Ще декілька років тому одним з найпопулярніших пунктів серед вимог до шукачів роботи була багатозадачність. Уміння одночасно розгрібати пошту, спілкуватися з колегами, ставити задачі та відповідати трьом клієнтам здається чудовою силою, яка робить нас супергероями. Проте інколи така спроба встигнути все може впливати на якість виконання задач.
Ми вирішили розібратися, що ж насправді означає “багатозадачність“ та чи всі люди можуть її опанувати. У цьому нам допомогли розібратися психологині Ганна Чатченко й Тетяна Пиж.
Що таке багатозадачність?
Слово “багатозадачність“ уперше з’явилося в 1965 році та характеризувало комп’ютери, які виконували водночас два або більше завдань. Із часом ця ідея перейшла ще й у визначення діяльності людей. Зараз багатозадачність часто уявляють як скіл, що характеризує ефективність людини. Проте це не завжди так.
У середині 1990-х науковці провели експеримент і виявили, що коли людям доводиться, навіть цілком передбачувано, перемикатися між двома завданнями, то більше часу вони витрачають на перемикання, аніж на виконання завдань. Виходить, коли ми перемикаємося між тасками, то витрачаємо багато часу саме на те, щоби просто сконцентруватися й розібратися в суті завдання. Нам може здаватися, що ми виконуємо кілька справ одночасно. Однак насправді ми просто виконуємо їх по черзі, швидко перемикаючи увагу й фокус з однієї справи на іншу.
Також дослідники з’ясували, що люди підсвідомо хочуть бути багатозадачними, адже їм просто подобається накопичувати досягнення. Цей ефект науковці назвали “цифровим підштовхуванням”. Саме на основі нього багато розробників створюють різні ігри та застосунки, а люди готові проходити сотні й тисячі рівнів, адже просто хочуть ставити галочки біля того, що вже зробили.
Чи всі люди можуть бути багатозадачними?
Якщо ми намагаємося виконати декілька справ одночасно, то якусь із них ми тримаємо у фокусі, а якусь — ні. Усе через те, що психіка людини так влаштована, що вона виділяє щось як тло, а щось — як фігуру. Яскраво ілюструють це картинки, на яких можна подивитися з різних боків та побачити різні об’єкти: наприклад, з одного боку кубок, а з іншого — сходи. Водночас побачити обидві фігури неможливо. Так само й з багатозадачністю.
Іноді люди можуть набагато краще та ефективніше працювати, коли працюють довго над однією таскою. Із цим навіть пов’язують теорію потоку, або потокової діяльності — явище, коли людина глибоко занурюється в одну діяльність, “не бачить” світу навколо, отримує від цього задоволення й видає якісний результат. Для цього необхідна увага, достатні вольові зусилля та відсутність чинників, що відволікають.
Водночас у психології є поняття монотонії — такого стану людини, коли вона дуже довго виконує одноманітні завдання та внаслідок цього вигоряє. Тобто, виконуючи довгий час щось одне, людина дуже втомлюється.
Усе це дуже залежить від типу особистості. Ми не можемо виконувати одночасно декілька завдань, але є різні стилі роботи й навчання, і кожній людині підходить свій. Комусь легше займатися двома різними видами діяльності або виконувати різнопланову роботу. У профорієнтації навіть є поняття “мультипотенціал”. Воно пов’язано зі здатністю людини досягати успіхів у двох або більше різних сферах.
Раніше було так заведено, що людина має обрати якусь одну сферу діяльності й усе життя в ній “варитися” та досягати успіху. Проте зараз світ мінливий, і вибір людини може змінюватися протягом життя. А іноді суміщення різних видів діяльності навіть допомагає створювати нові креативні рішення та робити якісь відкриття.
Щоб віднайти свій індивідуальний комфортний режим роботи, я раджу завжди прислухатися до себе, досліджувати свою продуктивність та пробувати різні стилі та формати діяльності.
Для цього можна вести щоденник ефективності, вимикати під час роботи сповіщення, тестувати різнотривалі перерви й навіть підглядати за роботою колег. Щоби не загубитися в багатьох тасках, можна групувати завдання за групами, виокремлювати їх за пріоритетами, а також використовувати різні стратегії для монотонних або творчих тасків.
Як мультитаскінг пов’язаний із роботою мозку
Мультитаскінг можливий і неможливий одночасно.
Можливий він у тих справах, які ви довели до автоматизму. Наприклад, ви можете:
– готувати кілька страв та слухати подкасти;
– керувати авто й розмовляти з кимось;
– прибирати у квартирі й стежити, щоб кіт не лишився в шафі.
Хоча, чесно кажучи, ефективність цих справ нижча, ніж якби ви робили кожну окремо. Окрім кота. Він невловимий.
психологиня, має спеціалізацію із нейропсихології
Річ у тому, що наш мозок — це не комп’ютер, на якому можна відкрити декілька вкладок, із документом, фільмом та якоюсь програмою, та вільно перемикатися між ними. Коли людина починає виконувати якесь завдання, то вона витрачає зусилля на те, щоб сконцентруватися на ньому.
Під час переходу до іншого завдання мозок ще деякий час тягне за собою умовний “хвіст” із думок про попереднє. Такий собі кеш, який нічим не почистиш. Це можна порівняти із тим, як ви дивитеся на яскраве сонце, а потім переводите погляд і бачите перед очима пляму або слід — треба трохи часу на адаптацію зору.
Тому навіть під час перемикання між робочою задачею та палкими розмовами в інтернеті частина концентрації на обидві справи втрачається. Щось випаде поля зору, щось неуважно прочитається, щось матиме не такий вигляд, який мало “в моменті”.
Коли хтось каже про свою багатозадачність, то, найімовірніше, має на увазі, що може швидко перемикатися між кількома справами – тобто умовний “хвіст” коротший. У кожної людини ця швидкість перемикання індивідуальна та залежить від багатьох чинників, як-от складності завдань, умов праці, рівня втоми й навіть того, чи голодна вона в цей час. Також швидкість може залежати від різнорідності завдань і вашого досвіду.
Якщо ж ви сконцентровані на творчій або інтелектуальній роботі, навіть маленькі “та це ж тільки дві хвилини” можуть відволікти вас настільки, що весь процес потрібно буде починати спочатку. Для таких випадків можна покласти біля себе папірець та записувати все, що потрібно зробити потім. Так у вас знизиться тривожність, що ви не забули виконати якусь справу, і водночас ви не відволічетесь настільки, щоби втратити концентрацію.
Згодом можна зібрати такі завдання докупи й потім зробити “ударну” годину — виконувати їх швидко одне за одним. У такому разі мозок також спростить собі роботу, адже концентруватиметься на одному великому завданні — впоратися з усіма іншими.
Але чого ми хочемо від багатозадачності? Найчастіше це є потреба виконати багато всього за короткий час. Тому пропоную використовувати такі прийоми:
– групувати задачі за схожістю;
– робити перерви між великими тасками для “очищення кешу”;
– навчити себе, колег і близьких, що є години роботи, коли ви зайняті. Тоді вас ніщо і ніхто не турбує, окрім питань безпеки;
– влаштовувати ударні години для дрібних задач.
Це може здаватись нудним та зовсім не творчим підходом, але саме це розвантажить мозок та дасть простір і сили на креатив.
Що по висновках?
Отже, звичне уявлення про мультитаскінг як здатність виконувати декілька справ одночасно, є хибним. Дослідження показали, що наш мозок не так добре справляється з кількома завданнями, як нам хотілося б. А в деяких випадках прагнення до багатозадачності може навіть шкодити й негативно впливати на продуктивність.
Проте якщо завдань багато і ви все-таки хочете поліпшити свою ефективність, то можна експериментувати й практикувати різні стилі роботи. Спробуйте обмежити кількість тасків, які ви робите одночасно, структуруйте їх за схожістю, чергуйте творчі та аналітичні завдання, прописуйте графік роботи для різних тасків, практикуйте якомога уважнішу та зосередженішу роботу, вимкніть сповіщення, увімкніть або вимкніть музику та вчасно відпочивайте. А ще — можете почитати поради від інших комунікаційників для ефективного планування робочого та особистого життя. Можливо, це допоможе зрозуміти, у якому форматі вам вдається працювати найкраще.