Зсередини

Чому часом ми слухаємо не лише себе? Відповідає психолог

Розбираємо здатність людини не залежати від зовнішніх обставин
Ірина Виговська, 02.07.2020

Здатність людини не залежати від зовнішніх обставин називається асертивністю. У контексті психології цей термін розкриває можливість опиратися соціальній думці, тобто робити те, що хочеться, незважаючи на коментарі інших.

Ми поговорили з психологом Михайлом Єрмаковим про те, звідки береться залежність від чужої думки, як вона може нам завадити та що із цим робити.

Із соціальною думкою ми зіштовхуємося в побуті щодня: на роботі, у сім’ї, коли гортаємо стрічку в соціальних мережах, читаємо новини, коли обираємо ресторан для вечері тощо.

Михайло Єрмаков


Як проявляється низька асертивність

Коли людині складно обстояти свою думку — це ознака низької асертивності. Наприклад, на роботі хтось із колег поділився ідеєю, але у вас є альтернативна думка щодо цього. Ви могли б висловити її, але через невпевненість або сумніви мовчите.

Якщо таке відбувається регулярно, мозок запам’ятовує модель поведінки і надалі завжди триматиме свою думку при собі. Це небезпечно тим, що люди не зможуть пізнати вас: хто ви, що ви любите, що ви знаєте.

Другий аспект асертивності — міжособистісне спілкування. Часто замість того, щоб вступити в дискусію зі співрозмовником, ми починаємо йому щось доводити. Тобто захищаємося від думки іншої людини, тому що не впевнені у своїй.

У той момент, коли ми починаємо сумніватися в собі: чи правильно я кажу, чи добре виглядаю, переживаємо про те, як зміниться наша репутація, якщо ми висловимо свою думку — ми сильно знижуємо рівень своєї асертивності й починаємо більше сумніватися в собі.


Чому ми в собі сумніваємося

Щоб осягнути суть асертивності, потрібно розуміти її витоки. Що в житті людини може піти не так, аби в майбутньому вона так сильно підпорядковувалась соціальній думці, і їй було складно відокремлювати власну думку від думок інших людей.

Витоки асертивності — в дитинстві. Здебільшого на її формування впливають батьки й те, в якому ключі вони нас виховують.

Для появи асертивності дуже важлива комунікація з дитиною. Уявімо себе в тому віці, коли ми ставимо дуже багато запитань батькам. Трапляються ситуації, коли мама чи тато зайняті або не мають миттєвої відповіді. І ось тут дуже важлива реакція батьків. Якщо вони відповідають агресивно: «Відчепися», «Розберися сам» — у дитини починає формуватися думка, що її запитання якісь дивні, ними вона дратує батьків.

Або інша ситуація. Вам 10 років, ви прийшли зі школи і принесли картину з макаронів, найкрасивішу картину з макаронів — для своїх батьків. Ви уявляєте, як же вони зрадіють, коли ви її подаруєте. Але ось біда — батьки дуже втомилися після робочого дня й не мають сил порадіти. Ви, 10-річна дитина, не здатні зрозуміти, що нейтральне батьківське «Ти молодець» зовсім не означає, що картина негарна. Тож ви автоматично починаєте сумніватися в собі. Якщо такі ситуації повторюватимуться, буде формуватися чітке переконання: «Зі мною щось не так».

Що більше ми ставимо собі запитань: «Що зі мною не так?», «Що не так з моєю роботою?», «Що не так з моєю зовнішністю?» — то вірогідніше, що наш мозок обов’язково знайде відповіді. Якщо реальна вада не знаходиться — ми її додумуємо.

Ще один приклад. У дитинстві ви виступали з доповіддю, і діти над вами посміялися. Вам було дуже неприємно, і мозок зафіксував цей момент. Тепер ви будете уникати подібних ситуацій у житті й боятиметесь говорити що-небудь публічно.

Коли ми сумніваємося в собі, ми завжди боїмося бути якимись конкретно: дурними, смішними чи недосконалими. До речі, намагання бути досконалим теж бере свої витоки зі школи.

Якщо батьки завжди вимагали від вас отримувати найвищі бали з усіх предметів, але вам, наприклад, було складно з математикою, ви теж почнете сумніватися в собі. У дорослому житті це перетворюється на постійний пошук недоліків і порівняння себе з іншими людьми.

Але порівнюючи, ми забуваємо про індивідуальні особливості кожної людини. Зіставляємо ті речі, які зіставити не можна — ми порівнюємо індивідуальні особливості, які не можемо виправити.

Саме ці речі роблять нас особливими і відрізняють від інших. Небезпека в тому, що в мить порівняння себе з кимось ми знаходимо в собі недоліки і підтвердження гіпотези «Зі мною щось не так». А далі запускається механізм самобичування. А вже він зупиняє розвиток особистості.

Наприклад, ви хочете запустити власний бізнес. Розписали детальний бізнес-план, все прорахували і продумали. А в той момент, коли потрібно взятися за реалізацію, знаходяться близькі, які говорять: «Ні, це марна справа, нічого не вийде». Ви сприймаєте цю інформацію як істину і зупиняєтесь.


Ознаки асертивності

Важливо відповісти собі, хто впливає на прийняття рішень — ви самі чи для вас важлива думка близьких людей. Далі варто задуматися: думка близьких людей вас зупиняє чи, навпаки, допомагає.

У психології існує фраза — індивідом ми народжуємося, особистістю стаємо, а індивідуальність ми обстоюємо. Індивід — людина, особистість — формується під впливом оточення й обставин, у яких ми перебуваємо. Індивідуальність ми формуємо самостійно — те, що ми думаємо про себе, яку професію обираємо і як почуваємось у цій професії, як ми висловлюємо свої емоції і так далі.

Деякі люди намагаються внести корективи в нашу індивідуальність фразами: “Ти сьогодні маєш не дуже гарний вигляд”, “Тобі варто надягти інший піджак”, “Ти сьогодні дуже мовчазний”. Найчастіше люди не зичать нам нічого негативного. Але через низький рівень асертивності ми збиваємось і починаємо сумніватися в собі.

Низький рівень асертивності породжує низький рівень самооцінки. У такому разі людина може цілком зневіритися в тому, що в її житті може відбуватися щось хороше.

Щоб із цим впоратися й підвищити рівень асертивності, психологи рекомендують перевірити найстрашніші гіпотези. Наш мозок не може бути впевнений на 100% у чомусь, поки ми це не перевіримо. Ви не можете дізнатися, наскільки ви хороший оратор, поки не почнете говорити.


Самооцінка

Украй важливо оцінювати себе адекватно. Рідко у нас виходить оцінити успіхи або невдачі об’єктивно. Оцінюючи себе, ми завжди намагаємося прийти до якогось ідеалу. Біда в тому, що цей ідеал буває завищеним. Ми вибудовуємо для себе надвисокі стандарти й не можемо до них дотягнутися через різні обставини. У цей момент ми не виправдовуємо власні очікування й доходимо висновку, що з нами щось не так.

Завищені критерії оцінювання самого себе ведуть нас до зниження асертивності й самобичування.

Потрібно формувати власні критерії оцінки, незалежно від нашого дитинства або зовнішніх чинників. Визначтеся, що добре і що погано конкретно для вас. Наприклад, якщо вам у дитинстві було складно з математикою, не пов’язуйте свій основний вид діяльності з нею.

Щоб підвищити рівень асертивності, важливо пізнавати себе, свої сильні й слабкі сторони — зміцнювати сильні й захищати слабкі. Тільки ми можемо вплинути на рівень самооцінки. Тільки ми можемо вплинути на те, чи будемо чути від людей критику, покладатимемося на соціальну думку чи матимемо власну.


Мотивація

Питання мотивації дуже важливе в контексті асертивності. Існує два її види: мотивація «до» і мотивація «від». Наведемо приклад зі школи. Ви отримали погану оцінку з математики. Батькам потрібно якось вас мотивувати її вчити. У цьому випадку ви можете почути: «Математику потрібно вчити, щоб не працювати двірником» — це мотивація «від». А можна: «Тобі важливо добре вчитися, щоб у майбутньому ти зміг досягти висот, отримати диплом, знайти високооплачувану роботу й мати ті блага, на які ти заслуговуєш» — це мотивація «до». У другому випадку в нас формується картинка, до якої хочеться прагнути, а в першому — картинка, від якої хочеться втекти.

Кожен з нас має право на власні почуття, думки, кожен з нас має право на помилку й помилкові судження. І соціальна думка не повинна впливати на наші рішення. Не сумнівайтеся в собі!

Читайте також у рубриці Зсередини
Інші статті за темами
Підписатися
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень
Підпишись на нашу розсилку і будь в курсі всіх оновлень