Фонд Віктора Пінчука та PinchukArtCentre відкрили у Венеції виставковий проєкт «Тиха тривка радість» (Still Joy). Він увійшов до офіційної паралельної програми 61-ї Міжнародної мистецької виставки La Biennale di Venezia. Проєкт представлено у Palazzo Contarini Polignac.
Під час церемонії відкриття виступили засновник PinchukArtCentre, бізнесмен і філантроп Віктор Пінчук, віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики України та міністерка культури України Тетяна Бережна, а також куратори проєкту — артдиректор PinchukArtCentre Бйорн Гельдхоф і Олександра Погребняк. До події також долучилися ветеран і морський піхотинець Гліб Стрижко, який повернувся з російського полону, та старша сержантка Збройних Сил України, морська піхотинка й військова медикиня Юлія «Фобія».
«Сьогодні багатьом людям у світі потрібно відчути силу радості. Тому що дуже багато українців можуть поділитися досвідом і розумінням радості. Україна дуже щедра у цьому прагненні ділитися. І я думаю, що мистецтво може допомогти вам у цьому та допомогти зрозуміти радість у складні моменти вашого життя. Ви маєте розуміти: підтримувати Україну — у ваших інтересах», — зазначив Віктор Пінчук під час відкриття виставки.
Окремо він розкритикував рішення керівництва Венеційської бієнале дозволити росії знову відкрити свій національний павільйон:
«Нашого жахливого божевільного ворога відсторонили від участі у Венеційській бієнале у 2022 році, а потім і у 2024-му. Чи стала росія відтоді кращою? Давайте подумаємо про це разом. З 2022 року вони знищили десятки українських музеїв та бібліотек. Вони вбили сотні українських художників. Вони вбили сотні тисяч українців. І що вирішило керівництво Бієнале? Дозволити їм повернутися до Венеції. Це жахливе, ганебне й неприйнятне рішення».
«Іноді про це дивно думати, але в Україні ми більше нічого не відкладаємо і не зволікаємо з планами. Ми знаємо, що маємо діяти тут і зараз, тому що завтра може ніколи не настати. Інколи ми жартуємо, що українці мають дуже гнучкий робочий графік. Якщо ти прокинувся живим — ти йдеш на роботу; якщо ні — не йдеш. Ось така реальність, у якій ми зараз живемо в Україні. Але попри це, у нас є натхнення, сила і енергія творити. І як Міністерка культури, я справді дуже вдячна за цю виставку і подію, тому що завдяки цьому наші гості дізнаються більше про нашу країну і прекрасних людей, які живуть в Україні. Мені подобається вислів, що українці – це звичай нілюди, які створюють надзвичайні речі. І це абсолютно правда», — коментує Тетяна Бережна, віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики України та міністерка культури України Тетяна Бережна
Співкуратори виставки Бйорн Гельдхоф та Олександра Погребняк розповіли, що робота над проєктом почалася з історій радості, пов’язаних із волею до життя, захистом свободи та здатністю уявляти майбутнє. За їхніми словами, під час створення виставки вони дійшли висновку, що не мають права самостійно визначати, що таке радість, тому звернулися до героїв проєкту.
Гліб Стрижко, свідчення якого стали відправною точкою виставки, під час виступу заявив, що любить життя і переконався у цьому ще в Маріуполі:
«”Я дуже люблю життя, і думаю, що життя теж любить мене. Я зміг переконатися в цьому ще в Маріуполі”. Після розповіді про поранення та перебування у полоні врешті Гліб оприявнив надважливу тезу: “І сьогодні я тут, щоб нагадати вам, що сила українців, зокрема, полягає в здатності знаходити радість щодня, попри все, незважаючи ні на що. Тож коли ви бачите українського чоловіка чи жінку, які щасливі й усміхаються, ви можете бути впевнені, що вони дійсно щасливі й незламні».
Виставка «Тиха тривка радість» об’єднує українських і міжнародних митців та мисткинь, які досліджують поняття радості як прояву людяності та життєвої сили. Основою проєкту стали свідчення, які почув і зберіг Гліб Стрижко, морський піхотинець, ветеран, що повернувся з російського полону. Ці історії інтегровані у виставковий простір як скульптурні елементи.
Серед учасників та учасниць проєкту — Катерина Алійник (Україна), Пьотр Армяновський (Україна), Джанет Кардіфф і Джордж Б’юрес Міллер (Канада), Жуліан Шар’єр (Швейцарія), Тасіта Дін (Велика Британія), Раян Ґандер (Велика Британія), Ґабріель Ґолаят (ПАР), Нікіта Кадан (Україна), Жанна Кадирова (Україна), Алевтіна Кахідзе (Україна), Роман Хімей і Ярема Малащук (Україна), Павло Ковач (Україна), Богдана Косміна (Україна), Катя Лесів (Україна), Катерина Лисовенко (Україна), Сімоне Пост (Нідерланди), Ашфіка Рахман (Бангладеш), Деніел Тернер (США), Альваро Урбано (Іспанія), Леся Васильченко (Україна), Олексій Сай та Юрій Грузінов (Україна).
Експозиція розпочинається відеоінсталяцією про рейв-вечірки у Києві, яку зняв дует художників Ярема Малащук і Роман Хімей до початку та під час повномасштабної війни. Далі представлені роботи Катерини Алійник і Пьотра Армяновського, а поверх завершується масштабною інсталяцією Сімоне Пост, створеною зі справжніх цукерок.
Окремий блок виставки присвячено темам втрати спільнот, любові та вимушеного переміщення. Ашфіка Рахман і Жанна Кадирова представили роботи про витривалість, турботу й відповідальність одне за одного. Інсталяція Рахман створена з індуїстських храмових дзвіночків, а проєкт Кадирової об’єднує врятовані з розбомблених українських будівель рослини, які авторка називає «біженцями».
У відеоінсталяції Ґабріеля Ґолаята українські військові та цивільні представники ЛГБТКІА+ спільноти діляться особистими свідченнями. У 39-хвилинному фільмі Тасіти Дін «Якби я була в Адлоні» (2025) показано українського художника Бориса Михайлова та Віту Михайлову в берлінському готелі Adlon. Поруч розміщена інсталяція Джанет Кардіфф і Джорджа Б’юреса Міллера «Розмови з моєю матір’ю» (2023), у якій телефони стають символом зв’язку з тими, кого вже немає.
Інша частина експозиції присвячена темам ландшафту й тіла. У роботах Тасіти Дін, Алевтіни Кахідзе, Альваро Урбано, Олексія Сая, Раяна Ґандера, Жуліана Шар’єра та Нікіти Кадана йдеться про сліди й шрами, які залишає людська присутність. Серед представлених робіт — аналогова фотографія сакури, металевий паросток калини й тату-салон Алевтіни Кахідзе, де відвідувачі можуть залишити на тілі пам’ять про виставку. Завершує експозицію монументальний малюнок Нікіти Кадана із зображенням сцени «тихого рейву».
Виставка «Тиха тривка радість» триватиме у Palazzo Contarini Polignac у Венеції з 9 травня до 1 серпня 2026 року. Експозиція працюватиме щодня з 10:00 до 18:00, крім понеділка. Організатором виступив PinchukArtCentre за сприяння Фонду Віктора Пінчука. Кураторами проєкту стали Бйорн Гельдхоф та Олександра Погребняк.
