Авторка, редакторка та opinion leader-менеджерка бренду Reima поділилася книжками, прочитання яких змушує багато думати, співпереживати героям та відчувати весь спектр емоцій: від захвату до відрази.
![](https://bazilik.media/wp-content/uploads/2020/10/9/329d4755_9f56_11e6_80c0_000c29ae1566_ab9cf233_8b7f_11ea_8132_000c29ae1566.jpg)
“Гаррі Поттер”, Джоан Роулінг
Складно переоцінити силу слова Джоан Роулінг. Як авторка вона подобається мені й в іншій прозі, виданій після “Гаррі Поттера”, але особисто мене сформувала “поттеріана”. Перша книжка з’явилася, коли я була першокласницею. Відтоді я нетерпляче очікувала на кожен новий примірник в українському перекладі й читала невідривно. Починала прямо в маршрутці, їдучи з книжкового ринку “Петрівка” додому. Тоді я вперше відчула, що таке силою змушувати себе недочитувати, щоб розтягнути задоволення, бо наступний том вийде не раніше ніж через рік.
У Роулінг мені подобається глибина й багатогранність історії, продуманість цілого світу. Подобається знаходити “пасхалки” на серйозні теми й чекати хоч на якісь продовження, незважаючи на те, що згідно з документами я вже доросла.
![bukio_lovets-u-zhyti](https://bazilik.media/wp-content/uploads/2020/10/9/bukio_lovets-u-zhyti-1.jpg)
“Ловець у житі”, Джером Селінджер
Я дуже люблю, коли оповідь ведеться від імені дитини чи підлітка. Як на мене, проста дитяча мова дуже контрастно та повно передає складність цього світу і процесів у ньому. Я читала “Ловця у житі” кілька разів, у різні життєві проміжки: у школі, коли була студенткою, коли стала мамою, і буквально нещодавно.
Щоразу світ Голдена Колфілда захоплює мене настільки, що я пірнаю в нього з головою і починаю там жити. У мові Селінджера, вкладеній у вуста Колфілда, мене захоплюють деталі, з якими він описує переживання: від побаченого прища сусіда по кімнаті чи відрази від старого вчителя до закоханості та хвилюючих спогадів про померлого брата. Планую прочитати цю книжку ще кілька разів.
![](https://bazilik.media/wp-content/uploads/2020/10/9/19016781_2.jpg)
“Інтернат”, Сергій Жадан
Жадан давно й надійно став моїм улюбленим сучасним українським письменником. Я читаю поезію Жадана, коли мені сумно і складно, і знаходжу в ній багато краси, здатної мене підтримати. Але Жадан-прозаїк — це окрема історія. “Інтернат” був захопливою, але моторошною пригодою. Це книжка, від якої хочеться помитися, забутися, зникнути від неї. Але водночас від “Інтернату” неможливо відірватися. Це дуже актуальна, дуже щемка й дуже чесна книжка про Україну сьогодні. Якби “Інтернат” був погодою — це був би “сайлентхілівський” туман вологого листопадового ранку. Словом, саме час за неї братися, якщо досі не читали.
![](https://bazilik.media/wp-content/uploads/2020/10/9/zulejkha-vidkryvaie-ochi.jpg)
“Зулейха відкриває очі”, Гузель Яхіна
Кожні 10 сторінок цієї книжки мені віднімало мову від несправедливості й болю, що існував і, на жаль, існує досі. Гузель Яхіна дуже реалістично описує усі страшні події радянських 30-х років. Тут щире кохання переплітається з не менш щирою вірою у правоту партії.
Дуже хочеться, щоб історія про звичний побут жінок в ісламських державах, розкулачування татар та інтелігенції, топтання святих книжок партійцями, безкінечні подорожі в холодних вагонах до Сибіру та побудова таборів власноруч була всього лиш вигадкою авторки. Але, на жаль. Із життєствердних думок, що омивали мене після прочитання цієї книжки: якщо ти вмієш жити наповну, повноцінне життя можливе навіть у засланні. Навіть у тому пеклі якось виростали художники.
![img452_58](https://bazilik.media/wp-content/uploads/2020/10/9/img452_58-1.jpg)
“Всьо ясно”, Джонатан Сафран Фоєр
Неможливо читати Фоєра й не захоплюватися формою вираження його думок. Те, як від розділу до розділу оповідачем може ставати інша людина. Як листування у формі подання інформації може сприйматися тонко й невульгарно. Як прості слова набувають непростого сенсу.
“Всьо ясно” — це наче роуд-муві, де головні герої — молодий американський письменник та не дуже грамотний одесит-перекладач — вирушають на пошуки знищеного в Голокост єврейського містечка в супроводі пса на ім’я Семі Дейвіс Молодший-Молодший та незрячого водія (що само собою вже багатослівно). Вони натикаються на перешкоди у вигляді внутрішніх бар’єрів і, досліджуючи світ, досліджують передусім себе та свою історію.
У Фоєра мені подобається відсутність чіткої межі між реальністю та вигадкою — усе завжди можна дофантазувати. До речі, саме під час читання Фоєра я почала працювати над власною книжкою.