У Парижі відбулася світова прем’єра українського документального фільму «Мир для Ніни» режисерки та журналістки Жанни Довгич. Стрічку представили в межах міжнародного конкурсу 45-го фестивалю документального кіно Jean Rouch International Festival.
Показ пройшов у театрі імені Клода Леві-Строса та зібрав численну аудиторію. Після сеансу відбулося обговорення за участю режисерки Жанни Довгич і продюсерки Люби Кнорозок. Модератором дискусії став французький історик, дослідник і режисер Крістіан Деланж. Він заявив, що показ фільму є важливою нагодою привернути увагу французької аудиторії до того, що російська війна проти України почалася ще у 2014 році, а воєнні злочини та злочини проти людяності були помітними на Донбасі вже тоді.
Фільм «Мир для Ніни» розповідає історію Ніни Брановицької, матері українського військового Ігоря Брановицького, якого закатували та вбили у російському полоні у 2015 році. У центрі стрічки — її спроба домогтися справедливості й встановити відповідальність винних. Авторка фільму показує, як пошук правди та навіть невеликі кроки до справедливості можуть стати початком зцілення після втрати.
Через історію головної героїні режисерка Жанна Довгич нагадує, що війна росії проти України почалася не у 2022 році, а у 2014-му. Стрічка також порушує тему воєнних злочинів, що, як наголошують автори, не мають строку давності незалежно від часу їх скоєння.
Режисерка Жанна Довгич розповіла, що перед прем’єрою хвилювалася через реакцію глядачів, оскільки фільм містить складні сцени:
«Коли ми говоримо не про абстрактні воєнні злочини, а про особисту втрату матері, яка проходить різні стадії горювання й прийняття, це справді зачіпає за живе. Сподіваюся, що фільм і надалі сприйматиметься не лише як моє авторське висловлювання, а і як потужний інструмент впливу, що нагадує, з ким і за що ми боремося, якою ціною дається ця боротьба й чому воєнні злочини не мають залишитися без покарання».
«Момент, коли фільм нарешті зустрічається з публікою і його можна обговорити та поставити незручні запитання — є дуже потужним. Особливо, коли аудиторія відгукується та готова до діалогу. Чому політикам незручно говорити про тривалість та системність скоєних росією воєнних злочинів? За допомогою фільму ми прагнемо змінити дискримінаційне ставлення до людей, які постраждали від війни ще до 2022-го року», — зазначає продюсерка Люба Кнорозок.
Під час обговорення фільму британський журналіст і автор Кріс Стівен, який спеціалізується на темі воєнних злочинів та співпрацював із The Guardian і The New York Times Magazine, зазначив, що фільм додає людського виміру статистиці війни та показує біль і мужність через історію однієї родини:
«Як писав [німецький журналіст] Курт Тухольський про руїнацію, яку залишила по собі війна століття тому: “Смерть однієї людини — це катастрофа. Смерть сотень тисяч — це статистика”. Цей фільм і його пронизлива історія посідають своє місце в пантеоні творів, які Вілфред Овен називав “жалем війни”. Він додає моторошних барв до сухої статистики, оприявнюючи водночас і біль, і мужність в одному невеликому фрагменті цієї війни”».
Під час дискусії також ішлося про українців, які потрапили до російського полону ще до 2022 року, але поступово зникають із міжнародної уваги. Учасники обговорення наголосили, що люди, які постраждали впродовж перших восьми років війни, також мають бути визнані потерпілими від війни та залишатися у правовому й суспільному полі уваги. Під час розмови також пролунала теза, що жодні політичні домовленості не можуть скасувати факту скоєних злочинів або перекреслити шлях до справедливості.