У кінотеатрі Cinema São Jorge, що в центрі Лісабона, відбувся фестиваль сучасного українського кіно та відеоарту PROMIN’.
Фестиваль PROMIN’ став майданчиком для зустрічі режисерів, мистецької спільноти, дипломатів, журналістів і глядачів, зацікавлених у глибшому розумінні культурних процесів в Україні в умовах війни.
«У час, коли повномасштабна війна в Україні триває, ваша підтримка, солідарність і культурна відкритість є важливішими, ніж будь-коли. Включення української культури до глобального діалогу — це нагальне завдання», — зазначила Марина Гуц (Щербенко), кураторка сучасного мистецтва та засновниця фестивалю.
Назва фестивалю — PROMIN’ (українською — «промінь») — символізує світло, присутність і надію. Ці теми звучали у виступах кураторів і розгорталися в доборі стрічок. У центрі уваги — мистецтво як інструмент, що дає змогу висловити складне, бути видимими й шукати форму посеред невизначеності.
До програми увійшли фільми та відеороботи українських режисерів, створені протягом останніх років. Серед них — «Назавжди-Назавжди» Анни Бурячкової, Nice Ladies Марії Пономарьової, «Додаткові сцени» Яреми Малащука і Романа Хімея, «Стрічка часу» Катерини Горностай, «Ля Палісада» Філіпа Сотниченка, «Ми ніколи не зустрічалися» Зої Лактіонової, «Уламки льоду» Марії Стоянової та інші.
«Ми — не лише ті, хто живе у часи війни. Ми — творці, мрійники, свідки. І ми несемо голоси, наповнені життям, памʼяттю, спротивом і красою», — зазначила Анна Бурячкова, режисерка і співкураторка фестивалю.
Особливий акцент було зроблено на фільмі-розслідуванні «Діти для путіна», який став приводом для публічної дискусії про депортацію українських дітей до росії, фіксацію воєнних злочинів і довготривалі наслідки для суспільства. Обговорення за участю представників українських і міжнародних організацій, за словами ініціаторів події, дало змогу подивитися на цю проблему в ширшому контексті — як гуманітарну катастрофу, що вимагає глобальної уваги і конкретних рішень.
Упродовж трьох днів у Лісабоні показували українські фільми, проводили публічні обговорення й зібрали людей, яким цікаво дізнатися більше про сучасну Україну. Програма охоплювала теми війни, памʼяті, переселення, особистого досвіду. Фестиваль дав можливість глядачам побачити, як ці питання звучать у роботах українських режисерів і художників.
«Цей фестиваль народився із чіткого запиту — від тих, хто далеко від дому, і тих, хто переймається здалеку: “Ми хочемо відчути Україну”. Це наша відповідь — не через гасла, а через кіно і мистецтво, що говорять глибоко, складно і з любовʼю. Ми хочемо, щоб українську культуру не пояснювали, а переживали», — додала Антоніна Патраманська, співзасновниця та співкураторка фестивалю.
Раніше ми писали, що українці влаштували мистецьку акцію на Венеційському кінофестивалі