене це по-справжньому захоплює (наприклад, можу довго сидіти над ескізом просто тому, що мені цікаво, як вийде; хоча ніхто не заплатить і дедлайну нема). І на цьому спектрі є багато проміжних станів.
Наш мозок взагалі так влаштований – він шукає задоволення і уникає дискомфорту. Тому в нас іноді може не бути мотивації робити щось дуже для нас корисне й навіть те, що нам подобається, бо це потребує зусиль. І саме тому сподіватися виключно на мотивацію – так собі ідея. Бо дуже часто мотивація зникає саме тоді, коли найбільше потрібна.
«Що ж тоді робити?», – спитаєте ви.
«Подумати про дисципліну», – відповім я.
Більшість людей, коли чують про дисципліну, уявляють собі щось, що треба робити через силу та примус – неприємне, складне. Але, можливо, і це уявлення хибне? Якщо сприймати дисципліну через таку призму, нам навряд чи захочеться її добровільно розвивати. Хоча насправді дисципліна – це навичка, яка може подарувати багато класних переваг: від свободи до вищої продуктивності та задоволеності власним життям. Навчитись дисципліни можна через маленькі кроки, які мозок майже не помічає (а отже – не чинить їм опору), але які накопичуються і призводять до бажаного результату. Наприклад, до того, що ви перестаєте прокрастинувати перед кожною задачею, починаєте завершувати розпочаті справи або бігати щоранку.
Ще один міф про дисципліну – це те, що вона є протилежністю творчості. У масовій свідомості творча людина – це натхненна легка постать, яка вирує ідеями, невимушено їх втілює та ще й надихає інших. Дисципліна нібито взагалі не вписується в цей образ, адже це нудно — це про рутину. Проте структура, яку забезпечує дисципліна, насправді звільняє простір від зайвого, бо знімає необхідність щоразу наново вирішувати «коли, як і скільки».
І хоча про це говорять не так часто, більшість продуктивних творців мають ритуали й режим, а не чекають музи. Стівен Кінг, наприклад, щодня пише по 2000 слів – без вихідних, навіть у власний день народження чи на Різдво. У книзі про письменницьку майстерність він описує дисципліну як головний інструмент, набагато важливіший за натхнення.
І зрештою, ми не маємо обирати: мотивація або дисципліна – найкраще вони працюють разом і живлять одне одного. Мотивація дає напрям і енергію для старту – вона відповідає на питання «навіщо». Дисципліна забезпечує рух, коли мотивації тимчасово нема – вона відповідає на питання «як і коли». Без мотивації ми втрачаємо сенс того, що робимо. Але без дисципліни цей сенс може ніколи не реалізуватись у конкретний результат.
То як живити мотивацію і розвивати дисципліну водночас?
Знайдіть своє «навіщо» і повертайтесь у цю точку – до власних цінностей, – коли мотивація падає. Створіть систему підтримки: режим роботи, середовище, ритуали входу в діяльність. Це може бути музика, яка асоціюється саме із цією діяльністю, прибирання стола перед початком або будь-яка інша дія, що дасть мозку сигнал: «Я готовий почати». Не чекайте «правильного настрою» – почніть з мінімальної дії (наприклад, пообіцяйте собі лише відкрити порожній документ, а далі, можливо, з’явиться і мотивація). І відстежуйте не результат, а прогрес: що змінилось з того моменту, як ви почали?
Пам’ятайте, що дисципліна не має бути через силу – бо тоді вас не вистачить надовго, і ви неодмінно кинете. Знову. Це мають бути регулярні повторювані мікродії, які поступово приведуть вас туди, куди не приведе жодна мотивація.
Не мотивація змушує нас вставати й робити те, що для нас важливо. Навіть коли ми втомлені, виснажені, не в настрої і просто хочемо лежати. Це робить дисципліна.
І саме про те, як перетворити дисципліну з примусу на опору – а не ще одне джерело тиску на себе, – поговоримо на нашому курсі з розвитку навичок роботи із собою для творчих людей. Початок вже 14 липня!
Також може бути цікаво: Що прочитати, якщо цікавишся психологією: добірка книжок від Олени Маркіної