У суспільстві існує низка табуйованих тем, обговорення яких ми уникаємо через відчуття незручності. В особистому житті це може бути страх сказати про свої почуття, а в робочих відносинах — відсутність діалогу про зарплату чи накопичену втому. У такому випадку, поки одна сторона мовчить про своє невдоволення, інша навіть не здогадується про існування проблеми. Працівник упевнений, що його бажання не почують та відторгнуть, тож продовжує мовчати. А претензії тим часом накопичуються, допоки одного дня людина помічає своє небажання далі працювати в компанії.
Щоб допомогти уникнути подібних ситуацій, ми вирішили розглянути незручні питання, які працівники найчастіше замовчують, зі сторони керівництва, а також окреслили правила робочої комунікації для обох сторін.
Для цього ми поспілкувалися з психологом і консультантом з управління Павлом Ковальським. У матеріалі розповіли, що таке відчуття незручності, звідки воно походить та які є інструменти для допомоги собі. А також поділилися практичними порадами щодо того, як розпочати ту саму “незручну розмову”.
психолог, експерт з комунікації, консультант з управління
Незручність — що це за відчуття?
Його виникнення тісно пов’язане із синдромом самозванця. Глобально це страх бути відкинутим і неприйнятим іншими людьми. Наявність спостерігачів — обов’язкова умова для того, щоб відчуття незручності проявило себе. Для експерименту пригадайте момент, коли ви перебуваєте наодинці із собою і відбувається якась безглузда ситуація. Як ви почуваєтесь зазвичай? Найімовірніше, вільно та легко, тому що в цей момент незручність вам недоступна, відчути її наодинці із собою неможливо.
Які є джерела для розвитку відчуття незручності?
Не існує кількох джерел для розвитку відчуття незручності — це можуть бути тисячі причин. Людину можна навчити змалку почуватися незручно перед іншими або поставити їй завищені очікування. Також усе залежить від психоемоційного стану в момент, коли відбувається ситуація, від оточення та виховання. Якщо хтось поруч поводиться досить авторитарно, а ви постійно згладжуєте конфлікти, то не дивно, що вам незручно.
У кожної особистості свої джерела, звідки походить відчуття незручності. Прямо зараз їх можна знайти у вашій особистій історії. Наприклад, у дитинстві, батьках, методі виховання, соціумі, в якому ви зростали, у травмах і в оточенні, у якому формувався ваш характер.
Ви можете бути впевнені в собі, мати високу самооцінку, без зусиль заводити й вести розмову. Але уявіть, що ви спостерігаєте за слабкими сторонами свого партнера в роботі й хочете йому допомогти, але сказати про це незручно, бо ви боїтесь образити людину. Або ж це відчуття наздоганяє вас у конфлікті з батьками.
Наведені приклади показують, що причин для відчуття незручності безліч. Іноді вони можуть бути ситуативними, однак кожен хоча б кілька разів у житті стикається із цим відчуттям.
Як зрозуміти, що незручність керує твоїм життям?
Простежте, як ви дієте у конфліктних ситуаціях. Якщо завжди йдете на компроміс, не висловлюєте свої думки або взагалі уникаєте будь-яких суперечливих моментів, щоб не допустити неприємних відчуттів, то це і є першими ознаками.
Коли людина не обстоює власні позиції, бажання, уподобання, можна впевнено сказати, що саме незручність вирішує, як їй чинити, та загалом керує її життям.
Також важливо розуміти, що будь-яке мовчання негативно впливає не тільки на вас, а й на життя іншої людини. Оскільки в об’єктивному світі її обманюють: ви щось недоговорили, вирішили не обговорювати проблему, а згодом ця людина все одно стикається з гіркою правдою. У такому разі виходить, що одна сторона обдурила іншу й поставила під загрозу стосунки.
Чи потрібно звертатися із цією проблемою до спеціаліста?
Нині звертатися до спеціаліста бажано регулярно. Навіть якщо нічого глобального не відбулося, сучасний темп життя змушує нас зупинятися та звертати увагу на свої емоції. Наш мозок не встигає самостійно впоратися з невизначеністю навколо, швидкістю, стресом. Тож корисно мати психолога, який допомагатиме розбиратися з тим, що ви відчуваєте, і пояснювати, як це впливає на психіку загалом.
У пострадянських країнах людина ухвалює рішення про необхідність психотерапії приблизно 7 років. Тобто від моменту, коли вона усвідомила проблему, до моменту, коли звернулася до психолога, проходить 7 років.
Немає сенсу тримати все в собі та намагатися впоратися самостійно. Ліпше одразу звернутися по допомогу — це буде швидше, дешевше, ефективніше. Я дуже сподіваюся, що молоде покоління зможе скоротити вказаний вище термін хоча б до 2-3 років.
Як допомогти собі самостійно
Регулярно відвідувати спеціаліста — це важливо. Але якщо зараз такої можливості немає, можна самостійно зменшити відчуття незручності перед людьми, щоб воно не так сильно керувало якістю вашого життя.
- Об’єктивізуйте свої почуття. Дуже часто те, що ми відчуваємо, не має під собою реального підґрунтя, тому потрібно все раціоналізувати й додати ясних думок. Ви можете це зробити, просто поставивши людині прямі запитання. Наприклад: “Які емоції у тебе викликають мої дії? А як ти відреагуєш, якщо я вчиню певним чином?”. Покажіть вашому мозку, що це не так страшно, як він вивчив. Якщо боїтеся розпочати відкрите спілкування на роботі, тоді почніть з батьків, друзів, партнерів. Ваше завдання — навчити себе чесно говорити.
- Проаналізуйте втрачені можливості. Візьміть аркуш, розділіть його на 4 колонки та зробіть чесний аналіз. У першій колонці запишіть ситуації за останні кілька років, у яких вам було незручно перед іншими людьми. У другій — що саме ви не зробили, щоб уникнути неприємного відчуття. У третій пропишіть усе, що не отримали чи втратили, бо не втрутилися в ситуацію. У останній колонці перелічіть, що ви могли б отримати, якби все ж подолали відчуття незручності та зробили бажане.
- Запам’ятайте, що це патерн або звичка. У певний момент ваш мозок знайшов саме таке рішення ситуації, зрозумів, що це безпечно, та продовжує так себе поводити. Щоб із цим впоратися, потрібно перевчити мозок, показати, як можна інакше. Тому беріть схожі, але прості обставини, менш небезпечні, та тренуйтеся на них. Так ви швидше адаптуєтеся до своєї нової поведінки й позбавитеся відчуття незручності.
Як правильно ставити “незручні” запитання
01.
Підвищення заробітної плати
Просити про підвищення зарплати потрібно, правильно аргументувавши своє прохання. Для початку напишіть три списки — вони допоможуть вам особисто зрозуміти, чи відповідаєте ви умовам, про які збираєтеся попросити, а надалі стануть хорошим підтвердженням для керівника.
- Перший список присвятіть тому, що ви робите зараз. Опишіть, на якому рівні справляєтеся з поставленими задачами та загальним функціоналом.
- У другому напишіть, що ви пропонуєте, як будете діяти для поліпшення роботи компанії та як ці дії виконають цілі власника.
- Третій — обґрунтуйте на основі попередніх списків необхідність підвищити вам зарплату.
Бізнес не є організацією Матері Терези — це достатньо жорстка субстанція, яка живе за визначеними показниками в інтересах його власника.
Якщо ви можете принести вашому керівнику більше та аргументуєте, як саме це зробите, він залюбки до вас прислухається.
Покажіть, як впоралися зі своїм функціоналом, поясніть, як можете поліпшити роботу в компанії та, оперуючи цими аргументами, просіть про підвищення зарплати.
02.
Регулярні понаднормові години
Часто працівники обурюються через понаднормові робочі години, але тут потрібно врахувати одразу два моменти.
- Перший — це середня зарплата у вашій ніші. Якщо ви отримуєте більше, то, найімовірніше, керівник заздалегідь передбачив понаднормову роботу й заклав це у бюджет.
- Другий — чи володіє працівник навичками тайм-менеджменту. Адже часто, особливо у випадку віддаленої роботи, команда не працює 8 годин поспіль, а розподіляє навантаження. Працівники трохи роблять зранку, ще частину роботи — вдень, а завершують уночі. У такому випадку проблема не в керівнику, а в тому, що працівник розтягує процеси в часі.
Якщо все перелічене не відповідає вашій ситуації, тоді йдіть до керівництва та повідомляйте йому про проблему. Тут не існує грамотного інструмента, вам потрібно сказати прямо, оперуючи конкретними показниками: “Маріє Іванівно, останнім часом у нас багато понаднормових годин, і це впливає на мою продуктивність. Мені потрібно скоротити їх кількість, щоб залишатися ефективним/-ою для компанії”.
Робота у структурі компанії — це не сімейні стосунки, тут немає місця домислам, образам і емоціям. Усі повинні казати так, як є, без токсичного мовчання.
Відсутність розмови чинить шкоду, як працівникам та власнику, так і компанії загалом. Не потрібно нічого вигадувати: встали, видихнули, зібрали всю свою впевненість та навіть її відсутність, сказали, аргументували й пішли далі працювати.
Є класне правило під назвою LEARN AND EARN. Ваша робота повинна вас навчати або приносити гроші. Якщо наявні обидва показники, то ви працюєте в чудовій компанії, тримайтеся за неї. Якщо робота лише навчає — це добре, якщо лише приносить гроші — також добре. Але коли у вашій роботі немає ні learn, ні earn, тоді навіщо ви втрачаєте час у цій компанії?
03.
Відпрошення з роботи
Відпрошуватись іноді з роботи цілком нормально, і всі керівники розуміють, що цього не уникнути. Проте доцільно обговорити цей момент ще на співбесіді, адже існують компанії, у яких навіть відпустку потрібно планувати за пів року. Зазвичай графік у цих структурах розписаний на 5 місяців уперед, а працівники залежні від роботи одне одного. У такому випадку ліпше одразу запитати, за який термін попереджати про необхідність відпроситися.
Як консультант з управління, у колективах своїх клієнтів я часто бачу, що деякі працівники вважають, ніби можуть відпрошуватися, коли захочуть, а всі інші повинні завжди їх зрозуміти. Але це неправильно.
Планування в бізнесі — це основа. Тому керівнику, як відповідальному за всі процеси, потрібно знати, які ресурси він має на виконання завдань. Якщо він не підготовлений до відсутності одного з працівників, то залишається обеззброєним.
Тому не бійтеся відпрошуватися, але попереджайте про це заздалегідь та не будьте нахабними.
04.
Необхідність відпустки через вигоряння
Тема вигоряння є дуже складною і комплексною. По-перше, відпустка не виправить цей стан. Вона, звісно, допоможе — ви відпочинете, десь там буде добре, але коли повернетеся, то все швидко стане на свої місця. Як керівник я не дам своєму працівнику незаплановану відпустку через вигоряння. Але посаджу поруч із собою, і разом ми знайдемо причини його стану та способи їх усунення.
Вигоряння — це надлишок накопиченого стресу, з яким людина не впоралася. Цим стресом необов’язково має бути робота. Подразників багато: хтось наступив на ногу, затори на дорозі, пандемія, хитка безпека у країні. Якщо все це ніяк не компенсувати, то вигоряння неодмінно настане, а відпочинок в іншій країні нічого глобально не змінить.
Читай також: Я пережила професійне вигоряння
У ситуації, коли відчуваєте вигоряння, ви приходите до керівника й кажете: “Я відчуваю, що вигоряю, мені потрібна допомога”. Тут можливі три варіанти розвитку подій: вам допоможуть; скажуть, що це все вигадки; або дадуть декілька вихідних. У першому випадку спільне знаходження балансу допоможе поступово вийти із цього стану. У другому — ви зрозумієте, що не хочете терпіти таке ставлення до себе й звільнитесь. Третій варіант або відпустка допоможуть тоді, коли ви витратите вільний час не лише на сон, а й на дослідження свого загального психоемоційного стану.
