Авторка, редакторка та opinion leader-менеджерка бренду Reima поділилася книжками, прочитання яких змушує багато думати, співпереживати героям та відчувати весь спектр емоцій: від захвату до відрази.
“Гаррі Поттер”, Джоан Роулінг
Складно переоцінити силу слова Джоан Роулінг. Як авторка вона подобається мені й в іншій прозі, виданій після “Гаррі Поттера”, але особисто мене сформувала “поттеріана”. Перша книжка з’явилася, коли я була першокласницею. Відтоді я нетерпляче очікувала на кожен новий примірник в українському перекладі й читала невідривно. Починала прямо в маршрутці, їдучи з книжкового ринку “Петрівка” додому. Тоді я вперше відчула, що таке силою змушувати себе недочитувати, щоб розтягнути задоволення, бо наступний том вийде не раніше ніж через рік.
У Роулінг мені подобається глибина й багатогранність історії, продуманість цілого світу. Подобається знаходити “пасхалки” на серйозні теми й чекати хоч на якісь продовження, незважаючи на те, що згідно з документами я вже доросла.
“Ловець у житі”, Джером Селінджер
Я дуже люблю, коли оповідь ведеться від імені дитини чи підлітка. Як на мене, проста дитяча мова дуже контрастно та повно передає складність цього світу і процесів у ньому. Я читала “Ловця у житі” кілька разів, у різні життєві проміжки: у школі, коли була студенткою, коли стала мамою, і буквально нещодавно.
Щоразу світ Голдена Колфілда захоплює мене настільки, що я пірнаю в нього з головою і починаю там жити. У мові Селінджера, вкладеній у вуста Колфілда, мене захоплюють деталі, з якими він описує переживання: від побаченого прища сусіда по кімнаті чи відрази від старого вчителя до закоханості та хвилюючих спогадів про померлого брата. Планую прочитати цю книжку ще кілька разів.
“Інтернат”, Сергій Жадан
Жадан давно й надійно став моїм улюбленим сучасним українським письменником. Я читаю поезію Жадана, коли мені сумно і складно, і знаходжу в ній багато краси, здатної мене підтримати. Але Жадан-прозаїк — це окрема історія. “Інтернат” був захопливою, але моторошною пригодою. Це книжка, від якої хочеться помитися, забутися, зникнути від неї. Але водночас від “Інтернату” неможливо відірватися. Це дуже актуальна, дуже щемка й дуже чесна книжка про Україну сьогодні. Якби “Інтернат” був погодою — це був би “сайлентхілівський” туман вологого листопадового ранку. Словом, саме час за неї братися, якщо досі не читали.
“Зулейха відкриває очі”, Гузель Яхіна
Кожні 10 сторінок цієї книжки мені віднімало мову від несправедливості й болю, що існував і, на жаль, існує досі. Гузель Яхіна дуже реалістично описує усі страшні події радянських 30-х років. Тут щире кохання переплітається з не менш щирою вірою у правоту партії.
Дуже хочеться, щоб історія про звичний побут жінок в ісламських державах, розкулачування татар та інтелігенції, топтання святих книжок партійцями, безкінечні подорожі в холодних вагонах до Сибіру та побудова таборів власноруч була всього лиш вигадкою авторки. Але, на жаль. Із життєствердних думок, що омивали мене після прочитання цієї книжки: якщо ти вмієш жити наповну, повноцінне життя можливе навіть у засланні. Навіть у тому пеклі якось виростали художники.
“Всьо ясно”, Джонатан Сафран Фоєр
Неможливо читати Фоєра й не захоплюватися формою вираження його думок. Те, як від розділу до розділу оповідачем може ставати інша людина. Як листування у формі подання інформації може сприйматися тонко й невульгарно. Як прості слова набувають непростого сенсу.
“Всьо ясно” — це наче роуд-муві, де головні герої — молодий американський письменник та не дуже грамотний одесит-перекладач — вирушають на пошуки знищеного в Голокост єврейського містечка в супроводі пса на ім’я Семі Дейвіс Молодший-Молодший та незрячого водія (що само собою вже багатослівно). Вони натикаються на перешкоди у вигляді внутрішніх бар’єрів і, досліджуючи світ, досліджують передусім себе та свою історію.
У Фоєра мені подобається відсутність чіткої межі між реальністю та вигадкою — усе завжди можна дофантазувати. До речі, саме під час читання Фоєра я почала працювати над власною книжкою.