У серпні 2020 року в українському сегменті інтернету став популярним мем “In Ukraine we don’t say…”.
Кожен мем розповідає про окрему ситуацію, традицію чи образ із життя українців, який обіграють словами “In Ukraine we don’t say “…” we say “…” аnd i think thats beautiful”.
Наприклад: “In Ukraine moms don’t say “Dear if you have nightmares again, maybe we need to see a doctor?” they say “Дурному дурне сниться“ and i think thats beautiful”.
Спочатку меми поширювалися лише на Twitter-сторінці, відтак власники каналу створили й Instagram-акаунт. Ми поговорили з авторкою сторінок про те, як з’явилася ідея українських мемів та як створюють цей креатив.
“Мем «we dont say» у різних варіаціях давно гуляв твіттером. Були різні мотиви, ідеї — смішні, гарні, цікаві, які завгодно, але нічого не було про Україну. Наприклад, мені запам’ятався твіт про те, що в Японії не кажуть «світло, що проникає крізь листя дерев». У них є для цього спеціальне слово komorebi (and i think thats beautiful)”.
Авторка спробувала придумати щось подібне, але про українську мову, бо був День Незалежності України і хотілось чогось красивого й патріотичного. На думку спало лише смішне (“яким розумом багаті — таким і раді”, як то кажуть).
Так і виникли перші твіти, ну а з ними — і сторінка.
“Ніхто навіть не підозрював, що це «зайде». Робили радше «по-приколу», бо прийшла ідея – хотілось її втілити. Але за три години акаунт у Twitter набрав 500 підписників. За порадою друзів вирішили створити ще й сторінку в Instagram.
Приблизно 30% твітів — це поради підписників (більшість із них позначені). Решта 70% — це просто слова, ситуації, пісні тощо із життя авторки. Те, що майже кожен українець чує вдома, від бабусі, тата, на вулиці.
Тобто ми не створюємо нічого кардинально нового, але, напевно, завдяки життєвості ці меми відгукнулись такій кількості людей. За перший тиждень існування акаунт в Instagram набрав 50 тисяч підписників. Це дивовижно й неочікувано.
Коли я сказала бабусі, що вона контент-мейкерка, бо її улюблена фраза «Баба вмре, будете плакати» набрала 8 тисяч лайків, вона відповіла «Шо воно таке контентмей…? Ну нашо ти оце бабу позориш в інтернеті, а як люди взнають?»”
Для мене ведення цих сторінок – віддушина, тому що зараз я перебуваю далеко від України. І спілкування з підписниками, їхні ідеї, спогади про розмови з рідними, про ситуації, реакції, загалом про Україну — наче повертає те, чого дуже сильно бракує.
Звичайно, це просто сторінка, але часом здається, що це — маленька Україна, яка завжди поруч. Хоч, за задумом, це й була «розважальна історія», нам надходять круті пропозиції про колаборації, поширення різних культурних українських проєктів, реклами тощо. І це справді круто — мати змогу бути корисним та поширювати якісь ідеї на широку аудиторію. Навіть якщо сторінка набридне людям — це супер, що ми мали таку можливість.”