Нещодавно психолог Михайло Єрмаков розповідав про вплив думки інших людей на нашу власну та як впоратися із цим у роботі. Тепер психолог Євген Пілецький, який працює в методі когнітивно-поведінкової психотерапії, розповідає, чому проявляти слабкість та бути гнучким — не соромно, а постійна демонстрація непробивності та сили насправді значно швидше призводить до остаточного зламу.
Що таке резилієнтність
У нашій культурі є переконання, що потрібно бути сильним, постійно витримувати удари долі й демонструвати міцність духу. Навіть якщо тобі погано всередині — зовні ти показуєш активність, високі результати й ніколи не демонструєш свої слабкості.
Простий приклад. Людська шкіра м’яка — ми не маємо міцного захисного панцира, як багато тварин. При цьому люди з їхньою тонкою шкірою набагато ефективніші в боротьбі за виживання. Якщо ми приймемо на себе удар — наша шкіра катастрофічно не пошкодиться. Наші м’які тканини діють адаптивно. Рана згодом загоїться, і навіть якщо на ній залишаться рубці, ми виживемо. Якщо ж пробити панцир — тварина загине. Ця метафора найкраще описує, що таке резилієнтність.
Резилієнтність не пов’язана зі всесильністю. Вона пов’язана з можливістю час від часу дозволяти собі бути слабким, сумувати, проявляти свої негативні сторони, злитися тощо
Резилієнтність — це якість опірності. Якщо ми збудували навколо себе психологічну броню, якщо ми постійно демонструємо свою непробивність і силу, ми значно швидше зламаємося остаточно.
Резилієнтність — це гнучкість. Уявіть, що граєте в теніс курячим яйцем. Після першого ж удару яйце розіб’ється, незважаючи на зовнішню міцність шкаралупи. Але якщо грати тенісним м’ячиком, з ним нічого не станеться. Він, хоч і деформується під час кожного удару, але завдяки цьому пружинить і відлітає.
Те саме стосується психіки. Звичка постійно перебувати у стані напруженні й демонструвати жорсткий панцир — шкідлива. Якщо не дозволяти собі іноді бути слабким, сумувати, відпочивати або банально нічого не робити — ви дуже швидко зламаєтеся.
Якщо не дозволяти собі іноді бути слабким, сумувати, відпочивати або банально нічого не робити — ви дуже швидко зламаєтеся
Міцний панцир справді важко пробити — тонка ніжна шкіра набагато простіше піддається зовнішньому впливу. Але якщо ви пробили панцир — це кінець, а якщо ви пробили шкіру, вона заросте, зарубцюється, і ви будете жити далі.
Резилієнтність не пов’язана зі всесильністю. Вона пов’язана з можливістю час від часу дозволяти собі бути слабким, сумувати, проявляти свої негативні сторони, злитися тощо.
Як проявляти резилієнтність
Потрібно реагувати на зовнішнє середовище, як тенісний м’ячик — він прогинається, змінює свою форму, утім зберігає цілісність.
01.
Для цього варто визначити свої цінності. Є чудова книжка Віктора Франкла «Людина в пошуках справжнього сенсу», де автор описує життя психолога в концтаборі. Ті, хто були «закриті в панцирі», ламалися першими. А ті, хто адекватно адаптувалися під умови, в яких опинилися, і мали внутрішній стрижень — виживали. Саме цим стрижнем і є ваші внутрішні цінності. Тому дуже важливо визначити, заради чого ви живете.
02.
Другий момент — віднайти власні ресурси, тобто усвідомити, звідки ви черпаєте сили. Це може бути, наприклад, спорт або вивчення важливих життєвих навичок. Ресурсними також є заняття музикою, малювання, будь-які хобі.
03.
Третій важливий аспект розвитку резилієнтності — підтримка постійного соціального контакту. Люди «в панцирі» часто відсторонюються, не приймають допомогу, не довіряють навколишньому світу. Це дуже важливий момент — він має еволюційний характер: люди споконвіку виживали виключно у форматі кооперації. Значна частина нашої психіки донині є соціалізованою. Тобто ми є людьми тільки до тієї міри, до якої присутні в суспільстві.
Якщо ви вважаєте, що не варті допомоги, або якщо прохання про допомогу є для вас серйозним ризиком негідного ставлення до вас або ганьби, — це когнітивна помилка мислення. Важливо вміти звертатися за підтримкою і надавати її. На жаль, часто людям складно звернутися по допомогу, для них це є проявом слабкості. Такі люди не готові «зняти панцир».
Резилієнтність дуже підвищується, якщо ми можемо нормально комунікувати одне з одним. Пам’ятайте, люди — це один з найважливіших ресурсів.
А звернутися по допомогу до фахівця у складній життєвій ситуації — не соромно. Стигматизація людей, які ходять до психолога, в Україні, за останніми дослідженнями, знижується.