Раніше ми писали про те, що бісить комунікаційників та які ситуації виводять з рівноваги — від недостатньої залученості у проєкт до відсутності критичного мислення. Кожна сфера має своє підводне каміння, яке залежить від роботи фахівців і загальної еволюції певної індустрії. Ми не звикли скаржитися або говорити про те, що нам не подобається, але саме робота з негативом прискорює зміни.
Щоб з’ясувати, з якими дратівливими ситуаціями стикаються піарники, а також як їм запобігти, ми розпитали п’ятьох українських фахівців про їхні особисті “фаворити”.
“Ой, я прогавила ваш лист” та “Ми подумаємо”. Але найулюбленіше – це відсутність будь-якої відповіді. Написати “ні” насправді не так складно, як здається.
Усі ми, журналісти та піарники, працюємо на одну справу — круті проєкти, цікаві матеріали, любов читачів та глядачів і, не будемо приховувати, на хороші перегляди та високі рейтинги.
Коли піарник пропонує журналісту матеріал для розміщення або артиста для інтерв’ю — це не комерційна пропозиція, і вона не передбачає хабар. Хочеться, щоб усі сторони були зацікавлені в колаборації: щоб журналістам хотілося поговорити з артистом, телеканалу — взяти його у проєкт, а піарнику — показати зірку з кращого боку.
Робити пропозиції та просувати артиста — це не виклянчування. Ви закидаєте вудочку з наживкою, яка повинна сподобатися рибці. Неможливо силоміць запхнути корм у рибу й потягнути її на берег.
Я веду до того, що мені не подобається, коли якась зі сторін вважає, що їй винні — таке ставлення зустрічається як серед ЗМІ, так і серед артистів. Український шоу-бізнес доволі маленький, і в мене траплялися ситуації з відомими YouTube-каналами, які показували, що найважливіше в нашій сфері — вміти правильно комунікувати.
Одна з таких ситуацій трапилась, коли я запропонувала каналу запросити на інтерв’ю Героїню, яку щиро люблять глядачі, а відео з нею набирають сотні тисяч переглядів. Продюсерка YouTube-каналу довго думала, що мені відповісти, й вирішила, що інтерв’юер готовий записати Героїню “лише за умови”, що я нарешті покличу ще двох своїх артистів, які вже довгий час відмовляють цьому каналу.
Я розумію, що така схема можлива, коли ви працюєте з молодими артистами й через своїх успішних зірок просуваєте маловідомих. Але це не той випадок. І мені здається, що висувати умови ніхто нікому не повинен. Тому що після отримання умов до такого інтерв’юера вже ніхто не захоче йти.
Висновок такий: усім уже час навчитися комунікувати. І ще — грамотно писати.
Більш за все бісить, і на жаль, це трапляється доволі часто, коли замовник чи компанія, яка хоче побудувати комунікацію з допомогою піарників чи маркетологів, не може чітко відповісти на запитання щодо своєї компанії. Про що вона? Чим відрізняється від конкурентів? Чого хоче досягнути за допомогою комунікації?
“Ми просто найкращі, ми — для всіх”, — це мій улюблений аргумент. Коли клієнт навіть у діалозі не може висловити своє позиціонування, розповісти про продукт або інфопривід — це провал.
Вихід із цієї ситуації такий — будь-якій компанії, перш ніж спілкуватися з профільним спеціалістом чи агенцією, потрібно подумати про себе критично. І не важливо, працює у компанії піарник чи ні. Або принаймні бути відкритим до комунікації і почути, що від них хоче піарник. Це потрібно для того, щоб клієнт та фахівець зрозуміли одне одного і співпраця відбувалася не задля галочки. Порядні піарники хочуть зробити щось круте й корисне для замовника, а без здорової комунікації це неможливо.
“PR? А, та це ж публікації у ЗМІ.”
Мене бісить, що за 15 років, протягом яких я працюю у сфері, досі мало хто знає, що таке піар і що публікації — це тільки один із сотні різноманітних інструментів, які можна застосовувати в PR-проєктах.
З одного боку, така ситуація пов’язана з тим, що більшість піарників — вихідці із журналістики, й у нову професію вони принесли те, що вміли у старій. Вони працюють, як можуть, особливо не задумуючись над розширенням арсеналу своїх робочих інструментів. А з іншого боку, у більшості організацій PR використовують виключно з тактичною метою і про жодні високі матерії, як-от вплив на суспільство чи побудова репутації, не йдеться.
Вибісити мене не так легко, бо я завжди обираю позитивний підхід і вірю, що з будь-якої ситуації є вихід. Але якщо говорити про необхідні покращення на ринку, то хотілося б звернути увагу на фактчекінг.
На жаль, він здебільшого відсутній у роботі зі ЗМІ та лідерами думок. Особливо в комерційній співпраці.
Хороший приклад — кейс нашої агенції і бренду Johnson’s Baby. З огляду на те, що бренд виготовляє продукцію для немовлят із дуже чутливою шкірою, ми вирішили організувати триденний тренінг для амбасадорів перед офіційним запуском кампанії. На ньому ми разом із педіатрами й командою J&J, яка відповідає за формулу продукту, розповідали про продукцію, її хімічний склад та особливості використання.
Коли ми збирали зворотний зв’язок, виявилося, що це перший бренд у практиці запрошених матусь, який організував таку підготовку перед контрактом з інфлюєнсерами. На мою думку, це обов’язковий етап, який робить контент глибшим і чеснішим. А лідери думок надалі впевненіше й цікавіше спілкуються з аудиторією.
Тому щоразу, коли інфлюєнсер перед рекламою просить продукт на тестування, моє серденько завмирає у подяці. Адже всі ми повинні поважати свою аудиторію й перевіряти інформацію, яку хочемо донести.
P.S. Мені також здається, що в журналістів має сіпатися око від уживання слова “інноваційний”. Причому в будь-якій сфері. Тож нумо вже забувати про нього.
Як піар-директорка, я просто “обожнюю”, коли до мене приходять із пропозицією проєкту чи інтерв’ю з артистом, непідготовленими. Я називаю це “запитом заради запиту”. Для мене це висновок про те, що хочуть зробити збірний матеріал, який буде просто набитий лідерами думок, і запит надсилають лише для того, щоб у матеріалі “світилося” відоме ім’я. Зазвичай, у таких випадках, після виправлення імені мого артиста, я просто відмовляю.
Моя порада: якщо ви приходите з пропозицією матеріалу за участю інфлюєнсера, то повинні розуміти, чим він займається, яка його сфера діяльності, і перш за все, хоча б правильно писати його ім’я.
Дратує також неконструктивна критика (читай – особиста думка). Коли це оціночне судження щодо продукту або події, і надходить воно від людини, яка не брала жодної участі в цих подіях і не знає цей продукт.
Натомість конструктивна критика — справді хороший інструмент. Але лише в тому разі, коли вона надходить від людини, яка має певну експертність, аналізує продукт і вже після цього, на основі експертизи, висловлює свою думку.