Я завжди помічала тих тварин, що потребують допомоги – гадаю, так мене і занесло у волонтерство. Найбільш оптимальним варіантом для мене, як фотографки, було робити тваринам класні знімки, що допомагали шукати нових господарів. Я допомагала благодійним фондам, приватним притулкам, волонтеркам-зоозахисницям а потім раз поїхала до Бородянки, де розташований київський комунальний притулок. Хоч місто виділяє кошти притулку, якість життя тварин там і досі залежить від зоозахисників та волонтерів, таких як Хвостатий Четвер. З Бородянкою пов’язана гучна історія, через яку я і дізналась про притулок і поїхала знімати — там залишили тварин без нагляду працівники притулку.
Наступного разу я вирішила поїхати в місце, де тварин ще більше – у притулок Сіріус. Там ми познайомились з Марією Нечепою, в майбутньому засновницею Кото-Ярмарку. Вона вивозила котів на фестивалі до Києва, щоб знайти їм родину. Це складний процес для котиків, тому що дорога з притулку займає годину, кількість людей та шум фестивалей викликають страх і стрес. А коли вони не знаходили господарів на фестивалі – що, назад до притулку? Для людей притулки виглядають, як краще місце, ніж вулиця. Це не завжди так, адже там тварини змушені виживати. Наприклад, в американських комунальних притулках, якщо тварин ніхто не забирає, їх вбивають. Це практика і деяких міст України. В Києві навмисного вбивства немає, але жахливі умови утримання можуть призвести до хвороб та смерті.
Так ми зрозуміли, що не будемо повертати тварин до притулку. Тому що важко лікувати тварину, яка вже туди потрапила – це погіршення фізичного та психологічного стану. І відновлення потребує ресурсів. Ми вирішили спростити умови, щоб не витрачати зайвий час та гроші на дорогу до заміських притулків і не погіршувати стан тварини.
У нас є великий брак культури ставлення до тварин
Так з’явився “Кото-Ярмарок” і чотири його засновники: я, Марія, Саша і Лєна. Після року волонтерства ми офіційно зареєстрували свою діяльність, як благодійний фонд.
Ми одразу хотіли розташуватися в центрі міста, щоб про нас знали, бачили і могли легко дістатися люди, охочі прихистити котика. У нас немає одного великого спонсора, ми існуємо за рахунок благодійних внесків від людей, які просто люблять котів і бажають допомагати їм. Середній внесок — 100 грн, і велика кількість людей є нашими регулярними благодійниками. Відвідувачі заходів в нашому центрі теж роблять благодійні внески, ці кошти йдуть на утримання котів.
Дім на Воздвиженці
Перший рік існування ми базувались в одній з ветеринарних клінік Києва, згодом почали співпрацювати із клінікою Зоолюкс. Там ми могли отримати цілодобову допомогу, обстеження і лікування за сучасними медичними протоколами, без народної медицини та препаратів із недоведеною ефективністю. Рік наші коти жили у шафках в клініці, як у міні-готелі, але ці умови не були зручними для котів.
Ми працюємо з партнерами. Коли будували наш центр, отримали грант від компанії MacPaw. У них є велика благодійна програма, один із пунктів якої допомога безхатнім тваринам. В офісі компанії, до речі, живуть двоє, колись врятованих з вулиці, котиків. Ми завжди готові до співпраці з брендами. Компанія Soundmag щомісяця перераховує нам певну суму, так само – школа Bazilik та виробники меблів для тварин Harley and Cho.
Хотіли б розвинути такий чудовий формат допомоги, як “добрий товар”, коли компанії переказують певну суму від продажу продукції. Маркетингові дослідження свідчать, що все більше людей обирають товари, які несуть позитивні зміни в світ. Можу сказати з власного досвіду, що якщо на полиці магазину стоять два однакових кетчупи, але один з них перераховує гроші у фонд “Таблеточки”, я оберу його. Соціальна відповідальність – важлива. Хочеться підтримувати ті бренди, яким нейбайдужі актуальні проблеми, й вони про це розповідають.
Наприклад, Orner зробили для нас тарілочку, і більша частина коштів з її продажу перераховується у фонд.
Допомагати можна дуже різними шляхами – художниця Грася Олійко подарувала нам свої ілюстрації, ми використали їх для створення сувенірів — листівок, торбинок, світшотів, календарів. Мріємо в цьому році активніше розвивати нашу добру крамничку подарунків.
Соціальні мережі
Стартували ми з фейсбуку, а з часом зрозуміли, що потрібне одне зручне місце, де людина може знайти всю необхідну інформацію. Сайтом займається одна із співзасновниць, Лєна, вона майстриня з технологій та помічники-волонтери. Фірмовий стиль розробила волонтерка Даша Урвачова. Сайт створений на базі Vigbo, які також зробили нам знижку, враховуючи наш напрямок діяльності. Зараз хочеться оновити вигляд сайту, зробити його зручнішим для користувачів, простішим, додати більше фото наших підопічних.
Інстаграм допомагає робити контент розважальним і легким. Ми робили пряме включення у фейсбук, коли рятували котів з покинутої квартири, а в сторіз інстаграм могли швидко розповісти ключові моменти. Але охоплення обох соціальних мереж майже однакове. Офлайн ми іноді читаємо лекції про котів у нас в центрі або приходимо на запрошення компаній та дитячих закладів.
Як благодійний фонд ми не можемо купувати рекламу у соціальних мережах, але з цим нам допомагають благодійники, які дарують промо. Така допомога для нас дуже актуальна, даже реклама допомагає знайти родину коту.
Для соцмереж є волонтери, а ще чатбот, який для нас написала Ксенія. Більшість контенту — фото і відео — знімаємо я і Лєна, а Саша робить кумедні сторіз. За текст відповідає волонтерка Марія, а інстаграм веде ще одна волонтерка Лєна.
Кото-Центр
Більша частина наших котів знаходиться на домашніх перетримках, в центрі їх сьогодні 20 з лишком. Наш ліміт – близько 30 котиків, інакше їм буде некомфортно. Загалом, у нас обмежений прийом, тому що наш принцип – кіт має поїхати додому. Як тільки ми знаходимо домівку котику — можемо приймати нового. Проблема багатьох притулків в тому, що вони не обмежують прийом тварин. І тоді мова вже йде не про пошук домівок, а про час, щоб встигнути всіх нагодувати. Але є певні категорії тварин, які ми приймаємо майже завжди: травмовані, збиті, розстріляні, покусані, тяжко хворі коти. Тому що в таких випадках надати допомогу має професійний ветеринар і не кожна людина потягне самостійно всю вартість лікування.
Якщо трапляються випадки: “тут бідне кошеня, візьміть його”, ми розповідаємо, як його врятувати самотужки. Що кошеня потрібно забрати додому, обробити від паразитів, віднести на вакцинацію, зробити гарні фото і розмістити в інтернеті. Це не складно і це може зробити будь-яка людина, але питання – чи хоче вона цього? Тому вони звертаються до нас. Але проблема в тому, що коли ми поїдемо рятувати кошеня під під’їздом, хто врятує того, що збила машина?
На прикладі прилаштування тварин, у мене є проєкт Хочусобаку. Це інформаційний майданчик, де ми розміщуємо оголошення і допомагаємо собакам знайти родину. Люди, які хочуть забрати тварину, зв’язуються безпосередньо з опікуном собаки. Такий собі сайт знайомств собак зі своїми майбутніми родинами.
В Центрі Кототерапії ми проводимо обов’язкові пояснювальні співбесіди з потенційними родинами. Наш принцип — кіт в квартирі — це щастя. Якщо відносини у кота і власника не складаються, і людина більше не хоче утримувати котика, ми шукаємо йому нову родину. Ми не хочемо, щоб котів заводили лише з жалю. Вся наша комунікація побудована на любові до котиків і щасті, яке вони можуть принести в наше життя.
