Останні два місяці інформаційний простір закликає українців донатити “незначні” грошові суми для закриття зборів. Інфлюєнсери публікують пости про силу навіть однієї гривні, якщо її відправлять тисячі людей, а благодійні проєкти щодня показують, як придбані речі допомагають армії та людям на окупованих територіях. Аби переконати людей, що переказувати на допомогу всього кілька гривень — не соромно, великі команди регулярно нагадують, що наша сила в єдності, і найчастіше саме дрібні купюри становлять 50% від загальної суми закритого збору.
У матеріалі разом з Ярославою Кравченко, Андрієм Міщенком, Марією Писаренко та Ганною Гвоздяр розповідаємо про етапи створення їхніх проєктів, зміну ставлення українців до донатів, підтримку інтересу долучатися до збору коштів. Також герої поділилися думками щодо ролі креативу в залученні людей до благодійності.
Особистий досвід з донатами
Коли почалася повномасштабна війна, більшості з нас хотілося віддати ледь не всі гроші, щоб завадити вторгненню. Я не виняток і протягом двох місяців (лютий, березень) регулярно донатила лише великі суми у “Повернись живим”, Благодійний Фонд Сергія Притули та на приватні збори. Тоді я не задумувалась про свої можливості.
Донат — це як пігулка-антистрес. “Пуньк” — і ти вже знаєш, що сьогодні посприяла боротьбі з ворогом.
У квітні стало зрозуміло, що війна буде довготривалою, а заощадження все зменшувались, повернути довоєнний прибуток мало кому вдалось. Але бажання допомагати нашим волонтерам і ЗСУ зростало, і мені зовсім не було соромно віддати 10/20/100 гривень. У травні ми всі побачили силу малих донатів: головними виявилися не гроші, а кількість людей, наша єдність. Потрібно відзначити важливу роль Instagram зараз, адже всі ці історії про швидко закриті збори, пости з мотивацією долучатися ми спостерігаємо саме тут. спочатку історія зі збором, а вже за кілька годин читаємо: “Дякую, збір завершено”.
Як виникла ідея “Всі по 10”
27 травня я прочитала пост волонтерки Маргарити Карабіненко про силу малих донатів, а саме 10 гривень. Тривав четвертий місяць війни, люди виснажилися фінансово, тому ідея про “незначну” суму мені одразу відгукнулася і я вирішила перевірити її дієвість. Спочатку знайшла перевірених волонтерів, а вже 30 травня зробила для них перший збір. Тобто реалізація проєкту відбулася швидко та органічно. Після першого збору я запустила другий, третій, а вже 2 червня ініціатива отримала назву “Всі по 10”.
Про залучення людей до донатів
За перший місяць роботи проєкт пройшов 4 рівні оптимізації:
01.
Спрощений грошовий переказ. Я помітила, що в публікаціях про збір багато волонтерів залишають реквізити в постах або прописують їх на картинці. Мені це здалося складним, оскільки в людей є своє життя, проблеми, нагальні потреби, і не всі хочуть витрачати час на переписування номерів карток. Тому в нас є окремі “банки” та рахунки під кожен збір із прямими посиланнями — для швидких переказів.
02.
Можливість легко залишити заявку. Спочатку всі, хто хотів отримати грошову допомогу, надсилали запити в мій дірект. Але згодом запитів стало забагато і десятки з них залишалися без уваги. Пам’ятаю, як Марина Батуринець написала мені рятівне запитання: “Ясю, а як відправляти заявку?”, — після якого я усвідомила, що необхідно створити окрему гугл-форму. Так можна бути впевненою, що ніхто не залишиться без уваги. Також наявність форми дає змогу систематизувати заявки, перевіряти, виставляти пріоритети.
03.
Щоденні звіти. Я прописала в правилах, що волонтери та фонди рівно через добу після збору передають мені звіт про надходження коштів. Та система зламалась буквально наступного дня: хтось надіслав звіт об 11-й, хтось о 13-й годині, коли в нас уже відкрились нові збори. Тому я створила окремі картки для проєкту, пройшла процеси їх валідації як волонтерських, щоб не було блокування зі сторони банку. Зараз ми збираємо кошти на рахунки проєкту й лише потім передаємо зібрану суму волонтерам. Далі я тримаю на контролі процес закупівлі, адже відчуваю відповідальність за кожні 10 грн і дуже прискіпливо все перевіряю. Мені подобається розповідати учасникам “Всі по 10”, скільки ми придбали необхідного стафу на фронт або допомогли з їжею, ліками, авто. Нам усім важливо знати, на що впливають ці щоденні 10 гривень, і я залюбки про це розповідаю.
04.
Перевірка. Зазвичай, заявок на дозбір надходить набагато більше, ніж фізично можна опрацювати. Наприклад, зараз у черзі 60 заявок, для їх опрацювання потрібен місяць. Тому я розподіляю запити за терміновістю. Також. певний час відстежую, скільки зусиль фонд/волонтер докладає для закриття збору. Одна волонтерка так старалась зібрати на тепловізор, що провела кілька аукціонів, продавала марки, півника, ще щось — таким людям дуже хочеться допомоги. Ось ця “перевіреність” збору мотивує людей більше розповідати про мою ініціативу та шукати додаткові способи залучення фінансів. Я докладаю багато зусиль, щоб застерегти людей від шахраїв.
Підтримка інтересу аудиторії
“Всі по 10” — це не стратегія, а ритуал і важлива звичка, що дає людям змогу почуватися корисними. Мій спосіб підтримувати інтерес у тому, щоб продовжувати робити свою справу й транслювати її аудиторії. Коли людина донатить 10 гривень, то це стає відповіддю на запитання: “Як мені бути щодня потрібним і робити масштабні справи?”. Тому в нас уже є багато постійних учасників, яких я впізнаю за прізвищами, а з деякими навіть трохи спілкуюся.
За один місяць існування проєкту ми зібрали свій перший 1 млн гривень і допомогли закрити дуже різні запити: від купівлі чорносливу до купівлі машин. Коли спільнота системно бачить, до чого призводять їхні невеликі донати, то кожен отримує порцію натхнення, розповідає друзям наживо й на своїх сторінках в Instagram. Саме так і відбувається підтримка інтересу. Адже від війни втомитися можна, а ось від відчуття, що ти класний/-а та робиш важливу справу, — точно ні.
Як змінилось ставлення людей до мікродонатів
Зараз для нас задонатити 10 гривень — це як почистити зуби зранку. Тобто саме мікродонати є важливою складовою рутини для підтримки гігієни на ментальному рівні. Я впевнена, що людям подобаються такі ініціативи, і свідченням цьому є їхня активність. Важливо зрозуміти, що це просто психологія. Кожен з нас себе запитує: “А що я сьогодні зробив/-ла для країни? Для ЗСУ? Для людей на окупованих територіях?” І коли почали з’являтися проєкти з інформацією про силу кожної купюри, наші люди отримали доступний спосіб, через який вони можуть допомагати та ще й пишатися собою.
Я щодня бачу єдність нашого народу, коли ми закриваємо збори. Відчуваю, що моє оточення класне та свідоме. Усі ці складові є певним дофаміном, що надихає продовжувати.
Особистий досвід з донатами
У 2015 році, коли я працював у креативній агенції Arriba, до нас звернувся харківський благодійний фонд із задачею залучити людей до донатів на потреби ЗСУ. Тоді ми з командою провели дослідження й виявили, що наше суспільство швидко втомлюється від війни (а це був лише 2015 рік). Тобто нам потрібно було придумати такий спосіб, щоб українці залишалися зацікавленими в допомозі волонтерам і робили це систематично. Варіантів було багато, але один дуже чітко запам’ятався: ми зрозуміли, що коли саме велика кількість людей відправить незначні суми на потреби фонду, тоді ми розв’яжемо безліч нагальних проблем.
В агенції ми рахували, скільки можна придбати на 10/20/50 гривень картоплі, сухого спирту, супових наборів, ліків, бинтів. У нас був великий перелік різного стафу, на купівлю якого не потрібні великі суми. Тоді й сталося моє особисте усвідомлення щодо сили незначних переказів. Сам фонд проіснував недовго, але відтоді я завжди намагався перевести 10/20/100 гривень, коли бачив збори від моїх знайомих.
Виникнення ідеї “Франка на фронт”
Ідея відправляти “Франка”, тобто 20 гривень, на фронт з’явилась у тому ж 2015 році, коли ми працювали над розв’язанням задачі для фонду. Цю формулу для заохочення мікродонатів запропонував Сергій Шевцов, і я також від початку вірив в ідею. Пам’ятаю, що на презентацію до клієнта одягнув світшот із зображенням Франка, для сильнішого переконання. Але фонд не взяв нашу ідею її до реалізації.
Першого березня 2022 року я згадав про жорсткий диск, на якому зберігалася презентація, дістав дизайн купюри з Франком, що була випущена у 2012 році, та зрозумів, що час для втілення ідеї настав. Перш за все, мій друг, артдиректор Валентин Ткаченко, передизайнив купюру на новий лад, оскільки змінилася українська форма, шоломи, з’явився наш піксель, але фраза “Твоє “мало” багато значить” залишилася.
Важливо також, що на початку березня ми з Валентином порадилися й вирішили втілити ідею трохи пізніше. Перша причина була у відсутності проблем з донатами, тоді люди ще активно переказували гроші. Також я думаю, що якби ми реалізували це гасло на початку війни, то це стало би приводом не відправляти більше 20 гривень.
Ініціатива “Франка на фронт” надає мікродонатам великої значущості. Ми вже не відправляємо 20 гривень — ми відправляємо культурного діяча України на фронт.
Згодом почало з’являтися багато постів про силу маленьких сум. І тоді я зрозумів, що час для реалізації нашої ідеї настав і набув своєї актуальності. Ми створили Instagram-сторінку, банку для збору, механіку залучення організацій, впорядкували картки та почали розповсюджувати ідею.
Про залучення людей до донатів
Щоб ідея проєкту продовжувала жити, ми щодня підтримуємо комунікацію з нашою спільнотою: щоденні збори, звіти, колаборації. Для цього команда копірайтерів, дизайнерів, ілюстраторів продовжує креативити й вигадувати нові способи нагадування людям про донати. І також ми доносимо думку, що важливі не лише 20 гривень, а систематично переведені щодня 20 гривень.
Загалом проєкт розвивається завдяки новим поглядам, які ми отримуємо від наших “каменярів”: це художники, що малюють артворки, організації та друзі, які роблять пости та розповідають про ініціативу, заклади, що ставлять бокси для зборів Франка. Зараз це креативна продюсерсько-контентна буденність, але без неї ми не отримаємо потрібних результатів.
Команда постійно тримає в голові, що для розкриття справжнього потенціалу ідеї нам потрібно одночасно розширяти нашу аудиторію в нові способи: колаби з відомими митцями, ілюстраторами, аукціони та розіграші картин тощо. Поступово плануємо розповідати про нашу команду, людей, які щоденно створюють та розвивають ініціативу “Франка на фронт”.
Наша аудиторія — це спільнота “каменярів”, яка б’є цю орду своїми внесками. А завдання “Франка на фронт” є стати частиною життя наших людей, щоб вони не забували про нас і продовжували донатити.
Підтримка інтересу аудиторії
Одним з наших способів є щоденний інформаційний звіт: скільки грошей зібрали за вчора, які події відбулися, хто про нас написав, які нові креативні прояви з’явилися. По-друге, ми створюємо спільноту, тому ідея єдності стала фундаментом для нашої комунікації. Це основа, завдяки якій підтримується інтерес, але в різних формах. Усе ж почалося з Франка, а потім до нього долучилися Мазепа, Шевченко, Грушевський, Українка, Сковорода, Вернадський. Зараз команда якраз готує нову банкноту для нагадування, що маленькі суми мають значення, та якщо ви можете переказати більше, то зробіть це.
Креатив у комунікаціях — це також один зі способів підтримання інтересу. Наприклад, Олександр Грехов зробив ілюстрацію про відчуття народу, коли він збирав на Байрактар; наша подруга Софія намалювала Франка, що летить на фронт, оскільки часто люди підписують свої донати фразою “Мій Франко полетів до вас”, а Марина Кізілова намалювала Батька Каменяра. Кожна ця людина також є Франком, адже робить свій вагомий внесок.
Зміни у ставленні людей до мікродонатів
За моїми спостереженнями, ось ця хвиля мікродонатів (пост Притули про 2 гривні, проєкт “Всі по 10”, наш Франко) кардинально змінила інформаційний простір українців, у якому невеликі донати стали важливішими за масштабні. Усі наші ініціативи існують навколо ідеї про силу малих внесків, і це позитивно змінило ставлення людей до невеликих переказів.
Ми всі щодня на практиці показуємо, що відправляти ті ж 20 гривень не соромно, а круто, адже ти стаєш одним із “каменярів” і сприяєш перемозі. Українці дуже швидко це зрозуміли, почали активно донатити й навіть хизуватися своїми малими сумами. Я щиро хочу, щоб ця тенденція лише продовжувала набирати оберти.
Якщо кожен, хто донатить 20 гривень, розповість про це у себе в Instagram, це допоможе зламати бар’єр “соромно відправляти маленьку суму”.
Виникнення ідеї фонду
Марія:
Сергій Притула займається волонтерською допомогою українській армії з 2014 року. Спершу він допомагав екіпіруванням, бронею, харчами, а згодом почав забезпечувати підрозділи ще й високоточною технікою, дронами й обладнанням для командних пунктів. У 2020 році був створений Благодійний Фонд для допомоги за невійськовими напрямами, який закуповував засоби захисту, апарати ШВЛ, ліки для шпиталів.
Коли відбувся повномасштабний наступ росії, Сергій задіяв для допомоги військовим ресурси свого Фонду та відкрив логістичні пункти на кордоні з Польщею та у Львові для ефективного доправлення вантажів з Європи до України. Зараз ми закуповуємо екіпірування, обладнання, медичні засоби і транспорт для військових, а також допомагаємо за гуманітарним напрямом.
Народні збори на Байрактар
Ганна:
Ми запустили цей проєкт відносно швидко, адже зараз немає часу довго планувати і ще довше робити. Ідея збирати на Байрактари натхнена, скажімо так, обставинами. Якось чоловік, який зайшов у Фонд, поклав на ресепшн 500 гривень і каже: “Будете збирати на Байрактари — ось мій перший внесок”. Ми спершу поставилися до цього як до своєрідного жарту. Але почали думати в цей бік. Також ми побачили хороший приклад литовців. Журналіст Андрюс Тапінас назбирав майже 5 млн євро на Байрактар за три дні, хоча теж планував спершу тривалішу кампанію. Ми подумали, що час спробувати і нам.
Ми порадилися з військовими, узгодили ключові питання. Душе швидко розпланували кампанію: діджитал-відділ розпочав комунікацію з блогерами та інфлюєнсерами, зокрема сконтактували з Ігорем Лаченом. Два останні дні перед запуском були особливо інтенсивними: потрібно було всіх попередити, тримати цю історію в секреті. І врешті зранку 22 червня ми запустилися.
На ранок третього дня ми взяли інформаційну паузу, щоб усе підрахувати. І під вечір п’ятниці 24 червня було зібрано 600 млн гривень. Справді вражає, наскільки ця акція об’єднала українців, скільки породила добрих мемів і жартів у соцмережах, як підняла бойовий дух. Ми фактично перевиконали всі разом не лише мету збору, замість 500 млн грн зібрали 600 млн грн, а й комунікаційну мету.
Про залучення людей до донатів
Ганна:
Ми зрозуміли, що українці вже готові й хочуть донатити на те, що вбиває ворога. Наприклад, Байрактар став символом війни: люди пишуть пісні про ці безпілотники, у нас навіть є радіо “Байрактар”. Тому було вирішено залучити до збору коштів на нього інфлюєнсерів, трендсеттерів, блогерів з різними аудиторіями, зокрема й нетиповими для нашого Фонду.
Ігор Лачен, автор телеграм-каналу “Лачен тут” допоміг нам вийти на молодь в Instagram і залучити тих, хто донатить неохоче або соромиться своїх невеликих внесків. Ігор просував ідею про те, що кожні 6 гривень вирішують. І справді, він назбирав одну шосту нашої загальної суми від тих людей, які фактично раніше нашому Фонду не донатили.
Підтримання інтересу аудиторії
Ганна:
Ресурс матеріальний та ресурс уваги людей скінченний, тому ми займаємося саме креативним фандрейзингом. Почали з аукціонів творів мистецтва: продали картину Марії Примаченко “Квіти виросли коло четвертого блока” за $500 тисяч. А згодом провели ще один аукціон Воєнної колекції картин українських художників. Таким чином, ми не просто збирали гроші на армію, а й давали аудиторії певну розвагу і пізнавальний елемент. Адже війна зараз іде не лише за території, а і за культуру, за нематеріальні цінності. І логічно, коли зусилля митців і сила мистецтва долучаються до допомоги нашим захисникам.
Також ми проводимо розіграші у Twitter — там дуже цікава аудиторія, яка добре сприймає іронію і гумор. Наприклад, на Великдень ми розіграли стару югославську каску та зібрали 1,4 млн гривень. Вийшла дуже добра історія, адже Сергій дякував усім, хто донатив, у реплаях персонально. Так ми створили велике ком’юніті всіх, хто був готовий долучитися й задонатити на ЗСУ у святковий день.
Суть краудфандингу на армію — не лише власне в зборі донатів, а і в побудові спільноти людей, які допомагають ЗСУ своєю гривнею, які мають спільні цінності й бажання перемоги.
Як змінилось ставлення людей до мікродонатів
Марія:
Донатити на армію стає вже звичкою. Люди щомісяця перераховують на фонди частинку зарплати одразу після отримання, а вже далі планують свої витрати. І правильно, бо ці донати є забезпеченням базової потреби людини в безпеці, це інвестиція в перемогу. Приємно спостерігати, як люди змінюють своє ставлення й розуміють, що від них теж багато що залежить, а 100 гривень — це не мало, а якраз саме стільки, скільки вони можуть вкласти в перемогу зараз. Бо всі разом ми збираємо мільйони, на них купуємо сотні дронів, планшетів, тепловізорів, машин і розвозимо десяткам підрозділів, які відвойовують наші квадратні кілометри нашої землі.